Похід ксеркса

Дарій I, розуміючи, що його військово-політичному престижу завдано сильного удару, з подвійною енергією почав приготування до нового вторгнення в Грецію. Проте його смерть в 486 р. до н. е., а потім повстання, що спалахнули, у Вавилонії і Єгипті перешкодили новому цареві, синові Дарія, Ксерксові завершити ці приготування. Але, відновивши відносний спокій у своїй великій державі до 483 р. до н. е., Ксеркс енергійно приступив до прямої військової і дипломатичної підготовки вирішального походу на Грецію. З усіх кінців імперії стягувалися військові контингенти в Малу Азію, будувався флот, заготовлювалися спорядження, продовольство і припаси. Оскільки транспортування величезній армії, прямим шляхом, через Егейське море, була неможливим, затвердили «маршрут Мардонія» — довший, але надійніший обхідний шлях уздовж північного узбережжя Егейського моря. Тут на скорених ще Мардонієм землях, включаючи Македонію, що визнала перський протекторат, будувалися склади для постачання великої армії. Щоб убезпечити себе від випадковостей плавання уздовж мису Афона, багатого вирами і рифами (саме тут загинув великий персидський флот в 492 р. до н. е.), біля основи півострова Акте був проритий 2-кілометровий канал для проходу судів. Була проведена ретельна дипломатична підготовка походу. Не жаліючи золота для підкупу, перси добилися підтримки з боку ряду аристократичних полісів Фессалії, Беотії. Аргос заявив про свій нейтралітет, що було вигідно персам. Щоб попередити можливу допомогу з боку полісів Великої Греції, Ксеркс домовився з Карфагеном про активізацію військових дій в Сицилії, які скували сили західних греків. До 481 р. до н. е. приготування були закінчені, величезна перська армія, яка налічувала не менше 150—200 тис. воїнів (Геродот, сильно перебільшуючи сили персів, називає фантастичну цифру в 5,28 млн. воїнів), потужний флот до 1200 судів різного класу були готові до вторгнення. Надаючи особливе значення кампанії, цю найбільшу армію старовини очолив сам цар царів Ксеркс. Страшна, смертельна загроза нависла над Елладою. У Греції теж готувалися до війни, домагаючись військово-політичної єдності численних і часто ворогуючих між собою полісів і консолідації усередині самих полісів, з одного боку, і вигнання проперських елементів і різних опозиційних сил — з іншою. Природно, нарощувалася військова потужність кожного полісу, розроблялися різні плани відбиття перської агресії. До 481 р. до н. е. у Балканській Греції вдалося припинити міжусобиці і на конгресі в Коринфі знаходився військовий союз 31 полісу Греції. Об’єднувалися збройні сили і флот, що виставляються в максимальній кількості, на чолі об’єднаної армії і флоту були поставлені спартанські царі як найдосвідченіші воєначальники. Краще всього в джерелах відбито політичне життя Афін того часу. Афіни були непримиренним ворогом персів, а перські царі вели підготовку до вторгнення в Елладу під приводом помсти саме Афінам. Після марафонської перемоги афіняни вжили рішучі заходи для боротьби з проперськими елементами, передусім прибічниками вигнаного тирана Гіппія, найближчого радника персів в Марафонській битві. Використовуючи введену Клісфеном процедуру остракізму, афіняни вигнали найбільш впливових прибічників Пісістратидів (Гіппарха, сина Харма, і Мегакла, сина Гіппократа). З питань зміцнення військової могутності Афін в Народному зібранні розгорілася боротьба між прибічниками політичного угрупування на чолі з Фемістоклом і іншим, очолюваним учасником марафонської битви Арістідом. Фемістокл закликав до посилення морської могутності Афін. Він висунув програму будівництва сильного військово-морського флоту у складі 200 самих швидкохідних судів — трієр, розширення афінської гавані, спорудження портових будівель і постійних тренувань суднових екіпажів. Реалізація морської програми Фемістокла припускала проведення наступальних дій і активної зовнішньої політики афінської держави. Для виконання цієї програми передбачалося використати доходи з Лаврійських срібних копалень збільшивши їх шляхом активнішої експлуатації копалень. Програма Фемістокла мала не лише військовий, але і політичний аспект. Її реалізація піднімала політичну роль нижчих прошарків афінського громадянства, представників четвертого майнового розряда за солонівським становим діленням — фетів. Фети не мали засобів на придбання дорогого гоплітського спорядження і могли служити головним чином у флоті. Ось чому програма Фемістокла зустріла заперечення з боку заможних прошарків афінських землевласників, інтереси яких представляв Арістід. Він прагнув до зміцнення гоплітського війська, будівництва оборонних укріплень навколо Афін і проведення більше пасивної зовнішньої політики. До кінця 80-х років V ст. до н. е. угрупування Фемястокла отримало перемогу, його політичний супротивник Арястяд був вигнаний остракізмом, і морська програма Фемястокла стала енергійно проводитися в життя. Її успішному проведенню сприяла така демократична реформа афінського державного устрою, як введення жеребу при виборі вищих посадовців в Афінах — архонтів. Якщо раніше вони обиралися відкритим голосуванням, на результати якого аристократія могла впливати через залежних осіб підкупом і іншими засобами, то після 487 р. до н. е. від усіх 10 територіальних фял обиралися 500 кандидатів, з яких сліпа доля вибирала дев’ять вищих магістратів-архонтів. Проте, прагнучи до об’єднання сил напередодні перського нашестя, афіняни дозволили повернутися в місто усім підданим остракізму, у тому числі і Арістіду, який разом з Фемістоклом взяв найдіяльнішу участь у військових діях, що незабаром розгорнулися. Великий афінський флот, що складається з кращих судів того часу, керованих тренованими командами, вдало доповнював прекрасну спартанську важкоозброєну піхоту. Разом з ополченнями і судами інших союзних полісів Еллада мала в розпорядженні великі сили для відбиття перського нашестя. Ранньою весною 480 р. до н. е. почався великий похід Ксеркса на Елладу. Перси переправилися по двох понтонних мостах через протоку Геллеспонт, причому переправа не обійшлася без курйозу: сильна течія і хвиля зруйнували один понтонний міст. Розгніваний Ксеркс як типовий східний деспот, що вважає себе повелителем не лише людей, але і стихій, наказав покарати бичами води Геллеспонта, для його утихомирення у воду були кинуті кайдани. Будівельники моста були обезголовлені. Довелося зводити новий міст. За підготовленим маршрутом перси благополучно пройшли усе фракійське узбережжя і Македонію. Греки спочатку припускали тримати оборону у вузького входу в Темпейську долину (Північна Фессалія) і навіть вислали туди 10-тисячний загін, але, побоюючись зради фессалійської аристократії, залишили оборонні позиції і відступили. Новим оборонним рубежем було обрано вузьку Фермопільську ущелину, по якій проходила єдина дорога з Фессалії в Середню Грецію. Тут були побудовані оборонні споруди — стіна, вежі (їх залишки виявлені археологами). Сюди попрямував звідний загін з 7,2 тис. гоплітів, включаючи 300 спартанців на чолі з їх царем Леонідом. Одночасно сильний грецький флот з 270 трієр зайняв позиції біля північного краю острова Евбеї у мису Артемісій. Оборона Фермопіл і битва біля Артемісія переслідували обмежені цілі: перевірити бойову готовність персів, з одного боку, а з іншої — згуртувати в спільній битві союз грецьких міст і збудити ненависть до загарбників. Поки не могло бути і розмови про вирішальну битву як на суші, так і на морі — занадто нікчемні були сили греків в порівнянні з армією Ксеркса. Поставлені цілі були досягнуті. Оборона Фермопіл перетворилася на символ нещадної і священної боротьби за незалежність Греції. У бойовому епізоді у Фермопіл в усьому блиску проявилися кращі сторони грецької військової організації. Величезна армія персів впродовж чотирьох діб штурмувала грецькі позиції, які захищаються невеликим загоном. Справа дійшла до того, що злякані героїчними діями греків, перські воїни відмовилися йти в атаку і їх за наказом царя погнали вперед бичами. Ксеркс був вимушений ввести у бій свою знамениту гвардію, так званих «безсмертних», що робилося в дуже окремих випадках. Але і «безсмертні» не могли збити греків з їх позицій. Леонід виявився блискучим тактиком. Він уміло використав місцеві умови і майстерно побудував свою оборону. У бою греки застосовували маневрування, неправдиві відходи назад, після чого знову вибудовувалися у фалангу і завдавали нищівних ударів ворогу. Ксеркс гнівався, але усе було марно. Склалася парадоксальна ситуація: найпідготовленіша і більша перська армія нічого не могла поробити з маленьким грецьким загоном. Ксеркса виручив зрадник-фессалієць. За велику суму він показав обхідну дорогу і вивів персів в тил захисників Фермопіл. Вважаючи подальшу оборону безглуздою, Леонід, щоб врятувати велику частину воїнів, що залишилися, наказав їм відійти. На місці битви залишилися лише спартанці, яким закон забороняв відступати з поля бою. До них добровільно приєдналися воїни з міст Феспій і Фіви. Після героїчного опору усі вони пали у битві, і стало ясно, що в Елладі Ксеркс зустріне таких же доблесних захисників. Над похованням спартанців згодом був поставлений пам’ятник — сидячий лев, на постаменті вибиті слова, вигадані одним з кращих тодішніх поетів Симонідом:

О подорожній, повідай усім громадянам Лакедемона: Тут ми в могилі лежимо, чесно виконавши закон. Героїчна смерть захисників Фермопіл в 480 р. до н. е. стала у світовій історії символом військової мужності. Одночасно з обороною Фермопіл розігралася морська битва у мису Артемісій. Впродовж трьох днів тривала битва, але жодна із сторін не добилася успіху. Після загибелі Леоніда грецький флот відійшов від Артемісія і разом з кораблями інших полісів встав біля Афін навпроти острова Саламін. Пройшовши Фермопільські тіснини, величезна персидська армія наводнила Середню Грецію. Аттика була розграбована. Оскільки місто Афіни не мало міцних оборонних споруд і не було пристосовано до тривалої облоги, його жителі були евакуйовані в м. Трезени в Арголіді і на сусідній острів Саламін. Складну справу евакуації, розміщення і постачання біженців з Афін узяла на себе аристократична Рада Ареопагу, вплив якої на державні справи сильно зріс. Залишені жителями Афіни були захоплені персами і знищені вогнем.

Веслярі на трієрі. Фрагмент барельєфа

Незважаючи на захоплення Середньої Греції, у тому числі Афін, основні військові сили греків, союзна армія і флот були збережені. Згідно з первинними планами, греки усією армією повинні були обороняти Коринфський перешийок, де зводилися потужні оборонні споруди. Ось чому спартанці наполягали на перекладі зосередженого в Саламінській протоці союзного флоту ближче до сухопутної армії. Проте афінські керівники і передусім Фемістокл запропонували інший план: дати рішучу морську битву у вузькій Саламінській протоці, де швидкохідні і маневрені грецькі трієри мали б перевагу над громіздкими і тихохідними судами супротивника. А морська перемога, на думку афінян, могла круто повернути долю усієї війни. Сам Ксеркс, у свою чергу, рахував рішучу морську битву в даний момент вкрай бажаною тому, що у нього була майже подвійна перевага у кількості судів, їх фінікійські команди він вважав досить досвідченими в морській справі. До того ж грецький флот був відірваний від сухопутного війська, тоді як персидські кораблі тісно взаємодіяли з основним складом армії. Прагнучи схилити спартанців до рішучої битви, Фемістокл застосував наступну хитрість. У табір персів був посланий лазутчик, який передав Ксерксові нібито секретні відомості про відхід грецького флоту з-під Саламіну. Повіривши цим донесенням, а вони могли відповідати дійсності, Ксеркс наказав зайняти виходи з Саламінської протоки і тим самим блокувати грецький флот. Битва стала неминучою. Вона сталося 28 вересня 480 р. Як і припускав Фемістокл, швидкохідні і маневрені грецькі судна, що прекрасно орієнтуються в мілководді вузької протоки, зломили наполегливий опір персів і знищили майже увесь їх величезний флот. У безсилій люті Ксеркс спостерігав з берега за загибеллю своїх судів. Знищення перського флоту різко змінило військову ситуацію. Грецькі кораблі могли тепер перерізати усі комунікації з Малою Азією, знищити понтонні мости через Геллеспонт і поставити в скрутне становище сухопутне військо. Тому Ксеркс міняє плани військової кампанії. Зі значною частиною армії і залишками флоту він повертається в Азію. У Середній Греції залишився відбірний корпус на чолі з досвідченим Мардонієм.

Схема розташування веслярів на трієрі

Мардоній відвів свої війська в дружню персам Беотію, реорганізував їх і весною наступного 479 р. до н. е. знову захопив і розграбував Афіни. Біля мису Мікалі готувалися резервна армія і флот, які повинні були підстраховувати дії Мардонія. У 479 р. до н. е. грецьке союзне командування розробило план комбінованого удару і знищення одночасно і сухопутної армії Мардонія у Беотії, і резервної бази біля Мікалі. Союзне грецьке ополчення під командуванням талановитого спартанського воєначальника Павсанія зібралося у Беотії і біля міста Платеї нав’язало рішучу битву Мардонію (479 р. до н. е.). Битва біля Платеях, одна з найбільших сухопутних битв античності, є зразком військового мистецтва Давньої Греції. Мардоній мав в розпорядженні відбірне 70-тисячне військо, грецьке союзне ополчення було не меншим. В ході битви були показані зразки військової хитрості, тактичного таланту і умілого маневрування великих мас піхоти. Обидва полководці — Мардоній і Павсаній — збудували війська на укріплених позиціях і кожен прагнув виманити супротивника з укріплень, змусивши завдати першого удару. Кінноті Мардонія вдалося виявити і засипати джерела водопостачання греків, перехопити вози з продовольством і тим самим поставити в скрутне становище їх військо. Не маючи можливості залишатися на своїх укріплених позиціях, Павсаній здійснює ризикований і абсолютно несподіваний для супротивника маневр. Глухою ніччю він наказав знятися з позицій своєму центру, що складається з гоплітів союзних міст, відійти на 20 км до Платеїв і там закріпитися. Потім почав відхідний рух по різних дорогах, але підтримуючи зв’язок один з одним, правий фланг, займаний спартанцями, за ним лівий фланг, займаний афінянами. Уранці, коли перси виявили порожній табір греків, Мардоній наказав своїм воїнам знятися з позицій і рухатися до Платеїв, а сам на чолі відбірного авангарду і кінноти спішно кинувся переслідувати, як він вважав, відступаючого безладно супротивника. Ось цього-то і чекав Павсаній. Як тільки з’явилися перші персидські вершники, спартанці розгорнули фалангу і зустріли персидський авангард усією своєю потужністю. У вирішальний момент бою підоспіли афіняни, і перси були розсіяні. У бою був убитий і Мардоній. Коли ж підійшли інші частини перської армії, спартанці і афіняни розгромили позбавлене командувача військо. Ар’єргард персів під командуванням Артабаза так і не встиг підійти до місця битви. Дізнавшись про повний розгром основної частини армії, Артабаз поспішив зі своїм корпусом в Малу Азію. Битва біля Платеях закінчилася повним розгромом відбірної армії Мардонія. Того ж дня союзна ескадра на чолі із спартанським царем Леотіхідом і афінським стратегом Ксантіппом атакувала резервну базу персів біля мису Мікалі і комбінованою атакою з моря і суші знищила сильну персидську армію і спалила велику частину перських судів. Битви біля Платей і Мікалі стали блискучим завершенням напруженої боротьби греків з армією Ксеркса. Після її загибелі великий цар вже і не мріяв про підкорення вільної Еллади, військова потужність Перської монархії була настільки розхитана, що цареві доводилося думати про те, як би утримати свою державу від розпаду. У військових діях грецьких полісів з перською державою стався поворот. Стратегічна ініціатива перейшла до греків. Відбивши напад на Балканську Грецію, греки поставили перед собою нові завдання: звільнення від перського панування міст західної частини Малої Азії і проток.

Пит 21