Тема 8. Політичні технології прийняття фінансових рішень

Основні поняття та терміни: теорія суспільного вибору, демократія, інкременталізм, структуралізм, неомарксизм, "економічна людина", парадокс голосування, теорема загальної можливості.

План семінарського заняття

1. Державні фінанси і демократія.

2. Теоретичні концепції приймання фінансових рішень.

3. Суспільний вибір: генезис і концептуальні контури.

4. Теорема Ерроу.

5. Державні фінанси і бюрократія.

Перелік питань до самостійної роботи:

1. Порядок прийняття державних рішень у сфері бюджету.

2. Внесок Джеймса Б'юкенена і Віргінська школа.

Індивідуально-консультаційна робота

Складання реферативного повідомлення «Державні фінанси в ролі бюрократичної ренти».

Термінологічний словник:

Теорія суспільного вибору - зародилася у 60-ті роки XX ст. як галузь економічної науки, що вивчала питання оподаткування та державних витрат у контексті проблем надання суспільних благ. У подальшому цей напрямок економічної науки значно розширив сферу свого аналізу і на сьогодні його можна розглядати як економічну теорію політики.

Демократія-політичний режим, за якого єдиним легітимним джерелом влади в державі визнається її народ. При цьому управління державою здійснюється народом або безпосередньо (пряма демократія), або опосередковано, через обраних представників (представницька демократія).

Інкременталізм (Increnientalism) - модель процесу прийняття рішень в правлячій структурі, заснована на тому, що рішення зазвичай погано узгоджуються з реальною ситуацією. Розроблена Чарлзом Ліндбломом і опублікована в статті «Наука доводити справу до кінця» (1959) і в більш пізніх книгах инкременталистска модель стверджує: політики приймають рішення, виходячи не з ідеальною умоглядної концепції, а з миттєвої політичної ситуації, при цьому оцінюється або приймається до уваги лише мала частина ймовірних варіантів.

Структуралізм (structuralism) - теорія, відповідно до якої структура системи або організації більш важлива, ніж поведінка її елементів. Структурний дослідження має глибокі корені в західній філософській думці і може бути простежено до праць Платона і Аристотеля. Початок сучасному структуралізму, об'єднуючого різні рухи, в т.ч. епістемологію (теорію пізнання), було покладено швейцарським лінгвістом Фердинандом де Соссюром. У соціальній та політичній теорії структуралізму називається застосування до соціальних і політичних явищ методів структурної лінгвістики. Характерною особливістю структуралізму є його методологічна посилка, яка полягає в тому, що окремі елементи будь-якої системи мають значення тільки в плані їх відносин один з одним.

Неомарксизм (або західний марксизм) - широкий термін, що позначає філософські та соціологічні теорії 20 ст., що намагалися продовжити й модернізувати вчення марксизму з врахуванням новітніх течій філософської думки, таких як фрейдизм, соціальну філософію Макса Вебера, тощо.

До неомарксизму належать франкфуртська школа, зокрема фрейдо-марксизм, аналітичний марксизм, структурний марксизм Луї Альтюсера та інші.

Неомарксистські пошуки загалом не узгоджуються із марксизмом-ленінізмом, тому неомарксизм розглядався в СРСР як частина буржуазної філософії.

"Економічна людина"- умовне загальне поняття, уявлення про людину як про раціонально мислячого суб'єкта, що будує свої плани і дії, виходячи з принципу отримання максимальної вигоди.

Парадокс голосування (paradox of voting)– це протиріччя, що виникає внаслідок того, що голосування на основі принципу більшості не забезпечує виявлення справжніх переваг суспільства стосовно економічних благ. Парадокс голосування не тільки дає змогу пояснити, чому нерідко приймаються рішення, що не відповідають інтересам більшості, але і наочно показує, чому результати голосування піддаються маніпулюванню. Тому при затвердженні регламенту необхідно уникати впливу кон´юнктурних факторів, які заважали б прийняттю справедливих та ефективних законопроектів. Демократія не зводиться лише до процедури голосування, а гарантом демократичних рішень повинні бути тверді та стабільні конституційні принципи та закони. Проблема суспільного вибору постає як за умов прямої, так і представницької демократії.

Теорема загальної можливості – у 1951 р. К.Ерроу довів теорему, яка сьогодні відома як теорема «неможливості Ерроу» (власна назва - «загальна теорія можливості»). Ця математична модель пов'язана з процесом прийняття групових рішень за умов врахування індивідуальних інтересів/переваг, згідно якої не існує демократичного методу врахування індивідуальних інтересів для трьох і більше альтернатив, який би забезпечував результат, що не суперечить певним логічним умовам.

Методи навчання:розв’язування творчих завдань.

Методи оцінювання: поточне тестування.

Рекомендована література:

основна 1, 2, 5, 6, 7, 26

додаткова 6, 9, 10