1. Зовнішнім гамма-нейтронним опроміненням, джерелом якого є зруйнований реактор.

2. Бета-, гамма-опроміненням радіоактивного аерозолю та газів, які поступають із зруйнованого реактора.

3. Зовнішнім забрудненням радіоактивними речовинами шкіри та слизових оболонок.

4. Проникнення радіонуклідів в середину організму інгаляційним чи аліментарним шляхом (інкорпорація).

Після аварії основними джерелами внутрішнього опромінення є стронцій – 90 (період напіврозпаду 29 років, вражає кісткову тканину), цезій – 137 (період напіврозпаду 30 років, вражає кишківник), плутоній 239 (період напіврозпаду 24360 років, вражає легені).

При дозах опромінення 100 Бер і більше виникає гостра променева хвороба (ГПХ) різних ступенів тяжкості:

І – легкий ступінь – 100 – 200 Бер;

ІІ – середній ступінь – 200 – 400 Бер;

ІІІ – тяжкий ступінь – 400 – 600 Бер;

ІV – вкрай тяжкий ступінь – 600 – 1000 Бер.

Крім ГПХ можливе виникнення радіаційних уражень шкіри та слизових оболонок від легкої еритеми до глибоких некрозів. В подальшому можливий розвиток віддалених наслідків:

- захворювання крові (лейкози та ін.);

- порушення імунітету;

- порушення морфології та функції щитовидної залози;

- збільшення частоти новоутворень (пухлин);

- порушення системи згортання крові;

- генетичні наслідки та несприятливий перебіг вагітності;

- вегетативно-судинна нестійкість, ендокринні захворювання, мозкові та судинні кризи, передчасне старіння тощо.

Принципи обмеження радіаційного впливу

Запобігання та обмеження впливу радіації на людей можливе на основі таких основних принципів:

1. Захист шляхом використання матеріалів.

Матеріали і захисні споруди мають “коефіцієнт послаблення іонізуючого випромінювання”. Так, житлові та цегельні будинки мають К_пос від 10 до 20, їх підвали - від 40 до 400, протирадіаційні укриття – від 500 до 1000.

2. Захист шляхом скорочення часу опромінювання.

3. Захист шляхом збільшення відстані від джерел іонізуючого випромінювання (евакуація).

4. Захист шляхом використання медикаментозних засобів (радіопротекторів).

Для послаблення дії радіації на організм людини використовують медикаментозні засоби, які прийнято називати радіопротекторами (йодистий калій, амінокислоти). Велика увага приділяється біологічним препаратам або адаптогенам, які підвищують стійкість організму людини не тільки до радіації, але й до радіаційно шкідливих факторів, стресу, кисневого голодування тканин (женьшень, китайський лимонник елеутерокок та ін.). Протипроменевий ефект проявляється при дії багатьох вітамінів, насамперед групи В, вітаміну А, аскорбінової кислоти.

5. Обмеження радіаційного впливу шляхом використання радіозахисного харчування.

Використання овочів та фруктів, ягід та соків сприяє виведенню із тканин організму радіоактивних сполук.

Аварія на ЧАЕС створила надзвичайно небезпечну для здоров’я людей та навколишнього середовища радіаційну обстановку на значній території України Білорусії, Росії. Згідно Закону “Про правовий режим на території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи” забруднені території поділяється на зони в залежності від густини забруднення ґрунту радіонуклідами (ізотопами цезію 137).

1 зона – відчудження (площа 675 км²); забрудненість більш ніж 40 кюрі/км².

2 зона – безумовного (обов’язкового) відселення – це територія, що зазнала інтенсивного забруднення радіонуклідами з густиною забруднення ґрунту ізотопами цезію від 15 до 40 кюрі/км².

3 зона – гарантованого добровільного відселення – це територія з густиною забруднення ґрунту ізотопами цезію від 5 до 15 кюрі/км².

4 зона – посиленого радіологічного контролю – це територія з густиною забруднення ґрунту ізотопами цезію від 1 до 5 кюрі/км².

Фази перебігу аварії

При радіаційних аваріях з викидом радіонуклідів у довкілля щодо планування і реалізації заходів захисту населення доцільно виділяти 3 основні фази перебігу аварії:

Рання фаза включає період від початку викиду РР у атмосферу до моменту його припинення та завершення формування радіоактивного сліду. Тривалість цієї фази може становити від кількох годин до декількох діб.

Середня (проміжна) фаза охоплює період від моменту формування радіоактивного сліду до виконання усіх заходів щодо захисту населення. Тривалість цієї фази може становити від кількох днів до декількох місяців.

Пізня фаза – це після аварійний чи відновлюваний період, коли відбувається поступове повернення до нормальних умов життєдіяльності. Вона триває багато років і завершується одночасно зі скасуванням всіх обмежень на життєдіяльність населення на забруднених територіях.

При виникнення аварії на РНО реалізуються наступні захисні заходи:

• оповіщення та укриття людей;

• проведення йодної профілактики;

• використання засобів індивідуального захисту;

• надання медичної допомоги;

• зонування забрудненої території

Сигнали оповіщення населення при надзвичайних ситуаціях .

З метою своєчасної інформації населення, персоналу об’єктів економіки про радіоактивне забруднення, Цивільним захистом прийняті сигнали оповіщення., які передаються через канали зв’язку, радіо, телебачення.

Сигнал “Радіаційна небезпека” - передається в населених пунктах, в напрямок яких рухається радіоактивна хмара.

Рекомендації населенню: прибути в спеціальні сховища, укритись в підвалах будинків, здійснити герметизацію житлових приміщень, по команді застосувати індивідуальні засоби захисту органів дихання (протигаз, респіратор, ватно-марлеву пов’язку), із АІ-2 прийняти радіозахисний засіб (6 таблеток цистаміну,. таблетку йодистого калію). Вживати незабруднені продукти харчування та питну воду.

Поняття про радіаційну обстановку та методи її оцінки

Радіаційна обстановка - це обстановка, яка виникає на АЕС, об’єкті економіки, території адміністративного району в результаті радіоактивного забруднення місцевості, що потребує певних заходів захисту.

Радіаційна обстановка характеризується масштабами (розмірами зон) та характером радіоактивного забруднення (рівнями радіації). Розміри зон радіоактивного забруднення і рівні радіації є основними показниками ступеню небезпеки радіоактивного зараження для населення.

Радіаційна обстановка може бути виявлена та оцінена:

Методом прогнозування

За даними радіаційної розвідки

Прогнозування радіаційної обстановки проводиться за допомогою розрахункових методик на основі вихідних даних, що поступають з місця аварії, а саме:

- потужності аварійного викиду;

- радіонуклідного складу;

- висоти викиду;

- швидкості та напрямку вітру;

- наявності опадів.

Наявність вихідних даних дає можливість вирішити наступні завдання:

1. Визначити та привести рівні радіації на 1 годину після аварії

2. Визначити розміри зон радіоактивного забруднення

3.Розрахувати можливі дози опромінення персоналу та населення

4.Визначити час підходу радіоактивної хмари до найближчих населених пунктів

5.Прогнозувати санітарні втрати серед персоналу радіаційно-небезпечного об’єкту, особового складу аварійно - рятувальних формувань і населення і час можливого початку проведення аварійно-рятувальних робіт.

Оцінка радіаційної обстановки методом прогнозування дає тільки наближені характеристики радіоактивного забруднення, але є в нього і перевага – це оперативне отримання даних про можливе забруднення, що забезпечує своєчасне прийняття заходів з організації захисту персоналу, населення, допомагає вибрати найбільш оптимальні дії при організації аварійно-рятувальних робіт.

Завершальним етапом оцінки радіаційної обстановки, шляхом прогнозування, є формування висновків, які визначають :

1. Вплив радіаційного забруднення на виробничу діяльність об’єктів економіки.

2. Найбільш доцільні дії персоналу об’єктів економіки, ліквідаторів, особового складу формувань ЦЗ щодо обсягів роботи з надання медичної допомоги, можливості та умов евакуації населення з радіоактивно забруднених територій.

3. Необхідність в проведенні спеціальної обробки людей, одягу, продовольства, води.

Фактична оцінка радіаційної обстановки здійснюється методом радіаційної розвідки. На об’єктах економіки для спостереження за радіаційною обстановкою створюються пости радіаційного спостереження, групи (ланки) радіаційної розвідки.

Основні завдання постів радіаційного спостереження:

1. Своєчасне встановлення початку радіоактивного забруднення.

2. Оповіщення персоналу, особового складу формувань ЦЗ про радіоактивне забруднення (сигнал “ Радіаційна небезпека ”).

3. Визначення рівнів радіації та контроль за їх динамікою.

4. Встановлення кордонів забруднених районів та шляхів обходу чи проходу через них.

5. Визначення ступеню забруднення радіоактивними речовинами шкірних покровів, одягу, засобів захисту, продовольства та води.

Особовий склад постів та ланок повинен бути добре підготовленим для проведення радіаційної розвідки, мати відповідні прилади та технічні засоби, а саме:

• індивідуальні засоби захисту органів дихання (респіратор, протигаз);

• індивідуальні засоби захисту шкіри (ОЗК, костюм Л-1);

• індивідуальні дозиметри (ДКП-50А, ІД-1, ІД-11);

• засоби оповіщення, зв’язку (подача сигналу “Радіаційна небезпека” голосом), по телефону, частими ударами в металевий предмет та ін.);

• засоби обмеження забруднених районів із зазначенням рівнів радіації (комплект знаків обмеження КЗО-1);

• прилади радіаційної розвідки (ДП-5А, Б, В; ІМД-1Р та ін.).

Радіаційна розвідка може бути наземною та повітряною (спеціально обладнані літаки, гелікоптери, повітряні зонди).

При наземній радіаційній розвідці пости, групи (ланки) в різних точках місцевості фіксують рівень радіації, позначають обстежені райони знаками обмеження та доповідають в штаб. На території об’єкту економіки радіаційна розвідка заміряє рівні радіації на шляхах, що ведуть до об’єкта, в місцях проведення рятувальних та аварійно-відновлювальних робіт, в сховищах персоналу та особового складу невоєнізованих формувань, а також здійснює контроль за зміною радіаційної обстановки. Після закінчення розвідки, особовий склад групи (ланки) радіаційної розвідки контролює радіоактивне забруднення шкірних покровів, одягу, засобів захисту, транспорту для подальшого проведення спеціальної (санітарної) обробки, також дозиметричний контроль.

Вихідні дані цього методу враховують потужність дози випромінювання, максимально допустимі дози опромінення, як одноразові, так і багаторазові, а також коефіцієнти захисту споруд.

Технічні засоби радіаційної розвідки

Основними приладами для виявлення іонізуючого випромінювання, масштабів та ступеню зараження радіоактивними речовинами є вимірювачі потужності дози, а дозиметричного контролю - дозиметри.

В основу принципу дії вимірювачів потужності дози покладений іонізаційний метод виявлення радіоактивних випромінювань, а в дозиметрах використовується хімічний, фотографічний методи.

Умовно всі прилади радіаційного контролю (розвідки) розподіляють на 4 групи:

1. Індикатори радіоактивності (ДП-64, ІМД-1С) - призначені для виявлення іонізуючих випромінювань та сигналізації про перевищення встановленого порогу радіації.

2. Рентгенметри (ДП-ЗБ, ІМД-21) - призначені для виявлення іонізуючих випромінювань і вимірювання рівнів радіації.

3. Радіометри-рентгенметри (ДП-5А, Б, В; ІМД-1Р) - призначені для вимірювання рівнів радіації і контролю за ступенем радіоактивного забруднення місцевості і поверхні різних об’єктів та середовищ.

4. 4.Дозиметри (ДКП-50А, ІД-1, ІД-11, ДП-70МП) - призначені для вимірювання експозиційних та поглинутих доз опромінення людей.

Організація радіометричного контролю

Радіометричний контроль призначений для вимірювання доз радіоактивного опромінювання людей, які знаходяться на радіаційно-забрудненій території.

Контроль радіоактивного забрудення проводиться в медичних закладах ДСМК всім постраждалим,членам аварійно-рятувальних загонів та тим, хто приймав участь у ліквідації наслідків радіаційної аварії, а також майна і транспорту. Медична служба в проведенні радіометричного контролю виконує наступні завдання:

1. Контроль радіоактивного забруднення постраждалих на сортувальному посту для виявлення осіб, які мають зараження вище безпечних величин.

2. Контроль радіоактивного забруднення після проведення повної санітарної обробки у відділенні спеціальної обробки (ВСО).

3. Контроль радіоактивного забруднення особового складу та майна ВСО.

4. Контроль радіоактивного забруднення одягу та транспорту до та після дезактивації.

Окрім цього, на медичну службу покладено завдання експертизи води, продовольства, якщо вони зазнали забруднення радіоактивними речовинами.

Дозиметричний контроль (контроль радіоактивного опромінення) проводиться з метою отримання точних даних, необхідних для визначення ступеню тяжкості променевих уражень.

Дозиметричний контроль опромінення в залежності від наявності засобів контролю може проводитись індивідуальним та груповим методами.

Індивідуальний метод контролю полягає в тому, що доза радіації, отримана особою, визначається за показниками виданого йому дозиметра.

Груповий метод контролю полягає в тому, що доза радіації, отримана групою ліквідаторів визначається за показниками 1-2 дозиметрів, виданих в групі. Цей метод контролю застосовують при діях ліквідаторів в однакових умовах, тобто коли всі можуть отримати приблизно однакову дозу радіації.

На медичну службу покладено завдання спостереження за ліквідаторами, які зазнали дії іонізуючого випромінювання.

Контроль радіоактивного опромінення ліквідаторів служить основним критерієм ранньої діагностики променевої хвороби.

Дані про дози опромінення, що були отримані ліквідаторами, заносяться в первинну медичну картку або в історію хвороби, а в разі виписки з лікувального закладу - в картку обліку доз радіоактивного опромінення.

Гостра променева хвороба (ГПХ) – це захворювання, яке виникає в результаті дії на організм людини іонізуючих випромінювань в дозі, що перевищує 1 Гр, у відносно короткі терміни і характеризується фазністю перебігу і поліморфізмом клінічної картини.

При легкому ступені ГПХ (1-2 Гр) прояви первиної реакції практично відсутні. У деяких потерпілих через 3-5 год після опромінення може з’явитися легке відчуття нудоти, рідко – одноразове блювання. Латентний період – 30-35 діб. Захворювання перебігає сприятливо і виздоровлення наступає, як правило, без лікування.

Для середнього ступеня ГПХ (2-4 Гр) характерна поява після опромінення нудоти і блювання (2-3 разової), загальної слабкості, іноді легкої гіперемії обличчя і субфебрильної температури. Тривалість первинної реакції звичайно не перевищує доби, латентний період – 15-25 діб. Потерпілі потребують надання кваліфікованої або спеціалізованої допомоги.

При тяжкому ступені ГПХ (4-6 Гр) багаторазове блювання після опромінення з’являється через 30-60 хвилин, яке супроводжується головним болем, загальною слабкістю. Шкіра і слизові оболонки гіперемійовані, температура тіла субфебрильна. Тривалість первинної реакції – до 3 діб. Латентний період – 8-17 діб. Хворі потребують тривалого лікування. Виздоровлення таких хворих можливе.

При дуже важкому ступені ГПХ (6 Гр і вище) при опроміненні в діапазоні доз 6-10 Гр ГПХ перебігає за кістковомозковою формою. При цьому багаторазове блювання виникає вже в перші 15-30 хвилин після дії випромінювання. Шкіра та слизові оболонки гіперемовані, температура тіла субфебрильна. Первинна реакція продовжується упродовж 3-4 діб. Латентний період практично відсутній, і первинна реакція без чіткої межі переходить в період розпалу променевої хвороби. Недивлячись на інтенсивне лікування таких хворих, виздоровлення малоймовірне; смерть наступає через 2 тижні або пізніше.

При опроміненні в дозах 10-20 Гр розвивається кишкова форма ГПХ. Вона характеризується важкою первинною реакцією тривалістю 3-4 доби. Через 5-20 хвилин після дії радіації з’являється багаторазове блювання. Особливо характерні гіперемія шкірних покривів і слизових оболонок, біль у животі, діарея. Температура тіла підвищується до 38-39°С, артеріальний тиск різко знижується. Латентний період відсутній. Період розпалу проявляється важким ентеритом, зневодненням, крововиливами та інфекційними ускладненнями. Смерть таких хворих наступає вже наприкінці першого тижня.

При опроміненні в дозах 20-50 Гр і вище виникають токсична і церебральна форми ГПХ. В цих випадках відразу ж після дії іонізуючого випромінювання з’являються багаторазове блювання, пронос, колаптоїдний стан, часто спостерігається тимчасова втрата свідомості. Вже з перших діб розвиваються важкі гемодинамічні порушення, розлади свідомості, набряк мозку, атаксія, судоми, бульбарні порушення. Хворі вмирають, зазвичай, упродовж перших трьох діб.

Ознаки гпх в період первинної реакції.

Для цього періоду характерні наступні групи симптомів:

• диспепсичні – нудота, блювання, пронос;

• загальноклінічні – загальна слабкість, головний біль, підвищення температури тіла, запаморочення;

• гематологічні – лімфоцитопенія (відносна і абсолютна), нейтрофільний лейкоцитоз (до 15 х 10 9/л), ретикулоцитоз, тромбоцитоз;

• місцеві – гіперемія слизових оболонок та шкіри

Для типової кістковомозкової форми ГПХ (при дозі 6-10 Гр) та атипових (кишкової, токсичної, церебральної) форм (при дозі більше 10 Гр) характерні такі групи симптомів:

• диспепсичні – невпинне блювання, частий пронос;

• загальноклінічні – сопорозний стан, різкий головний біль підвищення температури тіла до 40° С, збудження, іноді загальмованість, сонливість, біль в животі, колаптоїдний стан, серцебиття, болі в ділянці серця, аритмія;

• гематологічні – нейтрофільний лейкоцитоз (до 20 х 10⁹/л і більше), лімфопенія, тромбоцитоз;

• неврологічний статус – порушення координації рухів, м’язевий тремор, підвищення сухожилкових рефлексів, зниження черевних рефлексів;

• місцеві зміни - різка гіперемія шкіри та слизових оболонок, радіаційний дерматит.

Тактика лікаря в період первинної реакції:

1. Госпіталізація в найближче гематологічне віділення.

2. Ліжковий режим.

3. Протиблювотні засоби (церукал, етаперазин, атропін, аміназин)

4. Дезінтоксикаційні засоби та такі, що корегують водно-електролітний баланс (реополіглюкін, ізотонічний розчин хлорида натрію, глюкоза 5%,

сольові розчини типу Рінгера-Локка, при відсутності протипоказів- 40-60 мг лазикса внутрішньовенно, струменево).

5.В разі гострої судинної недостатності (кордіамін, мезатон, норадреналін, контрикал, поліглюкін, гідрокортизон).

6.В разі гострої серцевої недостатності (строфантин, корглікон).

7.В разі рухового збудження (димедрол, піпольфен, седуксен, фенобарбітал).

Ознаки гпх у “скритому” періоді.

У важких випадках “скритий” період практично відсутній, у легких – триває 4-5 тижнів.

Відбувається мобілізація захисних і компенсаторних механізмів. Покращу­ється самопочуття потерпілих, припиняється нудота і блювання, зникає або зменшується головний біль, “згладжується” неврологічна симптоматика.

При дослідженні крові: знижується кількість лейкоцитів за рахунок нейтрофілів, знижується кількість ретикулоцитів, проте більш вираженою стає лімфопенія.

Тактика лікаря в “скритому” періоді:

1.Лікувальне харчування (механічно і хімічно ощадна дієта).

2.Симптоматична терапія: полівітаміни, адаптогени, седативні препарати, антигістамінні препарати.

3.Дезінтоксикаційна терапія (гемодез, ізотонічний розчин хлориду натрію, 5% глюкоза).

ознаки гпх в періоді виражених клінічних проявів.

Виникає при великих дозах радіації (9-10 Гр), коли відсутній другий період, а перший вкорочується. При цьому хворий може потрапити до лікаря вже в третьому періоді (“розпалу”).

Для цього періоду характерні такі групи симптомів:

• гематологічний – лейкопенія (до 0,1х10⁹/л), анемія, лімфоцитопенія, тромбоцитопенія, аплазія кісткового мозку;

• загальної інтоксикації – гектична температура, астенізація, колаптоїдний стан;

• кишечні – блювання, пронос, анорексія;

• геморагічні – крововливи в шкіру і слизові оболонки, спонтанні кровотечі (носові, з ясен, шлунково-кишкові, ниркові, маткові та ін.);

• орально-фаренгіальні – виразково-некротичні ураження на слизових рота і мигдаликах;

• трофічних розладів – випадіння волосся.

Додатковими критеріями діагностики ГПХ в першому та третьому періодах при відсуності індивідуального дозиметра може бути фоновий радіаційний контроль та масовість поступлення хворих з подібною клінічною картиною.

Тактика лікаря в період виражених клінічних симптомів.

1. Дезінтоксикаційцна терапія (гемодез, ізотонічний розчин хлориду натрію, 5% глюкоза).

2. Антибіотикотерапія

3. Протигеморагічні та антианемічні препарати (амбен, амінокапронова кислота, дицинон, еритроцитарна маса, тромбоцитарна маса).

4. Лікуваня орально-фаренгіального та кишкового синдромів:

• зондове харчування;

• полоскання ротової порожнини розчином фурагіну (1:13000);

• змащування порожнини рота евкаліптовою та персиковою олією;

• парентеральне харчування (внутрішновенне введення поліаміну або амекіну; ліпофундин або ліпомайз та інші жирові емульсії).

5. Лікуваня серцево-судинної недостатності (мезатон, норадреналін, 5% розчину глюкози, поліглюкін, глюкокортикоїди, строфантин, корглікон).

Перша медична допомога постраждалим при а аваріях на хімічно-небезпечних об’єктах.