36. Загальна характеристика Віденської конвенції оон «Про договори міжнародної купівлі-продажу товарів» 1980 р.

1980 року на конференції Генеральної Асамблеї ООН за участю делегатів з 62 країн у Відні було прийнято Конвен­цію про договори міжнародної купівлі-продажу товарів, яка набула чинності з 1 січня 1988 р. Умовою приєднання до Віденської конвенції є денонсування Гаазьких конвенцій 1964 р. Віденська конвенція складається з чотирьох частин (101 стаття): сфера застосування і загальні положення; укладення договору; купівля-продаж товарів; заключні положення.

Держави, що приєднуються до Конвенції, наділяються правом скасувати щодо себе дію частини 2 або 3, а також вне­сти застереження відносно обов'язковості письмової форми контракту. Частини 2 і 3 мають самостійне значення, тому кожна держава при ратифікації конвенції може заявити про те, що вона не пов'язана однією з цих частин. Законодавства ряду країн, в тому числі й України, вимагають обов'язкової письмової форми договору купівлі-продажу.

Значення Віденської конвенції полягає в усуненні значних розбіжностей у національних законодавствах, що регулюють міжнародну купівлю-продаж товарів; визначенні рис міжнародного характеру договору; встановленні переліку видів договорів і послуг, на які не поширюється її дія; визначенні головних прав і обов'язків сторін за договором; встановленні форми контракту купівлі-продажу; визначенні засобів правового захисту у разі порушення договору продавцем чи покупцем та ін.

Разом з тим Віденська конвенція носить диспозитивний характер. Це означає, що сторони можуть у договорі відступити від будь-якого положення Конвенції чи змінити його дії. І це повинно бути вказано в контракті. Якщо в контракті купівлі-продажу таких відступів не передбачено, до нього мають застосовуватись норми Віденської конвенції 1980 р.Випадки, коли Конвенція не застосовується: коли товари купуються для власного споживання; до договорів купівлі-продажу, які укладаються на аукціонах; до угод, які укладаються на фондових і валютних біржах; для купівлі-продажу морських і повітряних суден; для купівлі-продажу електроенергії

37. Загальна характеристика Конвенції оон 1965 р. «Про порядок вирішення інвестиційних спорів між державами та іноземними особами».

Вашингтонська конвенція,яка більш відома як Конвенція 1965 р. Про порядок вирішення інвестиційних спорів між державами та іноземними особами, складається з 10 глав.. Глава І називається «Міжнародний центр по врегулю ванню інвестиційних спорів», глава II — «Компетенція Центру», глава III — «Примирення», глава IV — «Арбітраж», глава V — «Заміщення та відвід Посередників або Арбітрів», Глава VI — «Витрати», глава VII — «Місце розгляду спору», глава VIII -«Спори між Договірними державами», глава IX — «Поправки»; Глава X — Заключні положення. Особливу увагу в Конвенції відведено питанню заснування і функціонування Міжнародного центру з урегулювання інвестиційних спорів (МЦУІС) між державами та особами інших держав через примирення та арбітраж. До Центру входять Адміністративна рада та Секретаріат. Місцезнаходженням Центру є штаб-квартира Міжнародного банку реконструкції та розвитку. До компетенції Центру належить вирішення правових спорів, що виникають безпосередньо з відносин, пов'язаних з інвестиціями, між Договірною державою та особою іншої Договірної держави, за наявності письмової згоди учасників спору про його передання для вирішення Центру. Будь-яка Договірна держава або її особа може звернутися до арбітражної процедури. Для цього вона направляє відповідну письмову заяву Генеральному секретарю. Арбітраж складається з одного або непарної кількості арбітрів, призначених за згодою сторін. Рішення арбітражу є обов'язковим для сторін і не підлягає апеляції або іншому способу оскарження, за винятком передбачених у Конвенції. Конвенція відкрита для підписання державами — членами МБРР. Вона також відкрита для підписання будь-якою іншою державою — учасницею Статуту Міжнар суду, стосовно якої Адміністративна рада більшістю в 2/3 голосів її членів прийме рішення про запрошення до участі у Конвенції. Кожна держава законодавчим або іншим способом у міру необхідності забезпечує дію положень цієї Конвенції на своїй території. Кожна з договірних держав має право денонсувати (припинити дію) цю Конвенцію через письмове повідомлення її Депозитарію. Денонсація набирає чинності через шість місяців після отримання вказаного повідомлення. Акти про ратифікацію, прийняття, схвалення цієї Конвенції, а також поправки до неї депонуються в Банку, що є її депозитарієм.