Велика грецька колонізація VIII—VI ст.

Процес соціально-економічного, політичного і культурного розвитку грецького суспільства VIII—VI ст. до н. е. породив таке цікаве явище в старогрецькій історії, як Велика колонізація, тобто виселення греків з міст Егейського басейну в численні колонії (по-грецьки «апойкії»), розташовані по узбережжю Середземного і Чорного морів. Всього було виведено декілька сотень колоній із загальним населенням в 1,5—2 млн. осіб. Які були причини цього потужного руху колонізації? Можна назвати декілька основних. Інтенсифікація грецької економіки, розвиток ремесел і торгівлі в полісах, вимагали розширення поля діяльності: потрібні були нові землі для громадян, що втрачають свої наділи, потрібні були джерела сировини, ринки збуту для продукції ремісничих майстерень — і усе це можна було знайти в колоніях, заснованих в зручних і багатих областях Середземномор’я і Причорномор’я, в територіях, що оточують їх, зайнятих місцевими племенами. Іншою важливою причиною виведення колоній був процес класоутворення і соціальної диференціації грецького суспільства, що протікав в VIII—VI ст. до н. е. Бідняки, що втратили свою землю, потрапили в чіпкі лапи лихварів, родичі, що закабаляються знаттю, зазнали поразки в соціальній боротьбі представники різних угрупувань, шукали удачі і добробуту на чужині, в знову заснованих колоніях. Аристократія не заважала такому переселенню, адже в колонію йшли невдоволені, небезпечні для панування знаті елементи, політичні супротивники. В той самий час правлячим кругам міст-метрополій було вигідно мати свої колонії, з якими встановлювалися взаємовигідні зв’язки, звідки отримували цінну сировину, куди можна було збувати продукцію маєтків і ремісничих майстерень, за допомогою яких метрополії розширювали свій політичний вплив.

Виведення численного населення в колонії було б неможливе без загального зростання чисельності грецького населення. Греція VIII—VI ст. до н. е. переживала свого роду демографічний вибух, викликаний цілим рядом причин, до кінця ще не досліджених, але, безперечно, однією з головних — бурхливий розвиток грецької економіки, що створює надлишки продукції, вимагає збуту, достатньої кількості сировини, робочої сили, яка забезпечує певний матеріальний достаток. У Великій грецькій колонізації можна виділити три різні напрями. Найбільш потужним був західний напрям. Першою колонією, заснованою греками на заході, було поселення на острові Пітекусси і місто Куми (у Кампанії), виведені біля середини VIII ст. до н. е. Незабаром були засновані міста, що перетворилися потім на найбільші і процвітаючі західногрецькі поліси: Сіракузи (733 р. до н. е.), Занкла (730 р. до н. е.), пізніше перейменована в Мессану, Регії (720 р. до н. е.), Тарент (706 р. до н. е.), Сібаріс, Кротон, Гела, Селінунт, Акрагант та ін. Сицилія і Південна Італія були так густо усіяні мережею грецьких колоній і поселень, грецькі колоністи настільки ґрунтовно освоїли ці території, що Південна Італія і Сицилія стали називатися характерним терміном «Велика Греція». На південному узбережжі Франції була заснована Массалія (прибл. 600 р. до н. е.), що згодом стала багатонаселеним полісом, через який по річці Родану грецькі товари спрямовувалися у внутрішні області Галії, аж до сучасного Парижу. На іспанському березі була заснована велика колонія Емпоріон. Особливою активністю в західній колонізації відрізнялося місто Коринф, одне з найбільших торгово-ремісничих центрів Балканської Греції, для якого характерне раннє становлення полісного ладу і нової економіки. Великою потужністю відрізнявся і рух колонізації в північно-східному напрямі. Тут провідну роль грав Мілет, також одне з найбільших і багатих грецьких міст. За переказами, Мілет вивів до 100 різних поселень і колоній. Великими грецькими колоніями Пропонтіди стали міста Кизик (756 р. до н. е.), Халкедон (685 р. до н. е.), Візантії (667 р. до н. е.). Міста Синопа (756 р. до н. е.) і Гераклея Понтійська (560 р. до н. е.) були найбільш могутніми на південному березі Чорного моря. Найзначнішими грецькими колоніями на Західному Причорномор’ї вважалися Істрія (657 р. до н. е.), Аполонія Понтійська, Одессос, Томи, Каллатія. У VI ст. до н. е. хвиля колонізації досягла Північного Причорномор’я. Прадавнє грецьке поселення було засноване на острівці Березань на рубежі VII—VI ст. до н. е., але незабаром Березанське поселення увійшло до складу більшої колонії Ольвії, заснованої в першій половині VI ст. до н. е. у гирлі Дніпро-Бугського лиману. Ціла низка грецьких колоній виникла в давній Тавриді (суч. Крим). У VI ст. до н. е. приблизно десятки різних поселень і городків з’явилися на обох сторонах Керченської протоки, найбільш великими з них стали Пантікапей (рубіж VII—VI ст. до н. е.) на місці сучасної Керчі і Фанагорія (547 р. до н. е.) на азіатській стороні Керченської протоки. На початку V ст. до н. е. грецькі колонії Керченської протоки об’єдналися під владою сильного міста Пантікапей, і це об’єднання стало називатися Боспорською державою (чи Боспором). З інших грецьких колоній Північного Причорномор’я помітну роль грали Тіра (суч. Білгород-Дністровський) в гирлі річки Дністер, Феодосія в Східному Криму (суч. Феодосія), Херсонес (суч. Севастополь), Горгіппія (суч. Анапа). Найбільш великими грецькими колоніями Кавказького узбережжя були міста Пітіунт (суч. Піцунда), Діоскуріада (суч. Сухумі), Фасіс (суч. Поті). Значно слабкіше представлена грецька колонізація в південно-східному і південному напрямах, тобто на фінікійському узбережжі, приморських районах Єгипту і Лівії. У цих областях грецькі колоністи зустріли сильний опір фінікійських торговців і могутніх ассірійських, нововавилонських царів і єгипетських фараонів. Ось чому тут було засновано лише декілька поселень, які до того ж грали роль торгових факторій, підлеглих місцевим правителям. Це поселення Аль-Міна в Сирії, Сукас у Фінікії, Навкратіс і Дафни в Єгипті. Лише Кірена, заснована в 630 р. до н. е. у родючій місцевості в декількох кілометрах від моря, мало доступна як єгипетським фараонам, так і фінікійським або карфагенським мореплавцям, стала процвітаючим грецьким полісом, що встановив тісні контакти з містами Балканської Греції. Грецькі колонії виводилися на території, досить зручні для проживання, забезпечені питною водою, з родючими землями, розташованими, як правило, на морському узбережжі і хорошими гаванями і розташовуються в місцях, укріплених природою. Перш ніж вивести поселення, провадилася попередня розвідка місцевості. Досить часто поселення або місто ґрунтувалися на місцях древніх корабельних стоянок або тимчасових факторій. Як тільки встановлювалося місце майбутньої колонії, в місті-метрополії оголошувався запис охочих виїхати на нове поселення, а влада міста призначала спеціального посадовця, так званого ойкіста. Ойкіст офіційно очолював партію колоністів, він повинен був остаточно визначити місце майбутнього поселення і навколишньої сільської території, провести релігійні обряди на честь заснування міста, лінію міських стін, якщо вони намічалися, визначити місце головного храму, центральної площі-агори, портового району, житлових кварталів. До складу колоністів записувалися, як правило, збіднілі люди, молодші сини сімейств, що не мають прав на спадкоємство батьківської ділянки, переможені в політичній боротьбі, шукачі пригод, але в партію колоністів могли записатися і жителі інших міст, так чи інакше пов’язаних з цим полісом— метрополією. Так, наприклад, активна діяльність колонізації Мілета може бути пояснена лише тим, що у складі колоністів була безліч не лише мілетських громадян, але і жителів інших грецьких міст, які вважали для себе вигідним брати участь у заснуванні мілетських колоній.

Перші колонії були небагатолюдні. Партії колонізацій налічували, як правило, декілька сотень осіб. Колоністи повинні були вступити у певні відносини з місцевими племенами. Зазвичай (але далеко не завжди) такі відносини носили мирний характер: колоністів були занадто мало, щоб проводити агресивну політику, а вожді місцевих племен були зацікавлені в контактах з цивілізованішими греками, які привозили їм вина, оливкову олію, предмети розкоші. Були і випадки ворожих відносин колоністів з місцевими племенами, наприклад в Південній Італії і в Північному Причорномор’ї. Перші поселенці, що виявилися на чужині, підтримували тісні зв’язки з метрополією і спиралися на її усебічну підтримку і допомогу. Залежно від складу колоністів, місцевих умов, відносин з метрополією нова колонія ставала або багатим землеробським центром, або виступала переважно як посередник в торгівлі метрополії з місцевими племенами. У колоніях значно слабкіше відчувався тягар старих родових традицій, і тому економіка, соціальні процеси, нові органи державної влади, культура розвивалася вільніше і швидше, ніж в метрополії. Багато грецьких колоній, спочатку невеликі і бідні поселення, перетворюються на процвітаючі багатолюдні, багаті міста з розвиненою економікою, активним соціально-політичним і культурним життям. Швидке зростання колоній чинив стимулюючу дію на розвиток грецького суспільства в цілому, на встановлення зрілих форм полісного ладу. Велика грецька колонізація VIII—VI ст. до н. е., викликана глибинними процесами громадського розвитку Балканської Греції, сама стала потужним чинником соціально-економічного і культурного розвитку всього грецького світу. Знайомство колоністів з новими країнами, новими племенами розширювало культурний кругозір греків. Необхідність будувати нові міста, освоювати нові території давала потужний поштовх для розвитку містобудування і архітектури, образотворчих мистецтв. Взаємні контакти як з країнами древньої східної культури, так і з племінним світом Середземномор’я збагачували грецьку культуру новими ідеями, новими знаннями, послужили стимулом в розвитку грецької філософії і літератури.

Пит 12