психологія творчості
.pdf
|
СЕРГИЕНКО ИРИНА МАРАТОВНА |
|
Ласково работаем с болью . |
|
Ласково работаем с болью, |
|
Нежно и осторожно |
|
Прикасаемся к связям |
|
Человеческой души, |
|
Глядя вдоль них, |
|
Ищем, как саперы, «мины» |
|
На тонких дорогах чувств. |
|
И где-то быстро, где тихо |
|
Разминируем их, |
|
Рискуя |
|
Чувствами детства |
|
И силами сегодняшнего. |
|
И снова ищем, |
|
Гладя осторожно |
|
Тонкие |
|
Незримые нити «сердца» – |
|
Невидимые «сосуды» – |
|
Каналы, |
311 |
По которым |
|
|
|
Идет боль и радость, |
|
И ищем |
|
Разорванные связи, |
|
Которые, как связисты, |
|
Соединяем зубами, ртами, |
|
Глазами, ушами и слезами, |
|
Чтобы двое услышали друг друга, |
|
Увидели и заговорили, |
|
Сказали то заветное, |
|
О чем молчали, |
|
Увидели то ценное, |
|
Что любили, |
|
Открыли то надежное, |
|
На чем стояли |
|
ВМЕСТЕ, |
|
И соединились |
|
«Сердцами», |
|
Чтобы больше |
|
Не терять |
|
Драгоценный диалог |
|
Любви! |
03. 02.12
Дорога
Еду навстречу Рассвету По белым снегам Забытья
Ирасслабления,
Иотпускания. Солнце впереди Манит Теплом и огнём, и светом, обещая лето. Когда-то будет Снова…
…
Туман со снегом – Белое на белом – Это смело!
Это великолепно и радостно,
Ивоздушно!
А солнце Навстречу – Душу Лечит.
Ия как-будто В облаках! Земля и небо
Сливаются через Белую дымку. Чудо … Сбывается,
Исолнце
Играется Со мной
«В пятнашки», Выскакивая То слева, то справа,
То справа, то слева От дороги.
Ветки В ледяной одежке
Сверкают «сваровски».
…
А потом За окном – Домики,
Покрытые снегом, Люди, Парящие дыханием, Идут по своим
Обычным делам – Просто жизнь!
И я её Так люблю!
Это – Жизнь! Простая, обычная
И такая 312 Дорогая!
Как мама, К которой я еду!
ФЕСЕНКО О. М.
«Нотатки на полях конспекту»
або роздум на тему: про співвідношення методологи і теорії в психології.
«Человечество накануне раскола. Эмоционалисты и логики – повидимому, он имеет в виду людей искуства и науки – становятся чужими друг другу, перестают друг друга понимать и перестают друг в друге нуждаться. Человек рождается эмоционалистом или логиком. Это лежит в самой природе человека. И когда-нибудь человечество расколется на два общества, так же чуждые друг другу, как мы чужды леонидянам…»
Братья Стругацкие. «Далёкая радуга»
О проблемах теорії та методології в психології можна розмірковувати досить довго. Існує велика кількість психологотеоретичних напрямів і, відповідно, ще більше різноманітних практичних методів. У чомусь вони схожі, у чомусь суперечливі, деяким чином
313прекликаются поміж собою, в якійсь мірі викликають ажіотаж, а іноді жорстку критику. І в цій дріб'язковій метушні досить часто лишається у затінку розуміння того, що безпосередньо практикуючі психологи, прихильники тієї або іншої теорії, які володіють різноманітним набором прийомів і навичок, саме вони, втілюють геніальні, і не дуже, психологічні ідеї в життя. Так, навколо питань теорії та методології виникають наукові суперечки, але це все не настільки важливо, хто з опонентів буде правий, чи не правий. Набагато важливіше інше: яким набором професійного інструментарію і особистих якостей оперує психолог при роботі з людьми.
Даль, у своєму тлумачному словнику, визначає слово психологія, як «душесловие» (рос.). А слово психолог, як «душеслов». Легко можна провести аналогію: «душесловие» - слово про душу - слова душі - мова душі - душевна мова - душевна бесіда - бесіда по душам. Отже, психолог - це людина, яка вміє вести душевну бесіду. Виходячи з вищесказаного можна дати таке визначення: психолог - це фахівець з ведення задушевної розмови. Уміння вести таку розмову - одна з найважливіших якостей нарівні з логікою, емпатією та інтуїцією, якими психолог повинен володіти на віртуозному рівні і, природно, все це
повинно ґрунтуватись на непохитному фундаменті теоретичної, методологічної та практичної бази, що нагально необхідно для фахівця в галузі «душесловия». Однозначно, це послужить запорукою успіху для професійного надання необхідної та якісної допомоги тим людям, які цього потребують. Саме це допоможе психологу швидко зорієнтуватися, прийняти необхідне рішення і визначити стратегію, яка безпосередньо буде сприяти кваліфікаційному наданню допомоги та отриманню позитивного результату.
Також, окрім знань та умінь безпосередньо психологічного характеру, психологу необхідно добре орієнтуватися як в культурології, релігієзнавстві, так і в особливостях ментальності, не тільки своєї культури і нації, а й інших народів, з представниками яких він може мати контакти у своїй професійній діяльності. Однією з важливих якостей, якою дуже бажано володіти психологу, є уміння вести бесіду простою мовою, такою, якою оперує клієнт, для створення сприятливого контакту з людиною, котрій надається психологічна допомога.
Можна бути «семи п'ядей у чолі», знати і розуміти теорію, володіти методологією, але не мати успіху, якщо не вміти слухати і чути, дивитись
314і бачити, знати і застосовувати й, що найважливіше, відчувати і усвідомлювати, залишатись цілісною особистістю і з розумінням приймати відмінне від нього, психолога, бачення світу іншою людиною.
P.S. |
Уж не витают в облаках |
Недаром мир наш так |
Основу, метод как одно |
трёхмерен, |
Выводят в «z»-етное ядро. |
Теоретически измерен, |
|
И база знаний – ось иксов, |
А суть сей басни такова: |
Лежит в основе полюсов. |
Что цельность метода и слова - |
|
для всех психологов основа, |
Методологии вопрос |
В руках умелых без преград |
Как плющ, по вертикали рос, |
Даёт отличный результат. |
Но без земного притяженья, |
|
Корни не знают назначенья. |
Поезія і психосоматика |
|
«Но мысль одна во мне жила, |
Но практики, наверняка, |
Изгрызла душу и сожгла» |
|
М.Ю. Лермонтов. |
|
«Анатомия – это судьба» |
|
Зигмунд Фрейд. |
Однією з багатьох причин походження духовно-психосоматичних проявів можна позначити як певне місце-час-подію в світі, що оточує конкретною людину, яке непомітно, тобто несвідомо, як мікроб або вірус, проникає в підсвідомість індивіду у вигляді патогенного образу надовго чи назавжди закарбовується в ньому. Людина вже пішла, а місце-час-подія, яка поселилася в її «Я», забрала із собою. Патогенний образ проростає в «Я», підпорядковує своїй волі, і змушує жити за своїми законами, і втілившись в тіло, починає їм управляти. Якщо «Я» і тіло відмовляються виконувати команди образу, він починає їх роз'їдати зсередини. Якщо до всього того, людина не має здатності вербально висловити власні переживання, емоції і відчуття, то перестає бути в контакті з власним внутрішнім світом.
Через віршовані форми можна метафорично висловити почуття і емоції, які важко проживаються людиною, але не усвідомлюються нею.
«Страх» У страха глаза велики,
Он липкий, холодный бывает.
315Со страхом пути не легки, Он в сердце змеёй заползает,
На ноги оденет путы
Ируки завяжет бечёвкой,
Ишепчет тихонько: «Молчи, Будь тихой, будь робкой, будь кроткой».
Затянет на шее петлю
Ик стенке расстрельной поставит.
Заставит выпить слезу, На «истинный путь» всех наставит.
Ипрорываясь сквозь мглу Безумного, дикого страха Ему говорю: «Уходи
Ирастворись без остатка,
Илопни, как мыльный пузырь,
Иунесись, словно ветер,
Ведь в жизни, ты просто упырь, Не ясен, не чист и не светел!»
И открывая глаза, Крылья свои расправляю, Всё!.. Улетела гроза
От счастья с любовью взлетаю.
«Обида»
Слёзы, как камни, давят и жгут, Горло сжимает медленно ртуть, Воздуха мало, сердце дрожит, Холод по телу волною бежит.
Некуда деться, пламенный лёд Всё обжигает, медленно рвёт. Вдребезги, в клочья разбита душа. Плачет, стенает и тает одна.
К солнцу и свету рванётся она Руку протянут ей небеса.
И поднимаясь вверх и вперёд Освободится от прошлых невзгод.
Зацепенела, замерла жизнь, Вздохом отчаянья ринулась вниз. К пропасти бешено тело летит. Крик застывает и просто молчит.
И приближаясь к ущелью душа Вдруг осознает – «Я всё же жива!» Сдёрнет рукою повязку с чела, Мир перед нею полон тепла.
«Сплин»
Пустота – чёрная дыра. Пустота, режет душу мне.
В темноте иду при свете дня. Пустота, бьёт больно тишина. День как день, но солнце скрылось в ночь.
Ночь как ночь, но звёзды не горят. Жизнь как жизнь, но всё пресней
316она.
Пустота все чувства заняла.
Берег где? – Лишь тёмная вода. Волны бьют о сердце не спеша, Дождь стеной, холодный, словно лёд, Летний снег душе жжёт и жжёт.
Боль одна – руками боль держу. Боль одна – глазами вижу боль. Боль одна – я пью её сама. Боль одна….., но выпить не могу!
Так не дави же меня боль, прошу! Дай я в себя приду, лишь только отойду От мыслей тяжких, горестных обид,
И разыграю радости гамбит.
Я умиляться буду ветру и дождю!
Иулыбаться буду в стойкую грозу!
Иразведу руками боли горький мёд,
Исмехом в сердце растоплю я лёд.
«Стареют люди...»
А ведь юность от нас не уходит, В заблужденье привычка заводит,
Каждый день, как осенний листок, С нас срывает судьбы ветерок.
Правда в том, что порою мы сами С толпою садимся в те сани, Которые Кронос ведёт, Провоцируя старости ход.
Начинаем бурчать и ворчать, Что пора уже нянчить внучат, Что совсем не те пошли детки,
Ижизнь нам испортили предки.
Ибежим мы смотреть сериалы, Со слезами писать мемуары, По индийским фильмам скучая, Про политику спорим, рыдая.
Каждый день суетимся устало, Пьём, вкушаем теперь что попало.
Обрастая слоями сарказма, Мы доходим к вершине «маразма ».
«Волк одиночка»
Попал он в капкан темной ночью, морозной, На судьбу не роптал, только лапу терзал.
И по белому снегу, след кровавый тянулся,
Когда утром на трёх от судьбы |
А в ответ - лишь тишина, и отсвет |
убегал. |
бегущих дней |
|
Видна чёрная вода затихающих |
Волк-одиночка, он не ходит со |
теней. |
стаей. |
Только тонкое стекло. Только |
Леса отшельник - свободой |
грань, как волосок, |
живёт. |
Но прервать её нельзя, |
Гордый красавец, себе лишь |
разрывается стезя. |
хозяин, |
Лучше вместе помолчать, нам с |
|
тобой не поскучать. |
И за это он все отдаёт. |
Невозможно шаг ступить, нужно |
|
только мир открыть, |
Раны затянутся коркой кровавой, |
Мир обратный непростой, |
И собираться можно в поход, |
переполненный тобой. |
Тусклая жизнь, без риска,- отрава, |
А скорей всего не так! Может ты |
Он же привык смотреть только |
навстречу мне, |
вперёд! |
За невидимую нить, приоткроешь |
|
путь в стекле, |
Не ставьте капканы на этого |
Путь к себе в зазеркаленном |
волка, |
окне? |
Он их презирает, а с ними и |
|
вас…, |
|
317А если и жить он будет недолго, Свободу свою все равно не продаст!
«Зеркальное окно»
Незнакомый человек в зазеркаленном окне, Кто ты? - Что расскажешь о себе?
Кто я? - Что расскажешь обо мне?
Из какого бытия смотришь ты в мои глаза?
Что ты видишь в них? - скажи!..
ШАФОРОСТОВА ОКСАНА
Сильні дівчата
Сильні дівчата вміють тримати себе в руках, робити декілька справ одночасно,
постійно чогось досягати.
Сильні дівчата, в принципі, знають, що таке страх, та хтось не дозволив боятись по-
справжньому сильним дівчатам. Для сильних дівчат неможливого майже нема, у їхніх долоньках підкорено час
засинає і простір.
На сильних дівчат навіть доля не знайде управи, тому що вони це і літньо, і зимно, і осінь.
Із сильних дівчат через роки
318бувають такі матері, що потім про них сотні віршів
складають й складають поети. Для сильних дівчат кожна мить, наче спалах нової зорі, а кожна секунда то старт і
успішний фінал естафети.
Та хочеться сильним дівчатам насправді весни
ітеплих обіймів, і посмішок рідних, і квітів, Відчути і знати, що поруч
надійніший хтось є за них
іщо він по-справжньому може їх сильних любити.
Для сильної дівчини майже нема неможливого, вона крізь життєві торнадо і зливи проходить сухою.
Єдине, що хоче ця дівчина бути щасливою,
А ще хоча б іноді
Бути слабкою.
Скільки?
Кинешся подихом здавленим В ранок весняно-цнотливий. "Знову наснилася..." Каменем Сон цементує обійми.
Скільки минуло минулого?
Спогади іноді просяться Вийти назовні, Пролитися.
В пам"ять немає входу. З тиші немає виходу.
Скільки минуло минулого?
Будеш як завжди стриманим, Вирваним із піднебесся. Погляд ховатимеш в серце. Серце мовчатиме...
Скільки?
Протяги Протягом-потягом винирну,
Спалахом від запальнички, Що ти нервово так чиркаєш Як мене бачиш.
Я вирву Все.
Стану твоєю пошестю. Буду тоді із почестю Коло за колом міряти Всі твої мрії За
|
пи |
|
...Он послужил тогда мне примером |
|
|
ле |
|
Я был искренен, не был лицемером... |
|
|
- Ні! |
|
Я чуствовал, надо тормозить ведь |
|
|
Скажеш криком розірваним. |
сейчас влипнем... |
||
|
- Я вже не той, |
Но дождь тогда уже становился |
||
|
Я відхилений, |
ливнем... |
||
|
Ніби запрошення на свята, |
Вода злости сочилась сквозь землю |
||
|
Ніби будильник настирливий: |
уходя в недра... |
||
|
"Стань моєю. Стань моєю. Стань |
И последнии мысли унесли порывы |
||
|
моєю. |
|
ветра.... |
|
|
Ста..." |
|
|
|
|
Ста тисяч слів не вистачить. |
|
||
|
Протяги завше безслівні. |
Если жизнь книга, то годы в ней |
||
|
|
|
страницы... |
|
|
|
|
Ошибки в словах исправляют в |
|
|
|
|
милиции... |
|
|
ШИЛОВ М. |
|
Мои 23 уже пролистали... |
|
|
|
|
А сколько было на них тоски и |
|
|
Я знаю накрывает конкретно... |
печали... |
||
|
От любви безответной... |
Взгляд на горизонт, на дальние дали... |
||
|
Зима или лето... |
Которые к сожаленью ближе не |
||
319 |
Становиться неважно ето... |
стали... |
||
Когда на душе как и на небе |
И что же тогда мне предначертали |
|||
|
||||
|
тучи... |
|
Если будущие под покровом вуали... |
|
|
И ты считаеш что уже не будет |
Ето моя история... ето мои мысли... |
||
|
лучше... |
|
Ето мои даты... и мои числа... |
|
|
Я смотрел но не увидел солнце в |
О том что в жизни и о том что |
||
|
луже... |
|
сниться... |
|
|
Я знаю дальше будет хуже... |
Моя 24-ая страница... |
||
|
А с неба уже капала вода... |
Написана она уже наполовину... |
||
|
Как с моих глаз тогда... |
А ведь вместе с книгой и я сгину... |
||
|
Дождь скрыл мои слезы... |
А сейчас там то с чем пришлось |
||
|
Для всех сделав меня |
смириться... |
||
|
серьезным |
... |
И всё меньше поводов гордиться... |
|
|
И ни в аду... |
и не в раю... а где-то |
И так строчка ложиться за строкою... |
|
|
между... |
|
На листок, и я того не скрою... |
|
|
Етого всего... |
я потерял надежду... |
Что от всего уже давно устал... |
|
|
Бродил пустыми улицами и |
Все так же смотрю на звезды и курю |
||
|
думал о ней... |
Pall Mall... |
||
|
Ну а дождь тем временем |
|
||
|
становился сильней... |
|
||
|
|
|
|
|
Да и пока вы ето все читали...
Я и судьба вторую часть
написали...
24 уже тоже остались за
плечами...
Да только вы не со мной и я уже
не с вами...
Меня вы видете так часто как и
приведенье...
Наверно сбился с пути,
подкачало провиденье...
Сплю по 12 часов в сутки сливаясь
с тенью...
Нигилизм отношу к последнему
приобритенью...
Один актер етого абсурдного
театра...
Не знаю, да и не хочу знать, что
будет завтра...
320
ЯВОРСКИЙ М.
"Раз на раз не приходится"
"Лабиринт минотавра"
Приод открыл глаза. Высоко над ним осеннее небо недружелюбно хмурилось тяжелыми дождевыми тучами. Где-то за пределами видимости Зевс-громовержец забавлялся молниями. Приод закрыл глаза. Что ж, Дионис-виночерпий наверняка им доволен. Три дня беспробудного пьянства. Сначала отметили приезд в Афины, потом первую ночь в Афинах, потом обмывали чью-то новую галеру, потом пили на самой галере в порту, потом пили и катались, потом... Хм? Потом?
Приод открыл глаза. Пошевелил головой. Острая боль вспыхнула в затылке. Никогда еще похмелье не было таким болезненным. Приод с трудом сообразил, что лежит на куче битого мрамора. Причиной резкой боли оказался острый осколок, впившийся в шею. Приод