психологія творчості

молодості, веселощів, і кольором крові, страждання, згубного вогню). Другу групу утворюють кольори блакитний і рожевий, які вказують на явища тільки позитивної краси. Проте, під час вживання цих кольорів автор для досягнення різнобічної психологічної дії на читача змінює умови використання одного і того самого кольору.

Використання кольору в поезії є засобом вираження почуттів, і на основі палітр використовуваних кольорів можна відтворити образ поета. Проте, ще О. Блок писав у своїй статті «Фарби і слова» (1905), що сучасні письменники «отупіли до зорових сприймань» [1, с. 98], виховують душу читача серед абстракцій, відсутності світла і кольору. О. Блок передбачив, що з'явиться поет, який привнесе до поезії російську природу з дивовижними за своєю простотою фарбами. Таким поетом став С. О. Єсенін, який збагатив поезію багатоколірними російськими пейзажами.

С. О. Єсенін, своїм читачам залишив багату спадщину. «Як національний народний поет С. О. Єсенін увібрав у свою поетичну систему улюблену здавна барвисту палітру» [2, с. 4]. Колірні враження, розлиті в його звучних віршах, багато в чому перегукуються і повторюють

151ті кольори, що зустрічаються в народних вишивках, фресковому живописі, усній народній поезії. «Багатоколірні і багатобарвні єсенінські пейзажі», так говорять дослідники його творчості [1, с. 141].

Найбільш вживані кольори, якими поет уміло забарвлював свою поетичну творчість, - жовтий і золотий. У дореволюційних віршах жовтий і золотий - кольори осені : «жовта кропива» [3, с. 76], «жовті доли» [3, с. 41], «жовта трава» [3, с. 164], «золотисті гілки» [3, с. 342] . Коли в ранніх, ще веселих і легких віршах звучить мотив загиблої душі, акцент робиться на жовтому кольорі: «Навесні і сонце на лугу/ Обвита жовта дорога,/ І та, чиє ім'я бережу,/ Мене прожене від порогу» [3, с. 104]. «Жовта дорога» - дорога в нікуди. У післяреволюційних віршах переважає негативна символіка жовтого - гріх, зрада, зів'яння, смуток, відчай, хвороба, смерть: «жовтий смуток» [3, с. 154], «жовта тлінь» [3, с. 179], «жовтий скелет» [3, с.

180].

До 1917 С. О. Єсенін вживав ці кольори у середньому до 13-19 разів, після 1917 р. – 18-54. Тобто кількість значно зросла. Можливо, це означає, що внутрішній стан поета змінився і він більше починає замислюватися про душу, святість, тобто бачить у цьому порятунок від душевних

переживань, пов'язаних із революцією. І тим самим додає в поезію той колір, якого йому «бракувало» в реальності, адже поезія - це особливий світ, у який іде поет і веде за собою читача: «золота Русь» [3, с. 120], «золота хмаринка» [3, с. 82], «золоті зірки» [3, с. 134], «золота далека далечінь» [3, с. 171], «гай золотий» [3, с. 190], «золоті ікони» [3, с. 34], «золота земля» [3, с. 60], «золоті шапки гір» [3, с. 68], «промінь золотий» [3, с. 296]. Пристрасть до жовто-золотого кольору психологи трактують як бажання свободи, незалежності від реальності, прагнення до зняття напруги.

«Улюблені кольори поета - синій і блакитний» [7, с. 103]. Вони посилюють відчуття безмірності просторів Росії («тільки синь смокче очі», «сині гори» [3, с. 115], «сині затони» [3, с. 68], «блакитна Русь» [3, с. 131], «блакитна ласкава країна» [3, с. 231], «блакитний ставок» [3, с. 190], «блакитний струмінь» [3, с. 228], «блакитний пил» [3, с. 276], «небеса вже блакитні» [3, с. 303] «у прозорому холоді заголубіли доли» [3, с. 283] тощо), створюють атмосферу світлої радості бутя («синій дзвін» [3, с. 33], «синє щастя» [3, с. 247], «увечері місячним, увечері синім», «синіє плато небес» [3, с. 74], «передсвітанкове, синіше, раннє»), виражають почуття

152ніжності, любові («хлопець синьоокий», «синь у поглядах» [3, с. 85] тощо). Враження блакиті О. С. Єсенін створює наполегливо і послідовно. «Блакитними» у нього стають руки, і роти, навіть вогонь, душа («блакитні руки» [3, с. 171], «блакитний вогонь» [3, с. 226], «душа блакитна» [3, с. 109]). «Синій колір і його відтінки не були для Єсеніна буденною палітрою, оскільки виражали щось божественне, недосказане, романтичне» [5, с. 48]. Синій - це колір неба, чистоти.

До революції 1917 року синій зустрічається у віршах поета 20 разів, а після - 34, а блакитний колір – 1723 відповідно. Збільшення частоти використання кольору, на наш погляд, символізує як негативні тенденції, оскільки синій є сусіднім із чорним і, згідно із слов'янською міфологією, асоціюється з бісівським світом, так і те, що поет свою особливу реальність «розфарбовує» в синій, щоб збалансувати негатив об'єктивної реальності, тобто додає в неї більше божественності, романтичності.

Білий - простий земний колір. Головне його значення - божество, благо, повнота буття: «білий передзвін» [3, с. 49], «білий храм» [3, с. 286], «білий ангел» [3, с. 119], «одяг святково білий» [3, с. 132]. Для палітри С. О.

Єсеніна характерна «пристрасть до білого кольору, який символізує спокій, світ, тишу, чистоту, зосередженість» [4, с. 74]. Білим кольором поет розфарбовував місяць над дахом, гладь річки, і місячний промінь у С. О Єсеніна - як «білосніжне перо» ("біле поле" [3, с. 42], «дорога біла» [3, с. 81], «білих яблунь дим» [3, с. 149], «білий шлях» [3, с. 313], «троянда біла» [3, с. 170], «заметіль біла» [3, с. 255], «біла хата» [3, с. 289], «білий плач» [3, с. 384]. Образ білої берези викликає відчуття радості, сяючого світла, чистоти, початку нового життя. До революції білий колір фігурує у віршах поета 21 раз, а після - 24. Бачимо невелике збільшення вживання цього кольору в творчості С. Єсеніна після 1917 року. «Сплеск» використання кольору доводиться на 1918 рік, можливо, це пов'язано із захопленим ставленням поета до революції.

Як тільки пейзаж стає занадто одноманітним, С. О. Єсенін уводить червоний колір - колір багатства, царственої, краси: «червоний вечір» [3, с. 81], «зоречка червона» [3, с. 303], «червоні крила заходу» [3, с. 289], «червоне вогнище» [3, с. 73], «червоні ворота» [3, с. 57], «заграва червоних зірниць» [3, с. 312], «краплі червоні спалюють міста» [3, с. 350], «вечора червоний подол» [3, с. 291]. До 1917 поет використовує цей колір 17 разів,

153після - 22. С. О. Єсенін після революції вживає червоний у своїх віршах частіше. Ми вважаємо, що для поета цей колір має подвійний сенс. До 1917 року червоний сприймається С. О. Єсеніним як колір краси, влади, а після - щось агресивне, криваве, неспокійне.

Використання контрасту білого і чорного було характерним для староруської літератури, де «чорний» утілював сили зла. Символіка цього кольору негативна. У чорному небі, в глибині печер, ям, у глибокій тіні ховається щось небезпечне. Найяскравіше це демонструється в поемі С. О. Єсеніна «Чорна людина», де усе страшне, нещадне, зле відношення до душевного світу людини, його переживань втілюється в чорній, диявольській подібності людини. До революції цей колір зустрічається у віршах поета 13 разів, після - 16. У віршах 1910-1916 років чорний, на наш погляд, не має негативного трактування, означає просто колір: «кучері чорні» [3, с. 45], «чорні коси» [3, с. 48], «чорний глухар» [3, с. 51], «чорне покривало» [3, с. 286]. У віршах 1917-1925 років це колір загибелі, похмурого сприйняття і навіть заперечення життя: «чорний острах» [3, с. 140], «чорна загибель» [3, с. 144], «чорна доля» [3, с. 304], «чорна людина» [3, с. 288].

С. О. Єсенін дотримувався позицій «тонкого сприймання колірних характеристик природи». Поет «одягнув» Русь у «зелену шаль». Поет вживає зелений колір як колір рослинності, весни, пробудження, надії: «зелень озер» [3, с. 76], «у траві зелена вода» [3, с. 277], «зелені пагорби»

[3, с. 62], «трава зелена» [3, с. 206], «зелені ялини» [3, с. 285], «зелена верхівка» [3, с. 83], «зелений ліс» [3, с. 323], «гори зелені» [3, с. 65]. До революції у віршах поета зустрічаємо цей колір 18 разів, після - 9.

«Єсенін довів, що колірний образ . може бути «огрядним», тобто таким, який увібрав у себе складне скупчення думки, не припиняючи при цьому бути образом, не перетворюючись на абстракцію. За допомогою слів, що відповідають фарбам, він зумів передати найтонші емоційні відтінки, зображувати найінтимні порухи його душі» [4, с. 298]. Так, за палітрою найбільш вживаних кольорів можна визначити настрій С. О. Єсеніна в різні періоди життя.

У 1910-14 роки поряд із білим і золотим кольорами у творчості С. О. Єсеніна вживається червоний. На цьому етапі червоний колір має мажорне витлумачення він є: позитивним, притягує і радує. Оптимістично-радісні червоні і рум'яні тони - невіддільна частина 154 пейзажних замальовок і портретної зображувальності поета, наприклад: «Зоря молитовником червоним / Пророкує милостиву

звістку» [3, с. 67].

Найменш вживаним кольором у загальній палітрі, як не парадоксально, виявляється блакитний, хоч уже до кінця 1914 року спостерігається значне наростання частоти використання цього тону.

У1917-1923 роках об'єм віршів і, відповідно, використання кольорів збільшуються. Домінантними стають синій і блакитний - вони підкреслюють смуток поета за рідними місцями. Але одночасно з цим частішає і вживання жовтого, що посилює атмосферу нездоров'я, розладу і надриву, хворобливості, печалі і пригніченості.

У1924-1925 роках знову спостерігається сплеск у використанні колірних тонів. Лідирує синій колір, але його вживання зазнає еволюції, і він уже рідко виступає як колір ясного неба і чистої води, з'являється «синя імла» [3, с. 321], «вечір синьо-похмурий» [3, с. 342].

Урезультати дослідження колірної палітри в ліриці С. О. Єсеніна ми дійшли висновку, що використання кольорів в поезії є значущим

засобом вираження не стільки думки, скільки почуттів і емоцій, і за гамою використовуваних кольорів можна відтворити внутрішнє самовідчуття у різні періоди його творчості. Відкриття С. О. Єсеніна полягало в тому, що колірний образ, так само як і фігуральний, може вбирати в себе складне зосередження думки. За допомогою слів, що відповідають фарбам, поет зумів передати найтонші емоційні відтінки. Синє, блакитне, яскраво-червоне, жовте і золоте «переливаються» в єсенінських віршах. Колірний спектр у творчості С. О. Єсеніна сприяє передачі різних настроїв, надає свіжість образам.

новой социальной бреде / Соловьева Т.А., Рогалева Е.И. – М.: Вако, 2008.

Черкаський національний університет

ім. Б. Хмельницького

Психологічний факультет

Тетеріна О. О.

Наук. керівник: ст. викладач Герман Н. І.

ГЕНІАЛЬНІСТЬ ЯК ПСИХОЛОГІЧНА ПЕРЕДУМОВА УСПІШНОЇ ТВОРЧОЇ ДІЯЛЬНОСТІ СУБ`ЄКТА

Актуальність теми. У період економічної нестабільності, превалювання матеріального благополуччя над духовним, «шаблонності» діяльності та поведінки замість активного пошуку чогось нового, оригінального, більш зручного для самої особистості значно утруднюється розвиток творчих здібностей. Поміж тим, існують здібні, талановиті і навіть геніальні люди, здатні змінити ситуацію на краще.

156Найбільш масштабні відкриття, які є рушійними силами прогресу, здійснюють саме генії. Найважливіше завдання суспільства та психології

– допомогти людині розкрити свої можливості, надати їй умови, які сприятимуть розвитку геніальності суб`єкта.

Проблема різних факторів розвитку геніальності досліджувалася такими представниками психологічної науки, як З. Фрейд, Ч. Ломброзо, Дж. Гріндер, В. Гірш, Дж. Холтон, Г. Жолі, С. О. Грузенберг, О. Г. Данилін, Н. В. Гончаренко, С. В. Савельєв, І. М. Гераімчук та іншими відомими вченими.

Психологічні дослідження у сфері природи та розвитку геніальності ґрунтувалися на двох фундаментальних підходах: вивчення дорослих, які досягли популярності та обдарованих дітей. Анна Анастазі виділяє такі специфічні методики дослідження геніальності, як «біографічний аналіз, вивчення випадків, статистичне дослідження, історіометрія, аналіз підсумків тесту на визначення коефіцієнта інтелекту та лонгітюдне дослідження» [1, С. 550].

Геніальність – найвищий ступінь прояву творчих сил людини. Термін «геніальність» вживається як для позначення здатності людини до творчості, так і для оцінки результатів діяльності суб`єкта. Припускаючи вроджену здатність до продуктивної діяльності в тій чи іншій галузі, геній, на відміну від таланту, являє собою не просто вищий ступінь обдарованості, а пов'язаний зі створенням якісно нових витворів, відкриттям раніше незвіданих шляхів творчості. Діяльність геніальної особистості реалізується в певному історичному контексті життя людського суспільства, з якої геній черпає матеріал для своєї творчості

[2].

Історичні погляди на природу геніальності та її оцінка пов'язані із загальним розумінням творчого процесу. Так, ще з часів античності геніальність розглядається як різновид ірраціонального натхнення, «божественної наснаги» (Платон). Починаючи з епохи Відродження (Леонардо да Вінчі, Дж. Вазарі, Ю. Скалігер) набуває поширення культ генія як творчої індивідуальності, який досягає свого апогею в період романтизму (передромантичної течії «Бурі і натиску» в Німеччині, романтизм і витікаючі з нього вчення Т. Карлейля, Ф. Ніцше із

157характерним для них протиставленням генія та маси). У XVIII столітті формується поняття геніальності в сучасному сенсі цього слова, яке у Антоні Шефтсбері стає одним із основних естетичних положень (геніальна особистість творить подібно силі природи; її витвори оригінальні, на відміну від художника, який наслідує). Іммануїл Кант також підкреслює оригінальність і природність творчості генія, описуючи цей феномен як «вроджені задатки душі, через які природа дає мистецтву правило», «талант винаходити те, чому не можна вчити або навчитися» [3; 5, С. 323].

Чезаре Ломброзо та його послідовники постулювали: геніальні люди фізіологічно подібні до божевільних, а на їх народження та діяльність безпосередній вплив мають такі фактори, як атмосферні й метеорологічні явища, раса і спадковість. Серед «творчих геніїв», які втратили здоровий ґлузд, вчений називає Е. Гофмана, Ж. Мольєра, Дж. Байрона, Дж. Свіфта, Р. Шумана, Ж. Руссо, А. Галлера, Н. Ленау, Ван Гога, К. Глюка, Ф. Лейдена, В. Моцарта, М. В. Гоголя, Л. Бетховена та багатьох інших. Однак ця теорія не знайшла загального підтвердження: дисгармонія душевного життя або схильність до неї, властива багатьом геніальним людям, не є незмінним супутником геніальності. З іншого

боку, із патографій багатьох геніїв очевидним є позитивний вплив творчого процесу на психічний розлад. Творчість ніби допомагає здолати хворобу, яка «звалилася» на генія, що близьке за суттю до запропонованої М. Є. Бурно терапії психічних захворювань творчим самовираженням [6; 7].

Фрідріх Шиллер відзначив ще одну суттєву рису геніальності – якщо руками генія творить сама природа, то природа геніальності повинна виражатися в особливій наївності, безпосередності, у перевазі простоти над хитромудрістю. Найвище мистецтво невигадливе і геній творить не за формальними принципами, а інтуїтивно, спираючись на навіювання самої природи, тому всі геніальні здобутки мистецтва прості. У XIX-XX столітті набувають розвитку психологічні (у тому числі психіатричні), соціально-психологічні, а також соціологічні дослідження різних аспектів геніальності та творчості [4].

В психології творчості геніальність вивчається в контексті індивідуальних особливостей особистості (її психічного складу, здібностей і так далі), а також різноманітних факторів, що впливають на творчість. З психологічної точки зору геній не може розглядатися як

158особливий тип особистості. Різноманітні спроби виділити якісь загальні психологічні або психопатологічні риси геніальності виявилися незадовільними: геніальні люди виявляють значні індивідуальні відмінності стосовно обдарованості, характеру, культури, інтересів, навичок тощо. Сам творчий процес генія також принципово не відрізняється з погляду психології від творчого процесу інших обдарованих людей. Карл Юнг зазначає, що «творче начало, яке знаходиться в безмежності підсвідомого, назавжди залишиться закритим для людського пізнання» [2; 8, С. 4].

Висновки. Таким чином, існуючі психологічні теорії та гіпотези геніальної творчості, сукупність прикладів і варіантів творчого процесу, розмаїття творчих постатей, які не піддаються жодній класифікації свідчать про те, що не існує законів створення геніального витвору мистецтва, не існує певного типу геніальної особистості. Попри це, значний вплив геніїв на розвиток науки в цілому і на творчість зокрема – беззаперечний факт, який вимагає поглибленого вивчення та є перспективним предметом для подальших досліджень в контексті психології творчості.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1.Анастази А. Дифференциальная психология. Индивидуальные и групповые различия в поведении / Анастази А.; [Пер. с англ.]. – М.: Апрель Пресс, 2001. – 752 с.

2.Большая советская энциклопедия: в 30 т. – М.: Советская энциклопедия, 1969-1978.

3.Вільна енциклопедія Вікіпедія. Психология искусства: [Електрон.

ресурс]. Режим доступу: http://ru.wikipedia.org/wiki/

Черкаський національний університет

ім. Богдана Хмельницького

Психологічний факультет

Федосенко І. В.

ПСИХОЛОГІЧНИЙ ЗМІСТ І СТРУКТУРА ТВОРЧОГО ПОТЕНЦІАЛУ ОСОБИСТОСТІ

Основна характеристика творчості – створення нового. Творчий процес спонукає потребу особистості у створенні неповторного, яку слід розглядати як певний (високий) рівень розвитку базисної потреби в новій інформації. Отримання нової інформації досягається в ході дослідницької для орієнтування діяльності. Специфічна потреба в отриманні інформації, відмінна від «вітальних» потреб. Потреба в новій