6.5. Виникнення держави у Спарті

На противагу демократичним Афінам Спарта була своєрідною аристократичною республікою. Причини цього мають глибоке коріння.

У XІІ – XІ ст. до н.е. у невелику область на півострові Пелопонес – Лаконіку – ввірвались дорійські племена. Ця об-ласть була вже заселена. За Гомером (“Ілліада”), її займали 12 ахейських громад. Однією з них була Спарта на чолі з “ца-рем” Менелаєм. Після відчайдушної боротьби між собою обидва племені уклали союз і створили спільну громаду, яку очолювали два царі – дорійський і ахейський.

Маленька Лаконіка була тісною для нової громади (300 кв. км). Почалися війни з метою захоплення Мессенії, розташованої в центрі півострова. У результаті першої та другої месенських війн під владою Спарти опинилася дуже велика територія з багаточисельним населенням: 200 тис. ра-бів (ілотів); 32 тис. періеків (особисто вільних, але позбавле-них політичних прав); 10 тис. спартіатів (чоловіків-воїнів).

Завоювання поставило перед спартанською громадою нові завдання. Необхідно було створити органи влади, до того часу невідомі ні дорійцям, ні ахейцям. Але первіснообщинний лад ще не був повністю зруйнований. Результатом цього став своєрідний сплав сильної, терористичної за своїми мето-дами державної влади із збереженням пережитків родового устрою. У цій своєрідності – головна особливість Спарти.

1. Виникнення Спартанської держави

Дорійці, які на початку XI ст. до н. е. з'явилися на Балканському півострові, зламали опір держав мікенської (ахейської) культури. Племена завойовників поширилися по всьому Пелопоннесу, підкоривши місцевих ахейців. За розвитком дорійці поступалися народам мікенської культури, але володіли зброєю із заліза. Мабуть, саме це відіграло вирішальну роль у війні.

На захоплених землях у південному Пелопоннесі дорійці утворили державу Спарту. Ахейці чинили запеклий опір завойовникам. Останньою була захоплена фортеця Гела. Це коштувало дорійцям величезних зусиль і численних втрат. Відтоді вони всіх підкорених ахейців із презирством, але все ж таки побоюючись, називали ілотами.

Підкорене населення опинилось у становищі державних рабів. Ілотів примусово розселили по всій території Лаконіки і закріпили за ділянками орної землі, яка тепер належала родинам спартіатів. Ілоти її обробляли, забезпечуючи завойовників плодами своєї праці. Усіх жителів Спарти, які не мали громадянських прав, називали періеками. Вони були вільними, але не могли брати участі в державних справах.

Спартіати й ілоти, гнобителі й пригноблені, люто ненавиділи одні одних. Щоб утримувати в покорі величезну кількість поневолених ахейців, спартіатам довелося перетворити своє місто Спарту на щось подібне до військового табору.

Більшість родючої землі Пелопоннесу знаходилася на території Мессєнії. Спартанці прагнули захопити цю країну. У VIII ст. до н. е. розпочалася Перша Мессен-ська війна. Мессенці не поступалися ворогові ані мужністю, ані стійкістю. На чолі з царем Аристодемом вони понад 18 років боролися за незалежність вітчизни, але врешті Мессенія зазнала поразки. Тепер народ Мессенії віддавав Спарті половину врожаю. Та мессенці не бажали коритися. У другій половині VII ст. до н. е. вони повстали проти спартанців на чолі з Аристоменом. Під час Другої Мессенської війни Спарта захопила майже всю Мессенію. Частина мессенців змушена була переселитися до Сицилії, решта перетворилася на ілотів.

Після цього спартанці стали єдиними володарями мессенської землі. Вона була поділена на ділянки так, щоб усі наділи мали однакову врожайність. Кожна ділянка забезпечувала прожиття однієї з дев'яти тисяч спартанських родин. Землю обробляли ілоти.

2. Закони Лікурга   Установлений порядок у спартанській державі міг триматися лише на силі зброї. З часом у Спарті склалися порядки й традиції, спрямовані на підтримку воєнної могутності держави. Вважають, що ці закони запровадив Лікург, спартанський правитель, який жив у IX—VIII ст. до н. є. Про нього немає достовірних відомостей. Спартанці свято шанували пам'ять про Лікурга й ретельно виконували закони, які він заповідав.

Уся орна земля належала державі, спартіати лише користувалися нею. Купувати і продавати землю заборонялося. Усі родини мали приблизно однаковий рівень достатку — серед спартіатів не було дуже багатих або дуже збіднілих. Навіть царі не перевершували своїм багатством пересічних громадян. Срібні та золоті гроші вилучали з обігу, використовували тільки мідні та залізні — важкі й мало-коштовні. Внутрішня торгівля майже згасла. Іноземних купців не шанували, продавати прикраси й коштовності було заборонено. Відсутність багатства швидко знищила в Спарті крадіжки, хабарництво та інші злочини. Навіщо наживатися, якщо не можна скористатися багатством?

Ремесло також не шанували в лаконській державі, ним опікувалися періеки. Усі житлові будинки споруджували без розкоші та прикрас. Навіть харчувалися всі однаково. Для цього влаштовували спільні обіди (сиситії). Харчування в си-ситіях було обов'язковим для всіх, навіть царів.

Такі звичаї міцно згуртували спартанське суспільство, але загальмували його культурний розвиток. За всю історію Спарти вона не подарувала людству жодного видатного митця. Загальне економічне та культурне відставання — ось такою була розплата за панування над величезною кількістю підкорених ілотів.   3. Соціальний і державний устрій Спарти   Щоб запобігти повстанням ілотів, щороку влаштовувалися крйптії. Спартанська держава за формою правління була олігархією. На чолі держави стояли два царі. Якщо оголошували війну, один із царів вирушав із військом проти ворога, інший залишався керувати державою. Армія складалася з ополчення важкоозброєних спартіатів. Кожен цар мав особисту варту — загін із 300 найкращих воїнів, які підкорялися тільки йому.

Вищим державним органом у Спарті була герусія, яка налічувала 28 геронтів і двох царів. Герусія створювала закони, укладала мир і оголошувала війни.

Народні збори — апела — у Спарті збирали щомісячно на відкритому місці. У цих зборах мали право брати участь дорослі громадяни — воїни віком від ЗО років. Вони лише ухвалювали чи відхиляли рішення геронтів. Схвалення висловлювали криком. Ухвалювали те рішення, за яке голосніше кричали (за давньогрецьким філософом Арістотелем — «дитячий спосіб» голосування). Значну владу мали п'ять ефорів — наглядачів, що обиралися на один рік. Ефори контролювали життя будь-кого зі спартіатів, включаючи царів.

Своєрідною була спартанська система виховання. Щоб спартанські юнаки росли сильними, не боялися страждань і смерті, їх змалку піддавали суворому загартуванню. Немовлят при народженні ретельно оглядали. Живими залишали тільки здорових. Із семи років дітей виховували в спеціальних таборах — агелах (на мові дорійців — «зграї»). Виховання було суворим: привчали спати на холодній землі, часто сікли різками. Хлопчиків погано годували, щоб вони самі здобували собі їжу. Вважалося, що це виховує в майбутніх воїнів винахідливість і хитрість.

Перемогти таких воїнів було нелегко, кожен був спроможний битись одночасно з трьома ворогами. Тих, хто героїчно загинув у бою, несли до могили на щиті. Це була остання пошана героям.

Молоді спартанці були майже не освічені. Юнаків навчали трохи читати й писати, щоб у майбутньому вони могли зрозуміти чи написати військовий наказ.

Висловлюватися їх привчали коротко й виразно. Так склався особливий стиль «лаконічна мова», тобто звичка говорити коротко, влучно і зрозуміло.

Про лаконічну мову

Один афінський учитель красномовства назвав спартанців «неуками». «Цілком слушно, — відказуав йому син Павсанія, — лише ми єдині з еллінів не навчилися від вас нічого поганого». В Архідама спитали — скільки всього спартанців? Він відповів: «Достатньо, друже мій, аби прогнати боягузів». Одному молодому спартанцеві обіцяли подарувати бойових півнів, які билися, аж поки не вмирали на місці. «Ні, — проказав він, — ти дай мені таких, які вбивали б інших у бою». Такими були короткі, уривчасті відповіді спартанців, і правильно зауважив той, хто сказав, що «бути спартанцем — значить займатися скоріше філософією, ніж гімнастикою...»                                                                                                                   Плутарх. Вибрані життєписи. Лікург   4. Посилення Спарти в другій половині VI ст. до н. е.

Після завоювання Мессенїї Спарта спробувала продовжувати загарбання чужих територій, та це їй не вдалося. Тоді спартанські правителі примусили більшість держав Пелопоннесу укласти союз зі Спартою. Так склався Пелопоннеський союз. Вищий орган союзу — союзні збори — збиралися щорічно в Спарті під наглядом ефорів. Усі питання вирішувалися в інтересах спартанців.

Спільної скарбниці союз не мав — усіма грошовими внесками союзників розпоряджалася Спарта.

Спираючись на свою армію та сили Пелопоннеського союзу, Спарта в другій половині VI ст. до н. е. прагнула гегемонії над Елладою. Вона втручалась у внутрішні справи держав навіть Середньої Греції, завжди підтримуючи аристократичні кола. Спарта була оплотом олігархів, надією всіх аристократів, союзницею будь-якої держави, де владарювала родова знать. У політичному сенсі Спарта була цілковитою протилежністю афінській демократи, заклятим ворогом Афінської держави. Про неї, її народ, життєвий і політичний устрій, культуру ви детально дізнаєтеся на наступних уроках з історії.

Пит 14

Спарта була державою з чітким соціальним поділом. Населення Спарти поділялося на клас вільних громадян та клас невільників — ілотів, державні раби. При цьому розрізняли власне лаконських ілотів та мессенських. Лаконські ілоти іноді отримували свободу (а з часів Пелопонесської війни також і неповне громадянство), мессенські ілоти, на відміну від інших рабів, мали свою общину, що після здобуття незалежності Мессенії послужило підставою для визнання їх вільними еллінами.

До аристократії належали:

• гомеї — повноправні громадяни (саме їх найчастіше називають спартіатами, або спартанцями. Вони мали право брати участь у Народних зборах — апеллі);

• парфенії — нащадки дітей незаміжніх спартанок.

До народу, демосу, належали кілька категорій громадян, що володіли лише частиною громадянських прав:

• гіпомейони — збіднілі або фізично неповноцінні громадяни, позбавлені за це частини цивільних прав;

• мофаки (буквально «вискочки») — діти негомеїв, які втім отримали повне спартанське виховання і тому мали певний шанс на отримання повного громадянства;

• неодамони — колишні лаконські ілоти, що одержали неповне громадянство (стан з'явилося під час Пелопонесської війни);

• періеки — вільні негромадяни (приблизний аналог афінських метеків).