2.4. Показники використання основних фондів

Для характеристики ефективності використання основних фондів застосовуються різноманітні показники, які можна об’єднати у чотири групи:

• показники екстенсивного використання основних фондів, які відображають рівень їх використання у часі;

• показники інтенсивного використання основних фондів, які відображають рівень їх використання по потужності (продуктивності);

• показники інтегрального використання основних фондів, які враховують сукупний вплив всіх факторів, як екстенсивних, так і інтенсивних;

• узагальнюючі показники використання основних фондів, які характеризують різноманітні аспекти використання (стану) основних фондів в цілому по підприємству.

До показників екстенсивного використання основних фондів відносяться коефіцієнт екстенсивного використання устаткування, коефіцієнт змінності роботи устаткування, коефіцієнт завантаженості устаткування.

Коефіцієнт екстенсивного використання устаткування() визначається як відношення фактичної кількості годин роботи устаткування () до кількості годин його роботи згідно норми ():

. (2.6)

Коефіцієнт змінності роботи устаткування() визначається як відношення загальної кількості відпрацьованих устаткуванням машино-змін () протягом однієї доби до загальної кількості встановлених одиниць устаткування на дільниці, в цеху тощо.

. (2.7)

Коефіцієнт завантаженості устаткування() визначається як відношення фактичного коефіцієнта змінності роботи устаткування () до планового значення цього ж коефіцієнта ().

. (2.8)

Коефіцієнт інтенсивного використання устаткування() визначається як відношення фактичної продуктивності устаткування () до його нормативної продуктивності ():

. (2.9)

Прикладом показника інтегрального використання основних фондів є коефіцієнт інтегрального використання устаткування(), який визначається як добуток коефіцієнта екстенсивного і інтенсивного використання устаткування і який комплексно характеризує його експлуатацію і в часі, і за продуктивністю (потужністю):

. (2.10)

Узагальнюючими показниками використання основних фондів є фондовіддача, фондомісткість, фондоозброєність праці та рентабельність основних фондів.

Фондовіддача() – це показник випуску продукції на 1 грн вартості основних фондів. Цей показник розраховується як відношення обсягів випуску продукції () до вартості основних фондів () за співставний проміжок часу (місяць, рік):

. (2.11)

Фондомісткість() є зворотним до фондовіддач показником, який показує частку вартості основних фондів, що припадають на кожну гривню виготовленої підприємством продукції:

. (2.12)

Фондоозброєність праці() визначається як відношення вартості основних фондів () до чисельності працюючих на підприємстві ():

, (2.13)

Рентабельність виробничих фондів() характеризує величину прибутку підприємства, яка припадає на 1 грн вартості виробничих фондів і розраховується як відношення прибутку () до середньої вартості виробничих фондів (основних і оборотних) підприємства за певний період ():

. (2.14)

Головною ознакою підвищення рівня ефективного використання основних фондів будь-яких підприємства є зростання обсягу виробництва продукції. Кількість же виробленої продукції за наявного розміру виробничого апарату залежить, з одного боку, від фонду часу продуктивної роботи машин та устаткування протягом доби, місяця або року, тобто від їхнього екстенсивного завантаження, а з іншого – від ступеня використання знарядь праці за одиницю часу (інтенсивного навантаження). Отже, усю сукупність технічних, організаційних та економічних заходів щодо ліпшого використання основних фондів підприємства можна умовно поділити на дві групи: 1) збільшення екстенсивного завантаження; 2) підвищення інтенсивного навантаження.

Великим резервом збільшення продуктивної роботи виробничого устаткування є максимально можливе скорочення його простоїв. На підприємствах з дискретним виробництвом кількість не використовуваного протягом доби устаткування нерідко досягає 15-20 % загального його парку, а внутрішньозмінні простої становлять 10-15 % робочого часу. Це спричиняється: неузгодженістю пропускної спроможності окремих цехів і дільниць; незадовільною організацією технічно-профілактичного обслуговування та ремонту устаткування; недостатньою кількістю робітників певних професій; перебоями в забезпеченні робочих місць матеріалами, електроенергією, комплектуючими виробами, оснащенням, пристроями, підйомнотранспортними засобами тощо.

Для підприємств ряду галузей індустрії, та передусім машинобудування, надзвичайної гостроти набула проблема підвищення коефіцієнта змінності роботи виробничого устаткування.

Екстенсивне завантаження засобів праці можна поліпшити шляхом зниження частки недіючого устаткування, а також виведенням з експлуатації зайвого і неефективно використовуваного устаткування.

Значного підвищення інтенсивного навантаження устаткування на підприємствах можна досягти завдяки застосуванню прогресивних форм і методів організації виробництва (концентрації, спеціалізації, кооперування та комбінування; впровадження гнучких, потокових і роторно-конвеєрних ліній), що уможливлюють використання високопродуктивного автоматизованого устаткування. За свідченням спеціальних досліджень, на підприємствах машинобудування виготовлення конструктивно й технологічно однорідних деталей на потокових лініях забезпечує підвищення навантаження устаткування на 20-30 %.

Суттєві резерви екстенсивного і інтенсивного використання основних фондів можна реалізувати за допомогою освоєння у найбільш стислі строки проектних показників, введення в дію нових технологічних агрегатів і ліній.

Для поліпшення використання основних фондів важливе значення має також впровадження на підприємствах достатніх економічних стимулів, які спонукали б працівників підприємств до найбільш раціональної експлуатації та належного зберігання основних фондів.