психологія творчості

неповторного прагнуть знайти закономірності творчого процесу взагалі. Творчість починається з висування внутрішніх, суб'єктивно забарвлених гіпотез, тому що творча діяльність, як будь-яка діяльність людини, є органічним поєднанням фізичної, розумової та емоційної активності. Вираженням творчого самобуття особистості завжди виступає спілкування як комунікативний процес.

Спілкування стимулює творчий процес. Дослідники не без підстав вважають, що 99 % конструктивних ідей виникають подібно до електричної іскри при «контакті» з думками інших людей, а решта (1 %) – це ідеї, народжені у хвилини натхнення, які з'являються кружним шляхом,

У численних творах мислителі XX ст. відобразили розпад людських зв'язків, руйнацію спілкування між людьми. Деякі твердять, що некомунікабельність перетворилася на закон життя людей суспільства Заходу. Екзистенціаліст Ж. П. Сартр афористично зазначав: «Пекло – це інші». Розвиваючи цю думку, персоналіст Е. Муньє писав: «Погляд збоку відбирає у мене мій світ, присутність іншого заморожує мою свободу, його вибір мене пригнічує». Не дивно, що і любов у нього стає обопільним насильством [2] .

Комунікація інакше не може здійснюватись, як на творчій основі. Людина виражає щось зовні і хоче передати це іншій людині. Але для комунікації думка або ідея мають бути якось оформлені, хоча б для того, щоб бути правильно переданими. Людина особливо дбає про форму передання і розрізняє декілька таких форм: моральну (вчинкову), художню, наукову та ін.

Таким чином, комунікативний характер творчості спричиняє те, що вона природно розпадається на види. В комунікації є об'єктивний зміст, яким людина хоче обмінятися з іншою людиною. Але оскільки зміст створено певним суб'єктом, то від комунікації відгалужується момент

42самовираження або самореалізації. «Поняття (людина), як суб'єктивне, знову передпокладає само в собі інобуття (незалежну від людини природу). Це поняття (людина) є прагнення реалізувати себе, дати собі через себе самого об'єктивність в об'єктивному світі і здійснити (виконати) себе» [3]. Такий аспект творчості усвідомлюється, мабуть, навіть раніше за комунікативний. Людина має спочатку перед собою вузькоегоїстичне завдання — виразити себе у продуктах своєї творчості. Проте чим більше вона виражає, тим більше віддає свій продукт іншим людям. Самовираження і комунікація виявляються взаємодоповнювальними. Але одне і друге можуть здійснюватися плідно тільки в тому випадку, якщо предмет творчості матиме необхідну оригінальність [3].

Розглянемо на прикладі використання комунікативного підходу в розвитку творчих здібностей студентів під час навчання у ВНЗ. На сучасному етапі розвитку творчого потенціалу особистості важко переоцінити значення комунікативного підходу, який почав широко застосовуватися ще в 70-х рр. XX ст., сьогодні став основним критерієм, яким керуються американські, європейські та вітчизняні педагоги. Однак

не слід розуміти комунікативність у вузькому смислі, адже вона не зводиться лише до спілкування, а «передбачає встановлення соціальних контактів, прилучення особистості до духовних цінностей інших народів – через особисте спілкування і через читання» [1]. Тому, використовуючи комунікативний підхід у розвитку творчого потенціалу, слід залучати всі види мовленнєвої діяльності: читання, аудіювання, говоріння та письмо.

Комунікативний підхід повноцінно реалізується в тому випадку, коли викладач використовує нетрадиційні методи комунікативного спілкування, які не лише стимулюють розумову діяльність, але й спонукають студентів до творчості. Так, одним із таких методів є проведення заняття у формі «круглого столу», яке важливо будувати на цікавому матеріалі реальної дійсності. Студенти діляться на групи, їм пропонується актуальна життєва проблема, яку слід вирішити з точки зору переваг (1 група студентів) та недоліків (2 група). Таке заняття, проведене у вигляді дискусії, потребує значної кмітливості та винахідливості, підвищує тонус спілкування, стимулює мовну творчість та мобілізує фантазію студентів.

Не менш ефективним є метод ситуацій, коли студентам на

43окремих картках даються як реальні, так і нереальні ситуації у формі розгорнутих запитань чи тверджень. Висловлюючи спочатку переваги, потім недоліки твердження, студенти мають дати повну відповідь. Система використання мовних ситуацій на заняттях підсилює внутрішню мотивованість студентів, створюючи умови для вираження у мовленні власних думок, поглядів, передбачень, для виявлення фантазії та креативного мислення.

За словами І. Олійник, основними критеріями виховання творчої особистості, здатної до самоосвіти, є вміння автономно навчатися впродовж усього життя, креативно, нестандартно підходити до розв’язання будь-яких проблем [1]. Найкращим вирішенням поставлених завдань, на думку науковця, є використання методу проектів, в основі якого лежить розвиток пізнавальних навичок студентів, уміння самостійно конструювати свої знання, орієнтуватися в інформаційному просторі, розвивати критичне та творче мислення. Проектна методика є надзвичайно складною, оскільки вимагає багато часу для підготовки й мотивації; студентам необхідно самостійно мислити, знаходити й вирішувати проблеми, залучаючи при цьому

знання з різних предметних галузей, виявити самостійність у способі викладання та презентації інформації. Однак по завершенню проекту, студенти відчувають, що вони, справді, створили щось нове. Крім того, проект дозволяє набувати соціального досвіду, досвіду роботи у групі.

Ще одним методом, який допомагає вдосконалювати комунікативні навички та розвиває при цьому творче мислення майбутніх спеціалістів, є «рольова гра». Це драматизація, у якій студенти спілкуються в парах або групах. Учасники рольових ігор можуть виконувати різноманітні соціальні ролі (продавець, інженер, бізнесмен та інші), а також ролі вигаданих персонажів. При цьому їхнім завданням є вирішення проблемної ситуації. Рольова гра допомагає спілкуванню, сприяє передачі накопиченого досвіду, одержанню нових знань, правильній оцінці вчинків, розвитку комунікативних навичок людини, її сприйняття, пам’яті, мислення, уяви, емоцій, таких рис, як колективізм, активність, дисциплінованість, уважність, спостережливість.

Отже, комунікативний підхід у процесі навчання є найкращим способом формування творчих здібностей студентів, адже цей підхід охоплює безліч новітніх методик, які не лише допомагають розвивати

44пам’ять, уяву, фантазію, інтуїцію, креативність, самостійність, гнучкість у мисленнях та діях, здатність висловлювати оригінальні ідеї, але й сприяють формуванню високих естетичних цінностей, активної життєвої позиції, ініціативності.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1.Богоявленская Д. П. Психология творческих способностей: Учебное Пособие для студентов высших учебных заведений. - М., Просвещение, 2002. - 320 с.

2.Жизнь как творчество / Отв. ред. Л. В. Сохань, В. А. Тихонович.К.:

Наук. думка, 1985. - 302 с.

3.Моляко В.О. Психологічне дослідження проблем функціонування стратегій творчої діяльності, творчої обдарованості та психологічної грамотності. // Актуальні проблеми психології: Наукові записки Інституту психології ім. Г.С.Костюка АПН України /За ред. акад. С.Д.Максименка. - К., Нора-Друк, 2001.- Випуск 21. 296 с.

4.Моляко В.О. Психологічна теорія творчості // Наукові записки Інституту психології ім. Г.С. Костюка АПН України / За ред. члена кореспондента АПН України Н.В. Чепелєвої. - К., Нора-Прінт, 2002. - Випуск 22. - 350 с.

5.Моляко В.А. Стратегии решения новых задач в процессе творческой деядельности // Обдарована дитина №4 2002.- С.33-43.

6.Моляко В.А. Техническая творческая одаренность // Обдарована дитина №4 2002.- С.27-32.

ТВОРЧА САМОРЕАЛІЗАЦІЯ ЯК ФАКТОР АДАПТАЦІЇ ОСОБИСТОСТІ

Актуальність. Традиційно вважається, що будь-яка система виховання, створена суспільством, заснована на конформізмі. Це надійний шлях до забезпечення єдності всіх членів соціальної групи, але одночасно і вірний спосіб придушити розвиток творчого мислення. Хоча від народження у більшості людей є всі внутрішні умови для реалізації їх потенціалу. Дитина, як правило, перетворюється на розумного, консервативного й розважливого дорослого конформіста. В ідеальному випадку всі обставини, що оточують дитину, можуть сприяти повній реалізації особистості, а з іншого боку, на кожному кроці виникають передбачувані та непередбачені перешкоди, здатні порушити, загальмувати або навіть часом необоротно придушити розвиток настільки крихкого творіння, яким є людська дитина. Саме тому

велика роль у формуванні гармонійного співвідношення адаптивних і творчих здібностей належить сучасній школі, оскільки в дитячому віці здатності до творчої адаптації у людини виражені яскравіше, ніж у дорослому.

Досить довгий час в психологічній літературі поняття адаптації і творчості розглядалися як антиподи, як явища, несумісні в реальному житті. Ця несумісність витікала вже з визначень: адаптація розумілася як пристосування людини до певного середовища, уподібнення бажань, цінностей, поведінки особистості суспільним нормам, загальноприйнятих для всіх. Ступінь адаптованості / неадаптованості людини в конкретній ситуації визначалася саме за ступенем збігу / незбігу вчинків, реакцій, мотивів того, що вважається в даній соціальній групі нормальним, правильним, корисним.

Якщо ж розглядати природу адаптації більш глибоко, то стає очевидним, що вона не обмежується простим уподібненням, пристосуванням, урівноваженням стану середовища та організму, як це розумілося в теорії гомеостазу, що підтримується багатьма психологами психоаналітичного напрямку. Гомеостатичний механізм

46адаптації, що підтримує рівноважний стан будь-якої системи (біологічної, психологічної, соціальної), є лише одним з можливих механізмів адаптації. Іншим механізмом є механізм гетеростаз, що дозволяє подолати зовнішні та внутрішні обмеження ситуації за рахунок надситуативної активності особистості [3].

Надситуативна активність - це здатність підніматися над рівнем вимог ситуації, ставити цілі, надлишкові з точки зору вихідної задачі. За допомогою надситуативної активності долаються зовнішні і внутрішні обмеження - бар'єри діяльності. Вона виступає в явищах творчості, пізнавальної активності, «безкорисливого» ризику, наднормативної активності.

У своїх дослідженнях В.А. Петровський визначає творчість як форму надситуативної активності і, отже, як неадаптивне поводження, тобто поведінка, що виходить за рамки «доцільності» (гомеостатичної, гедоністичної та прагматичної). Адаптивна спрямованість будь-яких психічних процесів і поведінкових актів включає в себе не тільки процеси пристосування індивіда до природного середовища, вирішальні завдання збереження тілесної цілісності, виживання, нормального

функціонування, але і процеси адаптації до соціального середовища у вигляді виконання пропонованих з боку суспільства вимог, очікувань, норм , дотримання яких гарантує повноцінність суб'єкта як члена суспільства. Адаптація включає в себе також процеси самопристосування: саморегуляцію, підпорядкування вищим інтересів нижчих і т.п. Крім цього мова йде і про процеси, які ведуть до підпорядкування середовища вихідним інтересам суб'єкта. У цьому сенсі адаптація є реалізація його фіксованих предметних орієнтації: задоволення потреби, яка ініціювала поведінку, досягнення поставленої мети, рішення вихідної задачі [3].

Адаптивність виражається в узгодженні цілей і результатів її функціонування. Отже, адаптивність - це узгодженість, співвіднесеність мети і результатів активності. Неадаптивність полягає в тому, що між метою і результатом активності індивіда складаються суперечливі відносини: намір не збігається з діянням, задум з втіленням, спонукання до дії з його підсумком. У цих суперечностях полягає джерело динаміки індивіда, його існування і розвитку. Якщо мета не досягнута, вона спонукає продовжити активність в даному напрямку; якщо ж результат

47більше вихідних устремлінь, то це протиріччя стимулює розвиток індивіда до дійсності і відтворює його цілісність.

Існує дві основні проблеми, пов'язані зі становленням творчої людини. З одного боку, творча доля замислюється і здійснюється самою людиною як унікальним автором. Програмування творчої долі ззовні неможливо. З іншого боку, повноцінний розвиток творчої особистості здійснюється, якщо соціум тим чи іншим чином підтверджує творчі прояви людей.

Художня творчість починається з загостреної уваги до явищ світу і припускає «рідкісні враження», уміння їх втримати в пам'яті й осмислити.

Важливим психологічним фактором художньої творчості є пам'ять. У художника вона не дзеркальна, виборча і носить творчий характер.

Творчий процес немислимий без уяви, яка дозволяє комбінаційнотворчо відтворювати ланцюг представлень і вражень, що зберігаються в пам'яті.

Уява має багато різновидів: фантасмагорична - у Е. Гофмана, філософсько-лірична - у Ф. І. Тютчева, романтично-піднесена - у М.

Врубеля, хворобливо-гіпертрофована - у С. Далі, повна таємничості - у І. Бергмана, реально -сувора - у Ф. Фелліні і т.д [6].

У художній творчості беруть участь свідомість і підсвідомість, розум і інтуїція. При цьому підсвідомі процеси грають тут особливу роль.

Американський психолог Ф. Беррон обстежував за допомогою тестів групу з п'ятдесяти шести письменників - своїх співвітчизників і прийшов до висновку, що у письменників емоційність і інтуїція високо розвиті і переважають над розсудливістю. З 56 випробуваних 50 виявилися "інтуїтивними особистостями" (89%), тоді як в контрольній групі, де були представлені люди, професійно далекі від художньої творчості, особистостей, що володіють розвиненою інтуїцією, виявилося в три з гаком рази менше (25%). Висока роль підсвідомого в художній творчості приводила вже давньогрецьких філософів (особливо Платона) до трактування цього феномена як екстатичного, богонатхненного, вакхічного стану [4].

Ідеалістичні концепції абсолютизували роль несвідомого у творчому процесі. Так, Ф. Шеллінг писав, що художника мимоволі і навіть

48усупереч своєму внутрішньому бажанню втягує в процес творчості ...

Подібно до того як приречена людина робить не те, що вона хоче чи що має намір зробити, але виконує тут несповідиме запропоноване долею, у владі якої він знаходиться, таким же представляється і положення художника ... на нього діє сила, яка проводить грань між ним і іншими людьми, спонукаючи його до зображення і висловлення речей, не відкритих до кінця його погляду й володіють несповідимі глибиною.

Підсвідоме в творчому процесі привернуло до себе увагу З. Фрейда і його психоаналітичної школи. Художник як творча особистість був перетворений психоаналітиками в об'єкт самоспостереження і спостереження критики. Психоаналіз абсолютизує роль несвідомого у творчому процесі, висуваючи на відміну від інших ідеалістичних концепцій на передній план несвідомий сексуальний початок. Художник, на думку фрейдистів, особистість, яка сублімує свою сексуальну енергію в область творчості, яка перетворюється в тип неврозу. Фрейд вважав, що в акті творчості відбувається витіснення зі свідомості художника соціально непримиренних початків і усунення тим самим реальних життєвих конфліктів. За Фрейдом, незадоволені бажання - спонукальні стимули фантазії [1].

На значення інтуїції у творчості звертають увагу самі художники.

Таким чином, у творчому процесі взаємодіють несвідоме і свідоме, інтуїція і розум, природний дар і набутий навик. В. Шиллер стверджував, що несвідоме в з'єднанні з розумом і робить поета-художника.

І хоча частка творчого процесу, що припадає на розум, можливо, кількісно не переважає, якісно вона визначає багато істотних сторін творчості. Свідомий початок контролює його головну мету, надзадачу й основні контури художньої концепції твору, висвічує "світлу пляму" в мисленні художника, і весь його життєвий і художній досвід організується навколо цієї світлової плями. Свідомий початок забезпечує самоспостереження і самоконтроль художника, допомагає йому самокритично проаналізувати й оцінити свій твір і зробити висновки, що сприяють подальшому творчому зростанню [4].

Особливо плідний творчий процес, коли художник знаходиться в стані натхнення. Це - специфічний творчо-психологічний стан ясності думки, інтенсивності її роботи, багатства і швидкості асоціацій, глибокого проникнення в суть життєвих проблем, могутнього "викиду"

49 накопиченого в підсвідомості життєвого і художнього досвіду і безпосереднього включення його у творчість.

Натхнення народжує незвичайну творчу енергію, вона майже синонім творчості. Не випадково, що символом поезії і натхнення з найдавніших часів є крилатий кінь - Пегас. У стані натхнення досягається оптимальне поєднання інтуїтивного і свідомого почав у творчому процесі.

Вієрархії потреб, за Маслоу, вищий рівень займають метапотреби

-потреба в досконалості, красі, правді. В основі метамотивації лежать потреби та цінності росту. Саме така мотивація, з точки зору автора, властива більшою мірою особистостям, які само актуалізуються. Головною якістю таких осіб є креативність, творче ставлення до життя і своєї особистості [2].

Головним рушієм творчої діяльності, згідно психологічної теорії К. Роджерса, є прагнення людини реалізувати себе, виявити свої можливості. Це спрямовує початок і проявляється у всіх формах органічного і людського життя як прагнення до розвитку, розширення, вдосконалення, зрілості, тенденції до вираження і прояву всіх здібностей

організму і «Я». Це прагнення може бути глибоко приховане під шарами психологічних захистів; воно може бути заховане за «фасадом», який не визнається людиною. Але це прагнення є в кожній особистості і очікує тільки підходящих умов для звільнення і прояву. Саме воно є головною мотивацією творчості, коли організм вступає в нові відносини з навколишнім світом, намагаючись якнайповніше бути самим собою

[5].

Як відомо, існують люди з яскраво вираженими творчими здібностями, які домагаються значних успіхів у творчих сферах діяльності. Існують різні точки зору на природу творчості.

Зточки зору класичної психології існує два основних типи мислення: логічне та інтуїтивне. Іноді їх ще називають раціональним і творчим. Вважається, що люди, у яких більше розвинена творча півкуля мозку, більш схильні до творчої діяльності, а люди з переважанням раціонального типу мислення більш схильні до точних наук і логічно обгрунтованої діяльності.

Зточки зору Східної філософії, творча енергія - це енергія Творця, що

50розлита скрізь у Всесвіті в необмежених кількостях. Людський організм здатний акумулювати цю енергію і витрачати її на свій розсуд. Здатність до сприйняття та використання цієї енергії у кожної людини індивідуальна. Від цього і залежить різна ступінь обдарованості й таланту у різних людей

[6].

Також вважається, що практично всі діти, за рідкісним винятком, від природи здатні вільно сприймати творчу енергію. При цьому практично всі діти наділені від природи багатою фантазією, здатністю творчо мислити і генерувати незвичні ідеї. Однак, з плином часу, під впливом дорослих, ці здібності згасають. Але десь у глибині душі кожного з нас живе маленька дитина і її нереалізовані фантазії та мрії.

Звичайно, у кожної людини є своя історія "загибелі генія всередині себе" і скільки людей, стільки й різних індивідуальних причин втрати творчого потенціалу і сумних історій з дитинства. І якщо ви вирішили воскресити той талант, який даний вам спочатку, для цього існує безліч практичних способів [1].

Проблема ставлення до дитячої творчості як важливого та дієвого засобу всебічного музичного розвитку дитини вже давно займає уми