- •Частина і. Психологія як наукова дисципліна розділ 1. Вступ до психології
- •1. 1. Об’єкт, предмет і завдання дослідження в психології
- •1. 2. Основні види психічних явищ
- •1. 3. Місце психології в системі наук
- •1. 4. Галузі і внутрішня структура психології
- •Розділ 2. Методологія і методи психології
- •2. 1. Методологічні основи сучасної психології
- •2. 2. Принципи психології
- •2. 3. Класифікації методів психології
- •2. 4. Характеристика організаційних, емпіричних, кількісних, якісних і інтерпретаційних методів у психології
- •Розділ 3. Історичний екскурс становлення психології як науки
- •3. 1. Етапи розвитку психології
- •3. 2. Розвиток вітчизняної психології
- •3. 3. Основні напрями сучасної психологічної науки
- •Розділ 4. Психофізіологічні механізми психічної діяльності
- •4. 1. Проблема зв’язку психіки з мозком
- •4. 2. Загальна характеристика мозку людини
- •4. 3. Поняття про рух та побудову рухів
- •4. 4. Загальне поняття про функціональні асиметрії мозку
- •4. 4. 1. Визначення функціональних асиметрій мозку
- •4. 4. 2. Специфіка законів функціональної асиметрії мозку
- •4. 4. 3. Види функціональних асиметрій мозку
- •4. 4. 4. Методи дослідження функціональних асиметрій мозку та основні результати досліджень
- •4. 4. 5. Функціональні асиметрії мозку та ефективність діяльності
- •4. 4. 6. Особливості психічних процесів, пов’язаних із функціональною асиметрією мозку
- •4. 4. 7. Особливості переробки інформації правою та лівою півкулями
- •Частина іі. Свідомість і несвідоме розділ 5. Свідомість і психіка
- •5. 1. Загальне уявлення про свідомість
- •5. 2. Структура, властивості і функції свідомості
- •5. 2. 1. Структура свідомості
- •5. 2. 2. Властивості свідомості людини
- •5. 2. 3. Функції свідомості людини
- •5. 3. Самосвідомість
- •5. 4. Становлення свідомості людини
- •Розділ 6. Несвідоме
- •6. 1. Історичні аспекти становлення вчення про несвідоме
- •6. 2. Види й прояви неусвідомлюваних процесів
- •6. 2. 1. Неусвідомлювані механізми свідомих дій
- •6. 2. 2. Несвідомі спонукачі свідомих дій
- •6. 2. 3.»Надсвідомі» процеси
- •6. 2. 4. Механізми й процеси підпорогового сприйняття об’єктів
- •6. 2. 5. Структури суспільного несвідомого
- •6. 3. Методи дослідження неусвідомлюваних процесів
- •6. 4. Психологічний захист особистості
- •Частина ііі. Особистість у діяльності і спілкуванні розділ 7. Психомоторика й дія
- •7. 1. Загальне поняття про психомоторику
- •7. 2. Механізми організації рухів
- •7. 3. Процес формування рухової навички
- •Розділ 8. Діяльність
- •8. 1. Поняття діяльності
- •8. 2. Діяльність як теорія та пояснювальний принцип
- •8. 3. Діяльність як об’єкт дослідження
- •8. 4. Суб’єкт діяльності
- •8. 5. Види діяльності
- •Розділ 9. Спілкування
- •9. 1. Поняття спілкування. Процеси спілкування. Спілкування й діяльність
- •9. 2. Спілкування й стосунки. Типи стосунків
- •9. 3. Форми й види спілкування
- •9. 4. Функції й сторони спілкування
- •9. 4. 1. Комунікативний бік спілкування
- •9. 4. 2. Перцептивний аспект спілкування
- •9. 4. 3. Інтерактивний аспект спілкування
- •Розділ 10. Особистість
- •10. 1. Категорія особистості
- •10. 2. Теорії особистості
- •10. 2. 1. Психодинамічні теорії
- •10. 2. 2. Гуманістичні теорії
- •10. 2. 3. Диспозиційні теорії
- •10. 2. 4. Когнітивні теорії
- •10. 2. 5. Діяльнісні теорії
- •10. 3. Розвиток особистості
- •Частина іv. Пізнання розділ 11. Відчуття. Сприйняття
- •11. 1. Поняття про відчуття
- •11. 2. Види відчуттів
- •11. 3. Основні властивості й характеристики відчуттів
- •11. 4. Адаптація і взаємодія відчуттів
- •11. 5. Характеристика основних видів чутливості
- •11. 5. 1. Зорові відчуття
- •11. 5. 2. Слух (слухова чутливість)
- •11. 5. 3. Нюх (чутливість до запахів)
- •11. 5. 4. Смакові відчуття
- •11. 5. 5. Шкірна і больова чутливість
- •11. 5. 6. Кінестетична та вестибулярна чутливість
- •11. 6. Поняття сприйняття
- •11. 7. Властивості сприйняття
- •11. 8. Класифікація процесів сприйняття
- •11. 9. Ілюзії сприйняття
- •Розділ 12. Увага
- •12. 1. Поняття про увагу
- •12. 2. Психофізіологічні механізми уваги
- •12. 3. Види уваги
- •12. 4. Властивості уваги та їх взаємозв’язок
- •12. 5. Відволікання, неуважність та порушення уваги
- •12. 6. Вікові закономірності розвитку уваги
- •Розділ 13. Пам’ять
- •13. 1. Визначення й загальна характеристика пам’яті
- •13. 2. Класифікації видів пам’яті
- •13. 3. Психофізіологічні основи пам’яті
- •13. 4. Процеси пам’яті
- •Розділ 14. Мислення
- •14. 1. Загальна характеристика мислення
- •14. 2. Мислення як процес. Етапи розумового процесу
- •14. 3. Логічні форми мислення
- •14. 4. Види мислення і рівні його протікання
- •14. 5. Співвідношення придбаного та вродженого у мисленні людини
- •14. 6. Індивідуальні особливості мислення
- •14. 7. Зв’язок мислення з іншими психічними явищами
- •Розділ 15. Уява
- •15. 1. Сутність і функції уяви
- •15. 2. Психофізіологічні основи уяви
- •15. 3. Процес уяви: його структура, способи й прийоми
- •15. 4. Види уяви
- •15. 5. Форми прояву уяви
- •15. 6. Уява й творчість
- •15. 7. Індивідуальні особливості уяви
- •Розділ 16. Мова і мовлення
- •16. 1. Загальна характеристика мовлення і мови
- •16. 2. Історія становлення вивчення мовлення і мови в психології
- •16. 3. Фізіологічні основи мовлення
- •16. 4. Види і функції мовлення
- •Розділ 17. Інтелект
- •17. 1. Поняття інтелекту
- •17. 2. Розвиток інтелекту в онтогенезі
- •17. 3. Теорії інтелекту в західній та вітчизняній психології
- •17. 4. Соціальний інтелект
- •17. 5. Емоційний інтелект
Частина іv. Пізнання розділ 11. Відчуття. Сприйняття
11. 1. Поняття про відчуття
Джерелом наших знань про зовнішній світ і власне тіло є відчуття. Вони є основними каналами, інформація про явища зовнішнього світу й про стани організму доходить до мозку, даючи людині можливість орієнтуватися в довкіллі й у своєму тілі.
Відчуття – це усвідомлене психічне відображення окремих ізольованих властивостей предметів або стимулів шляхом їх безпосереднього впливу на органи чуття.
Фізіологічною основою відчуттів є діяльність складних комплексів анатомічних структур, названих І. П. Павловим аналізаторами. Аналізатор – функціональна одиниця, відповідальна за прийом і аналіз сенсорної інформації в якій-небудь одній модальності (наприклад, зоровій, слуховій, тактильній).
На рис. 11. 1 схематично зображено процес виникнення відчуття.
Рис. 11. 1. Схема процесу виникнення відчуттів
Кожен аналізатор складається з трьох відділів:
периферичного – органу чуття або рецептора, який здійснює прийом і перетворення енергії подразників, що впливають на процес нервового збудження (око, вухо, шкіра тощо);
центрального – підкіркових і кіркових структур, які здійснюють переробку нервових імпульсів, що приходять з периферичних відділів, у сенсорну інформацію (провідну роль у цьому процесі відіграють проекційні зони кори великих півкуль головного мозку);
сполучної ланки – шляхів, що проводять, сполучають периферичний відділ аналізатора з центральним:
а) аферентних (доцентрових) нервів – висхідних нервових волокон, по яких збудження передається від рецепторів до вищерозміщених структур – центрів нервової системи;
б) еферентних (відцентрових) нервів – низхідних нервових волокон, по яких імпульси з вищерозміщених центрів, особливо з кори великих півкуль головного мозку, передаються до рівнів аналізаторів, що пролягають нижче, регулюючи їх активність.
Аналізатор – це активний орган, що рефлекторно перебудовується під впливом подразників, тому відчуття не є пасивним процесом, воно завжди включає рухові компоненти. У численних дослідженнях було встановлено, що відчуття тісно пов’язане з рухом, який іноді проявляється у вигляді вегетативної реакції (звуження судин, шкірно-гальванічний рефлекс), іноді – у вигляді м’язових реакцій (поворот очей, напруга м’язів шиї, рухові реакції руки тощо).
Численні досліди, здійснені методами штучної стимуляції, дозволили встановити локалізацію специфічних видів чутливості в корі головного мозку. Так, представництво зорової чутливості зосереджене головним чином у потиличних долях кори. Слухова чутливість локалізується в середній частині верхньої скроневої звивини, дотиково-рухова – у задній центральній звивині т. ін.
11. 2. Види відчуттів
Існують різні підходи до класифікації відчуттів. Вельми поширеною є класифікація за модальністю відчуттів (специфічності органів чуття) – це розподіл відчуттів на зорові, слухові, вестибулярні, дотикові, нюхові, смакові, рухові, вісцелярні. Існують інтермодальні відчуття – синестезії.
Відомою є класифікація, запропонована англійським фізіологом Ч. Шеррінгтоном, який виділяє такі види відчуттів: екстероцептивні; пропріоцептивні; інтероцептивні.
Розглянемо основні типи відчуттів окремо. Інтероцептивні відчуття, що сигналізують про стан внутрішніх процесів в організмі, виникають завдяки рецепторам, що знаходяться на стінках шлунка й кишковика, серця й кровоносної системи та інших внутрішніх органів. Це найбільш давня й найбільш елементарна група відчуттів. Рецептори, що сприймають інформацію про стан внутрішніх органів, м’язів тощо, називаються внутрішніми рецепторами. Інтероцептивні відчуття належать до найменш усвідомлюваних і найбільш дифузних форм відчуттів і завжди зберігають свою близькість до емоційних станів. Слід також відзначити, що інтероцептивні відчуття дуже часто називають органічними.
Пропріоцептивні відчуття передають сигнали про положення тіла в просторі й становлять аферентну основу рухів людини, відіграючи вирішальну роль в їх регуляції. Описувана група відчуттів включає відчуття рівноваги, або статичне відчуття, а також рухове, або кінестетичне відчуття.
Периферичні рецептори пропріоцептивної чутливості знаходяться в м’язах і суглобах (сухожиллях, зв’язках).
Периферичні рецептори відчуття рівноваги розташовані в півкруглих каналах внутрішнього вуха.
Екстероцептивні відчуття доводять до людини інформацію із зовнішнього світу і є основною групою відчуттів, що зв’язує людину із зовнішнім середовищем. Усю групу екстероцептивних відчуттів прийнято умовно поділяти на дві підгрупи: контактні й дистанційні відчуття.
Контактні відчуття викликаються безпосередньою дією об’єкта на органи чуття. Прикладами контактного відчуття є смак і дотик. Дистанційні відчуття відбивають якості об’єктів, що перебувають на деякій відстані від органів чуття. До таких відчуттів належать слух і зір. Слід зазначити, що нюх, на думку багатьох авторів, займає проміжне положення між контактними й дистанційними відчуттями, оскільки формально нюхові відчуття виникають на відстані від предмета, але водночас молекули, що характеризують запах предмета, з якими відбувається контакт нюхового рецептора, поза сумнівом належать цьому предметові. У цьому й полягає двоїстість положення, що займає нюх у класифікації відчуттів.
Існують відчуття, які не можуть бути пов’язані з якою-небудь певною модальністю. Такі відчуття називають інтермодальними. До них належить, наприклад, вібраційна чутливість, яка зв’язує тактильно-моторну сферу зі слуховою.
Відчуття вібрації – це чутливість до коливань, що викликаються рухомим тілом. Вібраційне відчуття є перехідною формою між тактильною й слуховою чутливістю.
Особливого практичного значення вібраційна чутливість набуває за ураження зору й слуху. У житті глухих і сліпоглухонімих вона відіграє значну роль. Сліпоглухонімі, завдяки високій вібраційній чутливості, дізнаються про наближення вантажівки й інших видів транспорту на великій відстані, або, наприклад, що до них у кімнату хто-небудь входить.
Отже, відчуття, будучи найпростішим видом психічних процесів, насправді дуже складні й повною мірою не вивчені.