- •Частина і. Психологія як наукова дисципліна розділ 1. Вступ до психології
- •1. 1. Об’єкт, предмет і завдання дослідження в психології
- •1. 2. Основні види психічних явищ
- •1. 3. Місце психології в системі наук
- •1. 4. Галузі і внутрішня структура психології
- •Розділ 2. Методологія і методи психології
- •2. 1. Методологічні основи сучасної психології
- •2. 2. Принципи психології
- •2. 3. Класифікації методів психології
- •2. 4. Характеристика організаційних, емпіричних, кількісних, якісних і інтерпретаційних методів у психології
- •Розділ 3. Історичний екскурс становлення психології як науки
- •3. 1. Етапи розвитку психології
- •3. 2. Розвиток вітчизняної психології
- •3. 3. Основні напрями сучасної психологічної науки
- •Розділ 4. Психофізіологічні механізми психічної діяльності
- •4. 1. Проблема зв’язку психіки з мозком
- •4. 2. Загальна характеристика мозку людини
- •4. 3. Поняття про рух та побудову рухів
- •4. 4. Загальне поняття про функціональні асиметрії мозку
- •4. 4. 1. Визначення функціональних асиметрій мозку
- •4. 4. 2. Специфіка законів функціональної асиметрії мозку
- •4. 4. 3. Види функціональних асиметрій мозку
- •4. 4. 4. Методи дослідження функціональних асиметрій мозку та основні результати досліджень
- •4. 4. 5. Функціональні асиметрії мозку та ефективність діяльності
- •4. 4. 6. Особливості психічних процесів, пов’язаних із функціональною асиметрією мозку
- •4. 4. 7. Особливості переробки інформації правою та лівою півкулями
- •Частина іі. Свідомість і несвідоме розділ 5. Свідомість і психіка
- •5. 1. Загальне уявлення про свідомість
- •5. 2. Структура, властивості і функції свідомості
- •5. 2. 1. Структура свідомості
- •5. 2. 2. Властивості свідомості людини
- •5. 2. 3. Функції свідомості людини
- •5. 3. Самосвідомість
- •5. 4. Становлення свідомості людини
- •Розділ 6. Несвідоме
- •6. 1. Історичні аспекти становлення вчення про несвідоме
- •6. 2. Види й прояви неусвідомлюваних процесів
- •6. 2. 1. Неусвідомлювані механізми свідомих дій
- •6. 2. 2. Несвідомі спонукачі свідомих дій
- •6. 2. 3.»Надсвідомі» процеси
- •6. 2. 4. Механізми й процеси підпорогового сприйняття об’єктів
- •6. 2. 5. Структури суспільного несвідомого
- •6. 3. Методи дослідження неусвідомлюваних процесів
- •6. 4. Психологічний захист особистості
- •Частина ііі. Особистість у діяльності і спілкуванні розділ 7. Психомоторика й дія
- •7. 1. Загальне поняття про психомоторику
- •7. 2. Механізми організації рухів
- •7. 3. Процес формування рухової навички
- •Розділ 8. Діяльність
- •8. 1. Поняття діяльності
- •8. 2. Діяльність як теорія та пояснювальний принцип
- •8. 3. Діяльність як об’єкт дослідження
- •8. 4. Суб’єкт діяльності
- •8. 5. Види діяльності
- •Розділ 9. Спілкування
- •9. 1. Поняття спілкування. Процеси спілкування. Спілкування й діяльність
- •9. 2. Спілкування й стосунки. Типи стосунків
- •9. 3. Форми й види спілкування
- •9. 4. Функції й сторони спілкування
- •9. 4. 1. Комунікативний бік спілкування
- •9. 4. 2. Перцептивний аспект спілкування
- •9. 4. 3. Інтерактивний аспект спілкування
- •Розділ 10. Особистість
- •10. 1. Категорія особистості
- •10. 2. Теорії особистості
- •10. 2. 1. Психодинамічні теорії
- •10. 2. 2. Гуманістичні теорії
- •10. 2. 3. Диспозиційні теорії
- •10. 2. 4. Когнітивні теорії
- •10. 2. 5. Діяльнісні теорії
- •10. 3. Розвиток особистості
- •Частина іv. Пізнання розділ 11. Відчуття. Сприйняття
- •11. 1. Поняття про відчуття
- •11. 2. Види відчуттів
- •11. 3. Основні властивості й характеристики відчуттів
- •11. 4. Адаптація і взаємодія відчуттів
- •11. 5. Характеристика основних видів чутливості
- •11. 5. 1. Зорові відчуття
- •11. 5. 2. Слух (слухова чутливість)
- •11. 5. 3. Нюх (чутливість до запахів)
- •11. 5. 4. Смакові відчуття
- •11. 5. 5. Шкірна і больова чутливість
- •11. 5. 6. Кінестетична та вестибулярна чутливість
- •11. 6. Поняття сприйняття
- •11. 7. Властивості сприйняття
- •11. 8. Класифікація процесів сприйняття
- •11. 9. Ілюзії сприйняття
- •Розділ 12. Увага
- •12. 1. Поняття про увагу
- •12. 2. Психофізіологічні механізми уваги
- •12. 3. Види уваги
- •12. 4. Властивості уваги та їх взаємозв’язок
- •12. 5. Відволікання, неуважність та порушення уваги
- •12. 6. Вікові закономірності розвитку уваги
- •Розділ 13. Пам’ять
- •13. 1. Визначення й загальна характеристика пам’яті
- •13. 2. Класифікації видів пам’яті
- •13. 3. Психофізіологічні основи пам’яті
- •13. 4. Процеси пам’яті
- •Розділ 14. Мислення
- •14. 1. Загальна характеристика мислення
- •14. 2. Мислення як процес. Етапи розумового процесу
- •14. 3. Логічні форми мислення
- •14. 4. Види мислення і рівні його протікання
- •14. 5. Співвідношення придбаного та вродженого у мисленні людини
- •14. 6. Індивідуальні особливості мислення
- •14. 7. Зв’язок мислення з іншими психічними явищами
- •Розділ 15. Уява
- •15. 1. Сутність і функції уяви
- •15. 2. Психофізіологічні основи уяви
- •15. 3. Процес уяви: його структура, способи й прийоми
- •15. 4. Види уяви
- •15. 5. Форми прояву уяви
- •15. 6. Уява й творчість
- •15. 7. Індивідуальні особливості уяви
- •Розділ 16. Мова і мовлення
- •16. 1. Загальна характеристика мовлення і мови
- •16. 2. Історія становлення вивчення мовлення і мови в психології
- •16. 3. Фізіологічні основи мовлення
- •16. 4. Види і функції мовлення
- •Розділ 17. Інтелект
- •17. 1. Поняття інтелекту
- •17. 2. Розвиток інтелекту в онтогенезі
- •17. 3. Теорії інтелекту в західній та вітчизняній психології
- •17. 4. Соціальний інтелект
- •17. 5. Емоційний інтелект
12. 5. Відволікання, неуважність та порушення уваги
Відволікання уваги – це мимовільне переміщення уваги з одного об’єкта на іншій, це ослаблення стійкості уваги, що виявляється в нездатності людини довго зосереджуватися на певному об’єкті або діяльності. Відволікання виникає при дії сторонніх подразників на людину, що зайнята в цей момент якою-небудь діяльністю. Його причиною є слабкість волі, лінощі, відсутність звички до праці, невміння керувати своєю діяльністю, відсутність інтересу до об’єкта, надмірна збудливість людини, слабкість гальмівних процесів її нервової системи, хворобливий стан, втома.
Відволікання може бути зовнішнім й внутрішнім. Фізіологічною основою зовнішнього відволікання уваги є негативна індукція процесів збудження й гальмування, викликана дією зовнішніх подразників, що не має відношення до виконуваної діяльності. При внутрішньому відволіканні уваги, яке обумовлене сильними почуттями або бажаннями, у корі головного мозку з’являється потужний осередок збудження; з ним не може конкурувати відповідний об’єкту уваги більш слабкий осередок, у якому за законом негативної індукції виникає гальмування.
Відволікання уваги необхідно відрізняти від її переключення.
Виховання у школярів стійкого й глибокого інтересу до знань є важливою умовою боротьби з відволіканням уваги.
Повною протилежністю симптому відволікання є патологічне застрягання, тугорухливість уваги, що властива хворим на епілепсією, депресії. У цих випадках спостерігаються порушення механізму перемикання уваги з одного об’єкта на іншій, що залежить від малої рухливості основних нервових процесів у корі головного мозку. У деяких випадках посилення уваги виникає у вигляді явища «прилипання» уваги до певної думки або уявлення, що часто виражається в мові повторенням і тих самих слів (персеверація).
Нездатність людини спрямовувати свою психічну діяльність на об’єкти, нестійкість уваги, поверхову її зосередженість, легке і часте відволікання уваги, розсіяність називається неуважністю. Вона є виявом слабкої уваги людини, невмінням володіти своєю увагою. Так зазвичай називають два різних явища. Несправжня неуважність («професорська») – явище, яке виникає в результаті великої зосередженості на якій-небудь діяльності. Її фізіологічною основою є потужний осередок збудження в корі головного мозку, що викликає гальмування в навколишніх ділянках кори за законом негативної індукції. Зовсім інший вид неуважності – справжня неуважність – спостерігається в тих випадках, коли людина не в змозі ні на чому довго зосередитися. Фізіологічно справжня неуважність пояснюється недостатньою силою внутрішнього гальмування. Збудження, що виникає під дією зовнішніх сигналів, легко поширюється, але важко концентрується. У результаті в корі головного мозку неуважної людини створюються нестійкі осередки збудження. Довільна увага людини, що страждає справжньою неуважністю, відрізняється крайньою нестійкістю й відволіканням. Причини справжньої неуважності різноманітні (загальний розлад нервової системи, захворювання крові, нестача кисню, фізичне або розумове стомлення, важкі емоційні переживання, значна кількість отриманих вражень, невпорядкованість захоплень і інтересів).
Іноді неуважність є ознакою слабкості нервової системи, яка потребує зміцнення, оздоровлення. Тут необхідно зупинитися на такій проблемі як синдром дефіциту уваги дітей із гіперактивністю (СДУГ). Діти із СДУГ нездатні довго зосереджуватися, імпульсивні, їм характерна рухова незграбність. Найчастіше причиною СДУГ називають мінімальні мозкові дисфункції.
Виснаження уваги – прогресуюче ослаблення її інтенсивності в процесі роботи, хоча відпочатку спостерігався досить високий ступінь зосередження. У силу цього різко падає продуктивність роботи, стає неможливим захоплення і заглиблення у діяльність.
Звуження обсягу уваги – патологічне зосередження, обумовлене слабкістю розподілу уваги. Звідси змістом свідомості стають найбільш особистісно близькі хворому враження. У таких хворих обсяг уваги обмежений об’єктами, що мають ситуаційну або індивідуально-особистісну значимість.
Ослаблення уваги відзначається при різних астенічних станах, особливо якщо вони супроводжуються нестійкістю ступеня пильнування. Швидке виснаження уваги властиве хворим із травмами черепа й іншими органічними захворюванніми мозку. Підвищене відволікання із мимовільною увагою до випадкових і нейтральних подразників характерне для маніакальних станів і при розгубленості.
При гіперпрозексіях увага посилена, причому часто за рахунок однобічної її спрямованості. Наприклад, хворі з іпохондричними станами проявляють патологічно підвищену увагу до своїх хворобливих відчуттів і до всього, що має відношення до здоров’я.
Парапрозексія – порушення уваги, що частіше розуміється як її зосередження на об’єктах патологічного характеру (марення, галюцинації). Парапрозексії варто розглядати як невідповідності, неадекватність початкової установки довільної уваги й результату. Найчастіше це виникає при надмірно сильній напрузі уваги, що саме по собі стає нестерпним для нервової системи і спричиняє парадоксальні, перекручені реакції з боку уваги. Парапрозексії можуть виникати й у здорових людей. Наприклад, спортсмен на старті не чує пострілу стартового пістолета, хоча активно зосереджувався і готувався до цього моменту.
Розлади уваги при осередковій патології мозку підрозділяють на порушення модально-неспецифічні (поширюються на всі види й рівні уваги) й модально-специфічні (проявляються тільки в одній сфері – зоровій, слуховій, тактильній або руховій).