Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:

психологія творчості

.pdf
Скачиваний:
27
Добавлен:
22.02.2016
Размер:
4.07 Mб
Скачать

в хвилину і більше. Але відомо, що організм людини не розрахований на життя в цих ритмах постійно. За подібний прогрес ми платимо серйозними збоями в центральній нервовій системі, порушеннями сну, депресіями і підвищеною дратівливістю. ……

Необхідно відмітити, що сила звуку рок музики на рок-концертах надзвичайно велика досягає 120 дБ, а загальновідомо, що смертельним для слуху людини є 160 дБ. Психофізіологічними факторами дій року являються і збудження підкоркових структур головного мозку з необумовленими біологічними реакціями; різке зростання збудженості ЦНС тощо. В перспективі це означає, що десь через 50 років країна може одержати суспільство глухих людей [7].

Відповідно своєму змісту музика може викликати в людині самі різні відчуття, потяги і бажання. Вона може розслабляти, заспокоювати, бадьорити, дратувати і так далі.

Але існують впливи, які проходять саме «повз» свідомість, осідаючи в глибинних структурах нашого мозку і складаючи значущу частку всіх наших бажань і мотивів. Звичайно, не можна перебільшувати роль

211музики в побудові людського «Я» і його поведінки: існує маса чинників, і зовнішніх, і внутрішніх, які роблять вплив на наш внутрішній світ. Але не можна і заперечувати факт її участі у формуванні свідомості. Цікаве те, що наскільки різна музика, яку ми слухаємо, настільки різні ступінь і якість її впливу на поведінку.

Кажучи про вплив музики на поведінку і характер людини, необхідно відокремити власне музику і тексти, які вона супроводжує. Річ у тому, що тексти пісень впливають безпосередньо (у них можуть міститися прямі заклики або контекстний сенс), їх значення не сприймається повністю відповідно до їх змісту. У музики немає чистого сенсу. Але це лише на перший погляд. Насправді, наша підсвідомість будує цілу систему абстрактних зв'язків, які і є прихованим «значенням» музики [2].

Ще один цікавий факт, відмічений психологами – це «збіг» штучних музичних ритмів і природних біологічних ритмів в організмі. Якщо ці ритми ідентичні, вплив посилюється. Іншими словами, якщо ваша діяльність спокійна, тихий і помірний музичний фон сприятиме її ефективності, а якщо ви неврівноважені і агресивні, то відповідні музичні ритми, велика кількість шуму в музиці, підтримуватиме у вас цей стан.

При цьому музичний і біологічний ритми взаємозв'язані, оскільки останній підлаштовується під перший. Музика – явище в цьому об'єктивне, незалежне, і вона не може змінюватися під впливом наших бажань і настроїв. Тому нам залишається підлаштовуватися під музику, відповідати її енергії, ритму і змісту, або, що краще, підлаштовувати музику під власний емоційний стан, засобом варіації стилів.

Важливо використовувати цілющі впливи музики для зміцнення психічного здоров'я людини на ранніх етапах її життя. Адже музика здатна допомагати людині зрозуміти навколишню дійсність, красу природи, довершеність поезії, живопису, театру, історії свого народу, виступаючи специфічним генератором ціннісного ставлення до світу.

Як довели вчені-психологи, систематичні заняття музикою у віці від 5 до 15 років дозволяють значно підняти IQ, тобто інтелектуальний потенціал людини, краще розвинути пам'ять, аналітичні здібності, фізичний стан, не кажучи вже про позитивну корекцію нервової системи. В більшості передових європейських країн, як і за океаном, уроки музики, спів, гра на інструментах належать до обов'язкового елементу виховання, оскільки музика справляє достатньо сильний емоційний вплив на

212дитину. Крім того, під час слухання музики регулюються фізіологічні процеси в організмі, стимулюється м'язова активність, підвищується загальний тонус організму, покращується мовленнєва та рухова активність. Впливає музичне мистецтво і на психіку, душевний стан людини, що стало основою виникнення музикотерапії. Музикотерапія складається з творчої та рецептивної діяльності. Яка пов'язана зі сферою емоційних, етичних і естетичних відчуттів, пізнанням та спрямованістю інтересів [4].

Сприйняття музики - це складний психічний процес. Психологи та музиканти визначають, що загалом цей процес вписується між двома полюсами. З одного боку – це елементарне акустичне сприймання звукових сигналів як щось таке, що ми чуємо і що діє на органи слуху. А з іншого — це процес пізнання уявленого художнього змісту в музичній матерії. Сприймаючи музику, людина виражає своє емоційне "Я". В свідомості відтворюються переживання, образи та думки, втілені композитором у музичному творі [6].

Звук являється більш сильним сенсорним подразником для людини, ніж світло чи колір. Людський слух здатний сприймати різницю у

діапазоні від 16 до 20 тисяч коливань в секунду. Порушення верхнього порогу, здатне викликати серйозні зрушення в людському організмі.

Сучасні технічні засоби репродуктування музики, які володіють великою звуковою потужністю, не передбачають контрольних меж для рівня гучності. Якщо в побуті гучна розмова людини сприймається як ознака недостатньої культури, то в молодіжному середовищі сьогодні загальноприйнята абсолютна безкультурна позиція сприйняття музики, яка звучить, перевищуючи оптимально допустиму міру гучності звуку.

Музикотерапія — це напрямок арттерапії, в основі якого лежить використання музики з лікувальною та корекційною метою. На сьогоднішній час вона є одним із напрямів психокорекції (у медицині, психології та педагогіці). У багатьох сучасних дослідженнях з музикотерапії виділяються такі лікувально-корекційні функції музикотерапії: регулювання психовегетативних процесів, фізіологічних функцій організму; катарсис, регуляція психоемоційного стану;підвищення соціальної активності, набуття нових засобів емоційної експресії;покращення засвоєння нових позитивних установок і форм

поведінки; корекція комунікативної функції; активізація творчих проявів.

213

Світ музики може стати або не стати надбанням особистості. За результатами досліджень багатьох науковців, тільки класична музика і головне, перш за все, у живому виконанні, позитивно впливає на фізичний та психічний стан людини, на здоров'я хворих. У них не тільки знижується рівень артеріального тиску, а й відбуваються позитивні емоційні зміни. Жива музика композиторів – класиків допомагає позбутися депресивних станів, стресів, тривог, переживань і страждань, які негативно впливають на процес одужання.

В основі класичної музики лежить віковий художній досвід, мудрість різних історичних епох. До музичної класики відносять не лише твори великих композиторів, а й кращі зразки народної музичної творчості. До світової музичної культури належать імена таких геніальних і високоталановитих композиторів, Й.С. Бах, Л. Бетховен (Німеччина), В.А. Моцарт, Ф. Шуберт (Австрія), Дж. Россіні та Дж. Верді (Італія). Ф. Шопен (Польща), Г. Берліз та Ж. Біде (Франція), Е. Гріг (Норвегія); засновники російської та української музичних шкіл М. Глінка та М. Лисенко.

Сьогодні уяву підлітків і молоді полонить музика масової культури (рок, реп, поп та ін.). Однак спеціалісти переконливо доводять, що сучасна музика не завжди позитивно впливає на емоційну сферу підростаючої особистості. Цей жанр мистецтва може викликати негативний емоційний стан, посилення агресивності.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1.Балін В. Д. Эмоції / В. Д. Балін, Ю. В. Гранська – СПб., 2000. – 258

с.

2. Веккер Л. М. Психологія концепції емоцій / Л. М. Веккер – М., 2000. – 408 с.

3. Крисько В. Г. Психологія та педагогіка / В. Г. Крисько – М., 2001.

– 342с.

4. Кириленко Т. С. Емоційна сфера особистості / Т. С. Кириленко

– К., 2007. – 263 с.

5. Кэрол Э. Изард Психологія емоцій / Изард Э. Кэрол – Спб.,

2000. – 178 с.

214

6.Франкл В. Психотерапія на практиці / В.Франкл – СПб., 2001. –

256 с.

7.Світ емоцій // Шкільний світ. – 2007. - № 17. – С. 17-19

Черкаський національний університет

ім. Богдана Хмельницького

Психологічний факультет

Лещенко Ю. В.

Наук. керівник: ст. викладач Герман Н. І.

ПСИХОДІАГНОСТИЧНА СПРОМОЖНІСТЬ КАЗКОТЕРАПІЇ ЯК ОДНОГО З ВИДІВ ДІЯЛЬНОСТІ ПСИХОЛОГА

Актуальність теми. Психологічна практика стоїть на шляху подальшої розбудови. У останні десятиліття наше суспільство дізналось про існування різних нових наукових напрямків, зокрема, такого напрямку психологічного консультування, як казкотерапія. На сьогоднішній день

 

цей напрямок все ще розвивається.

 

Казкотерапія – це система передачі життєвого досвіду, розвитку

 

соціальної чутливості, інтуїції і творчих здібностей. Цілющі властивості

 

казки було покладено в основу цілого напряму сучасної психотерапії. У

 

казці можна знайти повний перелік людських проблем і образні

 

способи їх розв’язання. Казка поєднує дорослого й дитину. Мова казки

 

зближує. Казка інформативніша, ніж звичайна стисла мова. Вона не

 

видає свої положення за щось серйозніше, ніж символи, метафори чи

 

аналогії. Казка розвиває уяву дитини, а дорослого повертає у дитинство,

 

створючи терапевтичний ефект.

215

Висока значущість і недостатня розробка проблеми використання

 

 

казкотерапії обумовили вибір теми нашої статті.

 

Мета роботи – дослідити особливості використання казкотерапії у

 

діяльності практичного психолога.

 

З давніх часів людство складає, читає та вивчає казки. Про

 

походження та призначення казки висунуто багато концепцій. Серед

 

сучасних дослідників казки слід відзначити В. Я. Проппа, Е. Берна, М. Л.

 

фон Франц, Кларису П. Естес, Д. Ю. Соколова, Т. Д. Зинкевич-

 

Євсигнеєву, Р. П. Єфімкіну, Я. Л. Обухова та інших. Сучасні тенденції у

 

дослідженнях казки коротко можна охарактеризувати як такі, що

 

підкреслюють великий психотерапевтичний ефект від застосування

 

казки – прослуховування казок, складання, переказ казок, програвання

 

казкових сюжетів [4].

 

Казки – це епічні оповідання героїко-фантастичного, алегоричного і

 

соціально-побутового характеру зі своєрідною системою художніх

 

засобів, підпорядкованих героїзації позитивних і сатиричному викриттю

 

негативних образів, часто гротескному зображенню їх взаємодії. [11].

Казка активізує дитину, допомагає стати їй на позицію героя. Дитина уподібнює свої психічні стани стану героя і тим самим достатньо повно їх відображає. Текст казки при цьому – не стільки об’єкт простого сприйняття, скільки сценарій, який дитині потрібно з допомогою дорослого розіграти [1].

Казки навчають дитину знаходити вихід із складних ситуацій, вірити в силу добра, любові, справедливості, краси. Діти дуже люблять казки тому, що в них компенсується недостатність дій у реальному житті і стає можливою реалізація їх творчого потенціалу.

Центральними питаннями роботи Теда Г'юджеса є роль казок, міфів у вихованні творчо обдарованої дитини. Він висловлює думку про те, що "математичне, філософське, етичне виховання у класичній формі не є доступним для дітей". Оскільки невід'ємною характеристикою творчої особистості є уява, то Г'юджес, перш за все, наголошує на тому, що "казка – це неповторна, оригінальна порція фантазії", яка доступна для дитячого інтелекту і стимулює його творчу діяльність.

П. Еббс, стверджує, що використання з навчальною метою міфів і

216казок стимулює творчі імпульси дітей. Придумування фантастичних історій сприяє глибокій роботі мислення, а в цьому вбачає П. Еббс перевагу міфів над традиційними педагогічними засобами [7].

Для казкової навчально-пізнавальної реальності закономірними стають явища, характерні як для фантастичного, так і для реального світу:

-наявність особливої таємничої казкової атмосфери, в якій здійснюються мрії, фантазії, реалізуються задатки і здібності;

-процес пошуку взаємозв'язків між казковими подіями і життєвими ситуаціями;

-декодування казкової інформації про світ і взаємостосунки в ньому;

-трансформування казкових смислів у реальність;

-спілкування з казковими персонажами;

-можливість перевтілення у фантастичні образи;

- пригоди, що виникають внаслідок взаємодії з казковими

 

персонажами;

 

- дія чарівних магічних сил, яка завжди спрямована на допомогу,

 

забезпечення психічної захищеності особистості;

 

- безпечне експериментування з власними вчинками, вільний вибір

 

будь-яких рішень, що не призводить до фатальних наслідків;

 

- розширення границь казкового світу шляхом придумування

 

сценаріїв.

 

Художні образи казок, психологія характерів, ситуації, художні деталі

 

казкового епосу в своїй основі завжди глибоко самобутні і історично

 

конкретні, бо вони у специфічно художній формі відбивають життя,

 

погляди, смаки, сподівання певного народу у певний час його історії.

 

Видатний теоретик дитячої літератури І. Я. Франко вбачав у казці

 

значні можливості для виховання високих моральних якостей, чуття

 

поетичного слова. Казка має великі можливості в пізнанні, а також

 

моральному вихованні учнів.

217

Ідея будь-якої казки – навчання учнів усьому найкращому, розвиток у

 

 

них моральних почуттів – любові, поваги, розуміння [10].

 

З казок діти черпають безліч пізнань: перші уявлення про час і простір,

 

про зв'язок людини з природою, з предметним світом. Казки дозволяють

 

дошкільнику вперше пережити хоробрість і стійкість, побачити добро і

 

зло.

 

Моральні цінності є і в чарівних казках. Позитивні герої як правило,

 

наділені такими рисами: мужність, сміливість, відвага, краса,

 

справедливість, доброта й іншими фізичними та моральними якостями.

 

Ідеал для малюка є перспективою, до якої він буде прагнути, порівнюючи

 

з ідеалом свої справи і вчинки. Ідеал набутий у дитинстві, значною мірою

 

визначить його як особистість.

 

Казка не дає дітям прямих настанов («слухайтеся батьків»,

 

«поважайте старших», «не йдіть із дому без дозволу»), та в її змісті

 

закладено уроки, які діти поступово сприймають і усвідомлюють [11].

 

Найважливіший момент під час читання казки – «створити», озвучити

 

ситуацію, в якій дитина зможе задуматися над її неоднозначністю. Таким

чином, ми підводимо дитину до пізнання філософії життя: немає однозначних подій, навіть зовні неприємна ситуація через певний час може видаватися благом [5].

Для дошкільників казка – найцікавіше, найдоступніше та найефективніше джерело здобуття моральних знань. Це пояснюється їхніми віковими психологічними властивостями. Доцільність використання казки можна аргументувати «законом емоційної реальності фантазії».

На думку Л. Виготського, художнє почуття – це почуття, що виявляється завдяки посиленій діяльності фантазії. Такі переживання, «розумні емоції», особливо сильні, бо знання у взаємозв'язку з переживаннями утворюють інтелектуально-емоційний комплекс усвідомлення. У казці певна моральна норма чи позиція ніколи не нав'язується прямо, а випливає з художньої тканини твору як підтекст, повчальний висновок, який мають зробити слухачі.

Казки закладають підвалини морального виховання, оскільки містять національні та загальнолюдські гуманістичні ідеали і відповідають віковим

218особливостям дітей. Крім того, в казках уже у змісті закладено перші роз'яснення про добро і зло, добре й погане. [11].

Концепція Комплексної казкотерапії будується на п'яти видах казок:

1.До художніх казок відносять казки, створені багатовіковою мудрістю народу й авторські історії. У художніх казках є і дидактичний, і психокорекційний, і психотерапевтичний, і навіть медитативний аспекти. Існують дві великі групи художніх казок: народні та авторські.

2.Дидактичні казки створюють педагоги для «наповнення» навчального матеріалу. При цьому абстрактні символи (цифри, букви, звуки, арифметичні дії тощо) оживають, створюється казковий образ світу, в якому вони живуть. Дидактичні казки розкривають зміст і важливість певних знань. У формі дидактичних казок «подаються» навчальні завдання.

3.Психокорекційні казки створюються для м'якого впливу на поведінку дитини. Під корекцією тут розуміється «заміна» неефективного стилю поведінки на більш продуктивний, а також пояснення дитині смислу того, що відбувається. Застосування психокорекційних казок

обмежено за віком (приблизно до 11 – 13 років) і проблемою (неадекватна поведінка).

4.Психотерапевтичні казки в роботі з дітьми використовують, коли потрібно обговорити проблему життя і смерті, смерті близької людини, у випадку психоемоційної травми, розлучення батьків тощо. Тобто в тих випадках, коли необхідно пояснити смисл того, що відбувається, і допомогти змінити ставлення до цього [10].

5.Медитативні казки створюються для накопичення позитивного образного досвіду, зняття психоемоційного напруження, для формування кращих людських взаємин, розвитку особистісного ресурсу. Головне призначення медитативних казок – повідомлення нашій підсвідомості позитивних «ідеальних» моделей взаємин із навколишнім світом та іншими людьми. Тому особливістю медитативних казок є відсутність конфліктів і злих героїв [9].

«Казкотерапія» – слово, що з'явилося порівняно недавно, та, як властиво кожному ще не усталеному терміну, в різних фахівців воно породжує різноманітні асоціації. Для одних «казкотерапія» – це лікування

219казками. Для інших – форма корекційної роботи, для когось – засіб передачі основних знань про життя.

Для терапевтів «казкотерапія» – насамперед мова, якою можна вести бесіди з душею людини. Казкотерапевт завжди пам'ятає, що психологія – це наука про душу. Тому казкотерапія – виховна система, що відповідає духовній природі людини. Це терапія середовищем, особливою казковою атмосферою, в якій можуть виявитися потенційні риси особистості, щось нереалізоване; може матеріалізуватися мрія, а головне – виникає відчуття захищеності та смак таємниці. Казка, що є в кожній людині, здатна розвивати скарби її душі [10].

З точки зору психолога, який працює з дітьми дошкільного віку, казка дуже ефективних і дієва. С. К. Нартова-Бочавер, розглядаючи казку як засіб казкотерапії, говорить про те, що сучасна практична психологія все частіше повертається до початкової функції казки як ефективного, природного засобу, який стихійно виник і використовується психотерапевтично. Здатність казки «лікувати» психіку через відтворення і програвання простих, але глибоких архетипно вкорінених ситуацій заснована на багатошаровості казкового сюжету, в якому можна

виділити кілька площин аналізу, приблизно відповідних психоаналітичному розгляду людської психіки, яка складається з свідомого і несвідомого [8].

Цінність казок для психотерапії, психокорекції та розвитку особистості дитини полягає у відсутності в казках дидактики, невизначеності місця дії героїв і перемозі добра, що сприяє психологічній захищеності дитини. Події казкової історії природно й логічно випливають одна з одної. Таким чином, дитина сприймає і засвоює причинно-наслідкові зв'язки, що існують у світі. Читаючи або слухаючи казку, дитина «вживається» у розповідь. Вона може ідентифікувати себе не лише з головним героєм, а й з іншими персонажами. При цьому розвивається здатність дитини відчути себе на місці іншого. Саме це й робить казку ефективним психотерапевтичним

 

і розвивальним засобом.

 

Розмовляючи з дитиною мовою казки через аналогії та метафори ми

 

не лише створюємо образи, а й виявляємо негативні почуття дитини у

 

вигляді казкових образів. Поступово змінюємо цей негатив на позитив – і

 

переживання дитини під час цього перетворення теж змінюються, адже

220

обов'язковим є щасливий кінець казки [9].

 

 

Образи казкових героїв і сюжети чарівних історій пов'язують

 

індивідуальну свідомість дитини з тією сферою нашого життя, яку К. Г.

 

Юнг назвав колективним несвідомим. Воно представлене у архетипах,

 

що мають міфологічні корені і аналоги несвідомого і в символах. Саме

 

їх символічна мова здатна передати психологічні стани, які переживає

 

людина, обираючи той чи інший казковий сюжет або героя. Будь-які

 

персонажі чарівних казок або метафор є архетипними образами,

 

представленими на глибинних рівнях психічного [3].

 

Казкотерапію можна назвати «дитячим» методом тому, що казки

 

спрямовані до чистого й відкритого для сприйняття дитячого начала

 

кожної людини. Тому предмет казкотерапії – це процес виховання

 

внутрішньої дитини, розвитку душі людини. Казкотерапія – метод, який

 

використовує казкову форму для інтеграції особистості, для

 

розширення й удосконалення взаємодії людини з навколишнім світом.

 

Основний принцип цього методу – духовний, цілісний розвиток

 

особистості дитини, турбота про її душу. Те, як людина малює,

 

розповідає, складає, і є ключем до пізнання її внутрішнього світу [10].