психологія творчості

Окремо виділяють поняття "здібність до розвитку здібностей", яку Г.С. Костюк прямо пов’язував з обдарованістю [9]. В кожного із людей вона розвивається по-різному, це зумовлено не за рахунок вроджених особливостей людини, а за рахунок загальних здібностей, які розвинулися в окремих видах діяльності і набули здатності переноситися на інші сфери, сприяючи ефективності оволодіння нею. Наприклад, людина, яка на високому рівні оволоділа десятьма діяльностями, швидше і краще оволодіє ще однією, ніж людина, яка нічого до ладу не вміє. У першої, на відміну від другої, вже є те, що потрібно у кожній діяльності – розвиток пізнавальних процесів, мотивація досягнення успіху, стратегії виконання діяльності, впевненість у власних силах тощо.

Далі розглянемо поняття "обдарованість", яке позначає особистісне утворення людини, що характеризується вищим рівнем розвитку творчих здібностей, загальною творчою спрямованістю особистості і високими досягненнями в певній галузі діяльності. Обдарованість – це не дар божий, не вроджена якість, а найвищий рівень розвитку здібностей, якого людина досягає повністю віддаючись творчій діяльності. Якісна відмінність обдарованості від високого рівня здібностей полягає у тому,

71що обдарованість стає для особистості системотворчою рисою, вона визначає не лише способи діяльності людини, а й її систему цінностей, характер соціальної взаємодії, спрямованість особистісного розвитку

[2].

Значні досягнення в діяльності – ось чи не єдиний вагомий критерій розпізнавання обдарованості. Зауважимо, що відразу виникає питання про критерії, за якими можна оцінити має учень високі досягнення чи ні? Це серйозна проблема, однак для педагогічної практики, на наш погляд, достатньо буде спрощеного варіанту її вирішення. Високими досягненнями можна вважати такі досягнення учнів, які різко виділяють їх з-поміж контактного оточення. Якщо є потреба, то ідентифікаційними ознаками для обдарованості можна вважати такі об’єктивні показники як перемоги на олімпіадах та конкурсах різного рівня. З психологічної точки зору важливим є те, що обдарована особистість завдяки своїм досягненням виділяється у контактній групі; обдарованість міняє соціальні стосунки людини і, зрештою, саму соціальну ситуацію розвитку особистості.

Більшість сучасних вітчизняних дослідників схиляється до думки, що основою обдарованості є здібності – сукупність індивідуальнопсихологічних особливостей, які є умовою успішного, високоякісного виконання людиною певної діяльності і зумовлюють різницю в динаміці оволодіння потрібними для неї знаннями, вміннями та навичками [12]. Ступенями розвитку здібностей є обдарованість, талант і геніальність. І якщо геніальність – це доля небагатьох, то здібностями до певних видів діяльності і здатністю до творчості може і повинен оволодіти кожен. Взаємозв’язок описаних понять відображено на рис. 1.

72

Рис 1. Взаємозалежність основних категорій дослідження

Численні наукові дослідження підтверджують широко відомі дані про соціальну дезадаптованість обдарованих людей, про їх негнучкість, конфліктність у сфері спілкування та побуту. Наприклад, встановлено, що саме внутрішній конфлікт між бажанням бути таким, як всі, чи бути обдарованим, у підлітковому та юнацькому віці веде до втрати обдарованості.

Більшість учнів, які вже мають ознаки обдарованості, відмовляються від них на користь соціальної злагоди, а ті, які не відмовляються, – відчувають на своїй ще не сформованій особистості всю силу соціальних санкцій. Цю обов’язкову, необхідну стадію розвитку обдарованості можуть пройти далеко не всі а ті, що проходять, розвивають мотивацію і гартують волю, формують цінності, тобто ті особистісні утворення, які з цього моменту беруть верх над дієво-

операційними компонентами здібностей і закріплюють спрямованість на розвиток обдарованості [11].

Талант і геніальність – вищі рівні прояву обдарованості. Талант – це система якостей, які дозволяють людині досягати значних успіхів в оригінальному виконанні певної діяльності. Геніальність свідчить про надоригінальні, нові соціально-значимі досягнення, завдяки яким можлива економічна, технічна, соціальна, політична перебудова суспільства. Але, як ми вже відзначали, наявність лише природних задатків не забезпечує просування обдарованості, тобто реалізацію її у життєдіяльності людини: лише відповідний соціум може організувати природні задатки, спрямувати їх у необхідному руслі.

Передумовою геніальних здійснень служить творча одержимість, пристрасть до пошуку принципово нового, прагнення до найвищих досягнень у різноманітних сферах загальнолюдської культури. Обдаровані люди відрізняються раннім інтенсивним психічним розвитком. Розвитку обдарованості і геніальності сприяють сприятливі соціальні умови, що не сковують нестандартні риси особистості [6].

пристосовуватися до нових умов життя, що сприяло формуванню самостійності та незалежності. Переїзди навчали їх спілкуватися з різними людьми, розуміти нову культуру і нових людей, тобто навчали гнучкості і незалежності розуму, що є основою творчості;

–більшість з них були великими книголюбами, які обирали літературний персонаж як об’єкт для наслідування. Вони ідентифікували себе з літературними героями, чий успіх ставав для них прикладом, який необхідно перевершити;

–багато з них ненавиділи шкільну рутину, шукали для себе вчителів у батьках, книгах, людях, які ставали для них прикладом у житті;

–найчастіше талановиті чоловіки мали люблячих матерів або батьків, які були постійно зайняті своїми справами і давали можливість синові самостійно займатися тим, що його цікавило;

–часто творчі здібності талановитих людей були побічним продуктом свободи виховання і вільного середовища розвитку. Таке оточення дає можливість дитині діяти самостійно, приймати рішення, орієнтуючись на власний розсуд. Фахівці з психології мотивації доводять у своїх дослідженнях, що творцю і новатору необхідно відчувати себе комфортно у будь-яких невідомих обставинах, тому деспотичні батьки і занадто турботливі матері просто знищують будь-які креативні здібності дітей. Свобода розвитку, відсутність дошкульного контролю – запорука

самоствердження тощо. Але для творця, творчого генія, таланту матеріальна мотивація не є провідною (хоча успіх, як правило, дає згодом багатство), головний мотив – реалізація ідеї, бажання здійснити мрію; життя такої людини підкорене одному пристрасному бажанню – реалізувати ідею – цьому підкорена воля, мислення, діяльність.

Талановиті люди, що досягають вершин влади, – це творці, новатори, вони мають правила стандарти, вони вміють передбачати, дивитися поновому на старі речі, саме їх діяльність і змінює світ. Ці люди бачать далі, мислять глибше, вони передбачають майбутнє, створюють нові види праці, діяльності, нові напрями у науці, техніці, промисловості, вони

працьовитістю, глибоким і стійким інтересом до певної діяльності. Один із відомих дослідників проблеми обдарованості Н.С. Лейтес доводить, що працьовитість – це найважливіший фактор обдарованості. Відомий дослідник творчої обдарованості Е. Торренс доводить, що спадковий потенціал людини не є важливим показником майбутньої творчої продуктивності. Більшість зарубіжних і вітчизняних психологів додержуються думки, що творчими геніями і людьми, які досягли блискучих успіхів, не народжуються, а стають [4].

Талановиті люди відрізняються своїми психологічними якостями. Завдяки застосуванню біографічного методу було доведено, що такими якостями є наполегливість, працездатність, одержимість, схильність до ризику, мають добре розвинуту інтуїція, самоповага та інші. Д. Ландрам вважає, що талановита людина має якусь одну з перелічених найбільш розвинену якість, яка й створює успіх, хоча одночасно їй можуть бути притаманні й інші якості.

Отже, талант розвиненої обдарованості включає три основні підструктури:

1)високу пізнавальну активність, яка базується на високочутливій сенсориці (увага, сприймання, пам'ять) та дивергентному мисленні (оригінальність, критичність, здатність до узагальнення, прогнозування);

2)творчу інтерпретацію пізнавального досвіду (вміння порівнювати, зіставляти, аналізувати, бачити нове, реконструювати раніше створене, оригінальний підхід до рішення проблем, варіативність у рішенні задач);

3)емоційну захопленість діяльністю (інтерес, енергійність, висока харизма, впевненість у досягненні успіху, «відновлення» в разі неуспіху).

Така єдність високого рівня перцептивних, емоційних та інтелектуально-вольових якостей, їх позитивна і моральна спрямованість забезпечують успіх у діяльності [1].

Обдарованість – це ґрунт, на якому зростає талант, а за талантом іноді ховається геніальність. Але без належних умов, без відповідної підтримки – хіба матиме змогу обдарованість розвиватись, перероджуватись у талановитість? Людина не може тримати в собі свої здібності, у собі вона їх може тільки поховати. Здібності мають іти назовні, у щось втілюватись, чомусь слугувати, давати віддачу. Обдаровані

76особистості потрібні суспільству, але й суспільство потрібне їм для втілення їхнього потенціалу.

Особливої сили набуває обдарованість у поєднанні з молодістю. Адже молодь завжди була рушійною силою будь-якого оновлення, будь якого прогресу. В свою чергу всі оновлення мають ідейну основу, а саме обдарованість є здатністю породжувати нові, унікальні ідеї. Тож оновлення й удосконалення нашого суспільства, яких воно так потребує, може відбутись тільки за участі творчих і талановитих, здібних та молодих. Ситуація, що склалась у нашому суспільстві на сьогоднішній день, була створена не ними, але саме вони мають її змінювати. І, знову ж таки, має відбутись двостороння творча співпраця з державою: держава підтримує розвиток здібностей, аби ці здібності було спрямовано на її ж піднесення.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Ананьев Б.Г. О соотношении способностей и одаренности // Проблемы способностей / Б.Г. Ананьев – М.: Изд-во АПН РСФСР, 1962. –

С.15-32.

2.Брюно Ж. Одаренные дети: психолого-педагогические исследования и практика // Психол. журн. – 1995. – №4. – С.73-78.

3.Власова О.І. Психологія соціальних здібностей: структура, динаміка, чинники розвитку / О.І. Власова – К.: Видавничо-поліграфічний центр «Київський університет», 2005. – 308 с.

4.Галузяк В.М. Сутнісні ознаки суб’єктності людини // Науковий часопис НПУ ім. М.П. Драгоманова. Серія 12. Психологічні науки: Зб. наукових праць. – К.: НПУ ім. М.П. Драгоманова, 2005. – № 6 (30). – Ч.І. – С. 262-267.

5.Горбунова В.В. Дослідження динамічних механізмів розвитку здібностей у віці середньої дорослості // Науковий часопис НПУ ім. М.П. Драгоманова. Серія 12. Психологічні науки. – К.: НПУ ім. М.П. Драгоманова, 2005. – № 6 (30). – Ч.І. – С. 344-352.

6.Горностай П.П. Творчество как форма освоения и переживания времени личностью // Психология личности и время жизни человека: Сб. науч. докладов. – Черновцы, 1991. – С. 24-32.

«одаренность» // Психол. журн. – 1983. – №5. – С.3-10.

Черкаський національний університет

ім. Богдана Хмельницького

Психологічний факультет

Косінова О. Д.

Наук. керівник: ст. викл. Герман Н. І.

ТАНЦЮВАЛЬНА ТЕРАПІЯ

Терапевтичний потенціал танцю, його гармонізуючий вплив на індивідуальну і групову свідомість відомі з давніх часів. З одного боку, у вільному русі та імпровізації відбувається вивільнення почуттів, які підсилюються з музичним супроводом. З іншого боку, це є засіб комунікації, оскільки танець є жива мова тіла, висловлює найглибші

78емоції в рухових образах. По суті, танець - це міст, що з'єднує фізичне, психічне і естетичне в людині, виходячи з її індивідуальності. Тому сьогодні є актуальним звернення до танцювальних джерел і терапевтичної функції танцю [1].

Ще у літописних джерелах згадується про першого лікаря, який використав для лікування рух. Це був китайський лікар Хуато (141 рік н.е.). А як напрям танцювально-рухова терапія виникла у 1953 році в Америці. Після американо-корейської війни багато госпіталів було переповнено військовослужбовцями з психічними порушеннями. У одному з таких госпіталів – у шпиталі святої Єлизавети – працювала танцівниця Меріан Чейз. Вона використовувала танець для роботи з хворими на аутизм – людьми, вербальне спілкування з якими ускладнене. Оскільки результати були непоганими, психологи і психотерапевти почали досліджувати цю схему лікування. Втім Меріан не можна назвати автором танцювально-рухової терапії. Це один із небагатьох напрямів, який, на відміну, наприклад, від психоаналізу Зігмунда Фрейда не має свого автора [2].

Перші концепції танцювальної терапії були розроблені в США у 30тих роках ХХ ст. Західні психологи, філософи, медики, теоретики танцю: Вільгельм Райх, Карл Юнг, Гаррі Стек Салліван, Олександр Лоуен, Рудольф Лабан, Джері Селкін, П. Бернстайн - внесли свій вклад у розглянуту галузь [1].

На думку Вільгельма Райха: «Всі психічні травми або процеси, які відбуваються, обов’язково відбиваються в тілі людини». Стрес, травми або переживання виражаються м’язовим напруженням. Науковець дійшов висновку, що енергія, яка тече в нашому тілі, повинна рухатися вільно. А для того, щоб пережити травмуючу подію або ситуацію, треба “стиснутися”. Наприклад, людину образили і вона не може на це відповісти. Як правило, вона стискає щелепи, кулаки, дихання стає частим тощо. Це і є реакція тіла на ситуацію. Якщо ж подібна ситуація повторюється кілька разів або емоційна травма дуже значна, такий рух тіла закріплюється в тілі як стереотип, знижується рівень емоційної чутливості [4].

Танцювальна терапія, по-перше, дає людині можливість усвідомити, як і чому щось відбувається в її тілі. По-друге, за допомогою спеціальних

79вправ допомагає зняти чи знизити рівень “заблокованості” тіла, саме знизити, а не знищити, адже жодна людина не може жити без своїх захисних механізмів: м’язового панцира, який починає формуватися з раннього дитинства [2].

Одним із головних принципів танцювальної терапії, на думку Вільгельма Райха, є можливість навчитися чути сигнали свого тіла, йти за ними, вміти розслаблятися, коли це необхідно. Науковець стверджує, що тіло мудріше за думку, тому що воно старше, ніж думка. Тіло має свою пам’ять, і багато процесів у ньому проходять на підсвідомому рівні. Важливо навчитися спонтанності, імпровізації на тілесному рівні, усвідомлено брати участь у своєму власному житті. Тілесні навички переносяться на психічний рівень. Людина, яка не здатна на спонтанні реакції у складній ситуації, відразу ж зазнає краху. Головне – навчитися довіряти своєму тілу [4].

Виділяють три галузі застосування танцювальної терапії:

- танцювальна терапія хворих (клінічна танцювальна терапія) - у даному випадку, танцювальна терапія частіше використовується як

допоміжна терапія, поряд з лікарською, особливо для пацієнтів з порушеннями мови. Проводиться в клініках, може тривати кілька років. У такому виді вона існує з 40-х рр. нашого століття;

- танцювальна терапія людей із психологічними проблемами (танцювальна психотерапія) - один з видів психотерапії, орієнтований на вирішення конкретних проблем клієнтів. Може проходити як у груповій, так і в індивідуальній формі. Також вимагає досить тривалого терміну для досягнення стійкого, позитивного результату;

- танцювальна терапія для особистого розвитку і самовдосконалення - це заняття для людей, які не страждають від проблем, але хочуть чогось більшого у своєму житті. У даному випадку танець стає способом пізнання себе, своїх особливих індивідуальних якостей, можливістю розширити уявлення про самого себе, знайти нові шляхи вираження і взаємодії з іншими людьми.

Танцювальна терапія може бути корисна для різних пацієнтів - психічно хворих, онкохворих, самотніх літніх людей і багатьох інших. Танець часто є легким способом вираження емоцій, навіть якщо досвід

80людини настільки травматичний, що вона не може говорити про це. Тому танцювальна терапія використовується в роботі з жертвами згвалтування, сексуальних домагань і інцесту. Танцювальна терапія також може допомогти людям із фізичними вадами поліпшити свою самооцінку, навчитися балансу і координації.

Танцювальні терапевти працюють з людьми, у яких є хронічні і смертельні захворювання, щоб допомогти їм співвідноситися з болем, страхом смерті і змінами в образі тіла. Люди з цими хворобами стверджують, що класи танцювальної терапії допомагають їм розслабитися, забути про біль і емоційні проблеми і висловити почуття по відношенню до заборонених тем (таких як загроза смерті).

Танцювальна терапія застосовується, як для тих, хто має танцювальну освіту і для звичайних людей. У танцювальній терапії акцент ставиться на щирому вираженні почуттів і вільному русі, а не на певних рухах. Діти, які не можуть танцювати складні танці і не можуть протягом довгого часу сидіти нерухомо (що необхідно в традиційній психотерапії), можуть отримати користь від процесу танцювальної терапії. Навіть літні люди, які вже не можуть добре рухатися, і навіть ті з них, хто переміщується в