психологія творчості

інвалідних кріслах, можуть брати участь в танцювальній терапії. Все, що їм потрібно, - це рухатися по-своєму під ритм музики.

Танцювальний терапевт працює з клієнтом для того, щоб допомогти розвинути більш здорове тіло, яке не затиснуте через утримування напруги, конфліктів, почуттів. Цілі включають допомогу клієнтові активізувати тіло, катарсичні звільнення напруги і почуттів, пережити відчуття тілесної інтеграції та координації і вибудувати реалістичний образ тіла. Ці цілі досягаються шляхом використання вже існуючих рухових патернів індивіда і заохочення усвідомлення тілесних відчуттів, розвиваючи більш широкий спектр рухів, досліджуючи можливості вибору в русі та заохочуючи комунікацію і вираз за допомогою тілесних дій. Рух, який асоціюється з травмуючими подіями чи почуттями, часто використовується на терапевтичних сеансах, щоб допомогти клієнту попрактикувати або більше дізнатися про це, щоб таким чином подолати те, що травмує психіку суб’єкта [3].

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Волчукова В. М. // Витоки танцювальної терапії та її суттєве 81 значення у розвитку невербальної комунікації сучасної молоді:

[Електрон. ресурс]. - Режим доступу: http://archive.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/VKhDADM/200814/08vvncmy.pdf

2.Дубогай О. Д., Маковецька Н. В. // Можливості застосування ритмічної гімнастики і танцювальної терапії в освітньому процесі дошкільного закладу: [Електрон. ресурс]. - Режим доступу: http://www.ukrdeti.com/2005/1_a11_2005.html

3.Танець і терапія мистецтвом : [Електрон. ресурс]. - Режим доступу: http://studentam.net.ua/content/view/4340/114/

4.Rayh W. I Ching or Book of Changes. – London: Routledge, 1951. –

Рg.38.

Черкаський національний університет

імені Богдана Хмельницького

Психологічний факультет

Лещенко Юлія Володимирівна

Наук. керівник: ст. викладач Герман Н. І.

ВОКАЛОТЕРАПІЯ ЯК НОВИЙ НАПРЯМОК ДІЯЛЬНОСТІ ПРАКТИЧНОГО ПСИХОЛОГА

Актуальність роботи. Помічено, що погіршення екологічного та соціального середовища проживання людини, що спостерігається в останні роки у багатьох регіонах країни стало суттєво впливати на здоров'я населення: збільшилася захворюваність, скоротилася середня тривалість життя.

82 Населення, яке проживає в несприятливих умовах, потребує адаптації до мінливих умов середовища, що призводить до напруження механізмів регуляції функцій організму.

Розглядаючи глобальні наслідки впливу науково-технічної революції на біосферу планети і самої людини, Н. Вінер писав: «Ми настільки радикально змінили наше середовище, що тепер для того, щоб існувати в цьому середовищі, ми маємо змінити себе» [1].

І. П. Павлов [7] розглядав життя організму як безкінечне пристосування. Він вважав, що організм, як частина природи, являє собою складну відокремлену систему, внутрішні сили якої, поки вона існує, урівноважуються із зовнішніми силами навколишнього середовища. При цьому чим складніший організм, тим різноманітніші механізми, які встановлюють найтонші співвідношення між елементами зовнішнього світу і реакціями живого організму.

Згідно з сучасними уявленнями, предметом дії медичної профілактики є людина і середовище проживання. Соціально-гігієнічні заходи, передбачають оздоровчий вплив на природне, штучне і соціальне середовище, сполучені зі значними тимчасовими і

фінансовими витратами, тому вдосконалення Існуючих та створення нових, більш ефективних засобів профілактики, спрямованих на покращення здоров'я людини є вкрай необхідним.

У той же час ряд клінічних і експериментальних даних дали новий імпульс розвитку теоретичних уявлень, які дозволили розглядати стрес як обов'язковий компонент життя, що формує адаптогенні (пристосувальні) реакції, які становлять основу природного попередження хвороб.

Результати комплексного всебічного дослідження механізму стресу і адаптації дали можливість для розробки нових підходів до профілактики захворювань [4]. Так було встановлено, що підвищення опірності можливе шляхом розвитку в організмі загальних неспецифічних адаптаційних реакцій: «реакції тренування» – у відповідь на слабкі роздратування і «реакції активації» – у відповідь на подразнення помірної, середньої біологічної сили. Реакція «тренування» підвищує опірність повільно, а реакція «активізації» – порівняно швидко. Добре відомо, що найбільш важливим в області профілактичної медицини є оволодіння методами підвищення індивідуальних адаптаційних

83можливостей. Тому удосконалення існуючих та створення нових ефективних засобів і методів профілактики, що підвищують резервні можливості організму людини, є найактуальнішою проблемою [1].

Для цієї мети погляди багатьох сучасних дослідників звертаються в бік різних видів мистецтва, в якості адаптогенних, профілактичних і навіть лікувальних засобів. І це не випадково, бо давно відома могутня сила впливу справжнього класичного мистецтва на людину. Особливий інтерес викликає використання різних видів музичного впливу з лікувальною метою.

Вокалотерапія або музиковокалотерапія – це новий метод підвищення резервних можливостей організму людини і корекції порушених функцій, в основі якого лежить використання особливої системи активного вокального тренінгу в поєднанні з музикою. Вокальний тренінг, розроблений на принципах класичного співу, складається зі спеціальних вправ, що здійснюють біоакустичну стимуляцію життєво важливих органів і вправ, що підвищують адаптаційні та інтелектуально-естетичні здібності людини.

В даний час дослідження, присвячені вивченню впливу музики на організм людини, розвиваються за декількома напрямками.

Дослідження психофізіологічних компонентів музичного сприйняття проводяться психологами і фізіологами (Г. Н. Кехчаушвілі, А. Н. Борисова та інші). Ряд авторів, що займаються музикотерапією, описують лікувальний вплив музики на хворих з різною патологією (Л. С. Брусиловський, Л. А. Батурина, А. Метера та інші). Вивчення художньоестетичних закономірностей музичного сприйняття здійснюється в естетичних та музично-теоретичних роботах (Б. В. Асафьев, Л. А. Мазель, Р. Інгарен та інші).

Найдавнішим і в той же час досконалим музичним інструментом є людський голос. Природа нагородила людину цим дивовижним даром, давши їй можливість виражати свої почуття та думки за допомогою звуківслів. І. П. Павлов назвав цю властивість другої сигнальної системи найвищим і найдосконалішим людським пристосуванням.

Мова людини – це найбільш характерне й найбільше її досягнення. Тембр голосу, манера говорити, інтонації, поряд зі змістом слів, багато

84що можуть розповісти про почуття і характер мовця, про його настрій і внутрішній стан. Властивість голосу виражати почуття і емоції найкращим чином проявляється в мистецтві співу, що має багатовікову історію [5].

Процес співу – складний психофізіологічний акт, в якому поєднуються дихання з одночасними коливаннями голосових зв'язок. На фазі виходу голосові зв'язки, розташовані в гортані, що власне є джерелом звукоутворення.

До органів, які беруть участь у процесі звукоутворення також відносяться: гортань, трахея, бронхи, легені, рот (званий у вокальній літературі артикуляційним апаратом) і дихальна мускулатура, до якої належать міжреберні м'язи і діафрагма. Активне залучення діафрагми в процес співу є безумовно позитивним фізіологічним фактором.

Найголовнішою функцією вокалу є звукоутворення.

Французький вчений-дослідник Р. Юссон сформував електрофізіологічну теорію фонації, з якої випливало, що коливання

зв'язок має не периферичну, а церебральну природу. Ця теорія отримала назву «нейрохронаксична». Її основні положення наступні:

1)коливання голосових зв'язок не створюються виключно напором повітря, що виходить із трахеї, і можуть виникати при відсутності тиску голосових зв'язок;

2)голосові зв'язки, як і всі м'язи рухаються під впливом імпульсів нервового збудження, що виникають у корі головного мозку і досягають гортані по зворотному нерву;

3)частота електричних потенціалів дії зворотного нерва відповідає частоті коливанні зв'язок і висоті звуку;

4)діапазони і регістри співочого голосу визначаються ступенем збудливості зворотного нерва і м'язів гортані;

5)висота звуку, створюваного гортанню, не залежить від величини підзв'язкового тиску. Зміна сили тиску впливає тільки на силу звуку.

Ці факти, що носили свого часу революційний характер, породили величезне число суджень і заперечень. Але вони дали об'єктивне

85уявлення про дуже важливі механізми зародження звуку, хоча і не зуміли пояснити всього різноманіття явищ в процесі фонації.

Тембр голосу є надзвичайно індивідуальною характеристикою. Р. Ферман називає його найпотаємнішою стороною людського голосу, пов'язаною з самими глибинами особистості, з виразом найтонших душевних рухів. Він відносить тембр до найбільш постійних (портретних) якостей, менш за все схильних до екзогенних (зовнішніх) впливів. [2].

Потрібно сказати, що тембр характеризує не тільки психічні особливості суб'єкта, але і чисто фізіологічні і, навіть, фізичні властивості органів фонації і, в якійсь мірі, організму в цілому. Змінюючи довжину рупора, диктор або співак може істотно впливати на якість свого тембру.

Таким чином, тембр людського голосу є накладанням (суперпозицією) двох тембрів – тембру голосних і тембру верхніх частот.

Властивість голосу виражати почуття і емоції найкраще проявляється і використовується в мистецтві співу. Спів – це перш за все музика. А людський голосовий апарат далеко незвичайний «музичний

інструмент»; ніщо не може порівняться з ним за багатством тембру і тонкостями вираження музичних відтінків.

Якщо слово адресується швидше до свідомості людини, то тембр голосу і музичний супровід – безпосередньо до її почуттів і до внутрішнього стану організму.

Вченими була визначена і ступінь дії окремих музичних творів і навіть основних ладів: звучання мінору сприяє уповільненню обміну речовин, мажору – посиленню вібрації клітин в організмі і їх активному росту і поділу.

Голосні звуки слов'янських мов легко корелюються з окремими органами і частинами тіла людини. Якщо, правильно застосовуючи методику вокалотерапії, співати звуки, що відповідають проблемним ділянкам тіла, то можна через певний проміжок часу отримати позитивний результат у вигляді позбавлення від хвороби.

Схема розспівів відомих частин меси виглядає так: «і-е-і» («киріє») відповідає послідовному впливу на мозок, нирки і залози внутрішньої секреції; «о-і» («Глорія») сприяє масажу серця; «а-у» («Санктус»)

86масажує глотку, гортань, щитовидну залозу; «у-е-і» («Агнус Лаі») впливає на організм в цілому. Акустичне налаштування духу виступає тут як основа гармонізації особистості, сприяє духовному і фізичному здоров'ю індивідуума [7].

Вокалотерапія дає стійкий позитивний результат, але лише за умови правильного і тривалого застосування даної техніки.

Методика використання співу зі спеціальними м'язевими вправами А. І. Попова отримала назву – фізвокаліз, основне завдання якого автор методу бачить в корекції процесу вимови слів і співу, вважаючи що правильно працюючий фонаційний апарат позитивно впливає на загальний стан організму людини.

Є. В. Макаров, психолог із Санкт-Петербурга розробив методику «звукотерапії і практики яснослухання», називаючи її терапією звуком і змістом. Метод заснований на сприяючому впливові певних звуків та відповідних вібрацій на окремі органи і функціональні системи організму і включає освоєння особливого музичного ладу природного гармонійного ряду, названого автором «Музикою світлих відблисків». Ця

музика має медитативний характер і, за твердженням автора, приводить людину в світлий позитивний стан свідомості, істотно знижує рівень агресивності і дозволяє вийти на рівень підвищеної слухової (аудіальної) і понятійної (когнітивної) чутливості (сенситивності), названої автором - «яснослуханням» [5].

Про музикотерапію в психіатричному стаціонарі захищена дисертація ленінградського психіатра-психотерапевта Л. С. Брусиловського, який використовував фрагментарно і спів, як пасивно (прослуховування записів співаків), так і активно (індивідуальний та

Системи управління фонації, а отже, і типи вокальної техніки, різноманітні. Перевага однієї вокальної техніки над іншою заключається у виконанні поставлених завдань з найменшими енергетичними витратами, тобто з більш високим «коефіцієнтом корисної дії».

Таким чином, робота зі звуком (силою, довготою, висотою), ритмом, диханням, інтервалами – наближає не тільки до якісного і технічного виконання вокальних творів, але й формує, коригує особистість людини. Звук через емоційні канали виносить негатив на поверхню. Людина усвідомлено бачить перед собою ясну картину дійсності і перестає бути рабом страху.

Велику роль у позитивній орієнтації під час занять сольним співом відіграє оригінальна манера звуковибудови. Спів і посмішка в сумі дають звуковиголошення світлих, чистих тонів, створюючи необхідні умови даної діяльності – свободу.

Ще одним невід'ємним фізіологічним компонентом голосу є дихання. Глибоке дихання сприяє забезпеченню тканин організму достатньою кількістю кисню, що уповільнює метаболізм в клітинах

88внутрішніх органів. По суті, людина не живе повним життям, якщо не дихає на повні груди. Працюючи над збільшенням видиху з метою якісного вокального виконання пісні, людина створює умови не тільки для збільшення обсягу легенів і їх гарної вентиляції, але й примножує релаксаційний момент, який безпосередньо пов'язаний із видихом (розслабленням), як антонім вдиху (напруга). Виконуючи техніки вокалотерапії, змушуючи діафрагму бути більш активною у дихальних рухах, вокаліст тим самим розкріпачує себе, знімаючи блок зажатості зі свого тіла. Таке звільнення забезпечує більшу свободу, а значить, дозволяє самовиражатися з більшою повнотою. Відновлення дихання під час співу відбувається несвідомо і проявляється в показниках поліпшення самопочуття, у зміні погляду на проблеми, які спочатку нам здаються загрозливими і небезпечними [5].

Вокалотерапія позитивно діє на психоемоційну сферу людини. Цей факт є дуже важливим. Відомо, що науково-технічна революція істотно змінила умови професійної діяльності великих контингентів населення, значно знизивши фізичні навантаження і підвищивши емоційне напруження [6].

Поступове освоєння вокальної техніки робить голосовий апарат слухняним інструментом, що не має собі рівних у світі музики за виразністю. Навчившись виражати свій стан голосом, людина отримує ефективний засіб зняття внутрішньої напруги і самовираження, що є стабілізуючим фактором для психоемоційного стану. При вмілому підборі творів, можна досягти прекрасного психотерапевтичного ефекту. При цьому лікувальний вплив самої музики потенціюється утримуванням поетичного тексту. Тут ми отримуємо комплексний, вербально-невербальний стимул, що позитивно впливає як на кору, так і на підкірку головного мозку.

Висновки. Вокалотерапія робить істотний вплив на найважливіші фізіологічні функції організму здорової людини. Одноразове застосування вокалотерапії призводить до помітних змін гемодинаміки та функцій зовнішнього дихання. Курс вокалотерапії здійснює вплив на стан периферичного кровообігу, де в більшості випадків спостерігався розвиток реакцій тренування і активації, що було розцінено як ознака активізації адаптаційних реакцій.

Встановлено, що під впливом вокалотерапії спостерігалася

89тенденція до нормалізації електричної активності мозку, що відбувається за рахунок зниження домінуючої частоти альфа-ритму в обстежуваних.

Заняття з вокалотерапії здійснюють значний вплив на фізіологічні процеси організму. Систематичне застосування вокалотерапії надає виражену позитивну динаміку показників функції зовнішнього дихання. При цьому спостерігалося збільшення життєвої ємності легень, резервних обсягів вдиху і видиху, з одночасними зменшенням частоти і хвилинного обсягу дихання, а також зниження дихальних енерговитрат у всіх вікових групах.

Вокалотерапія є методом, що володіє вираженими коригуючими властивостями. Застосування її з метою оптимізації порушень функції зовнішнього дихання суттєво може сприяти збільшенню випадків стійкої ремісії.

Вокалотерапія – один з ефективних методів мобілізації природних ресурсів та адаптаційних можливостей організму людини.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Агаджанян Н. А. Адаптация и резервы организма / Н. А. Агаджанян. – М., «Медицина», 1972. – 218 с.

2. Багадуров В. Очерки по истории вокальной педагогики / В.Багадуров. – М., «Музгиз», 1956.

3. Брусиловский Л. С. Использование музыки при групповом аутотренинге в комплексном восстановительном лечении психических больных / Л. С. Брусиловский. – Труды Ленинг. научно-последов. психоневрол. ин-та. 1975, т. 76. – С. 97 – 101.

4. Маршак М. Е. Регуляция дыхания у человека / М. Е. Маршак. –

М. «Медгиз», 1961.

5. Назаренко И. К. Искусство пения: Хрестоматия / И. К. Назаренко. – М. Гос. муз. из-во, 1983. – 512 с.

6. Судаков И. В. Функциональные системы организма / И. В. Судаков. – М., «Медицина», 1987. – 75 с.

7. Шушарджан С. В. Музыкотерапия и резервы человеческого

организма / С. В. Шушарджан. – М., «Антидор», 1998. – 364 с.

90

Черкаський національний університет

ім. Б. Хмельницького

Психологічний факультет

Линник А.

ТВОРЧЕ САМОВИРАЖЕННЯ СТУДЕНТСЬКОЇ МОЛОДІ

Одним із пріоритетів системи освіти в Україні на сучасному етапі є орієнтація педагогічного процесу на формування суспільно значущих цінностей, задоволення інтересів і потреб особистості, створення сприятливих умов для її самовизначення, самовираження і самореалізації.