66) Скит манявський як духовна пам’ятка

Скит Манявський — аскетичний чоловічий монастир східного обряду (український Афон або Атос), визначний осередок духовності, культури й мистецтва України.

Святе місце з цілющою, за повір'ями, джерельною водою знаходиться у мальовничому карпатському міжгір'ї з оздоровлюючим мікрокліматом, первісною дикою природою.

Засновником та першим ігуменом (настоятелем) монастиря був Йов (Іван) Княгиницький (1550–1621), родом з м. Тисмениці — один з плеяди видатних представників церкви, котрі активно займалися богослужбовою і культурно-просвітницькою діяльністю. Разом з Іваном Вишенським та Захарією Копистенським у 1606 році створено чернечу общину (громаду). Роки заснування Скита Манявського — 1606–1785.

У 1620, а пізніше в 1748 році Скит від Константинополя одержував ставропігію — це означало, що монастир не підлягав ні Львову, ні Києву, ні Москві, ні Риму, тобто був самоврядувальний і незалежний.

У 1628 році на Київському соборі удостоєний звання прота (головуючого монастирів воєводств Руського (Галицького), Белзького і Кам'янець-Подільського). Скитові підпорядковувалось тоді 556 інших монастирів.

Скит — духовний трибунал на вибір митрополитів на Львівську катедру та видання богослужбових книжок (приклади з Йосипом Тисовським та Кирилом Ставровецьким)

На початку XVIII ст. Скит на Унівському соборі (Унів — село Перемишлянського району на Львівщині) беззастережно прийняв унію, але на короткий термін, бо втрачав самостійність і незалежність.

На думку вчених, саме у Скиті Манявському поховано гетьмана Івана Виговського, оскільки він особисто просив про це за життя, і навіть убивця Маковський погодився "відіслати тіло в маєток у Руду і як «русина по-руськи поховати». Тут, у Галичині, в Руді або в Скиті, біля чоловіка Івана Виговського ймовірно похована і його жінка Олена Статкевичівна. В 30-х роках робилися спроби розшукати могилу гетьмана, проте його останків не виявлено.

Як оригінальний експонат у Скиті залишилась надгробна плита, під якою були захоронені перші два ігумени: Йов Княгиницький та Теодозій (Феодосій). Крім того, ще є 6 давніх ікон і 5 копій з Богородчанського іконостасу, є хоругви, ризи, декілька хрестів, зразків рельєфної різьби та виробів з металу культового призначення.

67) Софія київська. Мозаїки і фрески софії київської

Київський Софіївський собор, закладений 1037 року великим князем київським Ярославом Мудрим. У Софіївському соборі гармонійно поєднуються два види монументального живопису - мозаїки та фрески. Мозаїки виділяють головні частини інтер'єру Софіївського собору — центральний купол і вівтар. Решта ж п'ятинефного простору, другі поверхи, обидві башти із сходами та відкриті галереї, що оточували Софіївський собор у Києві у давнину, були прикрашені фресками. До сьогодні збереглося 260 квадратних метрів мозаїк та близько трьох тисяч квадратних метрів фрескового розпису XI.

Присвячений Софії як символові мудрості, Київський Софіївський собор, його архітектура та живопис, відповідно до задуму замовників, мали утверджувати і зміцнювати християнське віровчення, а разом з ним і феодальну владу. Такі важливі для того часу релігійні та державні ідеї втілилися в художньому образі Софійського собору і, як лейтмотив, проходять через усю систему його живописного оздоблення. У розписах тісно переплелися світське й релігійне начала, зливаючись в урочистий гімн могутності Давньоруської держави, її славі.

У центральному куполі й вівтарі Софійського собору розміщено мозаїки головних персонажів та сцени християнського віровчення. Сяючий золотий мозаїчний фон посилює яскраві, насичені тони зображень. Мозаїки Софіївського собору налічують 177 колірних відтінків. Нажаль, імен художників, які досконало воподіли цією багатою палітрою, історія не зберегла.

В зеніті центрального купола Софії Київської, в медальйоні,— величезне поясне зображення Христа-Вседержителя. Навколо медальйона були розміщено чотири архангели. Збереглася лише одна мозаїчна постать у голубому одязі, а три інші дописані олійними фарбами у 1884 році М. О. Врубелем.

З дванадцяти фігур апостолів, зображених на повен зріст у простінках світлового барабана, збереглася лише верхня частина мозаїчної постаті Павла. Нижче, на сферичних парусах, що підтримують центральний купол,— чотири євангелісти (повністю збереглося лише зображення Марка). На попружних арках збереглися п'ятнадцять мозаїчних медальйонів із зображеннями севастійських мучеників. На двох стовпах східної арки Софіївського собору розташована мозаїчна сцена "Благовіщення".

Чудовий ансамбль мозаїк прикрашає головний вівтар Софіївського собору. Погляд кожного, хто входить до собору, привертає велична монументальна постать богоматері — Оранти, вписаної у склепіння вівтаря.

У середньому ярусі апсиди широко розгорнута багатофігурна композиція "Євхаристія" — символічна сцена причащання апостолів, що розкриває основний догмат християнського віровчення. Нижній ярус апсиди займають зображення "отців церкви" — святителів та архидияконів (мозаїка збереглася тільки у верхній частині постатей). Між зображеннями всіх трьох ярусів головного вівтаря Софіївського собору існує тісний взаємозв'язок. Тут читається єдиний композиційний і колористичний задум.

Оздоблення головного вівтаря Софійського собору у Києві — високий зразок синтезу архітектури і живопису, що взагалі є характерним для всього стародавнього інтер'єра Софії Київської. Сцени та персонажі, набрані мозаїкою,— це символи, що розкривають основні положення християнського віровчення. На стінах трансепта (головного поперечного членування храму) розташовані євангельські сцени оповідного характеру, серед яких найкраще збереглися "Розп'яття", "Зішестя Христа в пекло", "З'явлення Христа жонам-мироносицям", а також сцена "Зішестя святого духа.

Євангельські сюжети розміщені й на хорах Софіївського собору: "Чудо в Кані Галілейській", "Чудо примноження хлібів", "Таємна вечеря". Тут же написані композиції, які теологи пов'язують з євангельськими легендами: "Зустріч Авраамом трьох подорожніх", "Гостинність Авраама", "Жертвоприношення Авраама", "Три отроки в пещі вогненній".

Цікавий цикл фресок, композиційно близьких до стародавніх мініатюр, зберігся у бокових вівтарях та в нефах Софіївського собору. Тут сцени з "житій святих" написані у хронологічній послідовності в кожному ярусі. Скорботно ліричний образ Анни ("Моління Анни"), зустріч молодих жінок ("Цілування Марії та Єлизавети"), зворушлива постать маленької Марії ("Введення у храм") — все це, як і інші сцени, передано глибоко емоційно. На стінах, хрещатих стовпах і арках Софіївського собору зображені численні постаті святих.

Північний боковий вівтар Софії Київської присвячений святому Георгію — духовному патронові Ярослава Мудрого (Георгій — християнське ім'я князя). Фрески південного бокового вівтаря розповідають про подвиги архангела Михаїла. У цьому виявився безпосередній зв'язок між живописом релігійного змісту та світськими зображеннями, що займають значне місце у розписах храму.

Головною світською композицією Софіївського собору у Києві був груповий портрет сім'ї Ярослава Мудрого, написаний на трьох стінах центрального нефа, напроти головного вівтаря. Він являв собою урочистий вихід князя, його дружини Ірини, дочок — майбутніх королев Франції, Норвегії та Угорщини — і синів, які стали відомими політичними діячами Давньоруської держави другої половини XI століття. Ярослава Мудрого було зображено з макетом закладеної ним Софії Київської. Від цієї величезної композиції частково збереглися лише портрети синів та дочок князя.

Унікальний ансамбль фресок світського змісту зберігся на стінах і стовпах двох башт — князівського ходу на "полаті" (хори). Це різноманітні сцени полювання, постаті акробатів, музикантів, танцюристів, борців, вершників і т. д. Значне місце займає композиція "Іподром" у південній башті собору.

Серед розписів Софіївського собору часто зустрічаються зображення тварин (гепард, ведмідь, верблюд, осел, вепр, собака, заєць), птиць та різноманітних фантастичних звірів. Великий інтерес викликають постаті скоморохів: музикант із смичковим інструментом, який сидить на придорожньому камені, флейтисти, музики, що грають на гуслях та лютні. У південній башті збереглося єдине відоме у давньоруському мистецтві зображення повітряного органа. Чітко проглядає установка з трубами, органіст, що натискує руками на клавіші, та двоє скоморохів, які, стоячи на міхах, нагнітають повітря в органні труби.