Глава 21 конкурентоспроможність продукції

21.1. Конкурентоспроможність продукції та її показники

21.2. Системи якості продукції та організація її контролю

21.3. Сертифікація продукції та атестація виробництва

Ключові поняття: конкурентоспроможність продукції, рівень конкурентоспроможності, якість продукції, показники якості, система якості, управління якістю, технічний контроль, сертифікація продукції, атестація виробництва

Студент повинен вміти: визначати рівень конкурентоспроможності продукції, обирати відповідний метод контролю якості продукції, надавати інформацію про регулювання технологічного процесу, підготувати інформацію для оцінки можливостей підприємства, забезпечувати стабільний випуск якісної продукції, вибирати схеми (моделі) сертифікації продукції

21.1. Конкурентоспроможність продукції та її показники

Конкурентоспроможність продукції є складною (інтегральною) властивістю, що характеризує привабливість продукції для споживача та прибутковість для виробника. Конкурентоспроможність продукції як економічну категорію слід розглядати в двох аспектах:

1) ефект у розробника, виробника, споживача від створення, виробництва та споживання (експлуатації) продукції; 2) витрати на досягнення цього ефекту.

Для виробників важливими є параметри, які впливають на рівень витрат, а для споживача – параметри, які впливають на споживчі якості продукції. Для споживача метою здійснення покупки продукції є придбання її якості – здатності задовольняти конкретні потреби. При виборі продукції споживач намагається досягти оптимального співвідношення між рівнем споживчих властивостей і витратами на її придбання і використання, тобто отримати максимум споживчого ефекту на одиницю витрат. З точки зору виробника корисність продукції визначається витратно-ціновими факторами. А тому у довгостроковій перспективі метою дій будь-якого виробника є досягнення максимальної різниці між ціною реалізації продукції і власними витратами на її виробництво. Якісний рівень процесу розробки та виробництва, втілений у якості продукції, забезпечує задоволення потреб виробника і виступає засобом досягнення цілі – одержання прибутку.

Головними складовими ефекту називаються якість продукції, що розробляється, бездефектність її виготовлення та ефект у споживача продукції. Схема формування конкурентоспроможності продукції зображена на рис. 21.1.

Якість продукції – сукупність властивостей та характеристик продукції, які дають їй здатність задовольняти певні потреби споживачів, відповідно до її призначення. До складу властивостей продукції входять „вимірювальні” – кількісні характеристики якості, які вимірюються в фізичних одиницях, і „не вимірювальні” – якісні характеристики, що не підлягають вимірюванню фізичними методами. Ті й інші об’єднуються загальним поняттям показників якості, які обов'язково мають бути кількісними характеристиками. „Вимірювальні” характеристики, зазвичай, є і показниками якості за своїм значенням та вимірністю. „Не вимірювальні” трансформуються в показники або вимірюванням значення якими-небудь фізичними методами (наприклад, колір можна „виміряти” довжиною хвилі), або оцінкою їх відповідності еталону (бальною або іншою шкалою).

Процес оцінки рівня якості містить такі етапи:

1. Визначення номенклатури показників, необхідних для оцінки.

2. Формування групи аналогів та встановлення значень їх показників.

3. Виділення базових зразків з групи аналогів.

4. Порівняння оцінюваних зразків з базовими.

5. Висновки про результати оцінки.

Рис. 21.1. Схема формування конкурентоспроможності продукції

Номенклатура показників містить п’ять груп:

1. – показники призначення – характеризують основні функції, для виконання яких призначена продукція, обумовлюють область її застосування. Типовим представником цієї групи є продуктивність виробу.

2. – показники надійності – характеризують безвідмовність, довговічність виробу, наприклад, його термін служби.

3. – показники економного використання ресурсів – характеризують оптимальність витрат часу, матеріальних, фінансових ресурсів при створенні, виготовленні та експлуатації (споживанні) продукції, наприклад, трудомісткість, матеріалоємність, енергоємність одиниці продукції.

4. – показники обмеження шкідливих впливів – безпека, екологічність, ергономіка, естетика.

5. – показники стандартизації: відповідність, взаємозамінність.

За іншим підходом до класифікації виділяються показники технічні (призначення, надійності, стандартизації) та економічні (собівартість, ціна, експлуатаційні витрати).

Вибір номенклатури показників – відповідальний процес, оскільки кожний вид продукції має багато характеристик. Для оцінки кожної обирається мінімальна, але достатня кількість показників, що характеризують найбільш значущі властивості продукції згідно з її призначенням. При аналізі номенклатури показників вони поділяються на класифікаційні, оцінні та обмеження.

Класифікаційні показники мають забезпечити порівняння різноманітних зразків продукції одного виду з метою формування групи аналогів. Вони повинні бути однаковими для оцінюваного та базового зразків (відрізнятися за значенням не більш ніж на +10 %). Це, зазвичай, показники призначення. Показники обмеження аналогічні класифікаційним показникам, але їхні значення зазначаються у діапазоні, „не більш...”, „не менш…”. Це, зазвичай, показники обмеження шкідливих впливів. Оцінні показники характеризують функціональні, ресурсозберігаючі, ергономічні, естетичні та інші властивості продукції.

Для визначення значень показників використовуються різні методи. Реєстраційний метод – метод визначення показників якості продукції, який здійснюється на основі спостереження та підрахунку числа певних подій, предметів або витрат. Вимірювальний метод – метод визначення значень показників якості продукції, який здійснюється на основі технічних засобів вимірювання. Органолептичний метод – метод визначення значень показників якості продукції, що здійснюється на основі аналізу сприймання органами чуттів. Експертний метод – метод визначення значень показників якості продукції, який здійснюється на основі рішень, що приймаються експертами. Соціологічний метод – метод визначення значень показників якості продукції, який здійснюється на основі збору та аналізу відгуків фактичних чи потенційних споживачів. Розрахунковий метод – метод визначення значень показників якості продукції, який здійснюється на основі використання аналітичних та/або статистичних залежностей показників якості продукції.

Найбільш дискусійним вважається експертний метод. З одного боку він є найбільш універсальним, що дозволяє оцінити як „не вимірювальні”, так і „вимірювальні” показники (останні – з точки зору „здорового глузду”), з іншого боку, цьому методу інкримінується суб’єктивізм.

До групи аналогів включаються лише зразки, що за класифікаційними показниками та обмеженнями відповідають оцінюваним зразкам (не відрізняються більш, ніж на ± 10 %). З групи аналогів обирається базовий зразок – найкращий аналог продукції конкурентів або „ідеальна модель”, прийнята за основу при оцінці якості даної продукції.

При порівнянні оцінюваних зразків з базовим необхідно визначати, якими є оцінні показники − бажаними чи небажаними. Бажаними показниками є ті, при збільшенні значень яких якість поліпшується. Небажані – зі збільшенням значень яких якість погіршується. Виникає, заперечення: зі збільшенням значень деяких показників якість спочатку поліпшується, а потім погіршується, чи навпаки. Існує поняття „спроможність показника”: показник повинен бути або бажаним, або небажаним у всьому діапазоні своїх значень. Абсолютні значення показників ще не містять у собі оцінки якості продукції. Оцінкою є відносні показники q_i – результати порівняння значень показників оцінюваного зразка продукції із показниками базового зразка:

q_і = k_і/k_бі – для бажаних показників, (21.1)

q_і = k_бі/k_і – для небажаних показників, (21.2)

де k_і – показник оцінюваного зразка; k_бі – показник базового зразка; i = 1, n – номенклатура показників.

У результаті порівняння, продукція відноситься до однієї з трьох градацій: "П" ("Перевищує") – перевищує базовий зразок (всі q_і > 1); "В" ("Відповідає") – відповідає базовому зразку (всі q_і = 1); "У" ("Поступається") – поступається базовому зразку (всі q_і < 1).

Такий диференціальний метод оцінки якості продукції використовується вкрай рідко. Зазвичай, за одними показниками оцінюваний зразок перевершує базовий, за іншими – відповідає, за третіми – поступається. Комплексною оцінкою є рівень якості продукції (технічний рівень) – відносна характеристика якості продукції, яку отримуємо при порівнянні значень показників якості оцінюваної продукції із показниками базового зразку:

Q = , (21.3)

де a_і – коефіцієнти вагомості показників.

Коефіцієнти вагомості характеризують важливість показників у комплексі споживчих властивостей продукції. Група експертів j = 1, m оцінює показники і = 1, n та присвоює кожному показнику бал Б_ij. Кожний показник оцінюється усіма експертами сумою балів . Всі показники у всіх експертів набирають суму балів. Тоді коефіцієнт вагомостіі-го показника:

. (21.4)

Відповідно до визначеного рівня якості оцінюваний зразок відноситься до тієї чи іншої градації: Q > 1 – градація "П"; Q = 1– градація "В"; Q < 1 – градація "У".

Принципи бездефектного виготовлення продукції, її здачі ВТК або замовнику з першого пред’явлення закладені у системах БВП (бездефектність виготовлення продукції) та SZD (система нуль дефектів). Кількісною характеристикою ефекту є коефіцієнт здачі продукції з першого пред’явлення (К₁):

, (21.5)

де N₁ – кількість, обсяг або вартість продукції, зданої з першого пред'явлення в певний період; N₃ – загальний обсяг продукції, зданої в цей період.

Максимальний ефект – висока якість роботи, яка досягається при К₁=1.

Ефект в експлуатації (Е) – може виражатися у грошових одиницях (наприклад, річний економічний ефект Е_р, грош. од.), в натуральних (наприклад, продуктивність верстату, одиниці продукції на рік), в умовних одиницях (балах, відсотках та ін.).

Витрати у розробника – витрати на науково-дослідні, дослідницько-конструкторські та інші роботи (НДДКР): передвиробничі витрати К_нддкр.

У виробника – виробничі економічні витрати (зведені витрати - ):

, (21.6)

де – поточні річні витрати – собівартість річного обсягу продукції, грн;– капітальні вкладення, грн;– нормативний коефіцієнт ефективності капітальних вкладень.

У споживача – експлуатаційні економічні витрати ( – зведені витрати на придбання та експлуатацію продукції):

, (21.7)

де – річний обсяг придбаної продукції, нат. од.;– ціна одиниці продукції, грн;– коефіцієнт транспортно-монтажних витрат;– річні експлуатаційні витрати, грн;– супутні капітальні вкладення, грн.

Ціна – основний показник конкурентоспроможності продукції – визначається з балансу попиту та пропозиції на дану продукцію (конкурентоспроможна ціна).

Інтегральний показник якості продукції:

. (21.8)

Значення інтегрального показника оцінюваної продукції І порівнюється з інтегральним показником якості базового зразка – кращого зразка аналогічної продукції конкурентів.

У результаті порівняння визначається рівень конкурентоспроможності:

. (21.9)

Якщо , то продукціяабсолютно конкурентоспроможна, приймається рішення про вихід з нею на ринок. Якщо , продукціяумовно конкурентоспроможна, споживачу байдуже, купувати дану продукцію чи аналогічну продукцію конкурентів. Рішення про вихід на ринок пов'язане з ризиком. Якщо , продукціяне конкурентоспроможна, вихід на ринок виключений, необхідна розробка та реалізація заходів щодо підвищення рівня конкурентоспроможності.