Тема 2.7. Профілактика девіантної поведінки

МЕТА: Розглянути питання профілактики девіантної поведінки се­ред дітей і молоді, ознайомити з проблемою відхилень у по­ведінці дітей та молоді, з педагогічними поглядами на про­блему в зарубіжній та вітчизняній психолого-педагогічній науці.

НАВЧАЛЬНО-МЕТОДИЧНИЙ МАТЕРІАЛ

Вивчення даної теми вимагає ознайомлення та аналізу існую­чих поглядів вчених як зарубіжної, так і вітчизняної психолого-педагогічної науки на проблему відхилень у поведінці дітей і молоді, існуючих кваліфікацій адиктивної поведінки, визначення факторів, умов, причин, які детермінують адекватну поведінку дітей.

Подальше ознайомлення з темою передбачає виділення основ­них видів педагогічної профілактики адиктивної поведінки.

Часто у науковій літературі, у побуті ми зустрічаємося з понят­тям "важкий" підліток або юнак, "важковиховуваний", "педагогічно занедбаний". Що ж означає ''важкий"? А.Й. Капська визначає три істотні ознаки складових змісту цього поняття: по-перше, відхи­лення від норм поведінки, по-друге, складність у виправленні пове­дінки, по-третє, необхідність індивідуального підходу та особливої уваги. Зовнішньо важковиховуваність виявляється конфліктністю дітей і молоді з найближчим оточенням, емоційною неврівноваже­ністю, грубістю, правопорушеннями.

Поведінку, що характеризується відхиленням від прийнятих норм, називають девіантною.

Девіантна поведінка (від лат. deviato - відхилення) визначає певні способи поведінки, мислення, діяльності людини, які не відпо­відають встановленим вданому суспільстві нормам і цінностям (зло­чинність, проституція, аморальна поведінка, пиятика, наркоманія, самогубство тощо). У визначенні йдеться про "норми" , які регулю­ють соціальну діяльність, поведінку людей (правові моральні, етичні).

Девіантна поведінка поділяється на дві групи: 1) поведінка, яка відхиляється від норм психічного здоров'я (шизоїди астеніки, епілептоїди; особи з акцентуаціями характеру); 2) поведінка, що має відхилення від морально-правових норм, які виявляються у форму проступків і злочинів.

Останній час констатується збільшення кількості проявів деві­антної поведінки серед неповнолітніх і молоді. Хоч у багатьох ви­падках порушення норм неповнолітніми не становлять суспільної небезпеки, оскільки характеризуються примітивністю способів вчи­нення, часто мають виражену дитячу мотивацію¹, але є небезпеч­ними і в разі відсутності своєчасного реагування вихователів мо­жуть привести до деформації особистості.

Вивчення та аналіз існуючих думок, поглядів, теорій щодо про­блеми відхилень у поведінці дає можливість нам визначити основні причини виникнення девіантної поведінки.

_________________________

1 Козубовська і.В., Товканець г.В. Соціальна профілактикадевіантної поведінки. Ужгород, 1998.-с.4.

Зупинимося на поглядах учених, які є цінними для розуміння даної проблеми.

Грецькі філософи Демокрит, Платон, Аристотель були переко­нані втому, що виховання шляхом переконань має позитивний вплив на розвиток вихованців. Так, Демокрит вважав, що погане оточен­ня негативно впливає на дитину; Платон відзначав, що вихователь повинен завжди пояснювати дитині позитивність і негативність вчинків, оцінювати їх; Аристотель рекомендував вихователям вра­ховувати вікові та індивідуальні особливості дитини і дотримува­тися середини при вихованні.

Цікавими є думки римського педагога М. Квінтіліана, який у своїй книзі "Про виховання оратора" зазначав, що позитивні задат­ки слід розвивати, що погані вчинки дітей є результатом неуваж­ності до них педагога.

Слушними є педагогічні ідеї мислителя-гуманіста М. Монтеня. Це, насамперед, думка про уміння вихователя розуміти, пова­жати, знати вихованця; не вживати до нього насильства, виявляти у відносинах з дитиною витримку, вимогливість і доброту.

Видатний чеський педагог Я.А. Коменський у своїй "'Великій дидактиці" звертався до проблеми відхилень у поведінці дітей. Так, Коменський вважав, що діти не народжуються поганими чи добрими, такими вони стають у результаті виховання. Він акценту вав увагу на тому, що "ласкаве слово", вправляння у хороших вчинках, по­хвала - найкращі методи виховання. Цікавою є його класифікація дітей, які мають труднощі у навчанні (діти дуже повільні, загаль­мовані, діти вперті, невгамовні, яких часто вважають безнадійними, але з яких можна виховати видатних людей; діти тупі, байдужі до всього, мляві, злі, вперті. Педагог вважав також, що трапляються, хоч дуже рідко, діти-виродки, безнадійні у вихованні.

Позитивні ідеї Ж.-Ж.Руссо є актуальними і сьогодні. Це ідея природовідповідності виховання, врахування індивідуальних і віко­вих особливостей. Ж.-Ж. Руссо запропонував метод "природних наслідків", який можна використовувати у вихованні дітей до­шкільного і молодшого шкільного віку. Якщо дитина зламала стільчик, то не слід поспішати дати їй новий стілець. Нехай вона відчує, як незручно без стільця.

І. Песталоцці стверджував, що виховання повинно починатися з першого дня від народження дитини, а матерів слід навчати мето­диці виховання. Соціалісти-утопісти Фур'є, Сен-Сімон, Оуен вба­чали причинами відхилень у поведінці особистості вади соціаль­ного середовища, недоліки в організації суспільства. У своїх пра­цях Р.Оуен¹ розвиває теорію про те, як формується "поганий", "по­середній", "найкращий характер" залежно від середовища, вихо­вання, природи дитини.

Цікавими є також погляди Б. Мореля, Ч. Ломброзо, Е. Кречме-ра щодо причини злочинної поведінки людини. Ломброзо вислов­лював думку, про "природжений тип злочинця". Злочинця, за його теорією, можна впізнати за певними зовнішніми ознаками ("атле­тична фігура", "низьке скошене чоло", "великі вуха" та ін.). Вчення Ломброзо неодноразово критикувалися.

__________________________