По війні [ред.]

У 238 римляни, скориставшись повстанням проти Карфагена найманих військ, лівійців і рабів, всупереч умовам мирного договору захопили Сардинію й Корсику. Карфагеняни в період між 237–219 не лише відновили економічний і військовий потенціал, але і значно розширили під керівництвом Гамількара Барки (до 229), Гасдрубала (до 221) і Ганнібала свої володіння в Іспанії.

Перша Пунічна війна кінчилася перемогою Риму, але основне питання — питання про політичне і економічне панування в Західному Середземномор'ї залишилося невирішеним. Військово-політичне значення, а тим більше економічна потужність Карфагена зовсім не були зломлені, суперництво двох найбільших держав Західного Середземномор'я не припинилося. За таких обставинах нове військове зіткнення було неминуче.

Пит 45

Дру́га Пуні́чна війна́ (звана також римлянами «війно́ю про́ти Ганніба́ла» і ганніба́ловою війно́ю^[3]) — війна, що тривала з 218 по 202 до н. е., театрами військових дій якої було Західне Середземномор'я. Це була друга з трьох воєн між колишньою фінікійською колонією Карфагеномі залежними від нього державами проти Римської республіки. Їх називають«Пунічними війнами», від римської назви карфагенян — punici (більш стародавнє — poenici, через фінікійське походження карфагенян). У сучасній історіографії слово «пунічний» (punic) використовується по відношенню до Карфагена, на відміну від «фінікійський» (phoenician).

Джерела [ред.]

Основним джерелом про другу Пунічну війну є праця римлянина Тита Лівія«Історія від заснування міста», книги 21-30. Ще один римлянин Діон Кассійнаписав книгу «Римська історія», в якій теж описується друга Пунічна війна.

Важливі і грецькі джерела. Полібій у II ст. до н. е. написав історичну книгу під назвою «Загальна історія», яка включає події 264—146 до н. е. Плутархна початку II ст. написав працю «Порівняльні життєписи», у якому викладає біографії знаменитих греків і римлян. Про другу Пунічну війну розповідається у нього в біографіях Фабія Максима і Марцелла, римських полководців в цій війні. Александрієць Аппіан написав в 160-і рр.^[4] книгу «Римська історія», яка описує історію Рима від заснування (753 до н. е.) до царювання Траяна (98-117). Друга Пунічна війна описана у нього в VII книзі його праці, яка називається «Ганнібалова». Також можливо, щоДіодор Сицилійський описував цю війну в своїй «Історичній бібліотеці», але, на жаль, ці книги не збереглися.

Передісторія [ред.]

Докладніше: Карфагенська імперія в Іспанії

Мир 242 року до н. е. був куплений дорогою ціною. До римлян перейшли не тільки всі доходи, які карфагеняни отримували зСицилії, але й майже монопольне торгове панування Карфагена на Заході було істотно ослаблене. Поведінка Риму під часПовстання найманців в Карфагені ясно показала ворожість його позиції — стало ясно, що мирне співіснування між Римом і Карфагеном є абсолютно неможливим.

Рим і Карфаген на початок війни

Знов отримавши після придушення повстань посаду головнокомандуючого, Гамількар Барка почав війну в Іспанії, оскільки саме Іспанія була найзручнішим плацдармом для організації походу до Італії.

В результаті Карфаген не тільки повністю компенсував втрати під часПершої пунічної війни, але і придбав нові ринки збуту, а срібні копальні приносили такі доходи, що політичні супротивники Гамількара і Гасдрубала були абсолютно позбавлені можливості їм протидіяти. Дії Барки викликали природний неспокій грецьких колоній на Піренейському півострові. Вони відчули загрозу своїй самостійності і звернулися за захистом до Риму, який отримав бажаний привід втрутитися в іспанські справи. Вже за життя Гамількара відбулися переговори між Римом і Карфагеном, і між ними були розділені сфери впливу (південна — пунічна, північна, — римська), а їх межею визнавалася річка Ібер.

Рим порушив угоду, уклавши союз з Сагунтом (розташованим на південь від Ібера), що був направлений прямо проти Карфагена і мав на меті зупинити просування останнього на північ. Ганнібал спровокував конфлікт між Сагунтом і іберійськими племенами, що перебувала під пунічною владою, втрутився в конфлікт і під незначним приводом оголосив війну Сагунту. Після досить важкої 7-місячної облоги місто було узяте, а Рим і так і не зважився надати Сагунту військову допомогу, лише посольство послане до Карфагена вже після узяття міста прямо оголосило про початок війни.

Перед походом до Італії Ганнібал дав армії відпочинок на всю зиму. Серйозну увагу він приділяв обороні Африки і Іспанії. У Африці Ганнібал залишив 13850 піхоти і 1200 вершників^[5], набраних в Іспанії, туди ж були направлені 870 балеарських пращников. Сам Карфаген додатково підсилили 4000-ним гарнізоном. Командувати пунічними військами в Іспанії Ганнібал призначив свого брата Гасдрубала і передав в його розпорядження значні військові сили: піхотинців — 11 850 лівійців, 300 лігуров, 500 балеаров, і вершників — 450 лівіофіникіян і лівійців, 300 ілергетов, 800 нумідійцев^[6]. Крім того, у Гасдрубала були 21 слон і для оборони побережжя від римського вторгнення з моря флот у складі 50 пентер, 2 тетрер і 5 трієр^[7].

Армія вторгнення складалася приблизно з 50 000 піхотинців, 9 000 вершників і 37 слонів. Тим часом римляни також готувалися до війни консул Тіберій Семпроній Лонг мав 24000 піхоти, 2400 вершників і 160 кораблів, Другий консул — Публій Корнелій Сципіон I мав 22000 піхоти і 2200 вершників. Армія Риму в Галії, під начальством претора Луция Манлія налічувала 18000 піхоти і 1600 вершників. В цілому римська армія налічувала 64000 піхоти і 6200 кавалерій — небагато чим більш, ніж було у Ганнібала. Істотна перевага римлян полягала, в тому, що їм належало воювати на батьківщині і для них мобілізація додаткових військових контингентів була простішою справою, ніж для пунічного полководця отримання підкріплень. Не можна, втім, не бачити і розпиленості римської армії, і відсутності єдиного командування, що, звичайно, утрудняло римлянам ведення бойових операцій. На щастя для Карфагена Ганнібал був генієм військової справи.