психологія творчості

Як відомо, із становленням психології як самостійної науки починають складатися різні напрямки та школи, що позначилося на тлумаченні психологічних феноменів, механізмів, особливостей психіки людини. Розробляються, зокрема, теорії мотивації, інтересу, потреб і стимулів. Відтак створюються концептуальні моделі мотивації в межах інтроспективної психології (У. Джеймс), біхевіоризму (Дж. Уотсон, К. Халл), психоаналізу (З. Фрейд, К. Юнг).

На загал можна виокремити два основні напрямки розуміння змісту поняття мотивації.

Психологічні теорії першого з них (необіхевіоризм, психоаналіз) при вирішенні проблеми рушійних сил поведінки людини розвивають гомеостатичну модель функціонування психічного. Згідно з нею, особистість прагне зменшити напруження, врівноважити свою взаємодію з соціальним середовищем, пом’якшити одвічний конфлікт між індивідом і суспільством.

При цьому, на думку українських психологів О. Киричука та В. Роменця, природне в людині розуміється як зосереджене на

131особистому «Я», егоцентричне, не підкорене свідомістю соціалізованої особистості. Усунення цього напруження, відтворення врівноваженого стану – мета поведінки людини [4].

Теорії іншого напрямку (неофрейдизм) пропонують модель безперервного розвитку та вдосконалення особистості, що і є основою спонукальних причин її поведінки. Основними потребами (мотивами) вважаються фізіологічні спонуки, потреби в безпеці та захисті, любові, повазі, самореалізації. На відміну від теорії гомеостазу, тут обґрунтовується теза, що характерною рисою поведінки та діяння особистості є пошук постійного напруження – не фізіологічного, а морального характеру [7].

Основоположник біхевіоризму Дж. Уотсон називає дві форми поведінки людини – зовнішню та внутрішню. Вони пов’язані між собою стимулом та відповіддю на певний стимул. Формула «стимул – реакція», на думку біхевіористів, пояснює всі форми діяння та поведінки людини в навколишньому середовищі. Стимул, як зовнішній подразник, активізує внутрішню енергію організму і тим викликає відповідну реакцію на конкретний подразник [4].

У необіхевіористських концепціях виникнення нових спонук – драйвів розглядається як результат поєднання стимулу із задоволенням

опосередковано, через мотив: стимул – спонукач мотиву, а спонукачем дії або вчинку стає внутрішнє усвідомлення спонукання, сприйняте багатьма психологами як мотив. Загальновідомі концепції потреб сформулювали А. Маслоу і Д. Мак-Клелланд [2].

Оскільки існує безліч різних потреб, то А. Маслоу запропонував поділити їх на п’ять основних категорій: фізіологічні потреби забезпечують виживання людини. Це потреби в харчуванні, воді, житлі, а також сексуальні потреби; потреби в безпеці і впевненості у майбутньому включають потребу в захисті від фізичних та психологічних потреб з боку навколишнього світу і впевненість у тому, що фізіологічні потреби задовольняться в майбутньому (прикладом останньої може бути пошук надійної роботи з наступними привілеями щодо пенсії); соціальні потреби – це потреби у причетності до чогось, до когось, почуття розуміння іншими, підтримка; потреби в повазі включають потреби особистих досягнень, компетентності, поваги з боку оточуючих, визнання, самоповаги; потреби самовираження – це потреби в реалізації своїх потенційних можливостей, у розвитку себе як особистості.

З теорії А. Маслоу випливає, що потреби нижчого рівня вимагають

133задоволення і, отже, впливають на поведінку людини раніше, ніж почнуть проявлятися потреби вищих рівнів. Тому людина прагне задовольнити ту потребу, яка для неї є важливішою [6].

Трохи іншу класифікацію потреб запропонував Д. Мак-Клелланд. Він вважає, що людям притаманні три потреби: влада, успіх і причетність. Потреба влади – це бажання впливати на інших людей. Люди з потребою влади проявляються як відверті та енергійні. Вони прагнуть захищати свої позиції; потреба успіху задовольняється не тим, що проголошується успіх окремо взятої особи, а доведенням праці до успішного завершення. Люди, у яких ця потреба надто розвинена, схильні до ризику і бажають, аби їх зусилля заохочувалися; потреба у причетності подібна до попередньої. Це – зацікавленість у знайомствах, налагодження дружніх стосунків. Для таких людей важлива праця, що забезпечує соціальне спілкування [4].

Мотивація – це не тільки рушійна сила, що спонукає людину до дій; мотиваційна сфера також являється так званим «ядром особистості». На початку свого шкільного життя, маючи внутрішню позицію школяра, дитина хоче вчитися. Причому вчитися добре, відмінно. Серед

різноманітних соціальних мотивів, провідними є мотиви «зробити приємне батькам», «хочу більше знати», «на тренуванні цікаво». Маючи знання, дитина отримує високі оцінки, які, у свою чергу являються джерелом інших заохочень, запорукою її емоційного благополуччя, предметом гордості [2].

Сучасний професійний спорт неможливо уявити без жорстокої конкурентної боротьби. Змагання вимагають від спортсмена мобілізації всіх сил – і фізичних, і психічних. Настільки відповідальна і високомотивована діяльність хвилює спортсмена, хоч яким би досвідченим він не був, і викликає цілу гаму переживань – від чіткої суворої впевненості у своїх силах до панічного страху і небажання виходити на старт. За цих умов спортсмени піддаються різним несприятливим станам, при цьому безумовно погіршується їхня діяльність. На ступінь хвилювання чи впевненості в собі великою мірою впливає психічний стан спортсмена безпосередньо перед початком змагань. Мотивація та внутрішній стан не тільки визначає поведінку спортсмена, а й обумовлює кінцевий результат його діяльності [5].

Основною у формуванні правильної мотивації повинна стати

134пропаганда фізичної культури і спорту в засобах масової інформації (теле-, радіокомпаніях, газетах, журналах та ін.). «Закон про ФК і С» в гол. IV ст. 21-22 визначив напрямки цієї діяльності. Але, на жаль, на сьогоднішній день не проводиться пропаганда майже жодного виду спорту, окрім, звичайно, найпопулярніших, таких як футбол чи баскетбол. Це значною мірою обмежує вибір виду спорту для дитини та зменшує шанси віднайти саме той вид, в якому дитина, застосувавши всі свої здібності, могла досягти найкращих результатів. Також, маючи більший вибір, батькам було б значно легше знайти для дитини той вид спорту, який би максимально підходив для неї за медичними показниками для зміцнення здоров’я чи коригування статури.

Мотивація спортивної діяльності – це обов’язкова умова, без якої діяльність просто не може розпочатися. Коли звичайний школяр, який ніколи не мав спортивного досвіду, раптом вирішив професійно займатись спортом, то тут діє мотивація – сукупність різних спонук до певної активності, які породжують, стимулюють і регулюють цю активність. Блок мотивації утворюють потреби, мотиви і цілі спортивної діяльності [3].

Складність вивчення мотивів очевидна, оскільки вони утворюють той інтимний світ людини, який прихований від сторонніх поглядів, а деколи вислизає і від самоаналізу. До того ж мотиви можуть бути настільки тісно пов'язані між собою, що часом важко виділити з них домінуючі. Вплив же тих чи інших мотивів на результат діяльності спортсмена вельми істотний

[4].

Мотив – це те, що спонукає людину до діяльності. О. М. Леонтьєв зазначав, що завжди важливо знати, заради чого особистість діє: «Існує загальний психологічний закон: особистісний сенс, який створюють для людини її дії, що реалізують її діяльність, умови та цілі цих дій залежать від головного мотиву діяльності людини. Інакше кажучи, щоб з'ясувати особистісний сенс для людини тих чи інших явищ і її власних дій, потрібно знати мотиви її діяльності». Тому засвоєння основних мотивів спортивної діяльності, її соціального сенсу та значущості завжди повинно переломлюватися через конкретні інтереси даної особистості [6].

Коли дитина успішно навчається, її хвалять і тренер, і батьки, її ставлять у приклад іншим дітям. Більше того, в групі, де думка тренера – не просто вирішальна, а єдина авторитетна, з якою всі рахуються, ці

135аспекти виходять на перший план. У якійсь мірі абстрактне для учня початкової школи поняття «добре працювати» чи далека перспектива отримати розряд майстра спорту, безпосередньо спонукати його до навчання не можуть, тим не менш, соціальні мотиви важливі для особистісного розвитку учня, і в дітей, добре успішних з першого класу, вони досить повно представлені в їхній мотиваційній схемі [7].

Це максимально актуалізує роль і значення людини, людського фактора, особистісного начала в усіх сферах спортивної діяльності. Важливо зрозуміти при цьому, з якими цінностями (системою або системами цінностей) ідентифікує себе спортсмен, яка змістовна сторона цих цінностей: розвиток чи збагачення, створення або руйнування, громадянськість або догляд у утилітарний світ споживацтва

[5].

Структура мотивації досягнення спортсменів носить індивідуальний характер і включає спонукальні, базисні і процесуальні підстави. Її типова динаміка проявляється трьома тенденціями. Перша – структура мотивації практично не змінюється протягом тривалого часу. Друга – окремі компоненти мотивації змінюються хвилеподібно. І, нарешті, третя

– поряд зі зниженням значущості спонукальних підстав мають місце хвилеподібні коливання базисних і процесуальних компонентів мотивації

[4].

У створенні стійкої мотивації особливу роль можуть зіграти батьки. Для захопленості дитини спортом величезне значення має те, яке місце виконання фізичних вправ займає в родині, чи займаються батько й мати

вони повинні якимось чином її оцінити. При цьому велику роль відіграють особистісні атрибуції людини [7].

Для здійснення поведінкового акту в психічній сфері людини активізуються ті молекулярні сліди, умовно рефлекторні зв'язки і центри, що накопичувалися протягом усього попереднього життя організму в аналогічних або подібних ситуаціях. Отже, блок мотивації виконує в структурі спортивної діяльності наступні функції:

•є пусковим механізмом діяльності;

•підтримує необхідний рівень активності в процесі тренувальної та змагальної діяльності;

•регулює вміст активності, використання різних засобів діяльності для досягнення бажаних результатів.

У спорті величезну роль грає мотивація спортсмена на досягнення певного результату в процесі навчального заняття і на змаганнях. Зростання спортивних результатів в значній мірі залежить від внутрішнього настрою самого спортсмена, від його ставлення до

137поставленої мети. Блок мотивації утворюють потреби, мотиви і цілі спортивної діяльності. Мотиви – це потужні психічні сили або чинники, що регулюють діяльність людини. Регулююча сила мотивів проявляється в їх активуючому впливі, який підтримує і стимулює інтелектуальні, моральні, фізичні і вольові зусилля людини, пов’язані з досягненням мети.

Психологічне вивчення мотивації і її формування - це дві сторони одного і того ж процесу виховання мотиваційної сфери цілісної особистості учня. Вивчення мотивації - це виявлення її реального рівня і можливих перспектив, зони її найближчого розвитку у кожного учня і класу в цілому. Результати вивчення стають основою для планування процесу формування. Разом з тим у процесі формування мотивації розкриваються нові її резерви, тому справжнє вивчення і діагностика здійснюються в ході формування. Саме по собі формування є цілеспрямованим, якщо вчитель порівнює отримані результати з тим вихідним рівнем, який передував формуванню, і з тими планами, які були намічені.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1.Амосов Н. М. Энциклопедия Амосова / Н. М. Амосов – Київ. Здоров'я. – 2005. – 110 с.

2.Ананьев Б. А. Избранные психологические труды / Б. А. Ананьев – М., 1980. – 306 с.

3.Ільїн Е. П. Мотивація і мотиви / Е. П. Ільїн – СПб.: Пітер, 2000. – 224 с.

4.Ільїн Е. П. Психофизиология фізичного виховання. (Чинники, що впливають ефективність спортивної діяльності) / Е. П. Ільїн – М.: Просвітництво, 1983. – 315с.

5.Келишев І. Р. Спортивна спрямованість особистості: Особистість і спорт / І. Р. Келишев– М.: Просвітництво, 1975. – 205 с.

6.Леонтьєв О. М. Діяльність. Свідомість. Особистість / О. М. Леонтьєв

–М., 1975. – 304 с.

7.Платонов В. М. Загальна теорія підготовки спортсменів в Олімпійському спорті. Київ. Олімпійська література / В. М. Платонов –

1997. – 174 c.

138

Черкаський національний університет

ім. Б. Хмельницького

Психологічний факультет

доцент, к.п.н., Сергієнко І. М.

ТВОРЧІСТЬ У ВЗАЄМОДІЇ ПРАКТИЧНОГО ПСИХОЛОГА З КЛІЄНТОМ

Сучасна реальність буття суб’єкта насичена стрімкими змінами в інформації, часі, просторі, способах спілкування, мислення, самореалізації тощо. Фахова робота психолога передбачає співпрацю з клієнтом, спрямовану на пошук причин гальмування або

блокування розвитку психіки суб’єкта у певних сферах з метою вирішення його психологічних проблем. Креативність як якість особистості, що виявляється у потребі і здатності творчо ставитися до вирішення будь-яких життєвих чи професійних питань, є однією з рис, необхідних психологові в його роботі [2].

(варіанта відомих психологічних технік), яка відповідала б завданню психологічної допомоги конкретному клієнтові [1].

Для виявлення стабілізованих захисних структур психіки учасника групових психокорекційних занять від психолога вимагається проникливість, уважність до найменших деталей поведінки клієнта, їх творче зіставлення. Необхідність довести діагностично значущу інформацію до свідомості суб’єкта потребує від фахівця розробки оптимальної вербальної форми презентації знань, прийнятної для

1.Сергиенко И.М. Интерактивный психологический театр: метод профилактики негативных явлений в среде молодежи / Сергиенко Ирина Маратовна. Учебное пособие. – Черкассы: Изд-

во ЧНУ, 2009. – 100 с.

2.Яценко Т.С. Основи глибинної психокорекції: феноменологія, теорія і практика: Навч. посіб. / Т.С.Яценко – К.: Вища школа, 2006.

– 382 с.

Черкаський національний університет

ім. Б. Хмельницького

Психологічний факультет

Сіваченко В. В.

Наук. керівник: ст.викл. Герман Н. І.