20.Музика і театральні елементи в культурі України (хііі – перша половина хvі ст.).

Пісенний фольклор цього часу залишався в основних рисах традиційним, але прийнятгя християнства надало йому іншого вигляду. Під вшивом Візантії та нової історичної дійсності пісенні жанри збагачуються новими темами й засобами виразності.

У народних піснях у стрічаються вислови, які вказують на нові історичні реалії: городи турецькії, замки німецькії, оспівується поєдинок з турецьким царем тощо.

У добу пізнього середньовіччя існує провідний жанр давнього національного епосу - билина.

У цей період зароджуються історичні думи та пісні, які в наступну епоху стають в одне з яскравих явищ національної культури. їх генезис тісно пов’язаний з давніми плачами й голосіннями, билинами, південнослов’янськими історичними піснями.

Історичні пісні як окремий жанр формуються у ХІ\—XV ст. Вони розтанули історичні тенденції давніх колядок, преславних пісень, балад та ін. Найдавніші пісні змальовують боротьбу з татарами, тяжкі спустошення і насильства. Ці пісні за тематикою й музичним стилем тісно пов’язані з думами. Стильова спорідненість з думами зумовлена спільним середовищем їх побутування, яким було кобзарство.

В цей період значно розширюється сфера інструментальної мужчної творчості. По- дальшого розвитку набувають духові інструменти, які продовжують бути основним інструментарієм як у народному, так і професійному середовищі. У війську, княжому побуті, у містах в ужитку були різні труби - дерев’яні сурми.

Основним жанром професійної музики цього періоду залишається церковний спів. Вій був важливим компонентом богослужіння і вносив яскраве емоційне забарвлення в обрядові ХРИСТИЯНСЬКІ форми.

Формується коло нотних книг, які фіксували репертуар сакральних співів в Україні. До нашого часу збереглося близько ста нотованих книг XI - першої половши XV ст., багато з яких походять з власне української етнічної території.

В Україні з давніх часів зберігалися театральні елементи в народних обредах та іграх, синтетично поєднаних з піснею і танцем. Однак початок театру можна пов'язувати не з обрядом і не з будь-якою грою взагалі, а тільки з естетичною функцією обрядового дійства, з драматичною грою, елементами обрду, видами ігор, в яких наявне образно-художнє відтворення діяльності людини, стосунків між людьми.

21.Культурно-національне відродження в Україні у другій половині хvі – першій половині хvіі ст.

Зазначений період є переломною добою в історії українського народу і його культури. Тогочасні процеси досліники визначають як національно-культурне піднесення або національно-культурне відродження. ). Хронологічні рамки періоду умовно обмежуються двома важливими в історії України подіями. 1569 рік - Люблінська унія, яка означа включення основної частини українських земель до складу Речі Посполитої. 1648 рік - початок українсько-польськ війни і поєднаного з нею соціально-політичного руху, що завершився згодом утворенням Української козацьк держави.

Вияви культурного відродження, пожвавлення культурних процесів спостерігаються ще до Люблінської унії, а. найінтенсивніший національно-культурний рух починається з кінця 1570-х і триває до 1620-х років. Утвердження на історичній арені і посилення ролі українського козацтва Пожвавлення православно-культурного руху, громадсько-просвітницької діяльності на українських землях. Цеі рух проти національно-релігійного пригнічення розгортався паралельно з козацьким, але охоплював здебільшого інш верстви населення (міщан, частково шляхту і духовенство). Активізація релігійного реформаторства, здійснення важливих реформ релігійного .життя. Цьому періодов властиві певні риси революційності у релігійно-церковному житті, рішучого розриву з усталеними традиціями, тво¬рення нових структур і установ. Культурно-релігійні ініціативи різних конфесій, спроби реформувати церкву неодно¬значно оцінювались сучасниками і наступними поколіннями. Так Брестська церковна унія 1596 р. була сприйнята основною масою населення України (особливо у Середньому Подніпров’ї вкрай негативно. У 1620 р. була відновлена православна ієрархія і влада була змушена з цим примирити¬ся, щоб дещо зняти конфесійну напругу. Поділ Київської митрополії на дві - православну і унійну - сприймався як національна трагедія і в ході збройних конфліктів цей розкол призводив до фанатизму та кровопролиття. І все ж єд¬ність обряду, спільність старокиївської церковної традиції вберегли український народ і його культуру від розколу.

Народна мова. Історичний розвиток українського народу супроводжувався вдосконаленням і урізноманітнен. його мови — і на рівні повсякденного мовлення і на рівні писемності. У середньовіччі усне повсякденнне мовлення яо загальнонародним способом спілкування, а писемна мова — була привілеєм певної частини суспільства, тією ч^ шою мірою пов'язаною з причетністю до влади. Уже в ХІІІ-ХІУ столітті народнорозмовна мова була не єдиною вою. а групою близькоспоріднених українських діалектів. Вважається, що ці діалекти розвинулися на базі існую раніше діалектів протоукраїнських племен внаслідок перегрупування і дальшого розвитку. Ймовірно діалектні риси були яскравіше виражені на селі, а у міських центрах, особливо у великих містах і тих, що лежали на торговель; шляхах, сладалися міждіалектні форми спілкування. Міждіалектній інтеграції сприяло також поширення фольк; них пам’яток.