Підготовка до публічного виступу
Публічний виступ - це усне монологічне висловлення з метою досягнення впливу на аудиторію.
Перед публічним виступом у багатьох настає «ораторська лихоманка» через надмірне занурювання у власні переживання.
Важливо, заставити себе повірити в те, що ти гарно підготувався до виступу і можеш повідомити слухачам щось важливе й необхідне (корисне).
Оратору необхідна гарна психологічна підготовка. Відомий судовий діяч ХІХ ст.. А.Коні писав: «Розмір хвилювання обернено пропорційний витраченій на підготовку праці».
Етапи підготовки ораторської промови
Сьогодні в ораторській діяльності виділяють 3 основних етапи: докомунікативний, комунікативний і посткомунікативний.
Докомунікативний |
Комунікативний |
Посткомунікативний |
1.Визначення теми і мети виступу |
Проголошення промови |
Аналіз промови |
2.Оцінка аудиторії й обстановки |
Відповіді на запитання, ведення полеміки |
|
3.Добір матеріалу |
|
|
4.Створення тексту |
|
|
5.Репетиція |
|
|
Підготовка до виступу починається із визначення і уточнення теми. Будь-яка тема є частиною великої проблеми і являє собою одну з її частин. Важливо усвідомити це і не прагнути в одному виступі осягнути неосяжне. Можна лише поспівчувати ораторові, що взявся за тему " Комп'ютеризація у наш час" чи "“Комп'ютер - вікно у світову культуру".
Інколи пропонують виступити на певну тему, тобто тема виступу є заданою. У такому випадку ораторові необхідно конкретизувати, уточнити її. Однак нерідко тему виступу доводиться обирати самому.
Чим слід керуватися, обираючи тему?
По-перше, ви повині бути добре обізнаним у цій темі, мати певний досвід.
По-друге, те, про що ви збираєтесь говорити, повинне викликати інтерес у слухачів.
По-третє, тема виступу має бути актуальною, значимою.
Назва виступу повинна відповідати таким вимогам:
а) відображати його суть, тобто в лаконічній формі відображати основну ідею виступу;
б) мати рекламний характер: бути цікавою, привертати увагу, торкатися інтересів тих, для кого призначена, збуджувати уяву.
в)бути ясною, чіткою, по можливості короткою.
Привертає увагу назва теми, що містить запитання чи різку постановку проблеми: "Духовний бізнес - це можливо?"
Порівняємо дві назви: робочу, що містить основну ідею виступу, і рекламну: "Правильний спосіб життя як основа тривалої працездатності" і "Як жити не старіючи". Другий варіант не лише привертає увагу, але й створює позитивну установку на сприйняття теми.
Широке формулювання, назви, що містять у собі незнайомі слова відштовхують слухачів, часом навіть викликають негативне ставлення до виступу. Один із героїв фільму "Місяць довгих днів", Павло Степанович, на запитання, чому він не на лекції, відповів: "А мене назва налякала". Лекція називалась "Аутогенні тренування". У назві теми використано науковий термін іншомовного походження, який не всім відомий, тому не кожен зрозумів, що йдеться про тренування самонавіюванням.
Слід уникати і надто загальних назв. Наприклад, формулювання теми "Турбота про здоров'я" може викликати ряд запитань. Передовсім не зрозуміло, про чию турботу йтиметься - про турботу держави, лікувальних закладів, відділів охорони здоров'я, сім'ї чи кожної людини.
Виникає і друге запитання, про чиє здоров'я розповідатиме лектор –дошкільнят, школярів, студентів, робітників, службовців, пенсіонерів тощо.
Доцільно дати більше конкретики темі: “Групи здоров'я для людей похилого віку", "Профілактика захворювань грипом", "Про шкідливість самолікування" тощо.
Залежно від названих вище факторів мета може визначатися так: поінформувати;
пояснити;
зацікавити;
переконати,
запевнити;
закликати до дій;
надихнути, і т.п.
Вибір мети та ідеї виступу визначає стратегію подальшої роботи. Формування завдань виступу містить його мету і основну ідею. Наприклад, "Розповісти про те, що..." "Переконати в тому, що...", "Зацікавити тим-то..." іт.д.
Під час вибору теми та визначення цільової установки Поль Сопер рекомендує ораторам для контролю ставити перед собою питання:
Дійсно мене цікавить тема чи може вона стати цікавою для мене?
Достатньо я знаю з цього питання і чи можу я знайти достатньо відомостей?
Зможу я вкластися у відведений час?
Якщо я хочу переконати, чи переконаний я сам чи ні?
Чи відповідатимуть тема і мета рівню знань, ін6тересам та установкам слухача?
Оцінка аудиторії.
Попередня інформація про слухачів - одна із гарантій успіху. Розумний водій не сяде за кермо автомобіля, якщо не знає особливостей цієї марки. Важко розраховувати на успіх, якщо не уявляєш, наскільки слухачі орієнтовані в цих питаннях, чим саме зможеш їх зацікавити.
Щоб ваш виступ був результативним, ставте перед собою три запитання;
а) кому я буду говорити?
б) навіщо? З якою метою?
в) що повинні засвоїти слухачі?
В.Маяковський, виступаючи на одному із зібрань у 1929 р. говорив, що всі суперечки із ворогами, і з друзями про те, що важливіше - "Як робити?" чи "Що робити?" перекриваються тепер літературним лозунгом "Навіщо робити?, тобто встановлюється примат (лат.- перше місце, старшинство) мети над змістом і формою.
Якщо оратор не подумає про призначення виступу, він не матиме успіху у підготовці його і виголошенні.
Наприклад, в одній з аудиторій лектор прочитав лекцію " Про шкідливість куріння". Він мав медичну освіту і не раз виступав перед аудиторією з такою лекцією. Коли ж лекція була закінчена, лектора запитали: "А для чого ви нам про все це говорили?" Виявилось, що аудиторія майже 100% не палить і лектор про це знав, але відповісти не зміг на поставлене запитання. Чи означає це, що він не повинен виступати перед аудиторією з такою темою? Зовсім ні. Слід було на початку виступу визначити, для чого саме тут він говоритиме про шкідливість такої звички. Чи для того, щоб повідомити щось нове з теми, чи для того, щоб закликати слухачів вести роз'яснювальну роботу серед близьких і знайомих, чи для того, щоб поділитися методикою проведення подібної бесіди. І відповідно до мети викладати матеріал.
Наступний етап підготовки публічного виступу - добір матеріалу.
У методичній літературі визначені основні джерела, з яких можна черпати нові ідеї, цікаві відомості, факти, приклади, ілюстрації. До них належать:
офіційні документи;
наукова, науково-популярна література;
довідкова література: енциклопедії, словники, статистичні збірники,
таблиці, бібліографічні покажчики;
художня література;
статті газет і журналів;
радіо і теле- передачі;
результати соціологічних опитувань;
власні знання і досвід;
особисті контакти, бесіди, інтерв'ю;
роздуми і спостереження.
Учені визначили, які дії сприяють виробленню навичок відбору літератури. Наприклад, психолог В.Сахаров називає такі:
Пригадування раніше прочитаної літератури з теми виступу.
Перегляд особистої бібліотеки чи каталогу.
Перегляд каталогів у бібліотеці.
Перегляд у останніх номерах журналів переліку опублікованих за останній рік статей.
Перегляд бібліографічних видань ( літописів, книг, журналів і т.п.)
Перегляд довідників.
Систематичне повторення цих дій при підготовці до різних виступів може виробити у ораторів навичку відбору літератури, що в кінцевому результаті дозволить прискорити сам процес підготовки.
"Не хвилюйтесь, якщо способи відбору матеріалу в бібліотеці та інших місцях спочатку здаватимуться складними. Оволодівши ними, ви уникнете великих затрат часу і зайвих клопотів. Якщо засвоїте, як користуватися бібліотекою, то ви набудете найважливішого - дослідницьких навичок і невтомного бажання знати досконало все з питань, що вас цікавлять. Будьте наполегливі: факти, що виявляються найбільш важко, без сумніву, найнеобхідніші для ясності і переконливості виступу". (Поль Сопер).
Створення тексту
Ораторові необхідно вибрати з літератури те, що можна буде використати у виступі, тобто прочитати відповідні розділи, зробити потрібні записи, систематизувати матеріал і т.д.
Зверніть увагу на мудре твердження відомого англійського філософа Ф. Бекона: "Одні книги можна лише спробувати, інші - проковтнути, і, нарешті, деякі з них потрібно розжувати і переварити".
Під час читання важливо уміти_ осмислити _зміст прочитаного, з'єднати його з тими знаннями, які були одержані раніше. Це допомагає аналізувати і систематизувати матеріал, зробити необхідні висновки.
Ознакою розуміння прочитаного є вміння передати його зміст своїми словами. Ця навичка особливо необхідна для оратора, який постійно ділиться своїми знаннями з аудиторією, відтворює по пам'яті зміст статей, брошур, газет, книг. Переказ прочитаного - своєрідне тренування для оратора: збагачується його мовлення, удосконалюється лекторська майстерність.
Дейл Карнегі писав: «Готуватися – це означає думати, виношувати думки, пригадувати, відбирати ті з них, які вас особливо зацікавили, відшліфовувати їх, розташовувати їх у певному порядку,створювати своєрідну мозаїку.
Одним із важливих питань, що виникають при підготовці публічного виступу – обов’язково чи ні заздалегідь готувати письмовий текст промови.
Готуючись до доповіді, потрібно обов'язково робити відповідні записи прочитаного. Д.І. Менделєєв говорив, що знайдена, але не записана думка - це знайдений і втрачений скарб. Найбільш простий вид запису – це виписки. Їх рекомендують робити на картках. Крім виписок є ще конспектування: фактографічне – передається слово в слово зміст прочитаного або почутого; вільне – передача тексту своїми словами; оціночне – критичний розбір змісту, коли поряд із судженнями автора наводяться свої; творче – думки автора доповнюють, розвивають, узагальнюють; лекторське – представлення матеріалу на папері так, як він звучить в аудиторії.
Цицерон вважав, що необхідно якомога більше писать. Квінтіліан, римський ритор, відзначав: «Лише з допомогою писання можна досягти легкості промови».
Поромова письмового тексту має багато переваг. Написану промову можна перевіряти, виправляти, показати товаришам, дати передивитися спеціалістові тощо. Писати потрібно на одній стороні аркуша і не в зошиті, а на окремих аркушах. Більшість досвідчених ораторів радять виступати, спираючись на текст, тому що не кожен може вивчити промову, якщо вона навіть невелика.
Доцільно відповідним чином виділити найважливіші положення, цифри, факти, прізвища.
Репетицію виступу можна проводити перед дзеркалом, перед друзями та рідними людьми, які можуть вказати на недоліки.