- •Частина і. Психологія як наукова дисципліна розділ 1. Вступ до психології
- •1. 1. Об’єкт, предмет і завдання дослідження в психології
- •1. 2. Основні види психічних явищ
- •1. 3. Місце психології в системі наук
- •1. 4. Галузі і внутрішня структура психології
- •Розділ 2. Методологія і методи психології
- •2. 1. Методологічні основи сучасної психології
- •2. 2. Принципи психології
- •2. 3. Класифікації методів психології
- •2. 4. Характеристика організаційних, емпіричних, кількісних, якісних і інтерпретаційних методів у психології
- •Розділ 3. Історичний екскурс становлення психології як науки
- •3. 1. Етапи розвитку психології
- •3. 2. Розвиток вітчизняної психології
- •3. 3. Основні напрями сучасної психологічної науки
- •Розділ 4. Психофізіологічні механізми психічної діяльності
- •4. 1. Проблема зв’язку психіки з мозком
- •4. 2. Загальна характеристика мозку людини
- •4. 3. Поняття про рух та побудову рухів
- •4. 4. Загальне поняття про функціональні асиметрії мозку
- •4. 4. 1. Визначення функціональних асиметрій мозку
- •4. 4. 2. Специфіка законів функціональної асиметрії мозку
- •4. 4. 3. Види функціональних асиметрій мозку
- •4. 4. 4. Методи дослідження функціональних асиметрій мозку та основні результати досліджень
- •4. 4. 5. Функціональні асиметрії мозку та ефективність діяльності
- •4. 4. 6. Особливості психічних процесів, пов’язаних із функціональною асиметрією мозку
- •4. 4. 7. Особливості переробки інформації правою та лівою півкулями
- •Частина іі. Свідомість і несвідоме розділ 5. Свідомість і психіка
- •5. 1. Загальне уявлення про свідомість
- •5. 2. Структура, властивості і функції свідомості
- •5. 2. 1. Структура свідомості
- •5. 2. 2. Властивості свідомості людини
- •5. 2. 3. Функції свідомості людини
- •5. 3. Самосвідомість
- •5. 4. Становлення свідомості людини
- •Розділ 6. Несвідоме
- •6. 1. Історичні аспекти становлення вчення про несвідоме
- •6. 2. Види й прояви неусвідомлюваних процесів
- •6. 2. 1. Неусвідомлювані механізми свідомих дій
- •6. 2. 2. Несвідомі спонукачі свідомих дій
- •6. 2. 3.»Надсвідомі» процеси
- •6. 2. 4. Механізми й процеси підпорогового сприйняття об’єктів
- •6. 2. 5. Структури суспільного несвідомого
- •6. 3. Методи дослідження неусвідомлюваних процесів
- •6. 4. Психологічний захист особистості
- •Частина ііі. Особистість у діяльності і спілкуванні розділ 7. Психомоторика й дія
- •7. 1. Загальне поняття про психомоторику
- •7. 2. Механізми організації рухів
- •7. 3. Процес формування рухової навички
- •Розділ 8. Діяльність
- •8. 1. Поняття діяльності
- •8. 2. Діяльність як теорія та пояснювальний принцип
- •8. 3. Діяльність як об’єкт дослідження
- •8. 4. Суб’єкт діяльності
- •8. 5. Види діяльності
- •Розділ 9. Спілкування
- •9. 1. Поняття спілкування. Процеси спілкування. Спілкування й діяльність
- •9. 2. Спілкування й стосунки. Типи стосунків
- •9. 3. Форми й види спілкування
- •9. 4. Функції й сторони спілкування
- •9. 4. 1. Комунікативний бік спілкування
- •9. 4. 2. Перцептивний аспект спілкування
- •9. 4. 3. Інтерактивний аспект спілкування
- •Розділ 10. Особистість
- •10. 1. Категорія особистості
- •10. 2. Теорії особистості
- •10. 2. 1. Психодинамічні теорії
- •10. 2. 2. Гуманістичні теорії
- •10. 2. 3. Диспозиційні теорії
- •10. 2. 4. Когнітивні теорії
- •10. 2. 5. Діяльнісні теорії
- •10. 3. Розвиток особистості
- •Частина іv. Пізнання розділ 11. Відчуття. Сприйняття
- •11. 1. Поняття про відчуття
- •11. 2. Види відчуттів
- •11. 3. Основні властивості й характеристики відчуттів
- •11. 4. Адаптація і взаємодія відчуттів
- •11. 5. Характеристика основних видів чутливості
- •11. 5. 1. Зорові відчуття
- •11. 5. 2. Слух (слухова чутливість)
- •11. 5. 3. Нюх (чутливість до запахів)
- •11. 5. 4. Смакові відчуття
- •11. 5. 5. Шкірна і больова чутливість
- •11. 5. 6. Кінестетична та вестибулярна чутливість
- •11. 6. Поняття сприйняття
- •11. 7. Властивості сприйняття
- •11. 8. Класифікація процесів сприйняття
- •11. 9. Ілюзії сприйняття
- •Розділ 12. Увага
- •12. 1. Поняття про увагу
- •12. 2. Психофізіологічні механізми уваги
- •12. 3. Види уваги
- •12. 4. Властивості уваги та їх взаємозв’язок
- •12. 5. Відволікання, неуважність та порушення уваги
- •12. 6. Вікові закономірності розвитку уваги
- •Розділ 13. Пам’ять
- •13. 1. Визначення й загальна характеристика пам’яті
- •13. 2. Класифікації видів пам’яті
- •13. 3. Психофізіологічні основи пам’яті
- •13. 4. Процеси пам’яті
- •Розділ 14. Мислення
- •14. 1. Загальна характеристика мислення
- •14. 2. Мислення як процес. Етапи розумового процесу
- •14. 3. Логічні форми мислення
- •14. 4. Види мислення і рівні його протікання
- •14. 5. Співвідношення придбаного та вродженого у мисленні людини
- •14. 6. Індивідуальні особливості мислення
- •14. 7. Зв’язок мислення з іншими психічними явищами
- •Розділ 15. Уява
- •15. 1. Сутність і функції уяви
- •15. 2. Психофізіологічні основи уяви
- •15. 3. Процес уяви: його структура, способи й прийоми
- •15. 4. Види уяви
- •15. 5. Форми прояву уяви
- •15. 6. Уява й творчість
- •15. 7. Індивідуальні особливості уяви
- •Розділ 16. Мова і мовлення
- •16. 1. Загальна характеристика мовлення і мови
- •16. 2. Історія становлення вивчення мовлення і мови в психології
- •16. 3. Фізіологічні основи мовлення
- •16. 4. Види і функції мовлення
- •Розділ 17. Інтелект
- •17. 1. Поняття інтелекту
- •17. 2. Розвиток інтелекту в онтогенезі
- •17. 3. Теорії інтелекту в західній та вітчизняній психології
- •17. 4. Соціальний інтелект
- •17. 5. Емоційний інтелект
10. 2. 2. Гуманістичні теорії
Ключовим у теорії особистості американського вченого К. Роджерса виступає поняття «Я». На його думку, людина сприймає оточення та власний внутрішній світ, наділяючи їх суб’єктивними значеннями. Загальна система образів і значень становить феноменальне поле. Ті частини феноменального поля, які людина називає словами «Я», «Мене», «Моє», становлять «Я-концепцію». Таким чином, за К. Роджерсом, «Я» є організованим набором сприйняттів і може бути цілком усвідомленим. Протягом життя людина постійно розширює досвід, і це змінює її «Я-концепцію». Здорова особистість конгруентна своєму досвідові та відкрита новому, а невротична особистість не відповідає досвіду й змушена або заперечувати його, або якось деформувати, захищаючи «Я-концепцію».
Існує також «Я-ідеальне» – це «Я-концепція», яку людина хотіла б мати, і містить ті образи та значення, які пов’язані з «Я» та високо цінуються індивідом. Відносини між «Я» та «Я-ідеальним» можуть бути різними: від гармонійних (конгруентних) до дисгармонійних. Для формування гармонійних відносин людина потребує позитивної оцінки. Безумовна позитивна оцінка дитини батьками зменшує розрив між двома «Я», а поступове введення оточуючими умов для визнання цінності дитини збільшує цей розрив та призводить до дисгармонії.
Головним джерелом розвитку особистості К. Роджерс вважав тенденцію до самоактуалізації, тобто прагнення реалізувати свій вроджений потенціал, бути особистістю, що повноцінно функціонує, слідувати своїй справжній природі, рухатися від простоти до складності, від залежності до незалежності.
А. Маслоу вважав механізмом розвитку особистості самоактуалізацію. Він збагатив учення про особистість розробками теорії мотивації та дослідженнями людей, які самореалізуються та самоактуалізуються. За А. Маслоу, люди, які самоактуалізуються, приймають себе такими, якими вони є; легко визнають потреби та бажання інших; здатні реагувати, ураховуючи унікальність оточуючих людей та ситуацій, не стереотипно; можуть бути спонтанними та творчими; здатні чинити опір конформності та обстоювати свої позиції; можуть вступати в близькі стосунки з конкретними людьми.
10. 2. 3. Диспозиційні теорії
Базове припущення теорій особистості цього напрямку полягає в тому, що люди схильні реагувати на оточення певним чином – риси або диспозиції. Л. Первін і О. Джон пишуть, що людей можна описати з точки зору вірогідності того, як вони будуть діяти, відчувати або думати. Риси – це фундаментальні будівельні блоки особистості, організовані ієрархічно. Г. Айзенк цю ієрархію описував таким чином: рівень конкретних реакцій – рівень звичних реакцій – рівень рис особистості – рівень суперфакторів особистості. Наприклад, люди, які отримують задоволення від перебування на самоті, більше схильні читати книжки, ніж спілкуватись, і ці дві звички групуються в межах риси «нетовариськість», а вона в свою чергу входить до суперфактора «інтроверсія». Г. Айзенк представив трикомпонентну модель особистості в осях «інтроверсія – екстраверсія», «емоційна стабільність – нестабільність» та «психотизм».
Г. Олпорт вважав, що риси особистості пояснюють повторюваність функціонування особистості в різних умовах та ситуаціях і закладені в нервовій системі. Їх можна охарактеризувати трьома властивостями: частотою прояву, інтенсивністю та діапазоном ситуацій. Отже, він виділив три типи рис: кардинальні, центральні та вторинні. Г. Олпорт описував надособистісну структуру – пропріум, яка є близькою до поняття «Я» в гуманістичній концепції особистості. До його складу входять моральні установки та сенси людини, а зрілість особистості обумовлена розвиненістю її пропріуму.
Г. Олпорт також запропонував концепцію функціональної автономії. Хоча мотиви дорослих людей можуть випливати з дитячої мотивації, спрямованої на зменшення напруги потреб, люди з віком стають незалежними від цього прагнення. Наприклад, діяльність, яка починається заради того, щоб заробити на життя, потім починає задовольняти сама по собі, стає самоцінною.
Р. Кеттелл спочатку виявив 16 базових факторів – рис особистості (вони стали основою відомого особистісного опитувальника 16 PF), потім отримав факторну структуру особистості з 21 глибинної риси.
Аналіз послідовності дій людей у конкретних ситуаціях засвідчив, що мотивація складається з двох компонентів: уродженого та соціально детермінованого. Приклади вроджених тенденцій (ергів) – ерги безпеки, сексу та самоствердження; набутих (сентиментів) – кар’єрні та релігійні. Поведінка людини в конкретній ситуації, на думку Р. Кеттелла, залежить від рис особистості та мотиваційних змінних у цій ситуації. Крім того, поведінка модифікується настроєм (станом) людини та способом самопрезентації в конкретній ситуації (роллю).
Диспозиційна концепція В. О. Ядова характеризує соціальну поведінку особистості залежно від станів її готовності до певного способу дій. Диспозиція особистості – ієрархічно організована система, вершину якої утворюють загальна спрямованість інтересів і система ціннісних орієнтацій як продукт дії загальних соціальних умов. Середній рівень – система громадських соціальних установок на різноманітні соціальні об’єкти та ситуації. А нижній рівень – ситуативні соціальні установки як готовність до оцінки й дії конкретних («мікросоціальних») умов діяльності.
Диспозиція в концепції В. О. Ядова – усвідомлена готовність особи до оцінок ситуації та поведінки, обумовлена її попереднім досвідом.
Диспозиційна ієрархічна структура особистості:
нижній рівень – елементарна фіксована установка;
соціальні фіксовані установки – аттитюд;
базові соціальні установки або загальна спрямованість інтересів особистості в ту або іншу сферу соціальної активності;
найвищий рівень диспозиційної ієрархії – ціннісні орієнтації.