1 Псдагогические идеи Роберта Оузна /Избранньїе отрьівки из сочинений р.Оузна.-м.. 1940.

Концепція Е. Кречмера проте, що відхилення у поведінці мож­на пояснити спадково-біологічними причинами, а темперамент і характер - типом будови тіла. Ця концепція була визнана методо­логічно неправильною, оскільки розвиток особистості не зводить­ся тільки до успадкованих генотипних особливостей.

Американські вчені Е. Х'ютон, У. Шелдон доводили, що пове­дінка людини, в тому числі протиправна, залежить від показників росту, об'єму грудини, кольору шкіри та ін. Хоч хибність цієї теорії є очевидною (адже злочинці є невисокі, худі, із слабко розвиненою грудною кліткою), дослідники продовжують пошуки існування зло­чинного типу особистості.

Суть ідей австрійського психіатра З.Фрейда полягає у тому, що будь-який вчинок особистості зумовлений конфліктом між "Я*⁹ і "воно", тобто між свідомим і підсвідомим. Оскільки підсвідоме (інстинкти, імпульси, потяги), на думку Фрейда, природжене, а роз­виток особистості закінчується у 6-7 років, то роль виховання, се­редовища, соціальних умов зводиться до нуля. Це означає, що фор­мування особистості являє собою дію природжених біологічних інстинктів, неусвідомлених імпульсів.

Сучасні неофрейдисти дотримуються основної лінії фрейдиз­му - зумовленість поведінки людини таємничими імпульсами, інстинктами.

Деякі вчені пояснюють відхилення у поведінці неповнолітніх, виходячи із врахування закономірностей людської психіки. Такі ідеї є різновидами "теорії фрустрації". Прихильники теорії вважають, що фрустрація найчастіше призводить до агресії, до різноманітних форм негативної поведінки. Але в останні роки з'явилися дослідни­ки, які звертають увагу на середовище та його вплив на особистість.

Так, американський психотерапевт Д. Легман довів негативність впливів популярних у США коміксів, радіо- і телепередач, у яких є насилля, стрілянина, вбивство та ін., на формування особистості. Він стверджує, що американські діти, які тисячу разів відчували переживання, пов'язані з насильством, переконані у нормальному його виправданні.

Серед основних соціальних факторів, які негативно впливають на формування особистості, дослідниками визначаються: популя­ризація злочинності засобами масової інформації (Е. Шур); незадоволені матеріально-побутові умови як фактор, який впливає на фор­мування асоціативного типу особистості. П.Вест пропонує вжива­ти заходи для обмеження народжуваності, але ненасильницьким шляхом. А. Дойч пропонує з цього приводу "стерилізацію" для об­меження народжуваності.

Вчені Елеонора і Шелдон Глюк, обстеживши 500 неповнолітніх деліквентів, дійшли висновку, що більшість із них почали виявля­ти ознаки відхилень у поведінці в дитячому віці. Взагалі більшість дослідників абсолютизують роль раннього періоду розвитку особи­стості.

Дослідження К. Хорні доводять вплив невротичного характеру на поведінку індивіда.

Теорія "самоактуалізаці" А. Маслоу доводить важливість спра­ви, яка захопить індивід і допоможе самоактуалізуватися.

Таким чином, дослідження зарубіжними вченими проблем відхилень у поведінці дітей і молоді характеризуються різноманітн­істю та різноаспектністю.

У вітчизняній літературі ще з часів Київської Русі знаходимо думки щодо запобігання відхилень у поведінці. Це насамперед "По­вчання" В. Мономаха, в якому визначаються основні засоби запобі­гання лінощам, привчання до праці; тактовне і гуманне ставлення до оточуючих. "Домострой" включає 164 правила поведінки, які слід засвоїти з дитинства.

Проблему відхилень у поведінці дітей з XVIII ст. досліджували багато вчених, зокрема І. Бецкой, М. Новиков, О.Радищев. Г.Сковорода вважав, що моральні вади та інші відхилення в поведінці лю­дини породжуються суспільними умовами, неправильним вихован­ням, неосвіченістю. У правильному вихованні дитини з перших днів її життя філософ вбачає основу профілактики відхилень та протип­равних дій.

Певний внесок у розвиток теорії відхилень у формуванні осо­бистості дитини у другій половині XIX ст. внесли такі вчені, як М.О. Добролюбов, Д.І. Писарєв, М.І. Пирогов, К.Д. Ушинський, О.М. Острогорський. Цікавими є погляди М.І.Пирогова, який ви­магав від вихователів шанобливо ставитися до вихованців, врахо­вувати всі обставини здійснення поганих вчинків і призначати відпо­відне покарання. К.Д. Ушинський серед засобів морального вихован­ня відзначав приклад, педагогічний такт, похвалу, покарання та ін.

О. Духнович розумів, що на формування поведінки дитини впливають природні нахили і навколишнє середовище. Він реко­мендував нешаблонні підходи до фізично слабких дітей та дітей із затримками у психічному розвитку; покарання до дітей, вважав він треба застосовувати тактовно, обережно, але в окремих випадках вчений допускав можливість фізичних покарань, що суперечило його гуманістичним поглядам.

Проаналізувавши погляд вчених на проблему девіантної пове­дінки серед дітей і молоді, можна визначити фактори, які вплива­ють на процес дезадаптації підлітків і молоді: спадковість (психо­фізична, соціальна, соціокультурна); психолого-педагогічний фак­тор (дефекти шкільного й сімейного виховання); соціальний фак­тор (соціальні та соціально-економічні умови функціонування сус­пільства), соціальна діяльність самого індивіда, яка виявляється в активному ставленні до норм і цінностей свого оточення.

Адиктивна поведінка, схильність до неї є проявом внутрішньо­го стану особистості, який детермінується такими умовами та фак­торами:

• відсутність або недостатність позитивного емоційного кон­такту з батьками, вихователями;

• неповна, неблагополучна сім'я;

• неправильне виховання дітей в сім'ях, відсутність у батьків педагогічних знань.

Високий ризик адиктивної поведінки виявлено у підлітків із психопатіями та акцентуаціями характеру (епілептоїдний, гіпертимний; істероїдний типи акцентуацій). Умовами адиктивної поведін­ки для таких підлітків є: відсутність установки на працю і навчанням відсутність самоконтролю, чутливість до сторонніх впливів, до гострих переживань, потяг до діяльності у неформальній підлітковій групі, неадекватна самооцінка.

Типологічні риси особистості з адиктивною поведінкою: слаб­ка адаптація до нових ситуацій, конфліктів, підвищена тривож­ність, психічна незрілість, депресивність, вживання наркотиків, алкоголю.

Адиктивною поведінкою, як правило, супроводжується деліквентність.

Робота соціального педагога із підлітками, схильними до пра­вопорушень, – це перш за все налагодження стосунків, спільна діяльність, постійна увага до особистості, контроль, аналіз свого ставлення до конкретного підлітка, особистісний, індивідуальний підхід.

Соціальний педагог повинен володіти науковими педагогічні ми знаннями про засоби впливу на підлітків, психологічним відч¹ тям, тактом, знанням етики, організаторськими здібностями, знати методи і стиль, індивідуально-особистісний підхід до важковиховуваних підлітків.

А.И. Капська зазначає, що характер загальних закономірностей процесу соціальної реабілітації девіантних дітей виражають педагогічні принципи, які диктують стратегію використання різних форм, методів і засобів соціально-педагогічної роботи із неповно­літніми. Серед них:

• Принцип інтеграції - у процесі стимулювання фактора са­морегуляції життєдіяльності індивіда реалізується ідея єдності та взаємної оптимізації, кожний крок у розвитку підлітка повинен бути опосередкованим навчанням, вихован­ням, які здійснюються щодо природно-соціологічних і соц­іально-психологічних закономірностей розвитку особистості;

• Принцип системності - проектування педагогічного проце­су відбувається таким чином, що дає можливість своєчасно виявити потенційні конфлікти "збою" у розвитку педагогіч­них процесів;

• Принцип об'єктивної позиції у взаємодії з підлітками;

• Принцип активності - створення розвиваючо-виховного се­редовища;

• Принцип стабільності-динамічності розвиваючо-виховно­го середовища сприяє створенню умов, що змінюють навко­лишнє середовище.

• Принцип позитивної емоційності середовища.

Використовуючи детальну інформацію про девіантну поведін­ку підлітків, соціальний педагог може використовувати педагогічні технології (вмотивована діяльність, яка забезпечує ефективність, надійність результатів).

Важливу роль відіграють педагогічні технології соціальної адап­тації, які включають: передбачення результатів виховання; засоби діагностики, методи педагогічного впливу; критерії вибору методів.

Педагогічні технології передбачають ситуації розвитку, само­розвитку, самовдосконалення, самореалізації; пропонують групи методів виховання: переконання, заборону, вказівки, обмеження; бесіду, співбесіду; інтерактивні, комунікативні, ігрові та інші си­туації.

СЛОВНИК

Адиктивна поведінка (англ. addictive beheviour) – система сто­сунків, спрямованість вчинків неповнолітніх, які звикають до вжи­вання наркогенних засобів: стадія наркотизації без явно виражених психічної і фізичної залежностей.

Девіація (фр. deviation) - відхилення від правильної лінії, від потрібного напрямку під впливом яких-небудь зовнішніх причин.

Девіантна поведінка (від лат. deviation - відхилення) - поведін­ка, яка не відповідає нормам і правилам, прийнятним у певній групі суспільства.

Деліквент (англ. deliquent) - особа, яка чинить порушення існу­ючого кримінального законодавства.

Депривація соціальна - відчуття, усвідомлення особистістю чи групою обмеження чи позбавлення можливостей задоволення основних життєвих потреб.

Депресія (англ. depression) - стан психологічної пригніченості людини, що характеризується зниженням її активності, загального життєвого тонусу і переживання у її психології негативних емоцій.

Деформація особистості професійна - зміна якостей особис­тості (стереотипів сприйняття, ціннісних орієнтацій, характеру, способів спілкування і поведінки), що відбувається під впливом виконання професійної діяльності. Може мати епізодичний або по­стійний характер; виявляється у професійному жаргоні, в манерах поведінки, навіть у зовнішньому вигляді.

Невроз (англ. neurosis) - нервово-психічне захворювання, яке характеризується фрустраційними (тимчасовими, оборотними) роз­ладами психіки і поведінки людини, що викликається несприятли­вими умовами її життя на даний момент.

Превенція (ангп. prevention) – дії з метою профілактики, пом'як­шення, полегшення, коригування тих умов, що сприяють фізич­ним або емоційним порушенням, виникненню соціоекономічних проблем.

Фрустрація (англ. frustration) - конфліктний, емоційний стан, що викликаний незвичними для кожного індивіда труднощами, перешкодами для досягнення мети, переживання через невдачі. Стійкість до фрустраторів, здатність до знесення труднощів нази­вається толерантністю.

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ

1. Визначте передумови і причини появи девіантної поведінки.

2. Визначте основні потреби підлітків.

3. Які основні фактори детермінують адиктивну поведінку учнів?

4. Назвіть окремі характеристики нестійкого типу акцентування.

СЕМІНАРСЬКЕ ЗАНЯТТЯ ДО ТЕМИ 2.7