11. 7. Властивості сприйняття

У якості емпіричних характеристик перцептивного образу і властивостей процесу сприйняття виділяють константність, цілісність, узагальненість, предметність, апперцепцію, обсяг.

Константність сприйняття – це відносна постійність (інваріантність) властивостей предметів, які спостерігаються, у широкому діапазоні змін відповідних характеристик проксимального стимулу. Перцептивна система людини здатна компенсувати зміни умов дійсності таким чином, що людина має можливість сприймати оточуючи предмети як відносно незмінні. Завдяки константності сприйняття людина має можливість орієнтуватись не на ті характеристики відбиття предметів на рецепторній поверхні, які самі постійно змінюються, а на власні властивості предметів.

Достатньо виразно властивість константності виявляється при сприйнятті кольору, розміру, форми, сліпучості, просторового положення, руху об’єктів.

Ключове правило для константності розміру визначається так, що при даних розмірах зображення на сітківці ока розмір об’єкта збільшується при збільшенні відстані до нього. Відповідно до цього для константності сприйняття розміру велике значення має віддаленість об’єкта. При достатності ознак віддаленості знайомість об’єкта для механізмів константності не має значення. Разом з тим, якщо ознаки віддаленості недостатньо відокремлені, а дійсний розмір об’єкта для людини залишається невідомим, відстань до об’єкта, як і його розміри, залишаються невизначеними. Константність сприйняття кольору – це відносна постійність кольору предмета при зміні кольору фону. Явище константності кольору зумовлюється сукупною дією таких факторів, як адаптація до рівня яскравості зорового простору, світловий контраст, уявлення про дійсний колір предмета. Завдяки константності сліпучості колір предмета бачиться однаковим при різному освітленні. Константність сприйняття форми передбачає відносну незмінність форми об’єкта при зміні кута зору на нього. Константність сприйняття руху виражається в констатації нерухомості об’єктів, які дійсно не рухаються, коли рухається спостерігач.

Предметність сприйняття визначається як віднесеність усіх даних про зовнішній світ, які отримуються за допомогою органів відчуття, до відповідних предметів, а не до тієї чи іншої рецепторної поверхні чи структур мозку, які переробляють сенсорну інформацію. Одним з феноменів, де яскраво проявляється предметність сприйняття, є виділення фігури з фону. Сутність цього феномену полягає у тому, що перцептивне поле розділяється на різні частини (рис. 11. 4.)

Рис. 11. 4. «Фігура» та «фон» (по Е. Рубіну)

Одна з виділених частин розглядається як фігура чи предмет, інші ж частини – як фон. Це протиставлення феноменологічно виявляється таким чином, що предмет, як фігура, сприймається як розташоване на передньому плані ціле, тоді як фон розглядається в якості необмеженого, невизначеного поля, що розташоване позаду предмета. Частини, що позиціонуються як фігура та фон, можуть мінятися місцем. У представленому феномені предметність також характеризує просторово-предметну структурність перцепту, або структурність сприйняття.

Цілісність сприйняття – це властивість, сутність якої полягає у тому, що будь-який об’єкт або ситуація сприймаються як стійке системне ціле, навіть тоді, коли окремих частин цього цілого не виявлено. Цілісність слід відносити не до розбіжностей у взаємозв’язках різних частин однієї з одною, а до зв’язку цих різних частин з цілим. Одна з форм домінування цілісної структури над окремими елементами полягає у тому, що той самий елемент може бути включений у різні цілісні структури і, відповідно, сприйматися по-різному. Це вочевидь демонструється результатами сприймання людиною подвійних зображень (рис. 11. 5).

Рис. 11. 5. Розбіжності у сприйнятті тих самих елементів

Той самий елемент на рис. 11.5 сприймається в структурі обличчя молодої жінки як окреслення нижньої частини щоки, тоді як у структурі обличчя старої жінки – як крило носа. Інший елемент у молодої жінки сприймається як вухо, а у старої жінки – як око.

Інша форма домінування цілісної структури перцепту над окремими елементами виявляється у тому, що при заміні окремих елементів і при збереженні співвідношень між ними, загальна структура образу залишається незмінною (рис. 11. 6).

Рис. 11. 6. Домінування цілого над частинами при заміні елементів образу

Автономність цілого у перцептивному образі на рис. 11.6 виявляються вочевидь.

Третьою формою переваги цілого над частинами є збереження інтегральної структури при випадінні окремих частин. Наприклад, в штрихових зображеннях контуру людського обличчя достатньо певної кількості штрихів для його цілісного сприйняття (рис. 11. 7).

Рис. 11. 7. Цілісне сприйняття обличчя, незважаючи на випадіння елементів

Узагальненість перцептивного образу полягає у тому, що об’єкт-подразник, який відбивається, виступає в адекватному перцептивному образі зі своєю індивідуальною специфічністю і, водночас, сприймається у якості представника класу об’єктів, однакових з ним відповідно до якоїсь ознаки. Представлена віднесеність об’єктів сприймання до класів об’єктів отримує своє виявлення в однакових виконавчих діях чи словах у відповідь на впливи різних екземплярів відповідного класу. Разом з тим змістом актуального перцептивного образу може бути тільки конкретний об’єкт сприймання, а не інші представники відповідного класу, чи клас у цілому.

Діапазон змін індивідуального об’єкта, у якому він знову сприймається як носій однієї якості і тим самим як представник одного класу, визначається як зона узагальненості перцептивного образу. Віднесеність образу об’єкта до одного класу, що зберігається у зоні узагальненості образу, представляє собою аналог константності сприйняття. Однак узагальненість перцептивного образу, на відміну від константності як реалізації індивідуальної сталості образу, визначає міжіндивідуальну чи внутрішньокласову константність.

Апперцепція розглядається як залежність сприйняття предметів і явищ від минулого досвіду суб’єкта, від змісту та спрямованості його поточної діяльності, від особистісних особливостей. Саме апперцепція значною мірою визначає індивідуальність образу сприйняття.

Обсяг сприйняття Р. Солсо визначає як те, наскільки багато особливостей дійсності може сприймати людина у разі короткотривалої експозиції стимулів. Обсяг сприйняття характеризує початковий етап обробки перцептивної інформації. Експериментальні дослідження цієї проблематики дозволили конкретизувати відомості про можливості людини щодо одночасної фіксації певного обсягу об’єктивних даних, а також показали необхідність розгляду обробки перцептивної інформації у психіці людини як поетапного процесу.