- •Частина і. Психологія як наукова дисципліна розділ 1. Вступ до психології
- •1. 1. Об’єкт, предмет і завдання дослідження в психології
- •1. 2. Основні види психічних явищ
- •1. 3. Місце психології в системі наук
- •1. 4. Галузі і внутрішня структура психології
- •Розділ 2. Методологія і методи психології
- •2. 1. Методологічні основи сучасної психології
- •2. 2. Принципи психології
- •2. 3. Класифікації методів психології
- •2. 4. Характеристика організаційних, емпіричних, кількісних, якісних і інтерпретаційних методів у психології
- •Розділ 3. Історичний екскурс становлення психології як науки
- •3. 1. Етапи розвитку психології
- •3. 2. Розвиток вітчизняної психології
- •3. 3. Основні напрями сучасної психологічної науки
- •Розділ 4. Психофізіологічні механізми психічної діяльності
- •4. 1. Проблема зв’язку психіки з мозком
- •4. 2. Загальна характеристика мозку людини
- •4. 3. Поняття про рух та побудову рухів
- •4. 4. Загальне поняття про функціональні асиметрії мозку
- •4. 4. 1. Визначення функціональних асиметрій мозку
- •4. 4. 2. Специфіка законів функціональної асиметрії мозку
- •4. 4. 3. Види функціональних асиметрій мозку
- •4. 4. 4. Методи дослідження функціональних асиметрій мозку та основні результати досліджень
- •4. 4. 5. Функціональні асиметрії мозку та ефективність діяльності
- •4. 4. 6. Особливості психічних процесів, пов’язаних із функціональною асиметрією мозку
- •4. 4. 7. Особливості переробки інформації правою та лівою півкулями
- •Частина іі. Свідомість і несвідоме розділ 5. Свідомість і психіка
- •5. 1. Загальне уявлення про свідомість
- •5. 2. Структура, властивості і функції свідомості
- •5. 2. 1. Структура свідомості
- •5. 2. 2. Властивості свідомості людини
- •5. 2. 3. Функції свідомості людини
- •5. 3. Самосвідомість
- •5. 4. Становлення свідомості людини
- •Розділ 6. Несвідоме
- •6. 1. Історичні аспекти становлення вчення про несвідоме
- •6. 2. Види й прояви неусвідомлюваних процесів
- •6. 2. 1. Неусвідомлювані механізми свідомих дій
- •6. 2. 2. Несвідомі спонукачі свідомих дій
- •6. 2. 3.»Надсвідомі» процеси
- •6. 2. 4. Механізми й процеси підпорогового сприйняття об’єктів
- •6. 2. 5. Структури суспільного несвідомого
- •6. 3. Методи дослідження неусвідомлюваних процесів
- •6. 4. Психологічний захист особистості
- •Частина ііі. Особистість у діяльності і спілкуванні розділ 7. Психомоторика й дія
- •7. 1. Загальне поняття про психомоторику
- •7. 2. Механізми організації рухів
- •7. 3. Процес формування рухової навички
- •Розділ 8. Діяльність
- •8. 1. Поняття діяльності
- •8. 2. Діяльність як теорія та пояснювальний принцип
- •8. 3. Діяльність як об’єкт дослідження
- •8. 4. Суб’єкт діяльності
- •8. 5. Види діяльності
- •Розділ 9. Спілкування
- •9. 1. Поняття спілкування. Процеси спілкування. Спілкування й діяльність
- •9. 2. Спілкування й стосунки. Типи стосунків
- •9. 3. Форми й види спілкування
- •9. 4. Функції й сторони спілкування
- •9. 4. 1. Комунікативний бік спілкування
- •9. 4. 2. Перцептивний аспект спілкування
- •9. 4. 3. Інтерактивний аспект спілкування
- •Розділ 10. Особистість
- •10. 1. Категорія особистості
- •10. 2. Теорії особистості
- •10. 2. 1. Психодинамічні теорії
- •10. 2. 2. Гуманістичні теорії
- •10. 2. 3. Диспозиційні теорії
- •10. 2. 4. Когнітивні теорії
- •10. 2. 5. Діяльнісні теорії
- •10. 3. Розвиток особистості
- •Частина іv. Пізнання розділ 11. Відчуття. Сприйняття
- •11. 1. Поняття про відчуття
- •11. 2. Види відчуттів
- •11. 3. Основні властивості й характеристики відчуттів
- •11. 4. Адаптація і взаємодія відчуттів
- •11. 5. Характеристика основних видів чутливості
- •11. 5. 1. Зорові відчуття
- •11. 5. 2. Слух (слухова чутливість)
- •11. 5. 3. Нюх (чутливість до запахів)
- •11. 5. 4. Смакові відчуття
- •11. 5. 5. Шкірна і больова чутливість
- •11. 5. 6. Кінестетична та вестибулярна чутливість
- •11. 6. Поняття сприйняття
- •11. 7. Властивості сприйняття
- •11. 8. Класифікація процесів сприйняття
- •11. 9. Ілюзії сприйняття
- •Розділ 12. Увага
- •12. 1. Поняття про увагу
- •12. 2. Психофізіологічні механізми уваги
- •12. 3. Види уваги
- •12. 4. Властивості уваги та їх взаємозв’язок
- •12. 5. Відволікання, неуважність та порушення уваги
- •12. 6. Вікові закономірності розвитку уваги
- •Розділ 13. Пам’ять
- •13. 1. Визначення й загальна характеристика пам’яті
- •13. 2. Класифікації видів пам’яті
- •13. 3. Психофізіологічні основи пам’яті
- •13. 4. Процеси пам’яті
- •Розділ 14. Мислення
- •14. 1. Загальна характеристика мислення
- •14. 2. Мислення як процес. Етапи розумового процесу
- •14. 3. Логічні форми мислення
- •14. 4. Види мислення і рівні його протікання
- •14. 5. Співвідношення придбаного та вродженого у мисленні людини
- •14. 6. Індивідуальні особливості мислення
- •14. 7. Зв’язок мислення з іншими психічними явищами
- •Розділ 15. Уява
- •15. 1. Сутність і функції уяви
- •15. 2. Психофізіологічні основи уяви
- •15. 3. Процес уяви: його структура, способи й прийоми
- •15. 4. Види уяви
- •15. 5. Форми прояву уяви
- •15. 6. Уява й творчість
- •15. 7. Індивідуальні особливості уяви
- •Розділ 16. Мова і мовлення
- •16. 1. Загальна характеристика мовлення і мови
- •16. 2. Історія становлення вивчення мовлення і мови в психології
- •16. 3. Фізіологічні основи мовлення
- •16. 4. Види і функції мовлення
- •Розділ 17. Інтелект
- •17. 1. Поняття інтелекту
- •17. 2. Розвиток інтелекту в онтогенезі
- •17. 3. Теорії інтелекту в західній та вітчизняній психології
- •17. 4. Соціальний інтелект
- •17. 5. Емоційний інтелект
Частина ііі. Особистість у діяльності і спілкуванні розділ 7. Психомоторика й дія
7. 1. Загальне поняття про психомоторику
Психомоторика – складне слово, яке походить від грецького psyche, – душа, психіка й латинського motor – рушійний, руховий, такий, що приводить у рух. Психомоторні процеси являють собою об’єктивне сприйняття людиною всіх форм психічного відображення – від відчуття до інтелектуальної активності.
Уперше термін «психомоторика» в науку ввів І. М. Сєченов, під яким він розумів зв’язок різних психічних явищ із рухами й діяльністю людини. На його думку, первинним елементом психомоторної діяльності людини є рухова дія, що є руховим рішенням елементарної задачі, або, іншими словами, досягнення елементарної усвідомленої мети одним або декількома рухами. У свою чергу, рухову дію, що розвивається в процесі навчання, вправи або повторення, називають руховою або психомоторною навичкою.
Психомоторні процеси утворюють систему, до складу якої входять наступні компоненти:
A. Сенсомоторні процеси:
I. Сенсомоторні реакції:
1. Проста психічна реакція.
2. Складні реакції: 1) реакція вибору; 2) реакція перемикання; 3) відстрочена реакція; 4) ланцюгові реакції (автотемп).
3. Реакція на рухомий об’єкт (РРО).
4. Сенсомоторна координація: 1) реакція стеження; 2) складні координації.
5. Групові реакції стеження (гомеостат).
II. Сенсомоторна координація.
Б. Довільні моторні дії.
B. Ідеомоторні процеси.
Зв’язок сприйняття й руху у відповідь стали називати сенсомоторним процесом. У процесі дослідження психомоторики дослідники виділили три групи реакцій у відповідь: проста сенсомоторна реакція, складна сенсомоторна реакція і сенсомоторна координація.
Проста сенсомоторна реакція – це можливо швидша відповідь заздалегідь відомим простим поодиноким рухом на сигнал, що несподівано з’явився і, як правило, заздалегідь відомий. Вона має тільки один параметр – час. Причому розрізняють латентний час реакції, тобто час від моменту появи подразника, до якої залучена увага, до початку руху у відповідь, і час реалізації рухової дії.
У складних реакціях формування дії у відповідь завжди пов’язане з вибором потрібної відповіді з ряду можливих. Так, якщо необхідно з кнопок на пульті вибрати тільки одну, яку слід натиснути у відповідь на певний сигнал, то центральний момент реакції ускладнюється за рахунок вибору кнопки й пізнавання сигналу, тому таку складну реакцію прийнято називати реакцією вибору.
Найбільш складним варіантом сенсомоторної реакції є сенсомоторна координація, при якій динамічним є не лише сенсорне поле (наприклад, при реакції на рухомий об’єкт), але й реалізація рухового акту. З цим типом реакції ми стикаємося тоді, коли вимушені не лише спостерігати за змінами сенсорного поля, але й реагувати на них значною кількістю складних і різноспрямованих рухів. Наприклад, це відбувається, коли ви граєте в комп’ютерну гру.
Як особливі види психомоторних процесів виділяються сенсорно-мовленнєві й ідеомоторні реакції. У сенсорно-мовленнєвих реакціях сприйняття пов’язане з мовною відповіддю на сприйняте. Сенсорно-мовленнєві, як і сенсомоторні, мають ті ж три моменти: сенсорний, центральний і моторний. Однак центральний момент їх дуже ускладнений і протікає в другій сигнальній системі, а моторний проявляється як руховий компонент мови.
Особливе місце в психомоториці займають ідеомоторні процеси, що пов’язують уявлення про рух із його виконанням. Суть цих процесів полягає у формуванні автоматизмів і навичок під час опанування професійної діяльності. Передбачається, що будь-яка діяльність пов’язана з придбанням певних рухових навичок, без яких успішне виконання професійних обов’язків неможливе. Процес перетворення уявлення про рух у навичку з наступним успішним виконанням цього руху є ідеомоторним процесом.
Слід зазначити, що розробка проблем психомоторики дала свої позитивні результати, які широко використовувалися в спорті, військовій справі, професійному навчанні. Проте в процесі розвитку психології стало зрозуміло, що рух як компонент діяльності має набагато складнішу організацію, ніж сенсомоторний процес. Причому найголовніший недолік психомоторики полягав у тому, що руховий акт розглядався як реакція у відповідь на сенсорний сигнал. Дія, як ми знаємо, завжди усвідомлена, тобто знаходиться в полі нашої свідомості, контролюється ним. Ми, за винятком окремих випадків, усвідомлюємо те, що робимо. Ураховуючи, що свідомість завжди активна, ми маємо право припустити, що свідомий рух і діяльність у цілому активні, а не реактивні, як це трактується в межах психомоторики. Джерелом людської активності й діяльності є не умови зовнішнього середовища, а психіка людини, її потреби та мотиви.
Звичайно, не можна заперечувати, що сенсомоторних процесів не існує. Вони присутні в діяльності людини, але вони не в змозі пояснити всі механізми свідомих рухів. У їх трактуванні відсутній найголовніший компонент психіки людини – свідомість. Швидше за все, сенсомоторні реакції – це приватний варіант автоматизмів і не більше. Усе це стало ясно в процесі розвитку психології. Було знайдено точніший опис фізіологічних і психічних механізмів рухів, що дозволяє нам сьогодні говорити не про психомоторику, а про психологію побудови рухів.