2. Монетаристська концепція взаємодії ринкового та державного сектору.

Макроекономіка відійшла від неоекономіки у 60-х рр. У 1969 р. акцент робився на монетаризмі, який обіцяв приборкати інфляцію, контролюючи пропозицію грошей.

Мілтон Фрідман і монетаризм — це майже синоніми. Однак монетаризм виявляє себе багатьма відтінками і проявляється у широкому спектрі поглядів — від класичного монетаризму, якого не дотримувався Фрідман, до еклектичного кейнсіанства.

Коли монетаризм і допускає певну відмінність поглядів, він все ж зводиться до твердження, що гроші відіграють надзвичайно важливу роль у макроекономіці — гроші важливіші за все інше, зокрема фіскальну політику, а в деяких своїх версіях монетаризм стверджує, що гроші — основа всього.

Монетаризм підкреслює, що динаміка грошової маси відіграє важливу роль для визначення темпів інфляції у довгостроковому плані та "поведінки" реального ВНП у короткостроковому плані.

Важливою складовою монетаризму є твердження, що несталість рівня економічної активності є відображенням нестабільності приросту грошової маси.

Монетаристи стверджують, що хоч монетарна політика і дуже впливає на ВНП, її не слід активно застосовувати, бо можна дестабілізувати економіку. Вони вважають, що пропозиція грошей має наростати постійними темпами, і це дасть змогу звести до мінімуму потенційну шкоду, яку може завдати економіці невдала економічна політика.

Ще один аспект монетаризму стосується монетаристського погляду, що економіка сама по собі буде стабільніша, коли уряд "керуватиме" економікою за допомогою дискреційної політики, а головна причина економічних коливань у невідповідних діях уряду.

3. Модель змішаної держави з переваженням ринково-ліберальних елементів.

Держава загального добробуту - проміжна, за Б'юкененом, форма між соціалістичною і так званою трансфертною державою – еволюціонувала в змішану державу або державу з соціальне орієнтованою ринковою економікою, типовим прикладом якої вважають Німеччину.

Далі процес трансформації держави змішаного типу пішов у сторону децентралізації перерозподілу повноважень і фінансових ресурсів між центральним урядом та органами місцевого самоврядування на користь останніх під лозунгом наближення уряду до людей.

Роль центральних органів влади та управління обмежили трьома функціями: задовольняти невигідні для суб'єктів господарювання, але необхідні особисті й суспільні потреби; створювати умови для ефективного підприємництва, гарантувати легітимність та захист власності; убезпечувати особистість, суспільство і державу. Скорочення відстані між державними структурами та громадянами, приведення державної діяльності у більшу відповідність з регіональними й місцевими пріоритетами супроводжується відповідним перерозподілом бюджетних видатків і доходів із загальнонаціонального на субнаціональний рівень.

В теоретичному плані процес децентралізації аргументується тими міркуваннями, що оптимальні моделі мінімізації бюджетів та раціонального витрачання коштів не можуть бути реалізовані незалежно від інституціональних механізмів суспільного вибору та приймання рішень, а останні діють більш ефективно на ближчому до людей рівні.

Рівновага між можливостями ринку та можливостями держави, баланс між провалами ринку й провалами держави, оптимальне співвідношення між централізацією і децентралізацією бюджетних коштів об'єктивно сприяють створенню урівноваженої суспільно-державної системи змішаного типу. У високорозвинених країнах Заходу давно склалася, за виразом американського соціолога Френсіса Фукуями, "універсальна держава", котра не орієнтується односторонньо на ринкові сили або урядову владу.

На Заході склалися дві моделі змішаної держави. Одна - з переважанням ринково-ліберальних, інша - державно-регламентованих елементів. В узагальненому першу ми визначаємо як ліберально-монетаристську, другу - як стабілізаційно-трансфертну модель взаємодії ринку та держави.

Рекомендована література:

основна 1, 2, 3, 5, 10, 12, 23

додаткова 5, 6, 11, 12