Виховання спартанців [ред.]

Руїни Спарти

Соціальні аспекти спартанської держави [ред.]

Спартанець міг користуватись найвищим привілеєм, який міг мати еллін у ті часи — статус вільної людини, більш того, він був аристократом, у системі де не було більш-менш родовитої людини. Але одночасно спартанець виховувався з думкою, що він живе лише для свого міста-держави, зміст його життя — служіння Спарті. Він в разі потреби повинен захистити свою землю, і продовжити рід, щоб було кому захистити Спарту у майбутньому. Громадянин, що дожив до старості, брав участь у війнах з ворогами Спарти, і сплодив нащадків, повністю виконав свій обов'язок перед полісом.

Так, задовго до двадцятого століття з його тоталітарними державами, існувала країна, де окрема людина була гвинтиком політичної системи. Спарта була найкращим прикладом тоталітарної держави — усі повинні були жити бідно, без жодної приватної власності; усі мали чітко прописані у громадському і особистому житті обов'язки; рівність була навіть у сфері гастрономії — усі повинні бути споживати несмачну їжу (для воїна їжа, це лише забезпечення тіла енергією).

Спартанці становили непереможну армію. Суворе дотримання дисципліни забезпечувало військову перемогу над тими, хто сумнівався у здатності Спарти відстояти свої політичні інтереси. Однак Спарта була закладником власного успіху, спартанці зробили те, що Тойнбі називав tour-de-force. Детально розроблена система гарантовано продукувала воїнів, для армії, що не знала поразки. В той же час та сама система привела до занепаду, оскільки не дозволяла адаптуватись до нових умов. Євґенічна програма, що дозволяла залишати лише сильних дітей, і статева політика призвели до систематичного зменшення населення Спарти. Сусіди, запозичивши деякі елементи у спартанців, але відмовившись від системи вцілому, змогли створити боєздатні армії, і одночасно зберегли для себе можливість розвиватись у культурному і політичному плані.

Пит 16

6.2. Реформи Солона. Реформи Клісфена. Їх оцінка, демократизація державного ладу

Наприкінці VІІ ст. до н.е. протистояння демоса та арис-тократії стало жорстоким. Воно супроводжувалось загостренням боротьби між верхівками філ і фратрій. Розвиток то-варно-грошових відносин дестабілізував політичну ситуацію в полісі. Маса селян опинилась у борговій кабалі в євпатри-дів, багато з них були продані в рабство за межі Аттики. Зро-сла кількість фетів – особисто вільних, але незаможних гро-мадян. Маючи владу в ареопазі, опираючись на підтримку верхівки філ та фратрій, євпатріди пробували ліквідувати за-лишки родової демократії. Існування поліса як єдиного орга-нізму було в небезпеці.

Проникливий і далекоглядний політик Солон (VІ ст. до н.е.) розумів необхідність відновлення єдності поліса, розколотого на ворогуючі угруповання.

У 594 р. до н.е. Солона було обрано архонтом. Спираючись на народні збори, він провів ряд важливих реформ: боргова кабала скасовувалась; продані в рабство афіняни під-лягали викупу і могли повернутися додому. Надалі афінянські громадяни за борги не могли перетворюватись в рабів. Проте власність заможних осіб залишалась недоторканою. “Солон, – пише Плутарх, – розчарував заможних тим, що ліквідував боргові зобов’язання, а бідних тим, що не провів переділ землі, як вони сподівались, і не зрівняв усіх за способом життя”. Проте реформи Солона запобігли соціальному вибуху в Афінах.

До політичних реформ Солона належить проголошення усіх громадян рівними перед законом, тобто політичної рів-ності, в основу якої було покладено майновий ценз. Усі гро-мадяни Афін були поділені на 4 розряди залежно від прибутку з землі. Перший розряд становили ті, хто мав прибуток не менше 500 медимнів зерна, масла чи вина (1 медимн – 41–52 літри). Ці громадяни називались пентакосимедимнами. До другого розряду належали ті, хто мав прибуток у 300 медимнів. В ополченні вони були вершниками і повинні були за свій ра-хунок придбати спорядження. Громадяни третього розряду мали прибуток не менше 200 медимів, їх звали зевгитами. Це був найчисельніший прошарок афінських громадян. Усі інші були зараховані до четвертого, останнього розряду. Їх звали фетами.

Отже, в основу поділу суспільства замість родової озна-ки було покладено майнову. Майнове становище визначало й місце громадянина в ополченні. З представників перших двох станів формувалася кіннота, третього – важко озброєна піхо-та, із фетів – підрозділи легко озброєної піхоти чи допоміж-них загонів. Воєначальниками та архотами могли бути лише ті, хто належав до перших двох розрядів.

Солон запровадив раду чотирьохсот (буле) – 100 чоловік від кожної філи. Створення і розширення прав народних збо-рів (екклесії), що стали головним законодавчим і контролю-ючим органом Афін, значною мірою сприяло демократизації суспільного і політичного ладу. Збори і рада відтіснили на другий план ареопаг та колегію архонтів. Був створений суд присяжних – геліея, до якого входили громадяни всіх чоти-рьох розрядів у кількості 6 тисяч чоловік.

Велика кількість членів суду присяжних свідчить про демократичні прагнення Солома, бажання забезпечити участь простих людей у діяльності органів влади.

Солон анулював надто жорстокі Закони Драконта, за ви-ключенням деяких постанов про вбивство; ввів свободу запо-вітів; усі види майна, у тому числі і земельні ділянки, можна було продавати, заставляти, ділити між спадкоємцями. Була проведена уніфікація системи мір і ваги, здійснений перехід до стабільної грошової одиниці.

Реформи Солона в економічній галузі згладили гостроту суперечностей в афінському суспільстві, оскільки задовольняли і середні верстви населення. Солона вважають батьком афінської демократії. У проведенні реформ йому допомагав правник Епіменір.

Однак одразу усунути всі соціальні суперечності в афін-ській державі Солон не міг. Євпатриди були незадоволені по-слабленням своїх політичних позицій і хотіли реваншу. Се-лянам, колишнім боржникам, які повернулися до Аттики, не повернули їх земельні ділянки, і вони поповнили лави неза-доволеного засиллям євпатридів демоса.

За цих умов владу захопив тиран Писістрат (560 – 527 рр. до н.е.). Він не скасував закони Солона, однак більше притиснув євпатридів. Писістрат відібрав землі у багатьох євпатридів і поділив їх серед селян, ввів державні субсидії збідні-лим землеробам, надавав їм у кредит насіння, худобу, інвен-тар, запровадив пенсії інвалідам війни. Було запроваджено інститут роз’їзних суддів з метою зміцнення законності і пра-восуддя.

За Писістрата вперше було введено державний податок у розмірі 1/10 частини урожаю, що полегшило утримання апа-рату управління, зробило його менш залежним від аристократії.

Правління Писістрата і його синів продовжувалось з 560 до 527 р. до н.е. Політика Писістрата була спрямована на під-тримання державного порядку, соціального спокою, вона стимулювала економічний і культурний прогрес та мала в ці-лому позитивний вплив на розвиток афінського суспільства. Але режим тиранії не влаштовував впливових рабовласників, які були незадоволені зосередженням влади в руках однієї особи. У результаті відкритого виступу знаті проти тиранії остання була скинута. Розпочалася боротьба за владу між Клісфеном, якого підтримував народ, та Ісагором, представником аристократії. Ця боротьба закінчилась перемогою Клісфена.

З іменем Клісфена пов’язана подальша демократизація афінського політичного ладу. У 509 р. до н.е. він провів дер-жавні реформи, які призвели до остаточної ліквідації залишків родового ладу.

Свої реформи Клісфен розпочав з введення нового адмі-ністративного поділу, побудованого на територіальному принципі. У результаті вся Аттика поділялась на три терито-ріальні округи: місто Афіни з передмістям, внутрішня центральна полоса і берегова полоса. Кожний округ складався із 10 рівних частин (тритій). Три тритії, по одній із кожного округа, об’єднувались у філу, і, таким чином, було створено 10 територіальних філ.

Метою реформи було змішати населення, роз’єднати ро-ди і тим послабити силу євпатридів.

Рада чотирьохсот була замінена на раду п’ятисот ( по 50 чоловік від кожної філи).

При Клісфені були також розширені ряди афінських громадян шляхом надання багатьом метекам громадянських прав. Була створена колегія десяти стратегів (по 1 від кожної філи).

Для того, щоб зберегти новий порядок від замахів на нього з боку ворогів, був введений остракізм ( суд черепків). Остракізм був формою таємного голосування, при якому ко-жен голосуючий писав на черепку ім’я людини, що здавалась йому небезпечною для існуючого ладу. Коли одне і теж ім’я повторювалось при підрахунку голосів 6 тис. разів, то ця осо-ба піддавалась вигнанню з Афін на 10 років без конфіскації майна.

Реформи Клісфена були більш послідовні, ніж реформи Солона, і завершили більш ніж столітній період гострої боротьби між родовою аристократією і демосом, що закінчилась пе-ремогою останнього. У результаті в Афінах склалась рабо-власницька держава у формі демократичної республіки.

V ст. до н.е. відкрилось греко-перськими війнами (492 – 479 рр. до н.е.), що мали велике історичне значення. Грецька політична система і грецьке військо в цих війнах блискуче виправдали себе.

Після завершення перських війн в Афінах спостеріга-ються два політичні рухи: демократичний та олігархічний. Їх боротьба закінчилась перемогою демократії.

Уже під час війн у державному ладі Афін відбулися сут-тєві зміни. Вибрання архонтів шляхом голосування було за-мінено вибранням шляхом жеребкування, право бути обра-ним в архонти отримали і вершники. Ця рефома свідчить не тільки про демократизацію державного ладу Афін, але і про зниження ролі архонтів, що було пов’язано з підвищенням стратегів.

Подальша демократизація афінського державного ладу пов’язана з іменами Ефіальта і Перікла.

У 462 р. до н.е. афінська демократія під керівництвом Ефіальта провела через народні збори закон про позбавлення ареопага всіх політичних функцій. Він був позбавлений права накладати вето на постанови народних зборів, передавши це право геліеї. Право контролю за посадовими особами і нагляд за виконанням законів перейшли до ради 500 і народних збо-рів, але головним чином до геліеї. Скоротилась судова компе-тенція ареопага: за ним залишились лише релігійні справи і деякі кримінальні.

Після вбивства Ефіальта афінську демократію очолив Перікл. При Періклі відбувається більш чіткий поділ властей: законодавча влада належала народним зборам, виконавча – Раді 500 і магістратам, судова – геліеї. Принцип жеребкування розповсюджується на більшість раніше виборних посад, вводиться плата за участь у виконанні громадських функцій.

У середині V ст. до н.е. пішли в минуле солонівські роз-ряди. У 457 р. архонтом Афін уперше був вибраний предста-вник третього розряду (заміщення посад стало можливим не-залежно від належності до певного розряду).

Зміст реформ Солона

Плутарх говорить, що “найбільш розважливі люди в Афінах, бачачи, що

Солон, мабуть, єдина людина, за котрою немає ніякої провини, що не є

спільником багатих у їхніх злочинах і в той же час не пригноблений злиднями

як бідні, стали просити його взяти у свої руки державні справи і покласти

кінець розбратам... ”. Афіняни любили Солона і довіряли йому, “...прийняли

з задоволенням: багаті - як людину заможню, а бідні - як чесну...”.

Належачи до тієї групи землевласників, джерелом існування якої були

торгові операції, Солон не був зацікавлений у руйнуванні селянства, але, як

аристократ, він був не схильний позбавляти знать її першості в державі.

Тому він пішов на хитрість.

Солон обіцяв “незаможним розподіл землі, а людям багатим -

забезпечення боргових зобов'язань”. Але він і не подумав задовольнити

вимоги народу, що бунтує, цілком. Народних вождів, що вимагають

перерозподілу, він назвав “такими, що вийшли на грабіж” і говорив, що він

не може “...рідних дати худим і шляхетним частку рівну мати”. Своїм

завданням Солон бачив не задоволення вимог ворогуючих боків, а відновлення

належного порядку в державі.

Солону доводилося лавірувати між обома боками. Сам він говорив, що

йому доводилося “вертітися немов вовку серед зграї псів”.

У першу чергу Солон зробив так звану сисахфію (буквально -

“струшування тягаря”). Признавалися недійсними всі процентні борги. Так

само стали вважатися незаконними захоплення селянської землі під виглядом

застави і скинулися заставні стовпи, що стояли на селянських ділянках. Всі

ті, хто потрапив у боргову кабалу були звільнені й одержали свої ділянки.

Відомо, що Солон навіть розшукував селян, що потрапили в рабство за

кордоном, і викуповував їх за державний рахунок. З цього моменту боргове

рабство в Афінах скасовувалося. Сисахфія була визнана Аристотелем найбільш

демократичним заходом. Зміст її сам Солон пояснював так: “Буде тоді лише

народ усього краще йти за вождями, коли не живе у вузді, не пригноблений

вище сил”.

Зміни, зроблені Солоном, виявилися революційними. Селянська земля

фактично належала землевласникам - аристократам, а самі селяни позбавилися

свободи, так що Солон зламав сформовані соціальні відносини, після його

реформ уся структура афінського суспільства стала іншою.

Солон вжив заходів і в інтересах торгово-ремісничого населення.

Звільнення селян без грошей і інвентарю сприяло одержанню власниками

майстерень дешевих робочих рук. Великим морським крамарям було вигідно

залучення в Афіни як можна більшого числа фахівців - ремісників через

величезний попит на афінський товар. У їх же інтересах особам, вигнаним із

рідних держав, дозволено було селитися в Афінах і одержувати громадянські

права. Крім того, особам, що вирішили назавжди зі своєю родиною

переселитися в Афіни для заняття ремеслом, також були надані громадянські

права. Звичайно, ці заходи викликали величезний приплив населення, і Афіни

швидко перетворилися в державу з добре розвинутими торговими і ремісничими

прошарками, а також торговими відносишенами.

Солон видав також закон, за яким батьки, що не навчили свого сина

ремеслу, не мали права вимагати його підтримки в старості. Ця міра також

повинна була збільшити число ремісників.

І, нарешті, заборона вивозу хліба з Афін, викликала падіння цін на

нього, що було, звичайно, дуже невигідно заможним селянам і аристократам -

землевласникам, але зате було вигідно крамарям і ремісникам.

Як видно з цих заходів, Солон дійсно став “першим простатом народу”

(так говорив про нього Аристотель). Він багато чого зробив для того, щоб

полегшити його положення, але не залишив без уваги і торгово-ремісничі

шари.

З розвитком Афін як морської торгової держави старий розподіл

суспільства на евпатридів, геоморів і деміургів став гальмувати розвиток

економіки. У людей, що належали до нижчих класів, не було стимулу

нарощувати свій добробут, тому що це нічого в їх правах не змінило б.

Багатий, він залишався незнатним і безправним. Люди процвітаючі, але, такі

що не мають знатного походження, часто ставали жертвами сваволі з боку менш

заможних, але більш високого соціального статусу. При пануючій соціальній

структурі неможлива була вільна конкуренція, а значить і ринкова модель

розвитку економіки.

Тому далекоглядний Солон “на підставі оцінки майна ввів поділ на

чотири розряди, що існували і раніш: пентакосиомедімнів, вершників,

зевгітів і фетів. Всі взагалі посади він дав виконувати громадянам із

пентакосиомедімнів, вершників і зевгітів... Кожному розряду дав посаду

відповідну до розміру майнової оцінки, а тим, що належать до розряду фетів

дав участь тільки в Народних зборах і судах”.

Розподіл населення за майновим цензом був дуже важливим для розвитку

ринкових відносин. Тепер будь-яка людина незалежно від походження могла

підвищувати свій соціальний статус, підвищуючи рівень свого добробуту.

Відповідно афіняни одержали потужний стимул для більш якісної й об'ємної

роботи. Вільна конкуренція призвела до більш інтенсивного товарно-грошового

обороту, що підвищило не тільки рівень життя окремих громадян, але і рівень

добробуту держави в цілому.

Таким чином, Солон, перебуваючи при владі, врятував державу від

кривавого перевороту. Він задовольнив мінімум вимог ворогуючих таборів. І

хоча прийшлося йому пуститися на обман обох сторін, безперечно, головна

заслуга Солона перед батьківщиною в тому, що він дав можливість

економічного зростання Афінам, дозволивши розвиватися ринку.

Висновки

До VI століття до н.е. в Афінах складалася вкрай напружена обстановка.

Розвиток товарно-грошових відносин призвів до подальшого соціального

розшарування вільного населення. У середовищі вільних виникає цілий

комплекс протиріч - між багатими і збіднілими евпатридами, які все ще

утримують владу, і багачами з землевласників, крамарів і ремісників, що

прагнуть до влади і використовують невдоволення бідноти і середніх та

дрібних власників. Ці протиріччя кристалізувалися як протиріччя між багатою

родовою аристократією і народом (демосом), очолюваним багачами.

Для пом'якшення цих протиріч і зімкнення усіх вільних у єдиний

панівний клас були потрібні глибокі соціальні і політичні перетворення.

Започаткував їх Солон, обраний архонтом у 594 році до н.е. Головною метою

реформ Солона було примирення інтересів різних ворогуючих угруповань

вільних. Тому вони носили компромісний, половинчастий характер.

Реформи Солона з'явилися важливим етапом в утворенні держави в

Афінах, і їхні результати можна порівняти з політичною революцією.

Але компромісний характер реформ перешкоджав вирішенню гострих

протиріч. Реформи викликали невдоволення родової аристократії і не

задовольнили цілком демос. Боротьба між ними продовжувалася і призвела до

встановлення тиранії Пісістрата, а потім його синів (560- 527 роки до

н.е.), що закріпили успіхи демосу в боротьбі з аристократією й зміцнили

політичний устрій, створений Солоном. Пісістрат полегшив положення дрібних

землевласників, надавши їм кредит. Великий розмах будівництва суспільних

споруджень давав засоби існування бідноті.

Обстановка після реформ Солона

Після 594 року в Афінах борються три групи: педіеї, жителі найбільш

родючої рівнини Афін, паралії, жителі півострова, розташованого на південь

від Афін, переважно моряки і крамарі і диакрії, жителі гористої місцевості

в північно-східній частині Аттики. Педіеї виражали інтереси реакційних

землевласників, паралії - торгової аристократії і заможних городян, а

диакрії - дрібного селянства, звільненого Солоном від кабали і міської

бідноти. На чолі педіеїв стояв Лікург із роду Етеобутадів, на чолі параліїв

- Мегакл із роду Алкмеонідів, і на чолі диакріїв через деякий час після

реформ Солона став Пісістрат. Рід Пісістратидів до цього часу зубожів, чим

і пояснюється пекуча ненависть Пісістрата до педіеїв, що послужила, за

словами Аристотеля, причиною довіри до нього народу. Все афінське населення

розділилося на три табори, що підтримують якусь групу.

У результаті боротьби цих таборів встановлений Солоном і проіснувавший

лише чотири роки мирний порядок повалився і не відновлювався протягом

одинадцятьох років. Незабаром через непримиренність ворогуючих боків

прийшлося вдатися до компромісу: створена колегія з десятьох архонтів -

п'ять із них евпатриди, троє селян і два ремісники. Але такий порядок

виявився нестабільним, і влада знову перейшла до рук аристократії.

Свідчення цьому - лише монети, на котрих знову стали чеканитися родові

герби.

Це нове захоплення свідчить про безнадійність усякого компромісу в

таких умовах, про можливість захоплення влади і встановлення тиранії.

Пісістрат як ніхто інший підходив на роль народного вождя. Історично

склалося, що ця роль надавалася людям, що прославилися своїми військовими

подвигами. Пісістрат був блискучим полководцем, він завоював острів

Саламін, що був перешкодою торгівлі, тому що займав вихід з афінської

гавані. Йому ж вдалося захопити гавань Мегари Нісею, що поставило Мегару в

економічну залежність від Афін. Так, що Пісістрат зробив неоціненну послуги

афінянам. Багато в чому завдяки цьому його група посилювала свій вплив.

Правда, у 560 році до н.е. Пісістрат був вигнаний з Афін, але, зібравши у

вигнанні численну армію з найманців, незабаром повернувся, і, спираючись на

союзників, знову досяг влади.

Прийшовши до влади, Пісістрат, насамперед, приступив до масового

вигнання противників. Деякі з аристократичних родів все ж залишилися,

прийнявши владу Пісістрата. Це була землевласницька знать, що прекрасно

знала, що йому нічого не варто розорити і вигнати їх, а у вигнанні без

землі, без торгових зв'язків і навиків вони б не вижили. Таким чином, ця

частина аристократії була змушена миритися з новими порядками.

Пит 17

Тиранія (грец. τυραννίς - свавілля) - форма державної влади, встановлена ​​насильницьким шляхом і заснована на одноосібному правлінні. Також тиранія - це форма політичного устрою ряду середньовічних міст-держав Північної і Середньої Італії, тобто Синьйорія.