2.Закони України.

Основи законодавства України про охорону здоров'я (1992)

Стаття 37. Подання медичної допомоги в невідкладних та екстремальних ситуаціях.

Медичні працівники зобов’язані подавати першу невідкладну допомогу при нещасних випадках і гострих захворюваннях. Медична допомога забезпечується службою швидкої медичної допомоги або найближчими лікувально-профілактичними закладами незалежно від відомчої підпорядкованості та форм власності з подальшим відшкодуванням витрат.

У невідкладних випадках, коли подання медичної допомоги через відсутність медичних працівників на місці неможливе, підприємства, установи, організації та громадяни зобов’язані подавати транспорт для перевезення хворого до лікувально-профілактичного закладу. В цих випадках першу невідкладну допомогу також повинні подавати співробітники міліції, пожежної охорони, аварійних служб, водії транспортних засобів та представники інших професій, на яких цей обов’язок покладено законодавством і службовими інструкціями.

У разі загрози життю хворого медичні працівники та інші громадяни мають право використати будь-який наявний транспортний засіб для проїзду до місця перебування хворого з метою подання йому невідкладної допомоги або транспортування в найближчий лікувально-профілактичний заклад.

Подання безплатної медичної допомоги громадянам в екстремальних ситуаціях (стихійне лихо, катастрофи, аварії, масові отруєння, епідемії, епізоотії, радіаційне, бактеріологічне і хімічне забруднення тощо) покладається насамперед на спеціалізовані бригади постійної готовності служби екстреної медичної допомоги з відшкодуванням необхідних витрат місцевих закладів охорони здоров’я в повному обсязі за рахунок централізованих фондів.

Громадянам, які під час невідкладної або екстремальної ситуації брали участь у спасінні людей і сприяли поданню медичної допомоги, гарантується у разі потреби в порядку, встановленому законодавством, безплатне лікування та матеріальна компенсація шкоди, заподіяної їх здоров’ю та майну.

Відповідальність за несвоєчасне і неякісне забезпечення подання медичної допомоги, що призвело до тяжких наслідків, несуть органи влади і спеціальні заклади, які обслуговують лікувальні установи.

Закон України “Про правовий режим надзвичайного стану” (2000)

Стаття 1. Визначення надзвичайного стану.

Надзвичайний стан - це особливий правовий режим, який може тимчасово вводитися в Україні чи в окремих її місцевостях при виникненні надзвичайних ситуацій техногенного або природного характеру не нижче загальнодержавного рівня, що призвели, чи можуть призвести до людських і матеріальних втрат, створюють загрозу життю і здоров’ю громадян... Метою введення надзвичайного стану є усунення загрози та якнайшвидша ліквідація особливо тяжких надзвичайних ситуацій техногенного або природного характеру. Стаття 25 цього Закону передбачає: “Особам, які постраждали від надзвичайних ситуацій, в тому числі при проведенні аварійно-рятувальних робіт, відшкодовуються заподіяні матеріальні збитки, та надається інша необхідна допомога на умовах і в порядку, встановленому законом“.

Закон України “Про Цивільну оборону України” утворює правове поле організації системи цивільної оборони, яка має своєю метою захист населення від небезпечних наслідків аварій і катастроф техногенного, екологічного, природного та воєнного характеру. Щодо формування резервів у статті 4 цього Закону вказується: “Кабінет Міністрів України:... створює резерви засобів індивідуального захисту і майна цивільної оборони, матеріально-технічних та інших фондів на випадок надзвичайних ситуацій у мирний і воєнний часи, а також визначає їх обсяг і порядок використання.. “. Щодо джерел фінансування, то їх визначає стаття 13 Закону, в якій вказано, що: “Фінансування заходів цивільної оборони проводиться за рахунок державного та місцевих бюджетів, а також коштів підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності і господарювання у випадках, передбачених законом“

Закон України “Про державний матеріальний резерв” визначає загальні принципи формування, розміщення, зберігання, використання поповнення та освіження запасів державного матеріального резерву і регулює відносини в цій сфері. Згідно з статтею 3 цього Закону, “державний резерв призначається для забезпечення першочергових робіт під час ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій“. Стаття 7 визначає джерела фінансування системи державного резерву: “Фінансування витрат, пов'язаних із накопиченням (приростом) та утриманням матеріальних цінностей державного резерву... передбачається в Державному бюджеті України окремим рядком“, а стаття 121 - порядок відпуску матеріальних цінностей з державного резерву: “Державний резерв матеріальних цінностей є недоторканим і може використовуватися лише за рішенням Кабінету Міністрів України. Відпуск матеріальних цінностей з державного резерву здійснюється... для ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій... Відпуск матеріальних цінностей з державного резерву для ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій здійснюється центральним органом виконавчої влади, що здійснює управління державним резервом, за поданням міністерств, інших органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, на які покладено функції щодо координації робіт по ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій за рішенням Кабінету Міністрів України“.

Правове поле для розбудови та функціонування ДСМК значно розширив Закон України “Про аварійно-рятувальні служби”. Згідно статті 8 цього закону ДСМК визначена особливим видом державних аварійно-рятувальних служб. У цій статті законодавчо затверджуються основні завдання ДСМК, її склад, методи координації діяльності, підпорядкованість, визначені раніше Постановою Кабінету Міністрів України від 14 квітня 1997р. № 343. Закон також поширює на формування ДСМК всі пільги та заходи соціального захисту, передбачені для рятувальників. Законами України: “Про аварійно-рятувальні служби” та “Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру” сформульовані певні вимоги щодо рівня підготовки, атестування та обліку, рятувальників і аварійно-рятувальних служб, до яких віднесені і ДСМК. Тому у новій редакції Положення передбачено, що особовий склад (медичні та інші працівники) медичних формувань ДСМК повинен мати відповідний рівень підготовки для надання екстреної медичної допомоги у разі виникнення надзвичайних ситуацій і бути здатним за станом здоров'я виконувати роботи в екстремальних умовах. При цьому усі медичні формування та їх особовий склад підлягають обов’язковій атестації. Порядок атестації медичних формувань, їх особового складу визначається МОЗ України. Атестовані медичні формування вносяться до спеціального реєстру аварійно-рятувальних служб. Тільки на атестований особовий склад медичних формувань, внесених до реєстру, поширюються положення про права, обов'язки, гарантії соціального захисту та відповідальність рятувальників згідно із Законом України “Про аварійно-рятувальні служби“. Розробка та юридичне затвердження вимог до рівня й системи підготовки і удосконалення кадрів ДСМК, їх атестування, до правил ведення реєстру - це завдання, які стоять перед науковцями та організаторами охорони здоров'я.

Закон України “Про аварійно-рятувальні служби” вперше окреслив правове поле діяльності ДСМК, як особливого виду державних аварійно-рятувальних служб. Згідно цього закону “Основним завданням ДСМК є подання громадянам та рятувальникам в екстремальних ситуаціях (стихійне лихо, катастрофи, аварії, масові отруєння, епідемії, епізоотії, радіаційне, бактеріологічне та хімічне забруднення тощо) безоплатної медичної допомоги”. Закон проголошує, що ДСМК складається із медичних сил і засобів та лікувальних закладів центрального та територіального рівнів незалежно від галузевої належності, визначених МОЗ України за погодженням з центральними органами виконавчої влади всіх відомств. МОЗ України здійснює організаційно-методичне керівництво ДСМК. На ДСМК поширюються обов'язки, права та гарантії рятувальників, введені цим законом.

Закон України “Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру” містить статтю 13 “Медичний захист”, в якій перелічені наступні заходи запобігання або зменшення ступеня ураження людей:

- планування і використання існуючих сил та засобів закладів охорони здоров'я незалежно від форм власності та господарювання;

- введення в дію Національного плану соціально-психологічних заходів при виникненні та ліквідації надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру;

- розгортання в умовах надзвичайної ситуації техногенного та природного характеру необхідної кількості лікувальних закладів;

- завчасне застосування профілактичних медичних препаратів та санітарно-епідеміологічних заходів;

- контроль за якістю харчових продуктів і продовольчої сировини, питної води і джерелами водопостачання;

- контроль за станом атмосферного повітря та опадів;

- завчасне створення і підготовку спеціальних медичних формувань;

- накопичення медичних засобів захисту, медичного та спеціального майна і техніки;

- контроль за станом довкілля, санітарно-гігієнічною та епідемічною ситуацією;

- підготовку медичного персоналу та загальне медико-санітарне навчання населення.

Цей закон також містить основні положення про призначення, склад ДСМК, систему її управління, що співпадають по суті з приведеними положеннями Закону України “Про аварійно-рятувальні служби” і, крім того, створює правове поле для гарантованого забезпечення психологічного відновлення постраждалого населення та рятувальників на базі створених центрів медико-психологічної реабілітації.

“Положенням про Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи”, затвердженим Указом Президента України від 28.10.1996р. № 1005/96, на вищеназваний центральний орган виконавчої влади покладається забезпечення впровадження у життя державної політики у сфері цивільної оборони, захисту населення від надзвичайних ситуації, запобігання цим ситуаціям та ліквідації їх наслідків. Згідно розділу 4 цього Положення: МНС України відповідно до покладених на нього завдань “організовує фінансове, матеріальне і технічне забезпечення аварійно-рятувальних та інших підпорядкованих спеціалізованих формувань”.

Указом Президента України від 26 березня 1999 року № 284/99 “Про Концепцію захисту населення і територій у разі загрози та виникнення надзвичайних ситуацій” схвалений текст Концепції і дається доручення Кабінету Міністрів України на основі цієї Концепції внести у тримісячний строк проект закону про захист населення і територій у разі загрози та виникнення надзвичайних ситуацій. Концепція містить розділ “Медичний захист”, в якому перелічені наступні заходи:

- планування і використання існуючих сил і засобів органів охорони здоров'я незалежно від їх відомчої належності;

- розгортання в надзвичайних умовах необхідної кількості лікувальних закладів;

- своєчасне застосування профілактичних медичних препаратів;

- контроль за продуктами харчування, питною водою, джерелами водопостачання;

- завчасне створення і підготовка спеціальних медичних формувань;

- накопичення медичних засобів захисту, медичного та спеціального майна і техніки;

- контроль за станом довкілля, санітарно-гігієнічною та епідемічною ситуа­цією;

- підготовка медичного персоналу та загальне медико-санітарне навчання населення.

“Концепція захисту населення і територій у разі загрози та виникнення над­звичайних ситуацій”, затверджена Указом Президента України від 26 березня 1999 року № 284/99 покладена в основу прийнятого в червні 2000 р. Закону України ”Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного і при­родного характеру”.

Наступні документи конкретизують завдання розбудови державної служби медицини катастроф України.

Постановою Кабінету Міністрів від 14 квітня 1997р. № 343 “Про утворення державної служби медицини катастроф” була утворена державна служба медицини катастроф (ДСМК) та затверджені “Положення про державну службу медицини катастроф” та "Положення про координаційні комісії державної служби медицини катастроф”.

Основними завданнями ДСМК було визначено надання громадянам в екстремальних ситуаціях (стихійне лихо, катастрофи, аварії, масові отруєння, епідемії, епізоотії, радіаційне, бактеріологічне і хімічне забруднення тощо) безоплатної медичної допомоги.

ДСМК відповідно до покладених на неї завдань зобов'язана:

надавати постраждалим в екстремальних ситуаціях безплатну медичну допомогу на до шпитальному та шпитальному етапах; організовувати і проводити комплекс санітарно-гігієнічних та протиепідемічних заходів у районах НС; координувати роботу, спрямовану на забезпечення готовності органів охорони здоров'я, визначених МОЗ України лікувальних закладів, системи зв'язку та оповіщення, медичних формувань і закладів ДСМК щодо дій у екстремальних ситуаціях; здійснювати збір, аналіз, облік і надання інформації про медико-санітарні наслідки екстремальних ситуацій; забезпечувати збереження здоров'я персоналу, який бере участь у ліквідації наслідків екстремальних ситуацій; забезпечувати створення та раціональне використання резерву матеріально-технічних ресурсів для проведення заходів ДСМК; брати участь у підготовці медичних і немедичних працівників, на яких відповідно до законодавства покладено надання медичної допомоги у випадках виникнення НС; проводити науково-дослідну роботу, пов'язану з удосконаленням форм і методів організації надання екстреної медичної допомоги постраждалим в НС; брати участь у міжнародному співробітництві з проблем медицини катастроф.

Тобто на ДСМК, по суті, покладено вирішення в повному обсязі всіх медичних аспектів функціонування державної системи запобігання і реагування на аварії, катастрофи та інші надзвичайні ситуації. У Російській Федерації для вирішення цих завдань задіяні Всеросійська служба медицини катастроф, відомчі служби МК (МОЗ, МО тощо). Враховуючи унітарний устрій нашої держави та прийняту концепцію надання екстреної медичної допомоги, яка вимагає не розпорошувати зусилля медичних працівників різних відомств в надзвичайних ситуаціях, а, навпаки, концентрувати їх в єдину систему і використання всі наявні резерви медичних сил і засобів незалежно від відомчого підпорядкування, ДСМК в Україні утворена, як підсистема єдиної державної системи запобігання і реагування на аварії, катастрофи та інші надзвичайні ситуації.

Виходячи із специфіки підготовки та атестації медичних кадрів в державі, існуючої організації науково-дослідної роботи у медичній галузі, наявності розвиненої інфраструктури системи екстреної медичної допомоги, організаційно-методичне керівництво ДСМК покладено на Міністерство охорони здоров'я України.

Ієрархія служби медицини катастроф різних держав будується по-різному. В основу ієрархії можуть бути покладені географічні чи адміністративно-територіальні ознаки. Так, Російська Федерація створила багаторівневу службу медицини катастроф за змішаними ознаками: на федеральному, регіональному, територіальному, місцевому та об’єктовому рівнях. У США витримується адміністративно-територіальний принцип. У нашій державі управління охорони здоров’я (крім відомчої медицини) побудоване, за територіально-адміністративним принципом. Тому за цим же принципом було доцільно створювати і ДСМК, тобто на центральному та територіальному рівнях.

Слід відзначити, що кількість медичних закладів нашої держави базується на Двох формах власності: загальнодержавній та комунальній. До загальнодержавної форми власності відносяться практично всі відомчі медичні заклади. Зрозуміло, що власнику - державі доцільно використовувати в кризовій ситуації всі свої можливості, незалежно від відомчого підпорядкування. Тому при створенні Державної служби медицини катастроф в її склад були включені медичні сили, засоби та лікувальні заклади МОЗ, Міноборони, МВС, Мінтрансу, системи охорони здоров’я Автономної Республіки Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських державних адміністрацій. Встановлено, що на центральному рівні ДСМК організується в системі МОЗ України, а на територіальному рівні -в системі МОЗ Автономної Республіки Крим, управлінь охорони здоров'я областей, м. Києва та Севастополя. Керівництво ДСМК під час ліквідації медико-санітарних наслідків НС покладається: на державному рівні - на МОЗ України; на територіальному рівні - відповідно на МОЗ Автономної Республіки Крим, на управління охорони здоров'я областей, м. Києва та Севастополя.

Визначення медичних сил і засобів та лікувальних закладів державного та територіального рівня згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 14 квітня 1997р. № 343 “Про утворення державної служби медицини катастроф” покладається на Міністерство охорони здоров'я України за погодженням з Міністерством України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Міністерством транспорту, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями за поданням органів охорони здоров’я Автономної Республіки Крим, областей, м. Києва та Севастополя.

Нормативні критерії для визначення сил, закладів та ліжкофонду центрального рівня розраховуються, виходячи із прогнозу медико-санітарних наслідків можливої надзвичайної ситуації на території України з двадцятирічним терміном імовірного очікування. З урахуванням нормативного запасу, на вихід із ладу сил і закладів ДСМК до центрального рівня залучені 592 медичні бригади постійної готовності першої черги, 190 спеціалізованих медичних бригад постійної готов­ності другої черги та ліжкофонд обсягом 15000 ліжок.

До медичних сил територіального рівня належать медичні бригади постійної готовності першої черги та спеціалізовані медичні бригади постійної готовності другої черги. До лікувальних закладів ДСМК територіального рівня належать визначені органами управління охорони здоров'я даної адміністративної території лікувальні заклади системи охорони здоров’я та відомчі лікувальні заклади, розташовані на даній адміністративній території. При включенні лікувальних зак­ладів до складу ДСМК передбачається можливість цих закладів додатково до штатного ліжкофонду розгортати додатковий ліжкофонд при надзвичайних си­туаціях.

Технологія підготовки Переліку медичних сил та медичних закладів територ­іального рівня передбачена нормативними документами.

Проекти Переліку медичних сил та медичних закладів територіального рівня, як і пропозиції з їх корегування, розробляє за дорученням органу управління охо­рони здоров'я даної адміністративної території територіальний центр екстреної медичної допомоги і подає на розгляд територіальної міжвідомчої координацій­ної комісії. Узгоджений координаційною комісією Перелік затверджується керівником органу управління охорони здоров'я та направляється до МОЗ України.

Розрахунки сил і засобів ДСМК територіального рівня кожної адміністратив­ної території принципово мають базуватись на географічних, екологічних особливостях адміністративної території, факторах ризику техногенної чи природної катастрофи, прогнозу медико-санітарних наслідків можливих надзвичайних ситуацій та враховувати кількість постраждалих, при якій нормативними актами дер­жави ліквідація надзвичайної ситуації належать до компетенції адміністративної території.

Правової та нормативної бази, затвердженої Законами, актами Уряду чи МОЗ України для розрахунків потреби в медичних силах, засобах та ліжкофонду територіального рівня ще не існує. Згідно Наказу МОЗ України від 20.11.1997р. №334 “Про визначення у складі державної служби медицини катастроф медичних сил, засобів і лікувальних закладів” розроблені методичні рекомендації з цього питан­ня.

Досвід інших держав свідчить, що до остаточного затвердження правовими чи нормативними актами держави критеріїв для розрахунку потреби у медичних силах і засобах переліки медичних сил та медичних закладів територіального рівня періодично корегуються.

До складу закладів ДСМК входять медичні заклади різного підпорядкування. Тому координацію діяльності ДСМК на випадок виникнення надзвичайних ситу­ацій здійснюють центральна та територіальні координаційні комісії, що утворю­ються відповідно Кабінетом Міністрів України, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими держав­ними адміністраціями. Персональний склад центральної координаційної комісії визначено Наказом МОЗ від 8.09.1997 № 272 “Про затвердження складу Цент­ральної координаційної комісії державної служби медицини катастроф". Ко­ординаційні комісії ДСМК (далі - Комісії) є постійно діючими дорадчими позаштатними органами, утвореними з метою узгодження складу та порядку ви­користання в НС медичних сил і засобів МОЗ, МНС, Міноборони, МВС, Мінтрансу, Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя.

Комісії узгоджують: склад та порядок використання в НС медичних сил і за­собів, що мають бути визначені відповідними органами виконавчої влади в функ­ціональне підпорядкування ДСМК; програми розвитку ДСМК відповідних рівнів; заходи щодо удосконалення організації та функціонування ДСМК; плани заходів щодо забезпечення постійно готовності ДСМК до виконання покладених на неї завдань; заходи щодо підготовки фахівців ДСМК та координації роботи із ство­рення і використання резервів, медичних та матеріально-технічних ресурсів.

З метою уніфікації структури ДСМК на центральному та територіальному рівнях визначаються головні заклади служби: на державному рівні це Українсь­кий науково-практичний центр екстреної медичної допомоги та медицини катаст­роф, на територіальному - територіальні центри екстреної медичної допомоги (ТЦ ЕМД). Український науково-практичний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф утворено МОЗ України згідно вищеназваної Постанови Ка­бінету Міністрів. Територіальні центри екстреної медичної допомоги утворюють­ся Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями,

Український науково - практичний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф - головний заклад державної служби медицини катастроф України

Сьогодні Центр є самостійною юридичною особою, закладом екстреної медичної допомоги та медицини катастроф, підпорядкованим Міністерству охоро­ни здоров'я України, що розміщений на базі Київської клінічної лікарні швидкої медичної допомоги. Основними напрямками діяльності Центру визначено:

- надання екстреної медичної допомоги постраждалим в екстремальних ситу­аціях;

- участь у ліквідації медико-санітарних наслідків екстремальних ситуацій;

- створення та раціональне використання резерву матеріально-технічних ресурсів для проведення ліквідації медико-санітарних наслідків екстремальних ситуацій;

- проведення науково-дослідної роботи, пов'язаної з удосконаленням форм і методів організації надання екстреної медичної допомоги постраждалим в екстремальних ситуаціях;

- участь у розробці проектів законодавчих актів з питань Державної служби медицини катастроф;

- розробка пропозицій щодо удосконалення організаційної структури та функціонування Державної служби медицини катастроф;

- підготовка медичних і немедичних працівників, на яких відповідно до законодавства покладено надання медичної допомоги у випадках виникнення екстре­мальних ситуацій;

- участь у розробці уніфікованих програм та методик підготовки медичних та немедичних працівників, які приймають участь у наданні екстреної медичної до­помоги населенню та ліквідації медико-санітарних наслідків екстремальних ситу­ацій;

- участь у прогнозуванні медико-санітарних наслідків екстремальних ситуацій та розробка рекомендацій щодо здійснення конкретних заходів для зниження їх негативного впливу;

- забезпечення функціонування спеціалізованих бригад постійної готовності служби, що утворені на базі Центру;

- організація і проведення семінарів, нарад, конференцій з питань екстреної медичної допомоги та медицини катастроф;

- виконання функцій вузла МОЗ України функціональної підсистеми МОЗ України в Урядовій інформаційно-аналітичній системі з питань НС;

- підготовка і підвищення кваліфікації медичних працівників з питань надан­ня екстреної медичної допомоги в екстремальних ситуаціях.

Відповідно до завдань в структуру Центру входять:

1. Дирекція.

2. Відділ планування та координації наукових досліджень.

3.Відділ наукових проблем організації та управління медичною допомогою в надзвичайних ситуаціях.

4.Відділ наукових проблем екстреної медичної допомоги та невідкладних станів.

5.Відділ надання екстреної медичної допомоги (спеціалізовані медичні брига­ди), з такими структурними підрозділами:

- відділення політравми з блоком інтенсивної терапії. (Центр політравми).

- відділення інтенсивної терапії та реанімації при гострих отруєннях. (Центр токсикології та інтенсивної терапії на 6 ліжок).

- відділення підготовки інструкторів з надання медичної допомоги в екстре­мальних ситуаціях.

6.Аналітично-організаційний відділ з організаційно-методичним відділенням швидкої медичної допомоги.

7.Адміністративно-господарський та інженерно-технічний персонал. Всього в штатному розкладі Центру на 1.01. 2002 р. було 134,5 посади, із них

42 посади фінансуються по фундаментальних дослідженнях та сприянню науково-технічному прогресу та 92,5 посади - по охороні здоров’я.

Очолює центр - директор, який має двох заступників: першого заступника директора центру та заступника директора Центру з наукової роботи.

Відділ планування та координації наукових досліджень займається науково-організаційною, патентно-ліцензійною, медико-інформаційною роботою. На цей підрозділ покладені питання планування та координації науково-дослідної, видавницької роботи, підготовки наукових кадрів, аспірантів, клінічних ординаторів та інтернів, організація і проведення наукових і науково-практичних конференцій, звітування з названих напрямів діяльності.

Відділ наукових проблем організації та управління медичною допомогою в надзвичайних ситуаціях - це науково-дослідний підрозділ, що займається пробле­мами наукового обґрунтування напрямків реформування служби швидкої медичної допомоги та удосконаленням організації і функціонування державної служби медицини катастроф. Одним з напрямків діяльності є наукове обґрунтування та розробка проектів правових, нормативних та директивних актів, які регламенту­ють розбудову та функціонування ДСМК та служби швидкої медичної допомоги Відділ наукових проблем екстреної медичної допомоги та невідкладних станів - це науково-дослідний підрозділ, який розробляє і впроваджує сучасні методи надання екстреної медичної допомоги на всіх етапах медичної евакуації при різних ушкодженнях організму, займається проблемами уніфікації лікувально-діагнос­тичного процесу в екстремальних умовах та при великій кількості постраждалих.

Відділ надання екстреної медичної допомоги (спеціалізовані медичні бригади) створений для практичного надання екстреної медичної допомоги при надзвичайних ситуаціях та для підготовки фахівців спеціалізованих медичних бригад постійної готовності до дій в екстремальних умовах, впровадження сучасних технологій діагностики та лікування постраждалих, підготовки медичних та немедичних кадрів ДСМК до надання медичної допомоги постраждалим за умов надзвичайних ситуацій. При ліквідації медико-санітарних наслідків надзвичайних ситуацій особовий склад відділу працює у складі формувань згідно розкладу. При цьому забезпечується утворення п'яти спеціалізованих медичних бригад постійної готовності другої черги хірургічного та токсико-терапевтичного профілю за нормативами ДСМК та спеціальної медичної бригади у складі Корпусу сил країн СНД від МОЗ України, згідно "Рішення про Міждержавну цільову програму розвитку Корпусу сил СНД для ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій природного і техногенного характеру на період до 2010 року”, підписаного 25.11 1998р. Прем'єр - Міністром України.

Враховуючи завдання, що поставлені перед бригадою, та відсутність у МОЗ України та УНПЦ ЕМД і МК матеріальних засобів, необхідних для виконання цих функцій, за клопотанням Міністра охорони здоров’я України та за згодою МНС України Кабінет Міністрів України ухвалив рішення про доцільність роз­гортання бригади на базі Мобільного медичного загону швидкого реагування МНС України (ММЗ ШР).

Призначені для безпосередньої ліквідації медико-санітарних наслідків катастроф, формування відділу в повсякденних умовах займаються підготовкою до роботи за умов НС, підвищують свій теоретичний та практичний рівень підготовки. При цьому організуються та проводяться як теоретичні, так і практичні заняття.

“Медична освіта та програма міжрегіональної координації готовності до ядерних аварій”, в програмі “Партнерство Американського Міжнародного Союзу Охорони Здоров'я (АМСОЗ) по виконанню Проекту удосконалення медичної допомоги в нових незалежних державах”, міжнародних військово-цивільних навчаннях “Раф енд Реді” тощо.

Особовий склад спеціалізованих бригад УНПЦ ЕМД та МК брав участь у ліквідації наслідків землетрусів у Туреччині (1999) та Індії (2001).

Постанова Кабінету Міністрів України №827 від 11.07.2001 року - нове Положення про ДСМК - крок щодо реалізації концепції організації надання екстреної медичної допомоги населенню України за умов надзвичайних ситуацій.

За час, що минув після утворення ДСМК, в правовому полі держави відбулись позитивні зміни, пов’язані з прийняттям Законів України “Про аварійно-рятувальні служби" (1999), “Про правовий режим надзвичайного стану” (2000 ), та “Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру”(2000), “Про правові засади цивільного захисту” (2004 р.). Накопичений досвід роботи ДСМК та зміни в правовому полі держави призвели до необхідності певної корекції концепції організації подання екстреної медичної допомоги населенню України при надзвичайних ситуаціях, що знайшло підтвердження у наукових публікаціях.

Проект Положення за планами МОЗ України, підготований фахівцями УНПЦ ЕМД, з залученням провідних фахівців системи охорони здоров’я та медичних служб інших відомств був затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 11.07.2001 року №827. В нову редакцію Положення було внесено певні зміни. Як і в першій, так і в новій редакції Положення підтверджується, що ДСМК базується на двох рівнях, але назва вищого рівня змінена: замість державного рівня його названо центральним рівнем. Зміна логічна з ряду обставин. По-перше, обидва рівня належать до однієї - державної служби. По-друге, назва відповідає рівню органу виконавчої влади, який керує ДСМК: на вищому рівні - центральний орган виконавчої влади, на територіальному - державна адміністрація відповідної адміністративної території.

У першій редакції Положення стверджувалось, що ДСМК створюється для надання в екстремальних ситуаціях (стихійне лихо, катастрофи, аварії, масові отруєння, епідемії, епізоотії, радіаційне, бактеріологічне і хімічне забруднення тощо медичної допомоги насамперед спеціалізованими бригадами постійної готовності Служби. Це твердження містило в собі з самого початку два протиріччя, викликані тим, що правовою основою для створення ДСМК були Основи законодавства України про охорону здоров’я, прийняті Верховною Радою України 19.11.1992р. У визначенні термін “екстремальні ситуації” передбачав ті ситуації, які зараз називають надзвичайними. Крім того, твердження про те, що медичну допомогу населенню за умов надзвичайних ситуацій надають, в основному, спеціалізовані бригади, не відповідає світовій практиці і досвіду нашої держави. Як правило, першу медичну допомогу в осередку катастрофи надають бригади швидкої медичної допомоги загального профілю, фельдшерські бригади чи інші формування, які не призначені для надання спеціалізованої медичної допомоги. У правовому полі держави відбулися певні зміни. Вступили в дію Закони України: “Про аварійно-рятувальні служби", прийнятий 14.12.1999р. та “Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій технічного та природного характеру”, прийнятий 8.06.2000 р., у яких ці питання вже трактувались по-новому. Тому в новій редакції Положення ці два терміна були вилучені, отримав офіційний статус термін “надзвичайні ситуації”. Крім того були перелічені основні типи формувань медицини катастроф, які надають медичну допомогу постраждалим.

Обидві редакції Положень констатують, що ДСМК проводить свою діяльність за планами медико-санітарного забезпечення населення на випадок виникнення екстремальних (надзвичайних) ситуацій. У першій редакції Положення передбачалось, що Плани медико-санітарного забезпечення населення в екстремальних ситуаціях на державному рівні розробляються МОЗ України, попередньо розглядаються Центральною координаційною комісією і затверджуються Кабінетом: Міністрів України. У новій редакції внесені зміни. Тепер плани медико-санітарного забезпечення населення в надзвичайних ситуаціях на центральному рівні розробляються МОЗ України, розглядається Центральною координаційною комісією ДСМК і затверджується МОЗ України за погодженням з МНС України. На територіальному рівні зміни з цього приводу не вносились. Плани медико-санітарного забезпечення населення в надзвичайних ситуаціях після розгляду територіальни­ми координаційними комісіями затверджуються відповідно Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими: держадміністраціями. Передача функцій затвердження планів на центральному рівні МОЗ України за погодженням з МНС України спрощує процедуру їх затвердження. Проте, виконання окремих заходів структурами багатьох міністерств і відомств, ускладнює контроль за виконанням окремих розділів планів та реагування на їх невиконання.

Щодо нововведень, то в нову редакцію Положення вперше ввійшли окремі поняття, терміни та твердження.

Вперше в Положенні приведене визначення ДСМК. Визначено, що “Державна служба медицина катастроф є особливим видом державної аварійно-рятуваль­ної служби, основним завданням якої є надання безоплатної медичної допомоги постраждалим від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, рятувальникам та особам, які беруть участь у ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій". Це визначення відповідає відповідним статтям Законів України “Про аварійно-рятувальні служби” та “Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру” і не протирічить суті ДСМК. Але, деякі наступні акти, наприклад, Постанова Кабінету Міністрів України від 17.09.2001р. № 1058 “Про затвердження Типового статуту державної аварійно-рятувальної служби”, яка визначає, що державні рятувальні служби є юридичними особами, вступає в протиріччя з визначенням ДСМК і, мабуть, в цьому і поля­гає “особливість виду” служби.

УНПЦ ЕМД та МК згідно нової редакції Положення отримав статус головного науково-практичного закладу ДСМК. Це покладає певні додаткові функції і обов’язки, а також розширило права закладу. У системі охорони здоров'я Міністром охорони здоров’я України і Президентом АМН України листопаді 1996 року підписано Положення про Головну наукову медичну установу. Згідно цього Положення головна наукова установа з проблем медицини визначає галузеву на­уково-технічну політику напрямків медичної науки і охорони здоров'я. Вона про­водить науково-методичну роботу по організації та координації досліджень, які проводяться іншими установами, забезпечує діяльність галузі в межах своєї ком­петенції. Для виконання функцій головної наукової медичної установи на її базі, як правило, створюється і функціонує проблемна комісія відповідного профілю. Для виконання в повному обсязі функцій головної наукової установи виникає не­обхідність корегування Статуту УНПЦ ЕМД та МК, його структури і створення проблемної комісії з медицини катастроф. Вирішення цих завдань потребують наукового супроводу і відповідних організаційних рішень.

Найсуттєвіші нововведення в новому Положенні стосуються статусу територ­іальних центрів екстреної медичної допомоги. У ньому визначається, що “Терито­ріальні центри екстреної медичної допомоги утворюються відповідно Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольсь­кою міськими держадміністраціями. Територіальні центри екстреної медичної до­помоги мають статус юридичних осіб і підпорядковуються відповідно Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласним, Київській та Севастопольській міським держадміністраціям. Керівники територіальних центрів екстреної медичної допо­моги призначаються на посаду та звільняються з посади відповідно Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськи­ми держадміністраціями за погодженням з МОЗ України ”.

Процитований витяг із документу містить принципово нове: вперше територ­іальні центри екстреної медичної допомоги отримали статус юридичних осіб, чітко визначено механізм їх утворення, призначення керівників та підпорядкування те­риторіальним органам виконавчої влади.

Згідно нової редакції Положення, до складу медичних формувань ДСМК крім спеціалізованих медичних бригад постійної готовності, ввійшли медичні бригаді постійної готовності першої черги (бригади швидкої медичної допомоги). Ці бри­гади формуються за штатними розписами фельдшерських та лікарських бригад швидкої медичної допомоги. Досвід роботи ДСМК показав необхідність і доцільність використовувати бригади швидкої медичної допомоги при певних умовах на до госпітальному етапі для надання медичної допомоги постраждалим.