Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
kulturologiyamarina.doc
Скачиваний:
112
Добавлен:
23.02.2016
Размер:
2.09 Mб
Скачать

35: Писанкарство. Різьба по дереву. Вироби зі скла

Художня обробка дерева була вже добре розвинена за часів Київської Русі. Оскільки дерево не завжди зберігається в землі, археологи не часто знаходять зразки давніх виробів з дерева. Проте, відомо, що вже в І тисячолітті н.е. дерево широко використовалося в будівництві міст і сіл, князівських палаців та фортець. Серед ремісничих професій з’являються теслярі, ложкарі, різьбяри, бондарі та ін. Техніка обробки дерева досить різноманітна: видовбування, вирізування, виточування, розпис, випалювання, інкрустація, інтарсія тощо. Одна з найдавніших технік – видовбування застосовувалось для виготовлення побутових речей:: човнів-довбанок, корит, ступ, черпаків, сільничок тощо. Для вирізування, крім сокири, застосовували струг, ніж, тесак, різні різці, за допомогою яких вирізувалися ложки, декоративні миски,черпаки, дрібні дерев’яні вироби різного призначення. Техніка виточування як пізніший винахід, передбачає використання токарного верстата, на якому виготовляють заготовку, яку потім можуть обробляти іншими інструментами. Бондарство відомо в Україні вже в Х ст. Як виготовлення місткого посуду: діжі, барила, відра, коновки, балії, дійниці та ін. Бондарі користувалися, крім звичайних теслярських інструментів, спеціальними рубанками, фуганками, циркулями, лінійками, кривим стругом. Різьблення – одна з найдавніших технік художнього декорування дерев’яних виробів. На Прикарпатті й Буковині техніку плоскої різьби часто поєднують з інкрустацією – орнаментальним оздобленням шматочками дерева, металу, слонової кістки, перламутру, бісеру тощо. Одним з видів інкрустації є інтрасія кольоровими породами дерева, який використовується для виготовлення настінних декоративних плакеток, портретів, пейзажів тощо. Для художнього декорування дерева здавна використовували для виготовлення розписи різною фарбою (темпера, гуаш, олійні чи анілінові), які потім покривають лаком. Нині побутує ще один спосіб декорування виробів з дерева – випалювання електрописаком чи спеціальними штампами. Нині фахівців з художньої обробки дерева готують технікуми й училища Косова, Львова, Вижниці, Ужгорода та Яворова. Майже в кожній області України існують підприємства, які випускають декоротивні вироби з дерева. Їх близько ста п’ятдесяти.

Гутництво — виготовлення скла і виробів з нього. Значного розвитку набуло ще за часів Київської Русі. Районами найбільшого поширення гутництва на Україні були Чернігівське, Київське і Волинське Полісся, оскільки для виготовлення скла потрібний поташ, який добували, спалюючи дерево, а також кварцовий пісок, крейда і вапно, що залягали на цій території. Починаючи з XVI ст. на Поліссі, а також Слобожанщині, Поділлі, Буковині, Галичині з'явилася значна кількість невеликих підприємств — гут, на яких виробляли скло. Ремісники-скляри виготовляли різноманітні сорти "простого", зеленого, синього, димчастого скла, а також кришталь, віконне й лампове скло, кухонний, горілчано-винний посуд (пляшки, баклаги, штофи, чарки, стакани), тарілі й тарілки, вази тощо. Виплавляли скло у спеціальних печах, що мали декілька вогнетривких сосудів — донниць. Деякі вироби, особливо фігурний посуд у вигляді ведмедиків, зайців тощо, розписували олійними фарбами.

У XVIII — першій половині XIX ст. поряд із гутами з'являються поміщицькі й магнатські склоробні мануфактури й заводи, на яких працювали здебільшого наймані робітники, нерідко іноземці. Зокрема, під впливом майстрів із Чехії та Богемії поширилася західноєвропейська технологія дуття (богемський кришталь). Склодуви прикрашали свої вироби гутним декором (скляними жгутами, стрічками тощо), розмальовували емалями і навіть золотом. Скляний посуд продавався у крамницях міст і містечок і набув широкого вжитку На середину XIX ст. гутництво, засноване на ручній праці, починає занепадати, неспроможне конкурувати з великими механізованими підприємствами. Традиції виготовлення художнього скла зберігаються й донині у кількох містах України, зокрема в Києві та Львові, де працюють спеціальні фабрики. Гутництво продовжує існувати як один із видів народного декоративно-прикладного мистецтва. Водночас на місці деяких колишніх гут розвинулося сучасне скляне виробництво.

Чисте гладкофарбоване або оздоблене візерунками яйце набуло символічного релігійно-обрядового значення ще задовго до християнства. У багатьох народів збереглися перекази, в яких яйце виступає джерелом життя, світла і тепла, навіть зародком усього Всесвіту. Існують також численні варіанти легенд, які пояснюють побутування писанок під час Великодніх свят, пов'язують виникнення традицій писанкарства з євангельськими подіями (страстями Христа) тощо. Зважаючи на фізичні особливості шкаралупи яйця, середньовічні писанки до наших днів не збереглися. Однак масове розписування яєць в Україні існувало протягом століть. У XIX ст. писанкарство у різних художніх варіантах побутувало на всій території України, про що свідчать давні колекції українських писанок у музеях Києва, Лубен, Львова, Кракова, Варшави, Брно та ін. Найдавніші писанки зберігаються у фондах Музею етнографії та художнього промислу Інституту народознавства НАН України і походять зі сіл Острів (1882 р., Львівщина), Слобідка (1891 р., Поділля) та ін. Своєрідні місцеві відміни писанкарства існували і на початку XX ст. Розрізняють писанки Подніпров'я, Слобожанщини, Полісся, Поділля, Бойківщини, Гуцульщини, Лемківщини тощо. На Слобожанщині й Покутті поширені крапанки, на Бойківщині й Лемківщині — так звані шпилькові й крапанки. Найбільша філігранність орнаментальних мотивів притаманна гуцульським писанкам, виконаним писачком з конусоподібною трубочкою.  Писанки виготовляли навесні, перед Паскою, сільські дівчата і жінки, монастирські ченці й іконописці, міські панночки, пекарі та ін. Тому й техніка декорування' різнилася. На селі яйця фарбували в один колір, інколи продряпували візерунки, орнаментували воском і фарбували у кілька кольорів, тоді як у місті вдавалися до різних штучних способів — наклеювали шматки кольорового паперу, фольги, тканини, нитки тощо. Писанки переважно виготовляли для себе і лише зрідка для продажу на ярмарку. Колись із писанками чинили магічні дії. Для забезпечення урожаю їх на весняного Юрія котили по зеленій пшениці іі закопували у землю. Великоднього ранку молоді вмивалися водою, в яку перед тим клали крашанки та срібні монети, що мали надавати сили й краси. Свячені писанки були оберегом житла від грому й вогню, а людей і тварин — від «лихого ока», їх використовували як ліки від деяких захворювань. Писанки служили об'єктом забави для дітей та молоді. З ними влаштовували ігри «невбитки», «навкатки» та ін. З випорожнених писанок, додаючи до них з кольорового паперу хвіст, крила та голівку з тіста, виготовляли так звані голуби. їх, а також писанки, нанизані на шнурочок (здебільшого по три), підвішували поблизу ікон, прикрашаючи таким чином житло. У 60-х роках у зв'язку з посиленням інтересу до народного мистецтва й національної культури відновилося й писанкарство. У Косові, Коломиї та Вижниці навесні, перед Великодніми святами, народні майстри продавали писанки на ярмарках. Так стихійно виник писанкарський промисел, проте спочатку він не сягав далі Прикарпаття. У 70—80-х роках писанки як твори народного мистецтва експонувалися на виставках. З'явилися приватні колекції писанок. Сьогодні писанкарство збереглося і розвивається завдяки майстрам старшого покоління у багатьох давніх осередках цього виду мистецтва. Писанки продаються на ярмарках, у художніх салонах. Оригінальний орнамент писанок, не тільки чарує своєю вишуканістю, мініатюрністю, гармонією колориту, він несе прадавні символи світорозуміння і природи, єднає з традицією минулого. Українська писанка в світі є символом нашого народу.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]