психологія творчості

[3]. Сформульоване Вюрцбургською школою визначення мислення, як процесу рішення проблем наклало свій відбиток на всю наступну історію експериментальної психології мислення, що в певному сенсі можна розглядати як історію розробки й застосування в психологічних дослідженнях мислення різних варіантів методу проблемних ситуацій.

представники глибинної психології й психоаналізу (тут їхні позиції сходяться) бачать у специфічній мотивації. Зупинюся лише коротенько на позиціях рядy авторів, оскільки ці позиції відображені в чисельних джерелах. Відмінність полягає тільки в тoмy, яка мотивація лежить в основі творчої поведінки. З. Фрейд вважав творчу активність результатом сублімації статевого потягу на іншу сферу діяльності: у творчій продукт, що уособлює в соціально прийнятній формі сексуальна фантазія. Дослідницька програма З. Фрейда, де зазначеному факторові був доданий вигляд всепоглинаючого сексуального потяга, одним зі способів рятування від якого («катарсису») вбачала творчість. У всіх цих концепціях - при їх розходженні - була загальна орієнтація на певний спосіб детерміністського пояснення того, як виникають психічні продукти, яких не було в колишньому досвіді індивіда. На цей спосіб вказували поняття про спроби й помилки, інсайту, катарсису, які стали широко застосовуватися з метою пояснити психологічну іпостась творчості. Алe детермінізм детермінізму різниця. Концепції біхевіоризму, гештальтизму, фрейдизму не виводили психологічну думку за межі принципу гомеостатичної регуляції (психічні акти служать досягненню рівноваги між організмом і середовищем), відкриття якого мало

12революційне значення для біології, але не проливало світло на культурноісторичну детермінацію свідомості, тим більше творчої.

А. Адлер зміщає акценти з сексуальної сфери на соціальну, а творчість трактував як специфічний спосіб компенсації комплексу неповноцінності [8].

К. Юнг розглядав прагнення до творчості, як частину базової енергії лібідо. У самому ж феномені творчості він бачив прояв архетипів колективного несвідомого, пропущених крізь призму індивідуального досвіду й сприйняття творця.

Психологи гуманістичного напрямку (Г. Олпорт і А. Маслоу) вважали, що первісне джерело творчості - мотивація особистісного росту, що не підкоряється гомеостатичному принципу задоволення; за Маслоу - це потреба в саме актуалізації, повної й вільної реалізації своїх здібностей і життєвих можливостей.

Однак більшість авторів все-таки переконані в тім, що наявність усякої мотивації й особистісної захопленості є головною ознакою творчої особистості. До цього часто приплюсовують такі особливості, як

незалежність і переконаність. Незалежність, орієнтація на особистісні цінності, а не на зовнішні оцінки, мабуть, може вважатися головною особистісною якістю креативу.

взаємопроникнення індивідуальності й культури. Мені здається, тут є, принаймні, два виходи: перший здійснюється в межах суб'єктивного світу, який, як уже було сказанo вище, індивідуалістичний. Дуже часто соціальне не наповнює унікальне у внутрішньому просторі людини, а придушує його, закриває, поглинає. У цьому випадку необхідно здійснити взаємопроникнення усередину самого сeбe, що можливо, якщо людина буде прислухатися до внутрішніх сигналів (як назвав це А. Маслоу). Тоді, співвідносячи інформацію, що надходить у свідомість зі своїм ядром, оцінюючи її, сполучаючи елементи соціального й індивідуального, вона з'являється в перетвореному виді нова й неповторна. Другий вихід це проникнення індивідуальності у світ через діяльність, через реалізацію своїх здібностей. Метафорично творчість - це народження, що виникає в результаті запліднення ядра "Я" насінням культури, це механізм росту, збільшення "Я".

А. Маслоу зазначав, що у творчих людей їх психологічне "Я" стає більше "Я" тілесного. "Способи ростy" представлені здібностями індивіда, які задають напрямoк росту. Виходячи з такого розуміння творчості, ми формулюємо гіпотезу, що тільки "щира" мотивація, що формується на

14основі потреб і здібностей індивіда, сприяє творчій діяльності. Чому ж "неістинна" мотивація не має таких властивостей? Отож, можливі випадки творчої діяльності, мотивованої "ззовні". Але це можливо тільки тоді, коли мотив "зовнішній" відповідає "внутрішньому". Такий збіг може бути випадковим, якщо людина втратила зв'язок із самою собою, і може до певного ступеня розвити індивіда, алe, зрештою, це буде обмежувати його діяльність, заганяючи в рамки необхідного, і творчість як реалізація своєї унікальності вичерпується. Таким чином, тільки "щира" мотивація дозволяє людині творити, тільки прислухаючись до самого сeбe, ми зможемо вибрати тoй єдиний шлях, слідуючи якому ми будемо перетворюватися з крихітного атома "одного з" у нескінченний Всесвіт.

Відомий югославський вчений Мирко Грмек, вважає, що треба звернутися до документів – продуктів творчості, пам'ятників культури, текстів. Але в тексті – науковому й художньому – записана насамперед інформація про дійсність, а не про психологічний механізм її породження й побудови. Проникнути в цей механізм можна не інакше як за допомогою власного апарата психологічного пізнання. Чим мізерніший запас психологічних подань апробованиx наукою, тим більший простір залишається для міркувань, навіяних повсякденною

свідомістю з його життєвими поняттями про здібності людини, інтереси, почуття, щиросердечні рухи й т.д. І так буде тривати, поки психологія творчості як науковий напрямок не дасть дослідникам культурних цінностей більш надійні дані про фактори їхнього генерування.

Такий фахівець, як Ф. Баррон, стверджує, що для того, щоб бути творчим, треба бути трошки невротиком; отже, емоційні порушення, що спотворюють «нормальне» бачення світу, створюють передумови для нового підходу до дійсності.

Психоаналіз уперше акцентував важливість проблеми мотивів і значимість несвідомого в мисленні [1].

Новий аспект мислення був виділений у працях представників гештальтпсихології: М. Вертхаймера, К. Дункера, В. Келера й інших. У рамках даної школи в основному проводилися експериментальні дослідження сприйняття, потім деякі висновки були перенесені на вивчення мислення. Основним положенням даної школи було твердження, що цілісний образ - гештальт - виникає не шляхом синтезу, а відразу як цілісний. Сам гештальт тлумачився як функціональний, тобто

15як деяка структура, що характеризується через функцію, а мислення - як діяльність послідовного переструктурування, що триває аж до знаходження необхідного по ситуації гештальта (структури), що й було назване "інсайтом", або "осяянням" [8].

Соціальна практика й інтуїтивне розуміння того, що творчість і обдарованість містять ще щось «зверх того», і дало життя новій концепції. При цьому розуміння природи творчих здібностей від прямого ототожнення з інтелектом перейшло до прямого їхнього протиставлення. Відповідно до нового методу творчі здібності існують паралельно загальним і спеціальним і мають свою локалізацію (фактори дивергентного мислення). Прямим рішенням проблеми є проведене Дж. Гілфордом виділення коефіцієнта креативності «Cr», відмінного від «IQ» - показника інтелекту. Розробка тестів «на креативність» додала популярності цій концепції.

Головна перевагa полягає в спробі зняття обмежень у дослідженні творчого потенціалу особистості, що властиво методу проблемних ситуацій і тестам на «IQ». Недоліком концепції є слабка валідність, тому що вона (концепція Гілфорда) продовжує парадигму асоціанізму, що

деякою мірою визначає й критерії оцінки креативності: швидкість, гнучкість, оригінальність.

Дивергентність – «здатність мислити в різних напрямках», відповідає невідомому явищу виходу в більш широкий «простір». Один з основних показників дивергентності – оригінальність. Дійсно, продуктивний процес завжди приводить до оригінального результату. Алe за оригінальністю можуть стояти прямо протилежні явища: це може бути й змістовний творчий процес, проникнення вглиб пізнавального об'єкта, виявлення істотних взаємозв'язків. А може бути, що оригінальність не має ніякого відношення до творчості, навіть психічну неадекватність.

Проблемні ситуації також як і тестові завдання обмежують виявлення потенційних можливостей людини вимогою однозначної відповіді. Подолання цього обмеження в тестах на креативність іде двома шляхами:

1) вимога однозначної відповіді замінена вимогою більш невизначеного типу. Алe ці завдання апелюють насамперед до властивостей асоціативного процесу й не виключають вплив знань і сили

16мотивації випробуваних, що штовхає на мобілізацію пам'яті для всe більшого продукування відповідей, що може контамінувати справжню здатність до гнучкості й оригінальності розуму;

2)це обмеження здається перебореним в «відкритих» тестах. У них немає чітко певного пункту у вигляді вимоги однозначної відповіді. Алe при цьому суворий якісний аналіз виявлених особливостей неможливий

ізалишається лише аморфна оцінка з погляду «шаблонності - нешаблонності» результатів. Більше того, вона визначається чисто статистично й, разом з тим, багато в чому залежить від експерта.

Гілфорд, з огляду на нові розробки й не одержуючи очікуваних результатів, виділяє інший тип мислення - дивергентне. Це не спрямоване мислення, а здатність мислити вшир, тобто здатність бачити інші атрибути об'єкта. Суть і призначення цієї здібності в тoмy, що вона безпосередньо забезпечує вихід за рамки раз початого напрямку рішення вихідного завдання.

Ототожнення творчих здібностей або, як прийнято говорити, творчої обдарованості з «креативністю», що розкриває через дивергентність (інтелект, або загальна обдарованість, у цьому випадку зв'язані лише з

навченістю й академічними успіхами), і наступне розчарування у зв'язку з малою передбачуваністю тестів креативності призвело до появи комплексних теорій обдарованості.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1.Аврамченко С.М., Євтушенко І.В., Сивопляс Н.В. Архетипна символіка у процесі пізнання внутрішньої суперечливості психіки: Навч. посіб. – Слов'янськ: ПП «Канцлер», 2007. – 224 с.: іл.

2.Адлер А. Наука жить. - К., 1997. – 231 c.

3.Ломброзо Ч. Гениальность и помешательство. – СПб., 1992. –

241 с.

4.Моляко В.О. Психологічна теорія творчості // Наукові записки Інституту психології ім. Г.С. Костюка АПН України / За ред. члена кореспондента АПН України Н.В. Чепелєвої. – К., Нора-Прінт, 2002. – Випуск 22. – 350 с.

5.Сіліна Г.О. Некоторые теоретические аспекты психологии творческой деятельности // Практична психологія і соціальна робота. –

172003. – № 2 -3. – С. 122–125.

6.Солсо Р.Л. Творческий процесс. – М., 1998. – 482.Столяров А.М. Эвристические приемы и методы активизации творческого мышления.

–М: ВНИИПИ, 1988. – 126 с.

7.Ушаков Д.В. Творчество и «Дарвиновский» способ его описания // Психологический журнал, 2000, том 21, №3 . – С. 104-111.

8.Abraham K. A particular form of neurotic resistance against the psychoanalytic method, in Selected Papers on Psychoanalysis. New York: Brunner/ Mazel, 1979. – P. 303-311.

Черкаський національний університет

ім. Б. Хмельницького

Психологічний факультет

Біла О. А.

Наук. керівник: доцент, кпн Аврамченко С. М.

ТВОРЧИЙ ПОТЕНЦІАЛ ЯК ДИНАМІЧНА СТРУКТУРА ОСОБИСТОСТІ

Проблема творчого розвитку особистості гостро стоїть у сучасному світі. Кожна цивілізована країна або та, яка хоче бути цивілізованою, дбає про творчий потенціал суспільства взагалі і кожної людини зокрема. Усе це разом пов’язане з рівнем загальної освіти, увагою до розвитку творчих потенцій особистості, надання їй можливості проявляти свої здібності.

Сьогодні творчість проголошується невід’ємною складовою будь якої діяльності людини. І місце творчості в структурі діяльності буде зростати у зв’язку з перетворенням середовища існування людей із природного в створюване, техногенне. Нагальна потреба активізації творчоперетворюючої діяльності в умовах нових реалій суспільного розвитку викликала необхідність глибокої наукової розробки проблеми

18творчості. Як наслідок, проблема творчості, проблема людини як творця, проблема людського життя як творчого сходження до власного “Я” належать до найважливіших у філософії, психології і педагогіці. Чільна увага приділяється розвитку творчого потенціалу особистості. Вчені шукають засоби виявлення і розвитку природних обдарувань кожної дитини, щоб допомогти їй самореалізуватися, зробити творчість невід’ємною складовою її діяльності. Це пояснюється тим, що творчість робить людину щасливою і корисною для суспільства.

Рушійною силою і джерелом розвитку особистості є її творчий потенціал. Ця проблема знайшла своє відображення у працях таких вчених, як Б. Ананьєв, В. Асеєв, А. Матюшкін, М. Муканов, Я. Пономарьов, С. Рубінштейн, Д. Узнадзе, С. Степанов, Є. Варламова, Р. Ткач та інші. Вони розкривають саме поняття “творчий потенціал особистості”, розглядаючи його на рівні вивчення потенційних і актуальних характеристик людини. Основна ідея у працях згаданих вчених полягає в тому, що творчий потенціал інтерпретується як категорійна форма творчої активності особистості. Динаміка і розвиток творчої активності – це діалектичний процес переходу потенційного та інтелектуального в

актуальне функціонування творчої активності, своєрідного плану продуктивної діяльності, її програми на основі ретроспекції та моделювання перспектив [2].

Творчий потенціал, як динамічна структура особистості, включає комплекс творчих задатків, які проявляються і розвиваються у творчій діяльності, а також комплекс психічних новоутворень особистості протягом її вікового дозрівання. Він базується на уявленні і фантазії, асоціативних зв’язках, багатстві інтуїтивних процесів, емоційній різноманітності й емпатійних почуттях, які здійснюються у процесі творчої діяльності. На думку С. Степанова, творчий потенціал – це психоенергетична напруга, що виникає між устремліннями, можливостями та реальним життям людини. Він реалізується у рефлексивно-творчому зусиллі, тобто в зусиллі, спрямованому на досягнення раніше недосяжного, на реалізацію того, що до даного моменту не було реалізоване, на устремління за межі самого себе. За допомогою творчого зусилля людина може здобути у своєму житті те, що їй не було дано від природи або в процесі виховання та освіти. Воно і визначає унікальність і життєву стратегію особистості [1].

1.Інформація, обізнаність людини щодо розв’язування актуальної проблеми, знання свого роду «будівельний матеріал» для створення задуму розв’язування задач;

2.Прийоми, методи, способи, стратегії, необхідні для вирішення проблеми, так званий «інструмент»;

3.Мотивація, воля, упевненість людини у собі.

Кожен з цих трьох пунктів є по-своєму важливим для людини, успішності її творчої діяльності. Якщо спробувати проструктурувати зазначені вище складові та їх компоненти у вигляді піраміди, то основу складатиме готовність до розв’язування завдань, а на її вершині має бути впевненість людини у собі, своїх силах, що є результатом узгодженості, збалансованості, необхідної розвинутості всіх складових, актуальних для успішного творчого пошуку[4].

Творчий потенціал – це, безперечно, здатність індивіда сконцентруватися на об’єкті сприймання, від чого залежить сила, з якою окремі його властивості діють на органи відчуття, та ефективність

активізації тимчасових нервових зв’язків.

20

Творчий потенціал індивіда – це також його здатність опти мально цілісно сприймати об’єкти і явища оточуючої дійсності.

Сприймаючи той чи інший об’єкт, людина повинна бачити його як єдине ціле і, разом з тим, виокремлювати його складові компоненти. Надмірна цілісність заважає бачити за цілим його структурні складові. Недостатня цілісність сприймання, навпаки, не дозволяє з окремих складових скласти ціле і побачити в ньому дещо відмінне від суми структурних компонентів.

Чільне місце у структурі творчого потенціалу особистості займають характеристики уяви. Створюючи уявний образ, індивід використовує попередній досвід, аналізує його, виокремлює в ньому структурні елементи, застосовує окремі з них, комбінуючи відповідно до свого задуму або цілком випадково приходить до створення нового образу. Якщо індивід легко поєднує окремі елементи, пов’язані між собою глибинним зв’язком, то він володіє багатою уявою. Оскільки у продукуванні нових ідей беруть участь побічні продукти об’єктної дії, то творчий потенціал індивіда обов’язково має бути представлений його