Передмова

Сучасній людині недостатньо бути освіченою та володіти різнобічними знаннями, щоб досягти світоглядної зрілості, моральної дос­коналості, високої духовної культури, розвитку творчих здібностей. Для цього необхідна ще й постійна потреба в оновленні і поповненні знань, придбанні нових умінь і навичок самоосвіти.

Максимальну активність кожного, хто навчається, за своєю сутністю забезпечує самостійна робота, яка проявляється в її організації, використанні цілеспрямованого сприйняття, переробці, закріпленні, застосуванні знань, і, звісно ж, у свідомому прагненні перетворити засвоєні знання в особисті переконання та неухильно керу­ватися ними у своїй повсякденній діяльності. Уже в самому слові «студент» (лат. students – той, хто вчиться) закладена потреба наполегливої самостійної роботи над оволодінням глибокими знаннями. Лише шляхом залу­чення до самостійної роботи, і це головне, що має зрозуміти кожен студент, можливий розвиток його інтелектуальних і творчих здібно­стей, самостійності мислення.

Відомий вітчизняний педагог П. Блонський писав: «Ми не збираємось навчити студента «всьому», але ми повинні навчити його самоосвіті, навчити його самостійно протягом усього майбутнього життя, коли поряд не буде ні лекторів, ні викладачів, вивчити все, що йому потрібно». Самоосвіту студентів слід вважати складовою частиною всієї системи на­вчальної роботи вузу, яка припускає вміння вчитися, самостійну роботу з різними джерелами знань, вироблення потреби пізнати, фор­мування допитливості. Завдяки самоосвіті студенти здобувають на­вички самостійного оволодіння знаннями, елементами наукового мислення, методами наукових досліджень, формують готовність до постійного відновлення і придбання нових знань, а також до наступної професійної самоосвіти, інакше кажучи – не обмежуються одержанням значного обсягу знань.

Підготовка майбутніх спеціалістів у вищому навчальному закладі має орієнтуватися не лише на репродуктивну виконавську діяльність з оволодіння певною сумою знань і вмінь, а на формування в студентів такої якості, як самостійність. Це пояснюється тим, що для досягнення цілей сучасного суспільства необхідний спеціаліст, спроможний оперативно приймати нешаблонні рі­шення, діяти самостійно, творчо.

У сучасних умовах самостійність стає професійно необхідною якістю особистості будь-якого спеціаліста. Вона є необхідною умовою ефективності будь-якої діяльності: навчальної, виробничої, громадської, розумової, пізнавальної та ін. Вираження самостійності особистості – вчин­ки, дії, висловлювання, оцінка особистості стосовно як тих, хто оточує, так і самої себе. Тобто самостійність – це не риса волі або характеру, здібностей або мислення, а більш складна, інте­гративна особистісна риса. Самостійність співвідноситься із самореалізацією особистості, з її активністю щодо внутрішньо­го спонукання без зовнішнього примушення, з відносною не­залежністю.

Творчість набуває розвитку на основі самостійності особистості і є вищим ступенем її розвитку; їй властиві: продуктивний творчий характер діяльності, нестереотипність рішень, що приймаються, вчинків, дій самої особистості. Творчість починається там, де здійснюється самостійний пошук принципів, способів пове­дінки і дій.

Самостійність виявляється в результатах діяльності, у ха­рактері ставлення до довкілля і в спрямованості поведінки. Вона не є вродженою властивістю людини. Ця якість виникає і розвивається в процесі життєдіяльності інди­віда. У ранньому дитячому віці вона виражається в прагненні індивіда все робити без сторонньої допомоги. Але самостійність далеко не завжди стає стійкою характеристикою поведінки, діяльності. Рівень розвитку самостійності залежить від умов, у яких розвивається особистість, характеру її стосунків з довкіллям.

Самостійне мотивування і обґрунтування дій, здатність вба­чати об'єктивну підставу власних вчинків і приймати адекват­ні рішення, складати програму дій виробляється внаслідок досвіду особистості, критичної оцінки зовнішніх впливів і влас­них можливостей. Крім того, самостійна особистість не тільки вирішує поставлені завдання або ті, що виникають перед нею, а й ставить перед собою цілі щодо власного почину, тобто воло­діє ініціативністю, і більше того, має потребу приймати та здій­снювати власні рішення. Після прийняття рішення самостій­на особистість готова нести відповідальність за його практичне втілення, за свої дії, в основі яких лежить впевненість у їхній правильності та своєчасності. Водночас самостійна людина здатна визнавати свої помилки, якщо дійсність свідчить, що не всі обставини було нею враховано під час прийняття. На підставі самокритичного аналізу, рефлексії особистість приймає все більш адекватні рішення, що ведуть до розв'язання проблем. Отже, самостійність – це інтегративна якість особистості, що полягає в здатності та потребі приймати й реалізовувати рішен­ня з власної ініціативи і нести за них відповідальність.

Самостійна робота студентів у вищому навчальному закла­ді включає наступні види діяльності:

• робо­ту над підручниками, навчальними посібниками, першоджерелами на лекціях, семінарах і у позалекційний час;

• пошук та вивчення додаткової літератури;

• конспектування, складання планів, тез;

• кодування інформації (складання схем, таблиць, графіків);

• написання рефератів, доповідей, оглядів, звітів;

• виступ з повідомленнями на семінарських заняттях;

• виконання вправ, розв'язання задач;

• виконання письмових контрольних, лабораторних робіт;

• різного роду індивідуальні завдання;

• написання курсових і диплом­них проектів;

• залучення студентів всіх курсів до активної науково-дослідної роботи різної складності і т. ін.

Кожен із зазначених видів потребує від студентів наполегливої самостійної праці.

Важливого значення в системі самостійної роботи студентів є організація роботи з друкованим текстом. Джерелом знань можуть бути: підручники, посібники, журнали, газети, матеріали першоджерел, довідники, словники, Інтернет-ресурси тощо. Саме від уміння працювати з будь-яким друкованим матеріалом залежить багато в чому ефективність навчання студента у вищому навчальному закладі, якість його знань, загальноосвітній рівень, духовна культура людини. Тому кожен майбутній учитель повинен вміти працювати з різноманітними літературними джерелами, мати необхідні знання щодо їхньої сутності, побудови, застосовувати різноманітні методи та прийоми організації роботи з ними. Це в майбутньому є запорукою успішного формування таких навичок і учнів.

Ми сподіваємося, що представлені поради будуть корисними студентам-першокурсникам, які мають на меті грамотно організувати процес самостійної роботи з літературою, що в подальшому сприятиме формуванню в них професійного способу мислення як майбутніх фахівців, полегшить процес їхньої самоосвіти, спрямовуватиме в потрібне русло пізнавальну активність та стимулюватиме формування професіоналізму.