6. 2. 2. Несвідомі спонукачі свідомих дій

Ретельні дослідження цієї групи психічних явищ провів З. Фрейд. Інтерес до неусвідомлюваних процесів виник у З. Фрейда на самому початку його лікарської діяльності. Поштовхом послужила демонстрація так званого постгіпнотичного навіювання, на якому З. Фрейд був присутній і яке справило на нього приголомшливе враження.

Одній пані навіяли під гіпнозом, що вона після пробудження повинна узяти й розкрити парасольку когось із гостей, яка стоїть у кутку кімнати. Коли вона прокинулася, то дійсно узяла парасольку й розкрила її. На питання, навіщо вона це зробила, пані відповіла, що захотіла перевірити, чи справна парасолька. Коли ж їй зауважили, що парасолька чужа, вона зніяковіла й поставила її на місце.

Аналізуючи застосування гіпнозу в клінічній практиці, З. Фрейд дійшов висновку, що значна частина активності психіки людини, її когнітивної системи вислизає від свідомого контролю. Увагу дослідника привернули наступні особливості феномену постгіпнотичного навіювання. По-перше, неусвідомлюваність причин здійснюваних дій. По-друге, абсолютна дієвість цих причин: людина виконує завдання, не зважаючи на те, що й сама не знає, чому вона це робить. По-третє, прагнення підшукати пояснення, або мотивування своїй дії. Нарешті, по-четверте, можливість іноді шляхом тривалих розпитувань привести людину до спогадів про істинну причину її дії. На підставі аналізу подібних і багатьох інших фактів 3. Фрейд створив свою теорію несвідомого. Згідно з нею в психіці людини існують три сфери, або області: свідомість, передсвідомість і несвідоме.

Типовими представниками сфери передсвідомості, на думку З. Фрейда, є приховані, або латентні знання. Це ті знання, які людина має, але які в даний момент у її свідомості не присутні. Наприклад, ви добре знаєте теорему Піфагора, але вона не присутня постійно у вашій свідомості. Таким чином, згідно із З. Фрейдом, психіка ширша, ніж свідомість. Приховані знання – це теж психічні утворення, але вони неусвідомлювані. Для їх усвідомлення, втім, треба тільки посилити сліди минулих вражень. З. Фрейд вважає за можливе помістити ці приховані знання у сферу, що безпосередньо примикає до свідомості (у передсвідомість), оскільки вони при необхідності легко переводяться у свідомість.

Що ж до сфери несвідомого, то вона має абсолютно інші властивості. Зміст цієї області не усвідомлюються не тому, що його компоненти слабкі, як у випадку з латентними знаннями. Ні, вони сильні, і сила їх проявляється в тому, що вони чинять вплив на наші дії і стани. Отже, перша помітна властивість несвідомих представлень – це їх дієвість. Друга їх властивість полягає в тому, що вони важко переходять у свідомість. Пояснюється це роботою двох механізмів, які постулював З. Фрейд, – механізмів витіснення й опору. На думку 3. Фрейда, психічне життя людини визначається його потягами, головне з яких – сексуальний потяг (лібідо). Воно існує вже в немовляти, хоч у дитинстві воно проходить через ряд стадій і форм. Зважаючи на безліч соціальних заборон, сексуальні переживання і пов’язані з ними уявлення витісняються зі свідомості та живуть у сфері несвідомого. Вони мають великий енергетичний заряд, проте у свідомість не пропускаються: свідомість чинить їм опір. Проте вони прориваються у свідоме життя людини, набуваючи спотвореної або символічної форми.

З. Фрейд виділив три основні форми прояву несвідомого: це сновидіння, помилкові дії (забування речей, намірів, імен; описки, обмовки й тому подібне) і невротичні симптоми.

Невротичні симптоми були головними проявами, з якими почав працювати З. Фрейд. Згідно з його уявленнями, невротичні симптоми – це сліди витиснених травмуючих переживань, які утворюють у сфері несвідомого сильно заряджене вогнище й звідти виконують руйнівну роботу. Вогнище має бути розкрите й розряджене – і тоді невроз втратить свою причину.

Звернемося до випадків прояву неусвідомлюваних причин дій у буденному житті, які в ранній період своєї наукової діяльності у великій кількості зібрав і описав З. Фрейд. Далеко не завжди в основі симптомів лежить пригнічений сексуальний потяг. У повсякденному житті виникає багато неприємних переживань, які не пов’язані з сексуальною сферою, і проте вони пригнічуються, або витісняються суб’єктом. Вони також утворюють афектні вогнища, які «прориваються» в помилкових діях.

Ось декілька випадків із спостережень З. Фрейда. Перший відноситься до аналізу «провалу» його власної пам’яті. Одного дня З. Фрейд посперечався зі своїм знайомим щодо того, скільки у добре відомої їм обом дачній місцевості ресторанів: два чи три? Знайомий стверджував, що три, а З. Фрейд – що два. Він назвав ці два і наполягав, що третього немає. Проте цей третій ресторан все-таки був. Він мав ту ж назву, що й ім’я одного колеги З. Фрейда, з яким той знаходився в напружених стосунках.

Наступний приклад належить до обмовок. З. Фрейд уважав, що обмовки виникають не випадково: в них прориваються істинні (приховувані) наміри й переживання людини. Одного дня голова зборів, який із деяких особистих причин не хотів, щоб збори відбулися, відкриваючи їх, вимовив: «Дозволите вважати наші збори закритими». А ось приклад помилкової дії. Коли З. Фрейд був молодим практикуючим лікарем і ходив до хворих додому (а не вони до нього), він помітив, що перед дверима деяких квартир він, замість того, щоб подзвонити, діставав власний ключ. Проаналізувавши свої переживання, З. Фрейд зрозумів, що це траплялося біля дверей тих хворих, де він почував себе «як вдома».