- •Частина і. Психологія як наукова дисципліна розділ 1. Вступ до психології
- •1. 1. Об’єкт, предмет і завдання дослідження в психології
- •1. 2. Основні види психічних явищ
- •1. 3. Місце психології в системі наук
- •1. 4. Галузі і внутрішня структура психології
- •Розділ 2. Методологія і методи психології
- •2. 1. Методологічні основи сучасної психології
- •2. 2. Принципи психології
- •2. 3. Класифікації методів психології
- •2. 4. Характеристика організаційних, емпіричних, кількісних, якісних і інтерпретаційних методів у психології
- •Розділ 3. Історичний екскурс становлення психології як науки
- •3. 1. Етапи розвитку психології
- •3. 2. Розвиток вітчизняної психології
- •3. 3. Основні напрями сучасної психологічної науки
- •Розділ 4. Психофізіологічні механізми психічної діяльності
- •4. 1. Проблема зв’язку психіки з мозком
- •4. 2. Загальна характеристика мозку людини
- •4. 3. Поняття про рух та побудову рухів
- •4. 4. Загальне поняття про функціональні асиметрії мозку
- •4. 4. 1. Визначення функціональних асиметрій мозку
- •4. 4. 2. Специфіка законів функціональної асиметрії мозку
- •4. 4. 3. Види функціональних асиметрій мозку
- •4. 4. 4. Методи дослідження функціональних асиметрій мозку та основні результати досліджень
- •4. 4. 5. Функціональні асиметрії мозку та ефективність діяльності
- •4. 4. 6. Особливості психічних процесів, пов’язаних із функціональною асиметрією мозку
- •4. 4. 7. Особливості переробки інформації правою та лівою півкулями
- •Частина іі. Свідомість і несвідоме розділ 5. Свідомість і психіка
- •5. 1. Загальне уявлення про свідомість
- •5. 2. Структура, властивості і функції свідомості
- •5. 2. 1. Структура свідомості
- •5. 2. 2. Властивості свідомості людини
- •5. 2. 3. Функції свідомості людини
- •5. 3. Самосвідомість
- •5. 4. Становлення свідомості людини
- •Розділ 6. Несвідоме
- •6. 1. Історичні аспекти становлення вчення про несвідоме
- •6. 2. Види й прояви неусвідомлюваних процесів
- •6. 2. 1. Неусвідомлювані механізми свідомих дій
- •6. 2. 2. Несвідомі спонукачі свідомих дій
- •6. 2. 3.»Надсвідомі» процеси
- •6. 2. 4. Механізми й процеси підпорогового сприйняття об’єктів
- •6. 2. 5. Структури суспільного несвідомого
- •6. 3. Методи дослідження неусвідомлюваних процесів
- •6. 4. Психологічний захист особистості
- •Частина ііі. Особистість у діяльності і спілкуванні розділ 7. Психомоторика й дія
- •7. 1. Загальне поняття про психомоторику
- •7. 2. Механізми організації рухів
- •7. 3. Процес формування рухової навички
- •Розділ 8. Діяльність
- •8. 1. Поняття діяльності
- •8. 2. Діяльність як теорія та пояснювальний принцип
- •8. 3. Діяльність як об’єкт дослідження
- •8. 4. Суб’єкт діяльності
- •8. 5. Види діяльності
- •Розділ 9. Спілкування
- •9. 1. Поняття спілкування. Процеси спілкування. Спілкування й діяльність
- •9. 2. Спілкування й стосунки. Типи стосунків
- •9. 3. Форми й види спілкування
- •9. 4. Функції й сторони спілкування
- •9. 4. 1. Комунікативний бік спілкування
- •9. 4. 2. Перцептивний аспект спілкування
- •9. 4. 3. Інтерактивний аспект спілкування
- •Розділ 10. Особистість
- •10. 1. Категорія особистості
- •10. 2. Теорії особистості
- •10. 2. 1. Психодинамічні теорії
- •10. 2. 2. Гуманістичні теорії
- •10. 2. 3. Диспозиційні теорії
- •10. 2. 4. Когнітивні теорії
- •10. 2. 5. Діяльнісні теорії
- •10. 3. Розвиток особистості
- •Частина іv. Пізнання розділ 11. Відчуття. Сприйняття
- •11. 1. Поняття про відчуття
- •11. 2. Види відчуттів
- •11. 3. Основні властивості й характеристики відчуттів
- •11. 4. Адаптація і взаємодія відчуттів
- •11. 5. Характеристика основних видів чутливості
- •11. 5. 1. Зорові відчуття
- •11. 5. 2. Слух (слухова чутливість)
- •11. 5. 3. Нюх (чутливість до запахів)
- •11. 5. 4. Смакові відчуття
- •11. 5. 5. Шкірна і больова чутливість
- •11. 5. 6. Кінестетична та вестибулярна чутливість
- •11. 6. Поняття сприйняття
- •11. 7. Властивості сприйняття
- •11. 8. Класифікація процесів сприйняття
- •11. 9. Ілюзії сприйняття
- •Розділ 12. Увага
- •12. 1. Поняття про увагу
- •12. 2. Психофізіологічні механізми уваги
- •12. 3. Види уваги
- •12. 4. Властивості уваги та їх взаємозв’язок
- •12. 5. Відволікання, неуважність та порушення уваги
- •12. 6. Вікові закономірності розвитку уваги
- •Розділ 13. Пам’ять
- •13. 1. Визначення й загальна характеристика пам’яті
- •13. 2. Класифікації видів пам’яті
- •13. 3. Психофізіологічні основи пам’яті
- •13. 4. Процеси пам’яті
- •Розділ 14. Мислення
- •14. 1. Загальна характеристика мислення
- •14. 2. Мислення як процес. Етапи розумового процесу
- •14. 3. Логічні форми мислення
- •14. 4. Види мислення і рівні його протікання
- •14. 5. Співвідношення придбаного та вродженого у мисленні людини
- •14. 6. Індивідуальні особливості мислення
- •14. 7. Зв’язок мислення з іншими психічними явищами
- •Розділ 15. Уява
- •15. 1. Сутність і функції уяви
- •15. 2. Психофізіологічні основи уяви
- •15. 3. Процес уяви: його структура, способи й прийоми
- •15. 4. Види уяви
- •15. 5. Форми прояву уяви
- •15. 6. Уява й творчість
- •15. 7. Індивідуальні особливості уяви
- •Розділ 16. Мова і мовлення
- •16. 1. Загальна характеристика мовлення і мови
- •16. 2. Історія становлення вивчення мовлення і мови в психології
- •16. 3. Фізіологічні основи мовлення
- •16. 4. Види і функції мовлення
- •Розділ 17. Інтелект
- •17. 1. Поняття інтелекту
- •17. 2. Розвиток інтелекту в онтогенезі
- •17. 3. Теорії інтелекту в західній та вітчизняній психології
- •17. 4. Соціальний інтелект
- •17. 5. Емоційний інтелект
7. 3. Процес формування рухової навички
Процес формування навички умовно розбивається на етапи. Їх кількість визначається різними ученими по-різному. Ми розглянемо п’ять стадій формування навички, що були запропоновані В. Д. Мазниченко.
Перша стадія пов’язана з формуванням у того, хто навчається, поняття і зорового уявлення про рухову дію в цілому. Головні канали отримання інформації – зоровий (показ) і слуховий (пояснення). Виникаюче уявлення про рухову дію носить узагальнений характер і не підкріплюється м’язово-руховими відчуттями. Той, хто навчається, розуміє мету, але ще смутно уявляє способи її досягнення.
Образно кажучи, словесний опис рухової дії й діяльності – це милиця, від якої, той, хто навчається, у міру формування навички («навчившись ходити самостійно») пізніше відмовляється.
Формування зорового уявлення про рухову дію залежить від вираженості ряду психічних процесів, зокрема від здатності до «зорового схоплювання» демонстрованої дії, яке визначається об’ємом сприйняття. Особливе значення ця здатність має при ліміті часу, тобто при показі руху в реальних умовах. При повторних показах рухів зоровий образ формується тим швидше, чим більше виражена в того, хто навчається, здатність до перемикання уваги й чим краще короткочасна й довготривала пам’ять. Оскільки в тих, хто навчається, є різна швидкість формування зорового уявлення про розучувану вправу, виникає необхідність контролювати міру сформованості цього уявлення.
Друга стадія пов’язана з початковим етапом виконання розучуваної дії, пошуком тих рухових (міжм’язових) координацій, які забезпечать виконання рухового завдання. Завдання цієї і наступної стадії – навчитися слідувати пред’явленому зразку. Ця стадія характеризується широкою іррадіацією збудження по нервових центрах при недостатності внутрішнього гальмування й невпорядкованості процесів центральної нервової системи. Іррадіація збудження призводить до надлишкової фіксованості рухового апарату, оскільки в рух включаються й непотрібні м’язові групи. Правда, з точки зору М. О. Бернштейна, «зайве закріпачення» має і позитивний бік, оскільки таким шляхом блокується скорочення непотрібних м’язів і руху, надається певна спрямованість. М’язи-антагоністи активно втручаються в рух, гальмуючи його, що дозволяє вносити корективи по мірі його здійснення.
Ця фізіологічна картина доповнюється психологічною, що супроводжується емоційною реакцією на новизну, надлишковим збудженням вольового зусилля, наявністю невпевненості, а в ряді випадків – боязні. Усе це призводить до захисних рухових реакцій, до скутості. Контроль над діями здійснюється за рахунок дистанційних аналізаторів (зір і слух), а м’язові відчуття, що виникають при виконанні вправи, диференціюються ще слабо, і тому інтероцептивний контроль відіграє другорядну роль порівняно з екстерорецептивним. Отже, уявлення про рухову дію уточнюється на цьому етапі за рахунок «зовнішнього» зворотного зв’язку.
Третя стадія характеризується концентрацією збудження в тих нервових центрах, які потрібні для управління цим руховим актом. Розвивається внутрішнє гальмування, що дозволяє точніше диференціювати сигнали, особливо з пропріорецепторів, про здійснювану дію. На цьому етапі екстероцептивний контроль («зовнішній» зворотний зв’язок) діє нарівні з пропріорецептивним контролем («внутрішнім» зворотним зв’язком). Правильне виконання розучуваних рухів, що забезпечується викладеними вище фізіологічними змінами, знімає почуття невпевненості й боязні. Поступово усуваються захисні рухові реакції, що заважають правильному виконанню рухової дії. Починає формуватися динамічний стереотип, хоча помилки у виконанні ще можливі. Той, хто навчається, вже розуміє способи виконання дії й досягнення мети, але його увага ще напружена й концентрується переважно на рухах. При перемиканні ж уваги на навколишнє оточення якість дії погіршується.
Четверта стадія – автоматизація дії. Техніка руху виконується стабільно. Контроль над рухами здійснюється за рахунок пропріорецептивних сигналів, а зоровий зворотний зв’язок відходить на другий план. На думку М. О. Бернштейна, це забезпечує вищу якість виконання рухів, оскільки деталі виконуваної дії доручаються рівням, краще пристосованим для такого управління. Окрім того, розвантажується свідома увага від другорядних за сенсом деталей. Проте при цьому зоровий контроль залишається як регулювальник і використовується тим, хто навчається в міру потреби.
П’ята стадія пов’язана з формуванням умінь вищого порядку, під якими розуміють уміння варіювати технікою навички залежно від умов її виконання.
Отже, загальна динаміка формування рухової навички така. При ознайомленні з руховою дією в першу чергу формується сенсорний і інтелектуальний компоненти навички, тобто зоровий образ і поняття про вправу. Надалі ці компоненти розвиваються, збагачуються і в сукупності з іншими відчуттями (слуховими, тактильними, вестибулярними, м’язово-суглобовими) утворюють полімодальний образ-програму рухової діяльності людини.
Формування цього образу-програми йде від загального, схематичного до деталізованого, а потім до згорнутого, узагальненого образу. Це робить контроль і запуск руху більш швидким. Істотною особливістю формування сенсорного компонента навички є зростання міцності перцептивного сліду (запам’ятовування відчуттів) із збільшенням числа повторень дії.
Концептуальна модель діяльності включає пам’ять на ситуацію. Вона допомагає швидко визначати, що необхідно зробити при виникненні тієї або іншої ситуації. Пам’ять на ситуацію управляє руховою дією на початковому її етапі, до того як почне поступати інформація по каналах зворотного зв’язку. Цей вид пам’яті визначає правильність або помилковість вибору способу рішення рухової задачі.
На початку опанування рухової дії спостерігається багато помилок зорового пізнання ситуації, й дуже тривалі пошукові операції. Ті, хто навчаються, частіше орієнтуються на випадкові, а не на провідні ознаки в цій ситуації. Усе це призводить до неправильної оцінки ситуації і до ухвалення помилкових рішень. У процесі навчання, набуття досвіду виникає тонке звірення ситуацій і розуміння їх за короткий час, а звідси й адекватність рішень, що приймаються. Створюється враження, що рішення приймаються інтуїтивно. Насправді ж мова повинна йти скоріше про загостреність свідомості, про переведення процесу сприйняття ситуації на рівень пізнання, яке здійснюється легше і швидше. Відбувається «згортання» внутрішньої мови, тобто замість розгорнутої думки, висловленої словами, людина використовує одне-два слова, що означають ту або іншу ситуацію, або необхідну відповідну дію. Це також прискорює процес ухвалення рішення.
У процесі формування рухової навички відбувається виключення непотрібних м’язових скорочень, пов’язаних із іррадіацією збудження. Проте при стомленні, при психічній напрузі та на тлі закріпленої навички знову може з’явитися напруга непотрібних м’язових груп.
При формуванні навички відбувається й зміна взаємин між м’язами-антагоністами. На початку навчання може спостерігатися одночасна біоелектрична активність у цих м’язах. Надалі напруга в них або зменшується, або зникає повністю. Проте не в кожному випадку напруження м’яза-антагоніста слід розглядати як недосконалість координації: у ряді випадків їх одночасна напруга є проявом спеціальної форми координації.
У результаті виключення непотрібних м’язових груп, своєчасного включення м’язів у роботу та їх виключення, розслаблення м’язів-антагоністів виникає економність рухів, що позначається і на їх енергетичній вартості.
Питання для самоконтролю
1. Розкрийте зміст поняття «психомоторика».
2. Розкажіть про рефлекторну концепцію рухів.
3. Які види сенсомоторних реакцій ви знаєте? Схарактеризуйте їх.
4. Що ви знаєте про теорію фізіології рухів М. О. Бернштейна?
5. Опишіть рівні управління рухами згідно з М. О. Бернштейном.
6. У чому полягає принцип сенсорних корекцій?
7. Дайте характеристику функціональної системи поведінкового акту за П. К. Анохіним.
8. Що ви знаєте про «концепцію рефлекторного кільця»?
9. Охарактеризуйте основні стадії формування рухів.
Література
Основна
1. Анохин П. К. Философские аспекты теории функциональной системы. Избранные труды. – М.: Наука, 1978 – 400 с.
2. Бернштейн Н. А. Физиология движений и активность. – М.: Наука, 1990. – 495 с.
3. Выготский Л. С. Собрание сочинений: В 6-ти т. – Т. – 3: Проблемы развития психики. – М.: Педагогика, 1983. – 368 с.
4. Гиппенрейтер Ю. Б. Введение в общую психологию: курс лекций. – М.: Изд-во Моск ун-та, 1988. – 320 с.
5. Гуменюк Н. П., Клименко В. В. Психология физического воспитания и спорта. – К.: Вища школа, 1985. – 311 с.
6. Запорожец А. В. Избранные психологичесие труди: в 2-х т. – Том II. – Развитие произвольныъх движений. – М.: Педагогика, 1986. – 296 с.
7. Ильин Е. П. Психомоторная организация человека. – СПб.: Питер, 2003. – 384 с.
8. Сурков Е. Н. Психомоторика спортсмена. – М.: Физкультура и спорт, 1984. – 126 с.
Додаткова
1. Бернштейн Н. А. О ловкости и ее развитии. – М.: Физкультура и спорт, 1991. – 288 с.
2. Боген М. М. Обучение двигательным действиям. – Физкультура и спорт, 1986. – 211 с.
3. Гордеева Н. Д., Зинченко В. П. Функциональная структура действия. – М.: Изд-во МГУ, 1982. – 208 с.
4. Клименко В. В. Психомоторные способности юного спортсмена. – К.: Здоров’я, 1987. – 206 с.
5. Озеров В. П. Формирование психомоторных способностей у школьников. – Кишинев: Лумина, 1989. – 109 с.
6. Розе Н. А. Психомоторика взрослого человека. – Л.: Изд-во ЛГУ, 1970. – 128 с.