10. 2. 4. Когнітивні теорії

Теорія особистісних конструктів Дж. Келлі описує способи, за допомогою яких людина сприймає події та інтерпретує їх, а також діє на основі цих інтерпретацій. Особистісний конструкт – це спосіб сприйняття або інтерпретації подій та світу. Людина навчається передбачати події, спостерігаючи за їх спільними паттернами, інтерпретує їх, структурує та наділяє суб’єктивними значеннями. Прикладами особистісних конструктів є «добрий – жорстокий», «чорний – білий» тощо. Спостерігаючи за подібністю та відмінністю подій, людина формує власні конструкти, які складаються в систему. Подальша оцінка подібних ситуацій або подій життя відбувається в межах звичних для людини конструктів. Наприклад, типовою проблемою в подружніх стосунках є акцентування партнерами конструкта «винний – невинний», а не «здатний – не здатний».

Структура особистості за Дж. Келлі виглядає так: 1) центральні (ядерні) конструкти (близько 50). Їх людина використовує частіше в оцінках життєвих ситуацій; 2) периферичні конструкти, кількість яких може значно варіюватися. Кількість конструктів обумовлює ступінь когнітивної складності людини, причому когнітивно складні особистості, на думку Дж. Келлі, більш адаптивні, краще долають стрес і мають більш високу самооцінку.

Виходячи з цієї теорії, Дж. Келлі пояснює поняття тривоги, страху та загрози. Тривога виникає тоді, коли подія лежить за межами застосування наявної системи конструктів, і людина «втрачає контроль за структурою подій». Страх переживається, коли з’являється новий конструкт, який претендує на вторгнення в сталу систему конструктів, а загроза визначається як усвідомлення прийдешніх змін у центральній системі конструктів.

Сам Дж. Келлі вважав усіх людей вченими – вони створюють власні теорії, перевіряють гіпотези та зважують експериментальні докази цих теорій. Його позиція відбивається в постулаті: «Людська діяльність психологічно спрямовується очікуванням подій». Цей погляд важливий, тому що людина стає орієнтованою в майбутнє та здатною конструювати реальність власного життя.

На думку А. Бандури і У. Мішела, авторів соціально-когнітивної теорії, людина не лише реагує на ситуації, а й активно створює їх та відбирає.

Структурні елементи особистості з цих позицій в основному містять когнітивні процеси: очікування–переконання, компетентності–навички, цілі. Згідно з цією теорією, люди формують очікування типу «якщо... то», тобто якщо виникне певний тип ситуацій, я очікую, що відбудеться, і буду поводитися певним чином. У результаті формуються стійкі паттерни ситуативно-поведінкових зв’язків, або «поведінкові автографи». Цілі дозволяють установлювати пріоритети, обирати ситуації та самомотивуватися. Це впливає на організацію поведінки на великих проміжках часу, тому що цілі організовані в систему й перебувають у відносинах підрядності.

А. Бандура ввів також показник самоефективності, або уявлення людини про свою здатність успішно діяти в конкретних ситуаціях. Судження про самоефективність впливають на вибір видів діяльності, ступінь докладених зусиль, наполегливість та емоційні реакції. Поведінка людини підтримується очікуваннями або прогнозованими наслідками, а не безпосередніми. Завдяки цьому людина здатна подумати про наслідки до початку діяльності та оцінити перспективи.