Складання плану

План – короткий, логічно побудований перелік запитань, які розкривають зміст прочитаного матеріалу. Це своєрідний шлях через текст від факту до факту, від думки до думки. У ньому немає конкретного викладу матеріалу, однак обов’язково фіксуються всі структурні частини джерела: вступ, основна частина, висновок.

План – це схематично записана сукупність коротко сформульованих думок-заголовків, це «кістяк» твору. Прикладом плану до тексту (правда, дуже загального, що відзначає лише вузлові розділи) є звичайний зміст. Переглядаючи його, не читаючи самого тексту, можна одержати уявлення про його зміст і схему побудови. План, як форма запису, звичайно, значно докладніший, ніж зміст прочитаного, передає зміст частин тексту. Правильно складений план прочитаного твору свідчить про вміння аналізувати текст, про ступінь засвоєння його змісту.

Основні правила складання плану

1. План складається в довільній формі питальними чи розповідними реченнями або у змішаному вигляді.

2. Уважно прочитайте текст, визначте головну думку.

3. Поділіть текст на смислові частини, визначте мікротеми.

4. Сформулюйте пункти плану.

5. Спробуйте переказати текст, керуючись складеним планом.

За формою членування і записування плани можуть бути більш або менш розгорнуті і розподіляються на прості і складні. Складний план, на відміну від простого, має ще і підпункти, що деталізують або роз'ясняють зміст частин, основних пунктів. План може бути записаний у вигляді схеми, що відбиває взаємозв'язок положень тексту. Це план-схема.

План є незалежною, самостійною формою запису завдяки низці переваг:

• стислість запису, що дозволяє порівняно легко переробляти його, удосконалюючи як за суттю, так і за формою;

• наочність і видимість, що виявляються в можливості послідовно викласти матеріал;

• включеність елементів, що свідчать про узагальнення змісту твору, що дозволить надалі розвинути ці положення в тезах, конспектах, рефератах.

Добре продуманий план допомагає усвідомити зміст джерела, сприяє прискореному опрацюванню матеріалу. Складений до великих текстів, що проробляють тривалий час, план дозволяє перед поновленням роботи раціонально, без великої втрати часу відтворити в пам'яті прочитане раніше. При цьому він концентрує увагу лише на найголовнішому, найістотнішому.

Керуючись пунктами плану і звернувшись до оригіналу, можна вести й інші, уже більш докладніші записи, що трансформуються в конспекти, тези, реферати. За допомогою плану писати їх простіше, навіть якщо з моменту його складання пройшло досить багато часу. Шляхом складання, наприклад, докладного плану до конспекту можна легко і швидко виявити повторення і непослідовність у викладі тексту, поліпшити запис, зробивши його логічним, чітким і послідовним.

Вдумливе читання завжди супроводжується складанням – у думці або на папері – плану, що відбиває логіку, послідовність викладу. План допомагає активно читати джерело, і не варто відкладати його складання до повторного читання, як іноді радять. Це погіршує первісне сприйняття матеріалу і необґрунтовано відсуває в часі складання запису. Тому, на відміну від конспектів і тез, дійсно є сенс складати план тільки після повного прочитання матеріалу й уважного з ним ознайомлення; пункти плану можна і потрібно фіксувати негайно, уже в процесі первинного читання, під першим враженням.

Потім, у подальшій роботі, план може виправлятися й уточнюватися. Якщо у формулюванні якого-небудь пункту і буде допущена неточність, її легко виправити, тому що зроблений раніше запис гранично короткий. При цьому саме виправлення уточнить первісне сприйняття. Іноді корисно скласти не один, а кілька варіантів плану або окремих його частин, особливо під час нових звертань до джерела.

Підзаголовки тексту і виправданий змістом його розподіл на абзаци полегшують створення плану. Однак часто при складанні плану (особливо коли він призначений для наступної розробки тез) не звертають уваги на підзаголовки, що членують текст, а тим більше на абзаци. У цьому випадку намагаються оцінити сутність висловлення автора і відобразити її в плані, причому послідовність його пунктів необов'язково повинна збігатися з порядком викладу змісту в оригіналі, тому доцільно поруч з пунктами плану писати номери сторінок тексту, що до них відноситься.

Складаючи складний план, поєднують частину пунктів під одним заголовком або, навпаки, деталізують деякі пункти, розбиваючи їх на більш дрібні. Іншими словами, можливі два способи роботи:

1) розробляють докладний простий план, а далі перетворюють його в складний, групуючи частини пунктів під загальними для них заголовками (основними пунктами складного плану);

2) складають короткий простий план і потім, знову читаючи текст, перетворюють його в складний, підшукуючи пункти, що деталізують.

Другий шлях вимагає великих витрат часу і прийнятний лише за тривалої, заздалегідь запланованої роботи над фундаментальним твором.

Як уже відзначалося, доцільніше складати докладний, детальний план до тексту джерела під час першого ж його читання. Такий план перетворити в складний, поєднуючи пункти, виключаючи дрібні, набагато легше, ніж знову звертатися до джерела, фактично вдруге працюючи над планом і текстом.

Щоб уникнути нераціонального переписування, головні заголовки складного плану виділяють з докладного простого, підкреслюючи частину пунктів. Якщо зробити це неможливо, заголовки виписують в окремі графи (тим самим ніби вписують між простими пунктами). При ущільненому записі заголовки доводиться виносити на поля і відсилати стрілкою до потрібного місця. От чому доцільно писати плани з великими інтервалами між пунктами і з достатніми для внесення доповнень полями.

Я. Бойко вказує на існування й інших типів планів [1]:

1. Структурний план. Він складається у відповідності до структури твору, що вивчається (від вступу до висновків). За основу такого плану береться перелік основних розділів і параграфів.

2. Предметний чи логічний план. Він може бути складений у формі переліку назв основних питань, які відповідають заголовкам тексту чи в формі запитань по ньому.

3. Тематичний план. Особливість його в тому, що він складається на основі вивчення кількох творів з даної теми (при підготовці до лекції, при написанні курсової чи дипломної роботи).

4. План-конспект включає в себе крім плану теми письмовий переказ прочитаного з доведеннями і власними замітками.

Однак у цієї форми роботи з текстом є і свої недоліки. План лише допомагає довідатися, про що розповідає джерело, але не дає інформації про те, як викладений матеріал, тобто не передає фактичного змісту, а лише скупо, схематично фіксує його. Звідси висновок: планом можна користуватися, щоб оживити в пам’яті добре знайомий матеріал або текст, що слабко запам'ятався, незабаром після складання плану. Лише в цих випадках не буде потрібно знову звертатися до джерела.

Коли ж план, як форма запису, не може виконати тих задач, що стоять перед читачем, приходять на допомогу інші види записів: тези, конспекти, реферати.