Історія. Політична боротьба [ред.]

Вже у VI столітті до н. е. розгортається боротьба демосу проти аристократії, в руках якої зосереджувалась земля. Родючої землі в Греції було мало, тому вона була мірою багатства особи.

В Афінах архонт Солон запровадив низку реформ, а головне скасував боргове рабство, що заклало основи Афінської демократії. Проте опір аристократії був настільки потужним, що приборкати її могла тільки зброя. Так в грецьких містах сформувалася особлива форма тиранії, яка мала на меті захист селян та ремісників: в Коринфі — тиранія Кіпсела та Періандра; вАфінах — тиранія Пісістрата і подальші реформи Клісфена, на Самосі — тиранія Полікрата, а також тиранії міст Сікіону, Мілету, Ефесу тощо.

Під тиранією греки розуміли одноосібне правління, що спирається не на традиції і спадковістьвлади (як монархія), а не застосування насильства до демосу (народу). Тиран захоплював владу силоміць і був наближений до статусу сучасних диктаторів. Як і у диктатора — владатирана була необмеженою.

У влади, зосередженої в руках одної особи, є свої переваги. Тому вона так часто виникає чи відроджується в скрутні часи держави. За умов видатної особи-тирана, здатної швидко знаходити відповідні рішення проблем та ефектно проводити їх в життя, тиранія має позитивне значення. На ранніх етапах становлення та формування грецьких держав так і було. Тиранії ранньої доби (7 — 6 ст. до н.е .) відомі як доба " старшої тиранії ". В материковій Греції тиранії в кінці 6 століття зникають. Але вони залишилися на періферії грецької ойкумени. В грецькій Іонії тиранічну владу пидтримували вояки Персії, бо вона нагадувала монархічну владу в самій Персії. Тиранія зберіглася в грецьких колоніях на Сіцилії та в Магна Греція (південь сучасного Апеннінського півострова) через войовниче оточення сусідніх племен і необхідність рішучого і швидкого їм опору.

Тиранія надзвичайно швидко втрачала позитивні риси в мирні часи чи при владі тирана-психопата. Нестримне прагнення греків до політичних свобод обмежувало час існування тираній, що видно з прогнозу, що отримав тиран Кипсел з Коринфу : він утримає владу і передасть сину, але вже онуки володарями не будуть. Так і сталося.

З історії відомо, що жоден з грецьких тиранів не створив влади, яка б перейшла у монархію. Ставлення до тиранії в 5 ст. до н. е. серед грецького суспільства було відверто негативним. Показовим було і увічнення пам'яті тираноубивць Гармодія та Аристогитона, яким встановили бронзові скульптури як героям.

Після скасування влади тирана силомиць, стародавні греки конфісковували їх майно, їх будинки руйнували, а тіла могли викинути з могил.

На хвилі гострої політичної кризи у 4 ст. до н. е. в містах-полісах Греції тиранія відроджується наново. Цю добу називають " молодшою тиранією ". Але після десятиліть демократичного устрою з рівністю усіх вільних громадян перед законом, влада тиранів викликає ненависть і спротив, а самі тирани перебувають в жаху перед трагічним власним майбутнім.

Тиранія Пісістрата

Звичайно, будучи вождем диакріїв, Пісістрат приступив до поліпшення

положення селянства. Він значно розширив селянський земельний фонд, наділив

селян ділянками з конфіскованих земель аристократії не тільки в Аттиці, але

і на Саламіні, на Лемносі й в інших володіннях Афін, причому він вжив

заходів до того, щоб земля знову не зосереджувалась у руках багачів. Він

щедро видає селянам із казенних сум позички і кошти на покупку худоби,

інвентарю і знарядь, потрібних для господарства і на необхідні витрати.

Уся діяльність Пісістрата була спрямована на врахування інтересів

дрібного селянства і їхнього захисту. Відомо, що Пісіситрат “сам давав у

борг бідним ... гроші на польові роботи так щоб вони могли добувати засоби

до життя землеробством...”. Здійснюючи таку політику, він хотів домогтися

життєздатності селянського господарства. Через це Пісістрат хотів розвити в

селянах почуття самоповаги, зробити їх “сіллю аттичної землі”. Він

перетворив у державне свято селянське свято Діоніса, він офіційно приписав

їм носити їхній національний костюм катонаку, чого вони вже почали

соромитися.

Існували думки і сучасників, і пізніших істориків про те, що Пісістрат

здійснював політику відповідно до інтересів народу не просто тому, що

хотів домогтися справедливості стосовно нього. Зокрема, Аристотель турботу

про народ пояснює так: по-перше, було вигідно, щоб селяни були розселені по

країні і не зосереджувались у місті, по-друге, така політика здійснювалося

для того, щоб селяни займалися землею і не мали ні часу, ні бажання

помишляти про управлінські справи, і, по-третє, обробка землі збільшувала

прибуток самого Пісістрата, тому що він одержував десяту частину врожаю.

Звичайно, визначену вигоду Пісістрат мав, але розпочаті їм заходи для

поліпшення положення селянства не були “побічним ефектом”, ця політика

здійснювалася усвідомлено і цілеспрямовано.

Пісістрат настільки зміцнив свою владу, що після його смерті в 527

році до н.е. вона без усяких потрясінь перейшла до його синів Гіппія і

Гіппарха. Правління Пісістратидів практично не відрізнялося від правління

Пісістрата.

У цей час серед аристократів стали формуватися групи вороже настроєні

до існуючого режиму. Їм було вигідно те, що передовий міський шар населення

перестав миритися з тиранією. Він міг із нею миритися доти, поки вона

знищувала його головного противника - аристократію. Коли ж це було

зроблено, диктатура стала відчуватися безпосередньо міським класом, тому що

заважала вільному його розвитку. До того ж в епоху правління Пісістратидів

у зв'язку з відкриттям нових ринків значення торгово-ремісничого населення

зросло і воно вже починає претендувати на те, щоб керівники держави цілком

відбивали його інтереси. Існувала ще одна умова, що викликала невдоволення

і слугувала опору опозиції. Біля VI в. до н.е. перси захопили протоки, у

результаті чого афіняни перестали одержувати хліб. Необхідність одержувати

його з Єгипту, Сицилії або Італії створювали перебої з постачанням і, отже,

підняли ціни на хліб. Це неминуче повинно було викликати невдоволення серед

селян і городян.

Користуючись цим, аристократія організувала ряд замахів на правителів.

У 510 році Гіппій залишив Афіни. Так закінчилася епоха тиранії.

Висновки

Афінська тиранія була більш стійкою, ніж в інших місцях, тому що до

510 року обходилася без терору і перетворила Афіни в потужне, багате і

впливове місто Греції. Навіть скептично настроєний Аристотель говорив, що

“Пісістрат, узявши у свої руки владу, управляв суспільними справами скоріше

в дусі громадянської рівноправністі, ніж тиранії...”. Недарма тиранію

називали “золотим віком”, “життям при Кроні”. Скинення тиранії здійснилося

лише після довгих зусиль навіть такої воєнізованої держави як Спарта, що

була спільницею аристократії в боротьбі з Пісістратидами. Це показує,

наскільки велика була симпатія до Пісістратидів серед афінян.

Після вигнання Гіппія спартанці хотіли поставити на чолі Афін

спартанофільску аристократію, очолювану Ісагором, але народ нічого і

слухати про це не хотів і в сформованій ситуації підтримав великих крамарів

і ремісників, очолюваних Клісфеном із роду Алкмеонідів, що підтримали

аристократію в боротьбі з Гіппієм і знову повернулися в Афіни після

вигнання. Після довгих терть влада знову опинилася в аристократії (на

афінських монетах знову чеканяться родові герби). Аттичне селянство не

могло з цим миритися. Селяни практично з усіх сіл збіглися в місто й взяли

в облогу Ісагора і його прихильників. Ісагор був розгромлений, і при владі

опинився представник торгово-ремісничої групи Клісфен. Будучи представником

групи, зацікавленої, насамперед у свободі товарно-грошового обігу, Клісфен

не видав ніяких законів для поліпшення положення бідноти. Всі його закони

стосувалися соціальних взаємовідносин і державного устрою, але в цьому

відношенні їм зроблено дуже багато: він завершив роботу Солона і Пісістрата

і як би підбив підсумок революції VI століття і створив той устрій, що із

деякими змінами протримався доти, поки афіняни стали незалежними.

Пит 18

Реформи Клісфена

Прийшовши до влади, Клісфен, насамперед, знищив останні залишки

родового розділу. При Солоні цивільне населення ділилося на родові філи,

фратрії і роди, очолювані аристократією. При Пісістраті вплив аристократії

зменшився, але переворот 510 року показав, що сили в неї ще є. Тому

Клісфен, насамперед, покінчив із родовими об'єднаннями. Однак, він не

схильний був до змін в області релігії, і цілком зберіг релігійне значення

філ і фратрій, але позбавив їх усякого значення в державній системі.

Замість чотирьох старих філ він розділив Аттику на десять нових немов би

перемішавши все населення, і принцип розподілу став територіальним.

Оскільки старі роди були особливо сильні в місцях знаходження садиб їхніх

представників, Клісфен включив у кожну філу по одній третині (“триттії”) із

різних місць Аттики: з Афін, із внутрішньої рівнини Месогеї і з прибережної

смуги. У кожній філі було приблизно однакове число мешканців. Філи

розподілялися на деми (окремі селища), що стали тепер адміністративною

одиницею. Іноді в дем входило декілька селищ, так, наприклад, в Афінах

кожний квартал міста був дем. Кожний дем мав своє самоврядування, вів

список проживаючих у ньому громадян. Головою дема був демарх - головний

скарбник, що мав поліцейські функції і стягував податки. У кожному демі

пропорційно числу мешканців за особливим розкладом вибиралися по жеребу

кандидати в Раду п'ятисот (вищий законопідготовчий орган держави).

Таким чином, із родовими привілеями було покінчено назавжди. Громадяни

офіційно іменувалися вже не по по-батькові, а по дему. Клісфен цілком

зберіг майнові привілеї, на вищі посади могли обиратися лише громадяни

трьох перших розрядів, що досягли тридцятьох років, незалежно від

походження.

Пісістратиди всі ще не втрачали надії повернути собі владу, тим

більше, що їх підтримувала Спарта, та й в Афінах було чимало їхніх

прихильників. Щоб попередити можливість повернення до тиранії, Клісфен ввів

остракізм (черепкування). У Народних зборах ставилося питання: чи потрібно

подавати черепки. Якщо так, то збиралися особливі народні зібрання для

черепкування під головуванням рад дев'яти архонтів і пританів (не менше 6

000 громадянин). Кожний писав на черепку ім'я того суспільного діяча, якого

він вважав небезпечним для спокою держави. Той, хто отримав більшість

голосів підлягав вигнанню на десять років, після закінчення яких міг

повернутися додому. Причому вигнання не тягло ніякої ганьби, майно вигнанця

залишалося його власністю, він продовжував користуватися всіма

громадянськими правами. Цей захід був досить ефективним, завдяки йому

багато противників і Клісфена, і наступних правителів були віддалені від

держави і не заважали проведенню перетворень.

Висновки

Таким чином, Клісфен міцно закріпив порядок, початок якому поклав ще

Солон. Він, звичайно, нічого не зробив для селянства, але з іншого боку, у

його інтересах діяв Пісістрат і на порівняно великий рівень підняв його

життя, а на торгово-ремісничу групу практично не звертав уваги. Тому до

приходу до влади Клісфена селянство не знаходилося в тяжкому положенні, а

крамарі бідували в наданні їм більшої свободи. Тому Клісфен і віддавав їм

усі сили.

Реформи Клісфена завершили довготривалий процесс становлення держави в

Древніх Афінах.

Пит 19