3. Проблема екстерналії у фінансовій науці.

Вивчення феноменів зовнішніх ефектів (або екстерналій) - важлива частина фінансової науки, а проблеми, породжувані ними, - актуальна складова фінансової політики, що перетворює їх у невід'ємну тему сучасної фінансової думки.

Під різними ракурсами проблему екстерналій розробляли відомі західні економісти У. Баумоль, Дж. Б'юкенен, К. Ерроу, Н. Калдор, Р. Коуз, А. Пігу, Дж. Хікс та інші. Родоначальник цього напрямку фінансової думки англійський учений Артур Пігу книгою "Економіка добробуту" поклав початок загальній теорії економічної рівноваги з урахуванням впливу зовнішніх ефектів на умови суспільного добробуту.

Згідно вчення про екстерналії в процесі функціонування економіки обов'язково виникають побічні або супутні ефекти, котрі можуть породжувати як вигоди, так і збитки, негативні наслідки; зменшувати або повністю елімінувати можливість оптимальної аллокації ресурсів у масштабах певної галузі, а то й економічної системи в цілому; спричиняти переміщення ресурсів і ринків. Позитивні екстерналії виникають у випадку, коли зовнішні ефекти підвищують прибутковість та сприяють розширенню виробництва в тих господарюючих суб'єктів, на яких поширюються вигоди, створювані іншими економічними агентами. Відповідно негативні екстерналії, до яких, зрозуміло, особливий інтерес, погіршують показники ефективності й виробничої динаміки. Основна причина виникнення екстерналій - недосконалості ринкових механізмів, обумовлені в свою чергу відсутністю належним чином визначених і оформлених прав власності та розпорядження ресурсами.

Нейтралізація негативних екстерналій - та проблема, де ринок демонструє свою неефективність, а держава, діючи фіскально-бюджетними засобами, дістає явну перевагу над ним.

Рекомендована література:

основна 1, 3, 5, 22, 23

додаткова 2, 10, 12

Тема 7. Державний кредит як інструмент фіскальної політики

План лекційного заняття:

1. Державний кредит як суспільна позикова система.

2. Теоретичні концепції державного кредиту.

3. Дефіцитне фінансування бюджетних видатків.

4. Боргова політика як іманентна складова фіскальної політики.

Опорний конспект лекції:

1. Державний кредит як суспільна позикова система.

Перші повноцінні дослідження англійських і французьких авторів на тему державного кредиту були опубліковані в XVIII ст. У "Трактаті про кругообіг кредиту" (1771 р.) французький економіст Ісаак де Пінто вбачав у нарощуванні державного боргу запоруку національного процвітання, - думка, прихильники якої не перевелись і донині. Проте, більшого поширення набула протилежна точка зору в результаті впливу буржуазного ума, котрий мав усі підстави ставитися з відразою до марнотратних королівських фінансів феодальної епохи. Негативне ставлення до державного боргу як непродуктивної розтрати національних заощаджень, що гальмувало ріст багатства та загрожувало державним банкрутством, започаткували Девід Юм і Адам Сміт. У схильності до боргового фінансування державних потреб Сміт звинувачував урядовців.

Державний кредит характеризується такими рисами

- суспільним (публічним) призначенням потреб (благ), на фінансування яких витрачаються запозичені кошти;

- етично-правовим характером кредитних зобов'язань державної влади, яка одна несе відповідальність за виплату боргу;

- в масштабах людського життя держава - вічна юридична особа, що при нормальних соціально-економічних умовах у правовій і демократичній державі посилює довіру до неї з боку кредиторів;

- державний кредит має етичний характер, що передбачає високу репутацію державних інститутів, означає довір'я і повагу до них;

- загальним забезпеченням державного кредиту служить вся сума доходів та вартість державного майна, не потребуючи, як правило, спеціального забезпечення окремих позик чи застави.

В умовах, коли державні структури витрачають запозичені кошти непродуктивне або принаймні менш ефективно, ніж у приватному секторі, обслуговування державного боргу припадає на всю сукупність платників податків. У цьому розумінні державний кредит діє як система організації платників та збирання податків із метою обслуговування держборгу.