68) Кирилівська церква: її побудова та реставрація.

Кирилівську церкву збудовано в 1139 році на далекій околиці давнього Києва — Дорогожичах. Звідси засновник церкви чернігівський князь Всеволод Ольгович (Всеволод ІІ 1139-1146) 1139 року взяв штурмом Київ під час міжусобної боротьби за київський престол.

Храм названий на честь святого Кирила (це ім'я взяв при хрещенні князь Всеволод). Для представників династії Ольговичів храм був заміською резиденцією і родовою усипальнею.

Князь Всеволод привніс в будівництво в Києві риси чернігівської архітектурної школи. Кирилівська церква мала три апсиди, одну баню, шість стовпів і хори для князя. Сходи на хори розмістили в товщі храмової стіні без побудови окремих бічних веж. Підлогу виклали керамічною плиткою і зробили фресковий стінопис, рештки якого збереглися.

Архітектура Кирилівської церкви добре збереглася з XII століття. Перебудови XVII — XVIII ст. виявилися в перекладці частини склепінь, зведенні чотирьох бічних бань та пишного фронтону над входом, оздобленні вікон і порталів ліпним декором. Давні архітектурні форми чітко вирізняються під цими добудовами. Це була тринавна триапсидна шестистовпна однобанна споруда, витягнута по осі захід — схід. Стародавнє покриття не збереглося. Декор фасадів складався з аркатурного пояска у верхній частині стін, бані й легких напівколонок на бані та апсидах. Стіни зовні, мабуть, були потиньковані, укоси вікон і портали прикрашав фресковий розпис. Складено будову в техніці порядової кладки на вапняно-цем'янковому розчині.

Центральний підбанний простір храму — високий, вільний, добре освітлений, з хорами у західній частині — контрастував з іншими приміщеннями: напівтемним нартексом з нішами-аркосолями для гробниць, хрещальнею, вузькими сходами на хори у товщі північної стіни, невеличкою молитовнею на хорах. Особливістю храму були маленькі бокові хори перед південною апсидою, куди вели сходи у товщі стіни вівтаря.

За час свого існування Кирилівська церква знала періоди запустіння, ремонти, поновлення. У 1748 — 1760 рр. на її території за участю відомого українського зодчого І. Григоровича-Барського були зведені кам'яні монастирські будівлі, від яких до нашого часу збереглася лише частина муру з наріжною вежкою. В результаті змін XVII — XVIII ст. стародавня Кирилівська церква набула сучасного зовнішнього вигляду з характерними рисами української барокової архітектури.

69) Почаївська лавра: історія створення, святині, стилі побудови основних церков

Свято-Успенська Почаївська лавра - одне з найбільш величних в Україні місць паломництва на 5 серпня - Почаївської Божої матері, Успенія Пресвятої Богородиці (28 серпня) і преподобного Йова (10 вересня). Святиня православного світу, друга за значенням на території України після Києво-Печерської лаври.

Перші історичні відомості про Лавру відносяться до початку XIII століття, до часів навали татарського хана Батия на Київську Русь. Після розгрому Києва і знищення його святинь, деякі православні ченці київських печер утекли на захід і оселилися в околицях Почаївської гори. Засновником на Почаївській горі був афонський чернець Преподобний Мефодій. Назву пов'язують з річкою Почайна, в якій князь Володимир хрестили киян. За переказами, в 1240 році знаком понад стало явище Пресвятої Богоматері у вогняному стовпі кількох монахів і пастуха, якого звали Іван Босий. Відбиток стопи Діви Марії залишився на камені і з цього місця забив цілюще джерело.

У головному вівтарі зберігається чудотворна ікона Божої Матері, подарована монастирю в 1597 році його засновницею - поміщицею Ганною Гойської. На Волинь Святу ікону привіз з Константинополя грецький митрополит Іеофіт. Мандруючи по Волині, митрополит для відпочинку зупинився в маєтку Урля у благочестивої православної поміщиці Ганни Гойської. Пробувши кілька днів, Митрополит благословив і подарував їй за гостинність ікону Пресвятої Богородиці. У маєтку Ганни Гойської сталося диво - від Ікони Божої Матері зцілився її сліпонароджений брат Філіп. Від Ікони почало відбуватися багато чудес.

Почаївська лавра багата настінними розписами, скульптурами і орнаментами. Споруди Почаївської лаври: Свято-Успенський собор (1771-1782), Троїцький собор (1902-1912), келії (1771-1781), Архієрейський дім (1825), дзвіниця (1861-1869) висотою 65 м, надбрамний корпус (1835). Нинішнім пишним видом лавра багато в чому зобов'язана пожертвуванням канівського старости М. Потоцького, також їй опікувалися російські царі.

Успенський собор (1771 – 1783) – тринефна центральнокупольного базиліка в формі латинського хреста (30м х 69м) на двох‘ярусному постаменті-терасі, що злітає над вершиною Почаївської гори на висоту 45м, створена спільними зусиллями архітекторів Готфріда Гофмана та Петра Полейовського на кошти Миколи Потоцького з урахуванням особливостей ландшафту (печери і ходи штучного і природного походження).

Внутрішній масляний розпис інтер‘єрів домінанти всього комплексу Свято-Успенської Почаївської лаври з напівциркульним склепіннями на пружних арках, в щелигу (місце з‘єднання арки і склепіння) яких влаштовані ліхтарі для освітлення хорів, була розпочата ще відомим львівським художником Лукою Долинським (1745 – 1824), але своє завершення знайшла лише на рубежі XIX і XХ століть.

Зовнішнє декоровое оздоблення собору Успіння Пресвятої Богородиці, в якому переважають рокайлевие риси (ліпнина рослинного характеру, вазони, здвоєні і одинарні пілястри, портики композитного ордера, разкреповані карнизи люнет) носить пишний характер, що надає йому зайву підкресленість верховенства над іншими спорудами комплексу.

Відмінною рисою архітектури соборної церкви лаври є подовжена прямокутна вівтарна частина, південний фасад якої завершується поверненими під кутом 45° до поздовжньої осі еліптичного за формою притвору з чотирма напівколонами парою бічних кутових веж, що знаходять своє завершення в золотих куполах.

Нинішній Троїцький собор (1906 – 1912), автором якого є Олексій Вікторович Щусєв (1873 – 1949), який почав відлік своєї історії ще в 1653 році, а через сторіччя значно перебудований отримав нове внутрішнє оздоблення (1768), зараз представляє собою тринефний трьохаспідний хрестовокупольний з притвором храм у північно-східній частині комплексу.

Його цегельний не оштукатурені кубічний обсяг значно підноситься над притвором, який в північній частині над членуванням переходить у круглу башту з виходом на хори. Оздобленням зовнішніх фасадів служать неглибокі арочні ніші, що передають внутрішнє членування будівлі, пом‘якшуючи візуальну аскетичність фасадів з мініатюрними вікнами-бійницями.

Родзинкою композиційного сприйняття північно-східного центру Свято-Успенської Почаївської лаври являють собою мозаїчні панно з розписом на південному (художник – М.К. Реріх), західному (автор – О.В. Щусєв) і північному порталах, а також геометричний композиційний малюнок культової тематики, виконаний за допомогою рельєфної кладки.

Цегляний периметр келій (1771 – 1780) за проектом Г. Гофмана, що в комплексі з Успенським собором утворює простір Внутрішнього двору (45м х 50м), складається з трьох- (Північний корпус) і двоповерхових будівель коридорного планування з одностороннім розташуванням приміщень під хрестовими склепіннями.

Зовнішня обробка, де домінують яскравовисловленний бароковий фронтон Західного крила і пілястри коринфського ордера парадних фасадів, підкреслює прямокутні отвори вікон наличниками замкового каміння.

Прямокутний в плані Архієрейський будинок (1825) Свято-Успенської Почаївської лаври, побудований з цегли з по секційним плануванням приміщень, має завдяки місцю розташування на південно-східному схилі пагорба різнорівневу висоту від чотирьох ярусів (південний) до двох (північний і західний фасади).

Багатство оздоблення зовнішніх його фасадів представляють пілястри іонічного ордера з завершенням з антаблемента, прикрашеного модульонами та дантікулами, а нижній ряд прямокутних віконних прорізів підкреслено напівциркульними сандриками. Центральна ж частина південного фасаду виділена за допомогою балкона в три вікна під трикутним фронтоном.

Насичену еклектичну обробку зовнішніх фасадів складають переважно антаблементи напівколон коринфського ордера під разкрепованним карнизом, архівольти арочних прорізів, фронтони сегментні і розірвані, люнети в пластичному оформленні…

Двоповерховий цегляний Надбрамний корпус (1835) в стилі пізнього класицизму, головний зовнішній фасад у вигляді чотириколонного портика доричного ордера якого підтримує фронтон зі священним висловом, зустрічає зображеннями святих над кованими воротами.