Контрольні питання

1. Що є складовою стратегічного управління підприємством?

2. На яких принципах базується стратегічне планування?

3. Назвіть основні школи стратегій. У чому полягає їх суть?

4. За якими ознаками можна класифікувати існуючі стратегії?

5. Що можна віднести до головних переваг стратегічного планування?

6. Які негативні риси можуть супроводжувати процес стратегічного планування?

7. Чому саме надається особливе значення в стратегічному управлінні та плануванні?

8. На які важливі питання допомагає відповісти стратегічний план підприємства?

9. У чому полягає сутність корпоративної стратегії?

10. Назвіть послідовність розробки плану стратегічного розвитку підприємства.

11. Що собою являє тактичне планування виробничої діяльності підприємства?

12. У чому відмінність між стратегічним та поточним плануванням?

13. За якими ознаками можна класифікувати тактичне планування?

14. Які основні завдання поточного плану?

15. У чому полягає сутність плану виробництва?

16. Як розраховується виробнича потужність підприємства?

17. Поясніть сутність, призначення та механізм розробки бізнес-плану.

18. Охарактеризуйте логіку розробки основних розділів бізнес-плану підприємства.

Глава 24 планування інноваційних процесів

24.1. Завдання і методи планування інноваційних процесів

24.2. Сітьове планування, його сутність

24.3. Методика розробки і розрахунку сітьового графіка

24.4. Оптимізація сітьових графіків

Ключові поняття: сітьове планування, сітьовий графік, робота, подія, критичний шлях, резерв часу, оптимізація сітьових графіків, лінійна діаграма

Студент повинен вміти: обирати метод планування інноваційного процесу, проектувати й розраховувати сітьовий графік; проводити оптимізацію сітьових графіків

24.1. Завдання і методи планування інноваційних процесів

Основні завдання планування інноваційних процесів полягають у наступному: 1) зниження кількості змін та доповнень, які можуть вноситися після передачі результатів реалізації інноваційного проекту від попереднього етапу до наступного; 2) раціоналізація процесів послідовності фаз, стадій та етапів циклу системи створення і освоєння нової продукції (СОНП); 3) мінімізація витрат часу при виконанні усіх робіт та у процесі передачі результатів цих робіт з попередньої стадії на наступну.

Перше завдання успішно може вирішуватися інженерно-технічними методами, які забезпечують якість виконання кожного етапу робіт на належному рівні. Зазначене сприяє зниженню кількості переробок та повтору виконаних етапів, що, у свою чергу, підвищує загальний рівень якості та знижує собівартість реалізації проекту. Останнім часом на цьому методі все більше застосовуються апаратно-програмні комплекси та системи технічної підготовки. Вартість таких комплексів та систем є досить значною (десятки, сотні тисяч гривень). Проте їх застосування дозволяє суттєво знизити інші витрати, скоротити час виконання проекту. Зазначене є важливим у сучасних умовах господарювання, де термін виконання замовлення відіграє важливу роль у підвищенні рівня конкурентоспроможності продукції та підприємства на ринку.

Вирішення другого завдання можливе завдяки планово-координаційним методам, у тому числі методам сітьового планування. Основною особливістю методів є те, що раціональна координація стадій та етапів системи створення та освоєння нової продукції сприяє скороченню циклу і не впливає на трудомісткість процесів.

Для вирішення третього завдання використовуються організаційні методи, які впливають на тривалість циклу за рахунок зниження трудомісткості кожного з етапів і зміни характеру та термінів їх виконання. Ця група організаційних методів включає: уніфікацію, стандартизацію і типізацію технічних і організаційних рішень на стадіях СОНП; своєчасне виготовлення і поставка нового обладнання, оснастки, апаратури для нового виробництва; механізацію, автоматизацію та комп’ютеризацію праці працівників і управлінців, що займаються підготовкою виробничих процесів; автоматизація технічних, технологічних, економічних розрахунків, математичне моделювання; проведення функціонально-вартісного аналізу; попереднє відпрацювання нової продукції у дослідному виробництві; використання гнучких автоматизованих ліній для скорочення часу освоєння нової технології чи продукції.

До традиційних методів планування належать стрічкові (лінійні) графіки (діаграми), використання яких виправдано для невеликих за обсягами і нескладних за кількістю складових, що входять до виробу. Лінійні графіки використовуються за незначної кількості робіт (до 30-40). Проте для цих графіків характерний недолік: не простежується взаємозв’язок між роботами.

Процесу створення нового продукту передує розробка інноваційного проекту, який складається з комплекту документів, що визначають процедуру та комплекс усіх необхідних заходів стосовно створення і реалізації інноваційної продукції. До цього комплекту документів входить бізнес-план, технічне завдання, опис технологічних процесів, інші документи. Окремі інноваційні проекти можуть фінансуватися з державного бюджету. Їх називають пріоритетними інноваційними проектами та затверджують на законодавчому рівні. Такими проектами є і модернізація електростанцій; нові та відновлювані джерела енергії; новітні ресурсозберігаючі технології; машинобудування та приладобудування; розвиток високоякісної металургії; нанотехнології, мікроелектроніка, інформаційні технології, телекомунікації; вдосконалення хімічних технологій, нові матеріали, розвиток біотехнологій; високотехнологічний розвиток сільського господарства і переробної промисловості; транспортні системи; будівництво і реконструкція; охорона і оздоровлення людини та навколишнього середовища; розвиток інноваційної культури суспільства.

Підприємство (чи об'єднання підприємств), що розробляє, виготовляє та реалізує інноваційну продукцію чи послуги, обсяг яких у грошовому вимірі перевищує 70 відсотків його загального обсягу продукції (послуг), називається інноваційним підприємством (інноваційним центром, технопарком, технополісом, інноваційним бізнес-інкубатором тощо). Планування інноваційного процесу для такого підприємства є складним завданням. Це пов’язано з необхідністю оперування значними обсягами інформації, яка є новою і характеризується значною мірою недостовірності. Можуть виникати питання з поставкою сировини, матеріалів, виготовленням окремих складових продукції на інших підприємствах (можливо вперше). Ринки збуту можуть бути неготовими прийняти новинку. Відсутність розгалуженої системи сервісу вносить свої корективи у процеси реалізації проектів.

Для зниження ризику здійснення інноваційних процесів можуть створюватися тимчасові об’єднання підприємств, організацій, установ, які надають послуги із забезпечення інноваційної діяльності (фінансові, консалтингові, маркетингові, інформаційно-комунікативні, юридичні, освітні). Такі об'єднання створюють інноваційну інфраструктуру, діяльність якої спрямована на реалізацію проекту від задуму до його завершення. До функцій, що належать такій інноваційній інфраструктурі, відносяться - фінансове, кадрове та сировинне забезпечення, лобіювання проекту у відповідних інституціях.

Проте розширення кількості учасників проекту веде до ускладнення процесу планування у зв’язку з тим, що збільшується перелік одночасно виконуваних робіт і залежність часу початку окремо взятої роботи від певної кількості попередніх, без яких ця робота не може здійснюватися. Таким чином, від процесу планування вимагається узгодженість як робіт, що виконуються у кожній окремо взятій організації, так і взаємопов’язаність процесів між структурами, що приймають участь у реалізації проекту.

Особливо ефективним у діяльності таких структур є застосування сітьових моделей при плануванні й управлінні проектами створення нової продукції у поєднанні з широким використанням комп'ютерних технологій для здійснення трудомістких розрахунків.