40)Народна архітектура

Народна архітектура України оригінальна за формами, розмаїта щодотипів. Вона завжди втілювала національні духовні цінності народу, якийїї створював. У ній відбивався ступінь розвитку суспільства, станбудівельної техніки. Крім того, вона служила важливим засобомхудожнього, культурного виховання людини. В Україні збереглось багатопам'яток народної архітектури XVI—XIX ст., серед яких чимало творівсвітового значення.  У документах, що дійшли до нас з давніших часів, багато описів замкових комплексів, які належали феодальній знаті. Щоправда, не маємо відомостейпро сільське житло, але зустрічаємо багато свідчень того, що ще в першій половині XVIII ст. житло козацької старшини було дуже подібне до хат заможних селян, козаків і міщан. Те, що навіть гетьманський дім XVIII ст. був простим за будовою,засвідчують описи «хоромного строения» у Гадячі 1734 p., а також гетьманських «хоромів» у Глухові 1727 р. Це були звичайні хати на дві половини (світлиці з кімнатами, а посередині сіни).Багато цікавих матеріалів подано в описах чужоземних мандрівників, які побували в Україні у різні часи. Наприклад, шведський посол Конрад Гільдебрант, який подорожував по Україні 1656—1657 pp., писав, що в хаті селянина стояла велика піч, де пекли і варили, а зверху на ній на овечих шкірах (на старих кожухах) спали діти і прислуга, а господарі — на підвищеному тапчані (мабуть, на дерев'яному настилі для спання —«полу»).Народна культура України не виникла на голому місці, їй передували давніші культури. На Поділлі, наприклад, у конструкціях традиційних будівель збереглося багато елементів, подібних до тих, які відкривали археологи, починаючи з Трипілля (IV—III тис. до н. е.). Про майже тисячолітній досвід будівництва свідчать матеріали розкопок у Бресті, Пінську, Слуцьку, Столині, Давидгородку, що знаходяться поблизуукраїнського Полісся, а також зруби будівель ХП—ХІП ст., які були знайдені в Києві на Подолі.Великий вплив на становлення народної архітектури, характер житлових будівель, їх розміщення мали природні умови. У кожному ландшафті формувалися власні моделі народних жител. Для спорудження їх використовували матеріали, які були під руками. Тому в лісових районах віддавна зводили будівлі з дерева, у Лісостепу — з глини, соломи і дерева, в Степу — з глини і каменю. За характером природних будівельних матеріалів територію України можна поділити на три смуги.Лісова зона — займає північ України до лініїВолодимир-Волинський, Луцьк, Рівне, Житомир, Київ, Ніжин, Глухів.

41. Певні основні елементи українського народного вбрання були сформовані ще в княжі часи та пізніше майже не змінювалися. Одяг українців залежав від місця проживання та матеріального становища населення. За місцевістю можна вирізнити і особливості одягу певних регіонів України, таких як: Волинь, Поділля, Полісся, Покуття, Гуцульщина, Бойківщина, Лемківщина, Слобожанщина, Полтавщина та власне Подніпрянська Україна. Одяг поділявся на святковий і буденний, зимовий і літній. Сукно для одягу було дорогим, полотно робили в домашніх умовах.

Вишита сорочка — є найдавнішим одягом в Україні, сорочки носили жінки і чоловіки. Сорочки шили з двох кусків полотна і була вона довгою, вишитою біля шиї та на рукавах. У жіночій сорочці найдавніший вишитий елемент був рукав, а саме його верхня частина — «полик». Пояс (крайка, пас, литий пас, черес, ремінь) — найдавніша частина одягу, важкий вовняний пояс, носили жінки і чоловіки. Пояс — носили переважно на півночі, міг бути навіть зі звичайного полотна, ним підперізували запаски, плахти, спідниці. Пас — носили в горах, були широкі (30см), зі шкіри.

Запаска (дерга, опинка, горботка, обгортка, фота) — незшитий поясний жіночий одяг, прямокутний кусок вовняної або шовкової тканини з зав'язками. Фартух (передник, попередниця, запаска) — на півночі носили білі, на Волині вишивали фартухи. Найбагатше оздоблені були фартухи на Поділлі, Підгірцю та в Карпатах.

Спідниця (літник, димка, фарбанка) — були ткані або полотняні, з вибитим узором або без узору.

Штани (шаровари, ногавиці, гачі)— чоловіча частина одягу. Були полотняні, а також суконні. Штани могли бути вузькі, до яких носили сорочку на випуск або широкі, тоді сорочку заправляли в середину.

Свита (сердак , полотнянка, юпка, чамарка) — вбрання верхньої частини тіла, рід сучасного пальто, переважно білого кольору

Кобеняк (опонча, бурка, чуганя, бунда, гугля, манта, гуня, сіряк, кирея) — верхній плечовий широкий одяг без стану, рід сучасного плаща з відлогою (каптур, бородиця, богородиця, кобеняк)

Кептар (коцовейка, гуцуляк, бунда, катанка, лейбик, горсик) — частина одягу без рукавів. Носили жінки і чоловіки.

Кожух (байбарак, бекеша, шуба, губа) — хутряний одяг подібний на кептар, але з рукавами і довший. Кожухи були довгі та короткі, з рукавами або без рукавів. Кожух покритий сукном називали також байбарак, бекеша, жупан

Взуття : зі взуття носили личаки, постоли, ходаки, черевики або чоботи. Личаки робили з лика, носили на півночі..

Шапка — шапки носили баранячі, з сукна або шкіряні. В давнину на Русі дівчата носили розпущене волосся, з часом почали заплітати в коси, в дві, а за Дніпром в чотири коси. Жінки покривали голови очіпком . Зверху по очіпку носили обрус або перемітку (намітку). Намітка була шовкова або лляна; з часом почали носити також хустки, хустки спочатку були білі, пізніше почали носити різних кольорів.Чоловіки в давній Русі носили довге волосся, в козацькі часи голови почали голити, залишаючи тільки «оселедець», який закладали за вухо. Бороди носили переважно люди похилого віку, в деяких місцевостях також молоді.

В свята жінки носили шовковий вишитий очіпок і зверху пов'язували його білою наміткою. Сорочку жінки носили білу, вишиту на рукавах червоними або синіми бавовняними нитками. На шиї носили коралі і пацьорки. Спідниця святкова була з вовни яскравих кольорів. Старші жінки носили ще плахти в клітинку. Менш заможні носили домоткані зелені або макові літники. На ногах носили жовті або червоні чоботи. Дівчата носили на голові вінки з квітів, павичевого пір'я та блискіток з стрічками. Чоловіки одягали чорну або білу свиту. Зверху одягали білий кожух з округлим коміром з чорного каракулю. Чорну каракулеву шапку носили менш заможні, заможніші носили шапку сивого кольору.

Одяг козацький 16 ст. дещо мав відміності від строю 19 ст. Козаки носили тоді гранатового кольору суконі жупаники з вузькими комірами, які защіпалися на гаплики, такі жупаники вдягали в широкі штани до очкура. Чоловіки носили завжди шапки з каракулю, сорочку з комірцем стійкою. На сорочку одягали «юпку», а молоді парубки одягали короткий напівкаптан. Жіночі сорочки були вишиті на рукавах «заполоччю» та на подолі (ляховкою). XVII століття

Русини, як жінки так чоловіки носять верхній одяг брунатого кольору, домашнього виробництва. Шляхта та городяни носили синього кольору. Українське козацтво носило верхній одяг білого кольору в теплу пору року і зимою довгі до кісточок білі кожухи, які по всіх швах були оздоблені ремінчиками з кольорової шкіри (червоного, жовтого, коричневого та ін. кольорів) і дуже гарно виглядали.