17. 3. Теорії інтелекту в західній та вітчизняній психології

Тривалий час у науці панував факторний підхід щодо розуміння сутності поняття «інтелект» (теорії Ч. Спірмена, Дж. Кеттелла, Д. Векслера та ін.), у процесі створення і розробки теорій використовували кореляційний та факторний аналіз.

Відомий англійський учений Ч. Спірмен припустив, що успіх будь-якої інтелектуальної роботи визначають:

1) певний загальний фактор, загальна здібність;

2) фактор, специфічний для цієї діяльності.

Успіх вирішення інтелектуальних завдань залежить від рівня розвитку в суб’єкта загальної здібності (генерального G-фактора) і відповідної спеціальної здібності (S-фактора). У своїх міркуваннях Ч. Спірмен використовував політичну метафору. Безліч здібностей він представляв як велику кількість людей – членів суспільства. У суспільстві здібностей може панувати анархія – здібності ніяк не пов’язані й не скоординовані одна з одною. Може панувати «олігархія» – успішність діяльності детермінують кілька основних здібностей. Нарешті, може правити «монарх» – G-фактор, якому підпорядковані S-фактори.

G-фактор визначається як загальна «розумова енергія». За Ч. Спірменом, роль G-фактора буває максимальною під час вирішення складних математичних завдань, завдань на понятійне мислення, на дії, що протікають у внутрішньому «розумовому плані», і мінімальною – під час виконання сенсомоторних дій, у безпосередніх взаємодіях індивіда з об’єктами навколишнього середовища. Загальний фактор є латентним, тобто поданий тільки через різні непрямі прояви при рішенні життєвих завдань.

У подальшому Ч. Спірмен крім факторів G і S виділив критеріальний рівень механічних, арифметичних і лінгвістичних (вербальних) здібностей. Ці здібності (він їх назвав «груповими факторами інтелекту») посіли проміжне становище в ієрархії факторів інтелекту за рівнем їх узагальненості.

У роботах опонентів Ч. Спірмена заперечувалася наявність загальної основи інтелектуальних дій. Вони вважали, що певний інтелектуальний акт є результатом взаємодії безлічі окремих факторів. Л. Терстоун за допомогою методу багатофакторного аналізу матриць кореляцій одержав більше 10 групових факторів, сім із яких були ним ідентифіковані й названі «первинними розумовими здатностями»:

просторовий – здатність подумки оперувати просторовими відносинами;

сприйняття – здатність деталізувати зорові образи;

обчислювальний – здатність виконувати основні арифметичні дії;

вербальне розуміння – здатність розкривати значення слів;

швидкість мови – здатність швидко підібрати слово за заданим критерієм;

пам’ять – здатність запам’ятовувати і відтворювати інформацію;

логічне міркування – здатність виявляти закономірність у низці літер, цифр, фігур.

Здійснюючи свій факторний аналіз, Х. Гарднер виділив сім окремих та незалежних інтелектуальних компетенцій, визначених як навички, що відповідають двом базовим стандартам: формулювання й творчого вирішення проблем або нового підходу до вирішених проблем; широкого використання й високої оцінки суспільством.

1. Лінгвістичний інтелект, що базується на чутливості до змісту слів і ефективній вербальній пам’яті.

2. Логіко-математичний інтелект – здатність досліджувати категорії, взаємини і структури шляхом маніпулювання об’єктами, символами, поняттями.

3. Просторовий інтелект – здатність сприймати і створювати зорово-просторові композиції, подумки маніпулювати об’єктами.

4. Тілесно-кінестетичний інтелект – здатність використовувати рухові навички у спорті, виконавському мистецтві, у ручній праці.

5. Музичний інтелект – здатність виконувати, складати і сприймати емоційно музику.

6. Інтраперсональний інтелект – здатність розуміти й пізнавати власні почуття.

7. Інтерперсональний інтелект – здатність зауважувати й розрізняти темперамент, мотивацію та наміри інших людей.

Пізніше вчений виділив ще натуралістичний інтелект – здатність розрізняти об’єкти в природі, а також відмітив наявність ще екзистенціального та духовного інтелекту.

Часто різні види інтелекту виступають разом, наприклад, кінестетичний і просторовий інтелект дають компетентність у сфері механіки.

Тож було зроблено висновок про те, що для опису індивідуального інтелекту не можна використовувати єдиний IQ-показник, натомість, скоріше, індивідуальні інтелектуальні здібності мають описуватись як профіль рівня розвитку первинних розумових здібностей, які виявляються незалежно одна від одної й відповідають за певну групу інтелектуальних операцій. Тому теорія Х. Гарднера отримала назву «багатофакторної теорії інтелекту».

Р. Кеттелл, використовуючи процедуру факторного аналізу (техніку східної ротації), описав п’ять вторинних факторів інтелекту. Два з них характеризували спірменівський G-фактор, але вже розділений на два компоненти: g_с – «кристалізований інтелект», представлений тестами на запас слів, читання, врахуваня соціальних нормативів тощо, і фактор g_f – «плинний інтелект», представлений тестами на виявлення закономірності в ряді фігур і цифр, обсягу оперативної пам’яті, просторових операцій тощо. Крім цих базових інтелектуальних здатностей, Кеттелл ідентифікував три додаткових фактора: g_v – «візуалізація» (здатність маніпулювати образами під час вирішення дивергентних завдань), g_m – «пам’ять» (здатність зберігати й відтворювати інформацію) і g_s – «швидкість» (здатність підтримувати високий темп реагування).

Таким чином, Р. Кеттелл виділив дві сторони в роботі інтелекту: одна з них обумовлюється впливами навколишнього середовища («кристалізований інтелект»), інша – особливостями будови й функціонування головного мозку («плинний інтелект»). Кристалізований (або ще «зв’язаний») інтелект – це результат утворення й різних культурних впливів, його основна функція полягає в накопиченні та організації знань і навичок. Фактор «зв’язаного» інтелекту визначається сукупністю знань та інтелектуальних навичок особистості, набутих у процесі соціалізації з раннього дитинства до кінця життя і є мірою оволодіння культурою того суспільства, до якого належить індивід. Фактор «зв’язаного» інтелекту позитивно корелює з вербальним і арифметичним факторами, проявляється під час вирішення тестів, що вимагають навченості.

Плинний (або «вільний») інтелект характеризує біологічні можливості нервової системи; його основна функція – швидко й точно обробляти поточну інформацію. Фактор «вільного» інтелекту позитивно корелює з фактором «зв’язаного» інтелекту, тому що «вільний» інтелект визначає первинне накопичення знань. З погляду Р. Кеттелла, «вільний» інтелект абсолютно незалежний від ступеня залученості до культури. Його рівень визначається загальним розвитком «третинних» асоціативних зон кори великих півкуль головного мозку і виявляється під час вирішення перцептивних завдань, коли реципієнтові потрібно знайти відносини різних елементів у зображенні. Парціальні фактори визначаються рівнем розвитку окремих сенсорних і моторних зон кори великих півкуль головного мозку. Сам Р. Кеттелл виділив лише один парціальний фактор – візуалізації, – який проявляється при операціях із зоровими образами.

Г. Айзенк вважав, що фундаментальним для психології є генетично детермінований біологічний інтелект. Він розглядав ті або інші фізіологічні показники, зіставляючи їх з даними тестування IQ, і тим самим наділяв їх статусом інтелектуальних показників. Г. Айзенк відзначав, що завдання тестів інтелекту, на перший погляд, надзвичайно різноманітні, завжди тестують певний загальний фактор. Про це свідчать результати кореляційного й факторного аналізів. Завжди фактор G виявляється як фактор або першого, або другого порядку, тобто як результат кореляції первинних факторів.

Г. Айзенк висловлював думку про існування трьох основних параметрів, що характеризують IQ, серед яких: швидкість, наполегливість (кількість спроб вирішити важке завдання) і число помилок. Як одиницю виміру інтелекту він пропонував використовувати логарифм від часу, затрачуваного реципієнтом на виконання завдань такого рівня складності, при якому вирішуються всі завдання тесту.

Основним параметром, який Г. Айзенк пропонував розглядати як індикатор рівня інтелекту, була індивідуальна швидкість обробки інформації.

Дж. Гілфорд з колегами створили кубічну модель структури інтелекту. Ця модель дозволяє виділити 120 факторів інтелекту, які можуть бути класифіковані відповідно до трьох незалежних змінних, що характеризують процес обробки інформації:

1) зміст запропонованої інформації (характер стимульного матеріалу);

2) операції щодо обробки інформації (розумові дії);

3) результати обробки інформації.

Кожна інтелектуальна здатність описується в термінах конкретного змісту, операцій, результату й позначається сполученням трьох індексів.

Зміст запропонованої інформації:

1. Образи – зорові, слухові, пропріорецептивні та інші, які відбивають фізичні характеристики об’єкта.

2. Символи – формальні знаки: літери, цифри, ноти, кодові позначення тощо.

3. Семантика – концептуальна інформація, найчастіше словесна; вербальні ідеї й поняття; зміст, переданий за допомогою слів або зображень.

4. Поведінка – інформація, що відбиває процес міжособистісного спілкування: мотиви, потреби, настрої, думки, установки, які визначають поведінку людей.

Операції з обробки інформації:

1. Пізнання – виявлення, дізнавання, усвідомлення, розуміння інформації.

2. Пам’ять – запам’ятовування і зберігання інформації.

3. Дивергентне мислення – утворення безлічі різноманітних альтернатив, логічно пов’язаних із пред’явленою інформацією, багатоваріативний пошук вирішення проблеми.

4. Конвергентне мислення – отримання єдиного логічного наслідку із пред’явленої інформації, пошук одного правильного вирішення проблеми.

5. Оцінювання – порівняння й оцінка інформації з певного критерію.

Результати обробки інформації:

1. Елементи – окремі одиниці інформації, одиничні відомості.

2. Класи – підстави віднесення об’єктів до одного класу, групування відомостей відповідно до їх загальних елементів або властивостей.

3. Відносини – встановлені відносини між одиницями обробки інформації, зв’язку між об’єктами.

4. Системи – структуровані системи інформаційних одиниць, комплекси взаємозалежних частин, інформаційні блоки, цілісні мережі, складені з елементів.

5. Трансформації – перетворення, модифікації, переформулювання інформації.

6. Імплікації – результати, висновки, які логічно пов’язані з поданою інформацією, але виходять за її межі.

Таким чином, модель інтелекту Дж. Гілфорда описує 120 (5×4×6) інтелектуальних факторів (здібностей), тобто куб, утворений трьома осями координат: зміст, операції, результати.

Р. Стернбергом створено «ієрархічну модель інтелекту», яка повинна пояснити відносини між інтелектом і ментальними процесами, що регулюють поведінку; інтелектом і особистим досвідом індивіда; інтелектом і адаптивною поведінкою. На думку вченого, інтелект забезпечує переробку інформації. Р. Стернберг вважав, що інтелект служить цілям забезпечення відносин індивіда із зовнішнім середовищем. Автор виділяє три типи таких відносин: адаптацію, внутрішній вибір і конструювання.

Р. Стернберг виділяє три типи компонентів інтелекту, відповідальних за переробку інформації:

І. Метакомпоненти – процеси управління, які регулюють конкретні процеси переробки інформації. До них належать:

1) визнання існування проблеми;

2) усвідомлення проблеми й відбір процесів, придатних для її вирішення;

3) вибір стратегії;

4) вибір ментальної репрезентації;

5) розподіл «розумових ресурсів»;

6) контроль за перебігом вирішення проблем;

7) оцінка ефективності рішення.

II. Виконавчі компоненти – процеси більш низького рівня ієрархії. Зокрема, у так званий процес «індуктивного мислення» входять, на думку Р. Стернберга, кодування, виявлення відносин, приведення у відповідність, застосування порівняння, обґрунтування, відповідь.

III. Компоненти набуття знань необхідні для того, щоб суб’єкт навчився робити те, що роблять метакомпоненти й виконавчі компоненти. Р. Стернберг відносить до них:

1) вибіркове кодування;

2) вибіркове комбінування;

3) вибіркове порівняння.

Головне для людини у процесі пізнання – відокремити релевантну інформацію від нерелевантної, сформувати з відібраної інформації несуперечливе ціле.

У процесі вирішення завдання компоненти працюють узгоджено: метакомпоненти регулюють функціонування виконавчих компонентів і «пізнавальних», а ті у свою чергу забезпечують зворотний зв’язок для метакомпонентів.

Найбільш детально і обґрунтовано в концепції Р. Стернберга описаний рівень метакомпонента. На думку автора, основні труднощі під час вирішення завдань полягають не в самому вирішенні, а в правильному розумінні суті завдання.

У теорії інтелекту, розробленій під керівництвом Б. Г. Ананьєва, інтелект – це інтегрована система пізнавальних процесів. Структура інтелекту зводиться до характеру внутрішньофункціональних і міжфункціональних зв’язків, виявлених за допомогою процедур кореляційного і факторного аналізу (когнітивна диференціація-інтеграція, що веде психічний процес тощо). Міра інтегрованості когнітивних процесів (психомоторики, уваги, пам’яті, мислення) – критерій розвитку інтелекту. Інтеграція характеризується зростанням вираженості властивостей окремих пізнавальних функцій і посиленням міжфункціональних зв’язків між ними. Зростання кількості й величини кореляційних зв’язків інтерпретується як прояв міри інтегрованості пізнавальних функцій і, відповідно, як показник становлення цілісної структури інтелекту.

У рамках теорії функціональної організації пізнавальних процесів Б. М. Величковського інтелект розглядається як гетерархія рівнів пізнавального відображення. На відміну від ієрархій, гетерархії не мають фіксованого «центру», з якого здійснювалося б управління усією системою. Цілі розподіляються між декількома відносно автономними рівнями. Гетерархічний (поліфонічний) принцип координації пізнавальних процесів підкреслює самостійний характер функціонування кожного рівня пізнавального відображення.

Виділено шість рівнів – A, B, C, D, E, F. Нижчі рівні (А, В) пов’язані з реалізацією рухів і локалізацією об’єктів у просторі, передбачають точну метричну прив’язку до релевантних властивостей об’єктів. Рівні C, D координують розгорнуті предметні дії в умовах побудови предметного образу ситуації. Рівні E, F – це «вищі символічні координації», що відповідають за представлення і зберігання знань і стратегії перетворення знань. Базові рівні пізнавального відображення характеризують природу окремих когнітивних процесів: відчуття пов’язане з роботою рівнів А, В, С, сприйняття – C, D, пам’ять і мислення – D, E, F, уява і розуміння – E, F, увага – результат управління впливу рівня F на Е і Е на D.

М. О. Холодна виділила мінімум базових властивостей інтелекту:

1) рівневі властивості, які характеризують досягнутий рівень розвитку окремих пізнавальних функцій (як вербальних, так і невербальних), і презентації дійсності, що лежать в основі процесів (сенсорне розрізнення, оперативна пам’ять і довгострокова пам’ять, обсяг і розподіл уваги, поінформованість у певній змістовній сфері тощо);

2) комбінаторні властивості, що характеризуються здатністю до виявлення й формування різного роду зв’язків і відносин у широкому сенсі слова – здатність комбінувати в різних сполученнях (просторово-часових, причинно-наслідкових, категоріально-змістовних) компоненти досвіду;

3) процесуальні властивості, що характеризують операціональний склад, прийоми й відбиття інтелектуальної діяльності аж до рівня елементарних інформаційних процесів;

4) регуляторні властивості, що характеризують забезпечувані інтелектом ефекти координації, управління й контролю психічної активності.