психологія творчості

Черкаський національний університет

ім. Б. Хмельницького

Психологічний факультет

Панченко В. В.

Наук. керівник: ст.викл. Герман Н. І.

ТВОРЧІСТЬ ЯК ДІЯЛЬНІСТЬ

Творчість як явище виникає у процесі становлення людського індивіда. Кожна потенційно обдарована людина завжди сама прагне до нового, залучає інших до участі в оновленні суспільства, соціальна спадщина якого складається з продуктів індивідуальної діяльності.

Проблемам творчої особистості, її психологічному портрету, закономірностям розвитку та діяльності присвячена велика кількість

121досліджень. Так, у розробку даної теми зробили свій внесок: С. Г. Айвазова, Л. Ю. Бондаренко, Дж. Гілфорд, Е. Г. Груздева, Т. М. Демиденко, В. М. Дружинін, Е. Н. Єршова, К. Мартіндейл, Е. Е. Новикова, Я. О. Пономарьов Л. С. Ржаниціна, В. А. Роменець, Д. В. Ольшанский, Л. Р. Стенберг, Термен, Д. Таннен, Б. Фридан, Е. Фромм, О.А.Хасбулатова, Д.І.Черних, Л.Т. Шинелєва, Р.Г. Яновский й інші вчені [1].

Творча особистість сама творить себе, робить своє життя унікальним і неповторним. Щодня його змінюючи, вона його оновлює. Це необхідний атрибут будь-якої творчості. Вчені-генетики, спираючись на широкі емпіричні дослідження, твердять, що кожна людина генетично унікальна, і в минулій, сьогоднішній і майбутній історії не було і не буде двох генетично ідентичних особистостей. Слід зазначити, що ситуації, в які потрапляє людина, так само унікальні. Вони спричинюють необхідність у кожному конкретному випадку приймати рішення та діяти відповідно до особистої оцінки ситуації. Усе це приводить до того, що людина перебуває в умовах, що постійно змінюються і спонукають її до життєтворчості.

Особливу роль у соціальному формуванні і розвитку людини відіграє праця, за допомогою якої вона перетворює природний світ в оптимально людський, створює "другу природу". Чим ширше є межі соціальності, тим більше можливостей дістає людина для розвитку своїх творчих потенцій, які поступово набувають дедалі ціліснішого й універсальнішого характеру.

Творчість – процес багатосторонній. Він включає в себе і соціальне,

іпсихічне, і фізіологічне, які збагачують дане соціальне явище.

Утворчості особливого значення набувають як соціальні, так і особисті чинники, зокрема психологічні якості особистості, її характер, сила волі, винахідливість, пристрасть, досвід, інтелект, гострий розум, інтуїція, уява тощо.[2]

Важливою умовою творчості є сприйняття нових ідей, здатність знаходити і порушувати проблеми, незалежність поведінки та суджень і водночас уміння поступатися і відмовлятись від своїх попередніх думок, критичність, сміливість, терпимість.

Результативність творчої думки залежить не лише від свідомості, а й

122від неусвідомлених ідей, імпульсивних здогадок, які виконують функцію поштовху щодо цінних асоціацій. Ці та інші чинники творчості породжують розмаїтість теоретичних уявлень про творчий процес.

Творчість у найвищому розумінні її неминуче включає в себе момент непередбаченості, невизначеності, вона у своєму розвої наповнюється уявою, інтуїцією, свіжістю новизни. В особистості загострюється здатність до несподіваних рішень, незвичайно глибокого осягнення дійсності. Саме ця особлива стадія натхненності звичних професійних прийомів і правил формує готовність до несподіваних поворотів, які проявляються в умінні діяти у зовсім непередбачених обставинах. Внутрішнім потягом творчості стає особливий динамізм усіх якостей і властивостей особи, здатних реалізуватися у конкретному творчому акті. Саме цей динамізм і є основним змістом поняття, яке прийнято називати творчим потенціалом [3].

Потенційність (від лат. potentia - здібність, сила, міць, дієвість) - притаманна життєвій субстанції тенденція, яка за сприятливих умов досягає своєї мети, і, відповідно, потенція - можливість, внутрішньо присутня сила, здатність до дії. Творчий потенціал, як динамічна

структура особистості, включає комплекс творчих задатків, які проявляються і розвиваються у творчій діяльності, а також комплекс психічних новоутворень особистості протягом її вікового дозрівання. Він базується на уявленні і фантазії, асоціативних зв'язках, багатстві інтуїтивних процесів, емоційній різноманітності й емпатійних почуттях, які здійснюються у процесі творчої діяльності.

Творчий потенціал, як і творча активність, мають тенденцію до самовираження і здобуття досягнень відповідно до їх можливостей. Мотивація ж творчої особистості виявляється у тенденції до пошуку й ризику, заснованих на бажанні досягнути й перевірити свої творчі можливості [4].

Як народжуються нові ідеї, чи існують надійні джерела, що найвірогідніше фіксують творчий процес? Наскільки правдивими є свідчення про той чи інший процес, залишені у численних листах, щоденниках, лабораторних журналах тощо? Ретельний аналіз подібних документів нерідко хоч трохи піднімає завісу над таємницею творчості. Він дає уявлення про реальні стимули творчої діяльності, показує внутрішню роботу душі, відкриває чимало несподіваного, а часом навіть

123буденного. Природно, що науковий підхід, вимагає розгляду будь-якого результату творчої діяльності в поєднанні з конкретним історичним процесом, певним культурним контекстом.

Творчість - діяльність надзвичайно складна. Реалізується вона у розмаїтті форм. У цьому складному процесі однаково важливими є як інтуїтивні стрибки, так і тривалі ретельні дослідження. Творчий процес (у будь-яких його виявах) неможливий без гри уяви, здатності фантазувати, інтуїтивно відчувати і міркувати. Насамперед ніяк не слід вважати творчість випадковим результатом, одержаним опосередковано. Водночас опитування 232 американських вчених показало, що до 83% з них вирішення тієї чи іншої проблеми прийшло як несподіваний спалах інтуїції. Проте інтуїція, образно кажучи, схожа на вершину конуса, а весь конус до основи - це довга, важка і безперервна праця.

Зв'язок між особою і творчістю визначається терміном "потенціал". Його, в основному, пов'язують з усвідомленням діяльнісного начала буття індивіда, під яким розуміється сила, здібність, потенційні можливості, душевна енергія [5].

Таким чином, що більше розвинена в людині здібність, то легшою для неї є діяльність, набуває професійних навичок, а сам процес оволодіння діяльністю дається їй суб'єктивно легше, ніж навчання і робота в тій сфері, де вона не має здібностей. Здібному все дається набагато легше, а не здібний проливає більше поту і сліз.

Щодо природи творчих здібностей, тут дослідники розходяться. На сьогодні можна виділити щонайменше три основні підходи до проблеми творчих здібностей.

Творчих здібностей взагалі не існує як таких. Головну роль в детермінації творчої поведінки відіграють мотивація, цінності, особистісні риси ( А. Маслоу, Д.Б. Богоявленська, А. Олох та ін. ).До числа основних рис творчої особистості відносять когнітивну обдарованість, чутливість до проблем, незалежність поведінки в невизначених і складних ситуаціях. Інтелект при цьому править за необхідну, але недостатню умову творчої активності особистості.

Творчі здібності, або креативність є самостійним фактором, незалежним від інтелекту ( Д. Гілфорд, К. Тейлор, Я.О. Пономарьов, Є.

124Торренс ). Так. Згідно з теорією "Інтелектуального порогу" Торренса, якщо IQ становить нижче 120 балів, інтелект і креативність утворюють єдиний чинник, якщо ж IQ становить вище – творчі здібності стають незалежною величиною, інакше кажучи, не існує творців з низьким інтелектом, але можуть бути інтелектуали з низькою креативністю.

Високий рівень розвитку інтелекту передбачає високий рівень творчих здібностей і навпаки. Творчого процесу як специфічної форми психічної активності не існує. Цю точку зору поділяють практично всі спеціалісти в області досліджень інтелекту(Д. Векслер, Г. Айзенк, Р. Стернберг, Л. Термен)[7].

Отже, потенціал - це властивість будь-якого організму, до того ж не тільки живого. Йдеться про виробничий, економічний, науковотехнічний потенціал, про потенційні можливості окремої особи, суспільства, держави у певній сфері їхньої життєдіяльності. А от творчий потенціал - це величина, що характеризує потенційну енергію суб'єктом творчості виступає людина, колектив, народ, суспільство тощо [2].

Особливе місце в структурі особи посідає активність як властивість живого організму взагалі і як основа вияву всіх потенційних сил людини.

Усім організмам притаманна природжена схильність актуалізувати свої потенційні сили. Необхідним компонентом активності є властивість здійснювати вольові зусилля (провадити вибір, приймати рішення і виконувати їх). Активність особистості ґрунтується на спроможності здійснювати внутрішні можливості (цілі, наміри, задуми), тобто здатності

вищій стадії, тобто на рівні людської свідомості, отримує якісно новий параметр - здібність до творчості. Творча активність стає атрибутом відображення, яке досягло рівня свідомої людської діяльності. Висхідними формами відображення на рівні окремого суб'єкта - відчуттю, сприйманню, уявленню - можна протиставити у відповідність форми творчої діяльності - уявлення, фантазію, інтуїцію.

По-друге. Об'єктивною основою творчості є необхідністю пристосування людини у нескінченно різноманітному і мінливому світі, щоб забезпечити своє виживання і дальший розвиток. Людська діяльність є, з одного боку, відтворенням досягнутих результатів, а з другого - зміна досягнутих результатів на більш високій основі. Творчість - це не самостійне утворення, що існує поряд з продуктивною і репродуктивною діяльністю, а внутрішня суть, властивість діяльності взагалі, що має прояв

лежить відбиток матеріального: творчість визначається рядом умов матеріального характеру, що не виводяться з природи чистого розуму. Відповідаючи на це питання, тим самим вирішуємо проблему співвідношення свободи і необхідності в творчості. З точки зору філософського підходу, творчість і необхідність нерозривно взаємопов'язані і не можуть існувати одне без одного. Це діалектичні протилежності, що характеризують ступінь оволодіння людиною природним і соціальним середовищем. Творчість - це об’єктивний, визначений процес, що включається в ланцюг об’єктивної необхідності.

Умовно розрізняють: людей з переважно творчим складом розуму, які можуть запропонувати вирішення конкретної проблеми; теоретиків і систематологів, що володіють здібностями до ретельного дослідження, намагаються дійти до сутності питання; експериментаторів, здібних помітити в масі незначних неістотних явищ основоположну тенденцію, провідну закономірність; людей переважно з критичним складом розуму, що сумніваються в усьому, але малоздатних дати позитивне рішення проблеми; ерудитів з енциклопедичними знаннями, однак не здібних і нездатних до їх творчого використання. Такі форми мислення

127можуть бути притаманні людині будь-якої професії, але вкрай необхідні людям так званої творчої праці - вченим, винахідникам, письменникам, художникам, скульпторам.

Вчених, у яких поєднуються усі якості до творчості вочевидь небагато. Для більшості з них наявні одна або декілька якостей. Критичність розуму здебільшого сполучається з творчим внеском. Систематолог частіше за все ерудит та експериментатор. Тому в наукових колективах повинно бути оптимальне поєднання людей з різними якісними характеристиками.

Основними формами творчості є: науково-технічна, художня, соціальна. Кожна з різновидностей творчості відзначається багатоманітністю матеріального і духовного життя, а також різницею інтересів і професійною спрямованістю суб’єктів творчості. Стійке відокремлення тих чи інших видів творчості, як правило, зв’язане з працездатністю способів фіксації нових. Для прикладу, нові результати у мистецтві можуть фіксуватися у закінчених авторських творах, в техніці - у вигляді авторських свідоцтв і патентів, в науці - у формі публікацій чи дипломів про відкриття. Складніше й тяжче встановити новизну результату

в управлінській праці, в діяльності полководця, практикуючого лікаря тощо [6].

Суб’єктами творчості можуть виступати не лише особи, але й різні спільності людей, клас, нація, суспільство. Продуктом творчості є все середовище, що оточує людину, тобто друга природа у всій її багатоманітності. В протилежність ідеалізму, діалектикоматеріалістична філософія стверджує, що в процесі творчості нові продукти (речі) створюються не з нічого, не із свідомості, а єдино можливим шляхом перетворення речей, що існують в об’єктивному світі (або їх образів), шляхом зміни їх форм, станів, структур, відносин шляхом комбінування в новій системі елементів, що належали раніше іншим системам, або інакше поєднаних елементів тієї ж системи. Руйнування старих систем і створення з їх елементів нових систем, комбінування є фундаментальним моментом творчості, її змістом. В принципі, людина може зробити не лише будь-яку природну річ, але й нескінченну кількість речей, що не існують в природному світі і не можуть виникнути.

За основу визначення творчості можуть братися різні фактори:

128предмет, результат, процес, суб’єкт , метод творчості. Саме цим пояснюється різноманітність дефініцій творчості. Проте в більшості визначень ідеться про творчість як про діяльність з вироблення розробки, винаходів, реалізації художньо-естетичних задумів, планів, розв’язання соціальних і теоретичних проблем, як наукове відкриття та інше.

Творчість як розвиток виявляється лише через різні форми людської діяльності, вона властива лише суспільно-історичній істоті - людині. Починаючи з самих витоків людського суспільства, його історії ставлення людини до світу має універсальний, діяльнісний характер. Ця діяльність, з одного боку, виконує функцію виробництва умов життя, з іншого - є предметом життєвого інтересу сама по собі. Отже, констатуючою основою творчості є її взаємодія і взаємовідношення з діяльністю. В переважній більшості концепцій творчість розглядається як певна форма, атрибут діяльності.

Творчий синтез - це найфундаментальніша характеристика активності людини. Він здійснюється лише суб’єктом діяльності і є універсальним в сфері культури, науки, філософії, політики, світоглядів. Можна з повним правом говорити про епоху синтезу. Нелінійні,

багатоваріантні підходи, світорозуміння, вимагають нелінійного мислення. А воно можливе лише на основі синтетичного підходу. Синтезуючи різні форми діяльності в процесі міжсуб'єктивного відношення, людина розкриває свої креативні потенції. Синтезуюча діяльність сприяє поглибленню діяльнісних форм стосунків, виявленню їхніх нових граней, зв’язків, сторін, тенденцій, різноманітностей. Синтез об’єднує, одухотворяє, стимулює процес творчості. При цьому йдеться не про синтез як метод. Протилежний аналізу в механізмі, структурі пізнання, а про синтез як фундаментально універсальне начало будьякого творчого процесу. Творчим синтезом охоплюється предметнопрактична, духовно-практична і духовно-теоретична форми освоєння дійсності.

Творчий синтез властивий не лише для сфери мистецтва і науки. Він

журнал. 1980. Т. 1. - № 6, – С. 18-26.

6.Роменець В.А. Психологія творчості: Навч. посібник 2-ге вид. Доп. - К.: Либідь, 2001. – 288 с.

7.Смольська Л.М. Творчість: західні підходи у дослідженнях // Практична психологія та соціальна робота. – 2004. – № 3. – С.62-66.

Черкаський національний університет

ім. Б. Хмельницького

Психологічний факультет

Плисюк О. В.

Наук. керівник: викл. Білозерська І. О.

Актуальність обраної теми полягає в тому, що ряд дослідників вказують на те, що традиційна система фізичного виховання стає менш ефективною в сучасних соціальних умовах і вимагає нових заходів щодо оновлення її структури та змісту.

Головною мотиваційною характеристикою діяльності спортсмена є досягнення високого спортивного результату. Дослідження мотиваційної складової спортивної діяльності багато в чому розкриває суть і механізми досягнення високих спортивних результатів. Відомо, що мотивація включена в структуру психологічних спонук діяльності особистості, викликає нервово-психічне напруження та впливає на спортивний результат [3]. Тому розкриття механізмів мотивації є актуальним для будь-якого виду спортивної діяльності.

Мета: дослідити мотиваційну складову спортивної діяльності та її вплив на психічний стан спортсменів.