10. Новоутворення дошкільного і молодшого шкільного віку та специфіка дитячого сприйняття.

Протягом дошкільного віку у психіці дитини виникають особливо важливі для її подальшого життя новоутворення. Творчі здібності у дітей виявляються в конструкційних іграх, технічній і художній творчості. Формуються у дошкільників і розумові дії та операції, які стосуються розв'язування пізнавальних та особистих завдань. У дошкільному віці виникають первинні моральні настанови, передусім розрізнення того, що є добрим і поганим. Вони формуються разом з естетичними, тому для малюків красиве не може бути поганим. Супідрядність мотивів – спроможність дошкільника підпорядковувати поведінку одному домінуючому мотиву над іншими, менш вагомими. Внутрішні етичні інстанції - засвоєні дошкільником моральні норми, які регулюють його поведінку у відповідності до соціальних вимог. Регуляція емоційних переживань та поведінкових актів малюка, спонукувана в грі та взаємодії з дорослим формує довільність поведінки - важливе особистісне новоутворення дошкільного віку.

В процесі навчальної діяльності розвиваються основні психологічні новоутворення молодшого шкільного віку: довільність психічних процесів, внутрішній план дій, уміння організовувати навчальну діяльність, рефлексія. Довільність психічних процесів у молодшого школяра. У цьому віці центром психічного розвитку дитини стає формування довільності всіх психічних процесів (пам'яті, уваги, мислення, організації діяльності). їх інтелектуалізація, внутрішнє опосередкування відбуваються завдяки первинному засвоєнню системи понять. Довільність виявляється в умінні свідомо ставити цілі, шукати і знаходити засоби їх досягнення, долати труднощі та перешкоди. Тому молодший школяр долає свої бажання і здатен керувати своєю поведінкою на основі заданих зразків, що сприяє розвитку довільності як особливої властивості психічних процесів і поведінки. Поряд із засвоєнням змісту наукових понять дитина оволодіває способами організації нового для неї виду діяльності - навчання.

11. Літературний розвиток дитини як основна мета навчання літературі у початковій школі.

Літературний розвиток визначається як віковий і водночас навчальний процес оволодіння умовними формами літератури, які закладені у самій природі пізнання життя і складають мову мистецтва. У психолого-педагогічних працях він визначається як процес формування здатності до безпосереднього сприймання мистецтва слова, складних умінь свідомо аналізувати та оцінювати прочитане, керуючись при цьому естетичними критеріями та художнім смаком, виробленими в школі при засвоєнні курсу літератури, та у широкому позашкільному спілкуванні з мистецтвом.

Головна мета літературної освіти - виховання творчого читача із самостійним критичним мисленням, формування гуманістичного світогляду, загальної культури, естетичних смаків особистості.

Читання як навчальний предмет має у своєму розпорядженні такий сильний засіб впливу на особистість, як художня література. Художня література розвиває і виховує потенціал: залучає дитину до духовного досвіду людства, розвиває його розум, облагороджує почуття. Чим глибше і повніше сприйнято читачем той чи інший твір, тим більше вплив на особистість воно надає. Тому в якості однієї з провідних завдань навчання читанню програма висуває завдання навчити сприйняттю художнього твору. К.Д. Ушинський одне з найважливіших завдань школи вбачав у тому, щоб "привчити дитину до розумної бесіді з книгою». Інтерес до читання художніх творів виникає і починає формуватись з дитячих років.

Отже, виховання творчого читача із самостійним критичним мисленням, формування гуманістичного світогляду, загальної культури, естетичних смаків особистості можна крізь уроки читання , які покликані допомогти учневі досягти високого рівня інтересу до книжки, виробити вміння орієнтуватися у світі книжок, уміння користуватися ними. А це і є основною метою літератури взагалі.