11. 5. 3. Нюх (чутливість до запахів)

Нюх забезпечує індивіда інформацією про хімічні суспензії в повітрі. Нюх грає набагато меншу роль у нашому житті, ніж у житті багатьох тварин. В цьому ми подібні хіба що до приматів і птахів, які свого часу перебралися на дерева, де інші види чутливості, наприклад, зір, набули вирішального значення. Живучи на землі, ми, проте, не відновили чутливість нюху до рівня наземних тварин. Коли мова заходить про нюх, мимоволі згадуєш наших друзів – собак. Дослідження показують, що чутливість до запахів у собак більша, ніж у людей, приблизно в тисячу разів.

11. 5. 4. Смакові відчуття

Основною функцією смакової чутливості є забезпечення індивіда інформацією про те, чи можна спожити всередину досліджувану речовину. Основні смакові якості – це кислуватість, солоність, солодкість і гіркота. Мабуть, усі інші смакові відчуття викликаються поєднанням цих чотирьох якостей. Хімічна основа смакових відчуттів досі недостатньо вивчена, тому не існує загальної відповіді на питання, які речовини за своєю хімічною будовою викликають основні смакові відчуття. Через це фахівцям в галузі харчових виробництв доводиться в більшості випадків діяти методом проб і помилок, удаючись до послуг дегустаторів.

11. 5. 5. Шкірна і больова чутливість

Шкірна чутливість забезпечує індивіда інформацією про те, що зустрічається з його тілом: це може бути предмет або якесь середовище (вода, повітря). Шкірні відчуття відносяться до контактного виду відчуттів.

Сучасні дослідники розрізняють чотири різновиди шкірної чутливості: відчуття дотику (тиску), або тактильні відчуття; відчуття холоду; відчуття тепла; відчуття болю. Кожен з чотирьох видів шкірних відчуттів має специфічні рецептори. Одні точки шкіри дають тільки відчуття дотику (тактильні точки), другі – відчуття холоду (точки холоду), треті – відчуття тепла (точки тепла), четверті – відчуття болю (точки болю).

Нормальними подразниками для тактильних рецепторів є дотики, що викликають деформацію шкіри, для холодових – дія предметів нижчої температури, ніж температура шкіри, для теплових – дія предметів вищої температури. Дещо суперечлива картина складається при розгляді больової чутливості. Ряд дослідників вважає, що існують спеціалізовані больові рецептори. Інші ж вважають, що біль виникає у відповідь на надмірну стимуляцію будь-якого шкірного рецептора.

Больова чутливість, незважаючи на явне наше небажання її випробовувати, має вкрай важливе біологічне значення: больові відчуття сигналізують про можливу фізичну небезпеку: каліцтва, поранення. Людині, що не має больової чутливості (а випадки такої патології спостерігалися), постійно загрожує небезпека. Важко уявити, що сталося б з нами, якщо б ми хоч на один день втратили больову чутливість.

11. 5. 6. Кінестетична та вестибулярна чутливість

Кінестетичні та вестибулярні відчуття мають багато спільного. Функція цієї групи відчуттів полягає у визначенні положення тіла в просторі (відносно гравітаційного поля Землі), а також положення частин тіла одна відносно одної (кути повороту суглобів, міра напруги і розтягування м’язів, сухожиль і т. ін). Рецептори і провідні шляхи кінестетичної і вестибулярної чутливості, незважаючи на те, що вони структурно відокремлені один від одного, формують єдину функціональну систему – систему пропріорецепції. Тому не дивно, що системи кінестетичного і вестибулярного відчуття в психофізичному аспекті мають досить багато загальних закономірностей.

Кінестетичні відчуття – це сукупність сенсорної інформації, що надходить із м’язів, сухожиль і зв’язок. Вестибулярні відчуття засновані на інформації, що надходить із півкруглих канальців внутрішнього вуха. Одна з основних функцій системи вестибулярних відчуттів – забезпечити стійку основу для зорового спостереження.

Коли ми рухаємося (ходимо, бігаємо, стрибаємо), наша голова, природно, теж приходить у рух. Якби не було яких-небудь компенсаторних, коригуючих механізмів, ми бачили б світ так, як це буває на відеозапису, коли оператор знімає на ходу або на бігу: зображення стрибало б, тремтіло і т. ін. На щастя, з нами такого майже не відбувається за рахунок існування рефлекторного механізму, який компенсує кожен рух голови протилежним за напрямом рухом очей. Зорова система отримує відповідну вестибулярну інформацію: півкруглі канальці внутрішнього вуха пов’язані з м’язами очей. За рахунок цього механізму перед нами розкривається досить стабільна картина світу, як перед камерою, встановленою на закріпленому штативі.