32: Кобзарське мистецтво і його найвидатніші представники

Кобзарство в усі часи свого існування належало до еліти українського народу, було виразником його прагнень і стремлінь, носієм передових лицарських ідей. Стикаючись з представниками різних верств населення кобзарі, як елітарні особистості активно впливали і на формування елітарних ознак всіх тих, хто слухав їхні виступи чи безпосередньо спілкувався з народними співцями. Особливо велику роль кобзарство, як еліта народу, відіграло на перших стадіях свого формування і розвитку, коли кобзарі та лірники були і носіями усіх новин та в час відсутності ще часописів, радіо та телебачення були своєрідними засобами масової інформації. Аналізуючи історію кобзарства, звичаї, традиції, обряди кобзарів, бандуристів, лірників бачимо, що більшості передового кобзарства притаманні такі признаки, як: доброзичливість, благородство, гідність, милосердя, сумлінність, етичний інтелектуалізм, здатність творчо мислити, постійний духовний рух, активний пошук, відповідальність.. Елітарним гаслом кобзарства був заклик: "Вимагати від себе більше, чим вимагають інші." Цей елітарний принцип суворо дотримувався передовим кобзарством і допомагав не тільки зберігати високий рівень виконавської майстерності та художньої цінності їх репертуару, але й виживати в скрутних життєвих обставинах, Духовний пріоритет кобзарської справи завжди був домінуючим і ставився вище виконавського ремесла. Це добре розуміли не тільки народні співці, але й суспільство, яке завжди високо цінувало і шанувало кобзарство, як свою еліту. В усі часи свого існування кобзарство проявляло велику організованість та самодисципліну. Народні співці-музиканти гуртувались в цехових об'єднаннях – братствах. Щоб стати кобзарем, треба було пройти сувору цехову школу, досконало вивчити репертуар, добре оволодіти інструментом, освоїти обряди та традиції кобзарства. Кобзарство створило свою своєрідну кобзарську філософію, в її основі лежали віра християнська і висока моральність, любов до рідного краю та свого народу, вимогливість до репертуару і виконавської майстерності. Культивувалась пошана і дбайливе відношення до інструменту. Кобза, бандура і ліра вважались "священними інструментами", а кобзарів та лірників в народі називали "Божими людьми". Кобзарство вважало, що дуже важливим є добре ім'я і репутація людини, створеної на "образ і подобіє Боже", які кожний зобов'язаний берегти і не повинен дати себе зневажати без вагомої причини. Основні кобзарсько-лірницькі засади і традиції були викладені в "Устинських книгах" . Вони служили своєрідними збірниками рекомендацій з освоєння кобзарського мистецтва, зводом правил поведінки і усними підручниками вивчення таємної лебійської мови кобзарів. "Устинські книги" кобзарства , як еліти українського народу, чекають своїх дослідників..  Зачатків кобзарства слід шукати ще в сиву давнину, а народних співців-гудців таких як Боян, Митуса, Мануйло, які згадуються в літописах ХІ-ХІІ столітть, можна вважати прототипами кобзарів, представниками народної еліти. Лицарський бойовий дух завжди підтримувався піснею та музикою, а також бойовими вигуками та закликами. Це добре розуміло і військове керівництво всіх часів і народні „рапсоди" зокрема. Кобзарство і зародилось в військових формуваннях княжої доби. Воно супроводжувало і було притаманне збройним силам України усіх часів, а в часи відсутності державності активно закликало до повстань проти гнобителів та поневолювачів, підтримувало бойовий дух в повстанських та партизанських загонах та з'єднаннях. Велике значення кобзарського мистецтва та його вплив на слухачів добре розуміли гетьмани України, зокрема, Богдан Хмельницький, Іван Мазепа.  Послом - дипломатом запоріжських козаків був кобзар-бандурист Антін Головатий (1744-1797), який успішно полагоджував усі доручені йому справи в Петербурзі чи Москві.. Перед кобзарством, як елітою, схиляли свої голови і вчились у кобзарів та переймали лицарський дух такі світочі України, як Тарас Шевченко, Леся Українка, Гнат Хоткевич, Опанас Сластіон, Микола Лисенко, Філарет Колесса, Осип Маковей, Максим Рильський. В усі часи боротьби за державність України кобзарі, бандуристи й лірники були на стороні борців за незалежність. Вони були в лавах Січових стрільців та Української Галицької Армії, в загонах УПА та підпільних з'єднаннях, які боролись з окупантами. На фронтах громадянської війни боролися за незалежність України визначні бандуристи: Василь Ємець (1890-1982).; ад'ютант отамана Симона Петлюри Данило Щербина (1891-1943); Дмитро Гонта та інші. В першій і другій світовій війні воював з бандурою за плечима кавалерист козак - бандурист Степан Топірець (1898-1979), бандурист Олекса Коваль (1909 - 1979).  З підпіллям ОУН був зв'язаний бандурист, актор і громадський діяч Юрій Сінгалевич (1911-1947), що виховав цілу плеяду молодих здібних бандуристів, прищеплюючи їм дух та традиції лицарства і патріотизму . Патріотичні пісні і героїчні вчинки передових кобзарів бандуристів не могли пройти повз увагу поневолювачів, окупантів. І тому кобзарство завжди було переслідуване "власть імущими" в час втрати Україною своєї державності. Багато кобзарів - бандуристів загинуло в 30-х роках, в час штучно створеного більшовиками голодомору, а також при масових арештах та засланнях . Тільки небагатьом кобзарям - бандуристам вдалось вижити, пройшовши страшні випробування на каторгах більшовизму. До таких, серед інших, належить бандурист, поет, художник, священик Микола Сарма-Соколовський. (1910 - 2001), який був визначним представником сучасної кобзарської еліти. На каторзі М.Сарма-Соколовський сам вивготовив собі бандуру, а згодом ще кілька. Він створив ансамбль бандуристів, в якому грали Степан Мацура, бандурист Олег Гасюк .  Тоталітарний комуністичний режим СРСР приймав усі міри, щоб знищити будь-які прояви славних кобзарських традицій, вигубити та знищити українське кобзарство. Незважаючи на це, кобзарство, користуючись великою всенародною любов'ю та підтримкою зуміло вистояти та донести до наших днів свої кращі традиції. Кобзарство, як явище творче і самобутнє, проявляло величезний вплив на формування суспільної думки та виховання молодого покоління українського народу, зокрема формування рідної еліти в усі історичні часи.