Перша медична допомога при тепловому та сонячному ударах

Тепловий удар виникає як реакція організму на перегрівання. Сонячний удар – це один з видів теплового удару, у разі якого перегрівання зумовлене прямою дією сонячних променів.

Патогенетичним механізмом розвитку ускладнень при перегріванні є наявність гіпертермії. Часто температура тіла хворого перевищує до 40-42 º С. Висока температура призводить до розширення судин шкіри (артеріол, пре капілярів та пре капілярних сфінктерів), депонування крові, підвищення гідростатичного тиску в капілярах. В подальшому виникає сповільнення кровотоку, стаз крові, агрегація еритроцитів та гіпоксія органів та тканин.

Ступені тяжкості теплового (сонячного) удару:

1. Легкий ступінь – скарги на загальну слабкість, головний біль, головокружіння, шум у вухах, нудоту, шум у вухах, порушення зору. Відмічається підвищення температури тіла до 38 ̊ С, гіперемія обличчя, голови, помірне потовиділення, збільшення частоти дихання і ЧСС.

2. Середній ступінь – адинамія, сплутаність свідомості, блювання, сильний головний біль, головокружіння, температура тіла до

40 ̊С, значне потовиділення, поверхневе часте дихання, виражена тахікардія, зниження АТ.

3. Тяжкий ступінь – коматозний стан, психомоторне збудження, галюцинації, клонічні та тонічні судоми, прогресуюча тахікардія, порушення ритму дихання, температура тіла до 42 ̊ С, різке зниження АТ.

Невідкладна допомога:

• помістити хворого в прохолодне приміщення з хорошою вентиляцією в лежачому положенні,

• забезпечити вільне дихання хворого,

• холодний компрес на голову, обгортання холодним простирадлом,

• інфузійна терапія розчинами кімнатної температури (реополіглюкін, поліглюкін, 5% глюкоза, фізіологічний розчин),

• антипіретики (диклофенак, моваліс, панадол),

• при зниженні АТ – п/к 2 мл 10% кофеїну чи 0,1% адреналіну.

Гострі екзогенні отруєння

Отрута – це будь-яка хімічна речовина. Чи справить ця речовина токсичну дію на організм, чи ні, залежить від низки умов і чинників. Найважливішими з них є доза речовини, її концентрація, шлях проникнення в організм, вік потерпілого і початковий стан організму.

Гостре екзогенне отруєння – це патологічний стан, що виникає при поступленні хімічної речовини в організм і проявляється розладами функцій та структур його органів і систем.

В Україні щорічно налічується більше ніж 200 тис. гострих отруєнь, а кількість летальних випадків перевищує 10 тис.

Класифікація гострих екзогенних отруєнь

• По переважному ураженню органів та систем

1. Нейротропні (наркотики, алкоголь та його сурогати, ФОР).

2. Кардіотропні (наперстянка, солі калію)

3. Пульмотропні (фосген, оксид азату).

4. Гепатотропні (хлоровані вуглеводні, бліда поганка).

5. Гемотропні (анілін, нітрити, СО).

6. Ниркові (етиленгліколь, сулима).

7. Шлунково-кишкові (кислоти, луги).

• За місцем використання отрути:

1. Промислові (органічні розчинники, хімічні реактиви, паливо).

2. Ядохімікати (хлорвмісні, фосфорвмісні).

3. Лікувальні засоби (барбітурати, опіати).

4. Речовини, що використовуються в побутовій хімії.

5. Біологічні (біологічні та тваринні отрути).

6. Бойові отруйні речовини.

НЕВІДКЛАДНА ДОПОМОГА В РАЗІ ГОСТРИХ ОТРУЄНЬ

Особливість надання невідкладної медичної допомоги в разі гострих отруєнь полягає у проведенні комплексній терапії, що включає такі лікувальні заходи:

– запобігання усмоктуванню токсичних речовини;

– проведення специфічної (антидотної) терапії;

– проведення симптоматичної терапії;

– видалення токсичних речовин, що надійшли в кров (штучна детоксикація).

Запобігання усмоктуванню токсичних речовин в організм здійснюється таким чином:

а) при інгаляційних інтоксикаціях слід негайно винести потерпілого з загазованої атмосфери, або відкрити вікна та двері. Персонал, що надає допомогу, повинен мати засоби індивідуального захисту (ізолюючий протигаз);

б) при попаданні токсичних речовин на шкіру і слизові оболонки необхідно обмити шкірні покриви проточною водою з милом або 2 % розчином бікарбонату натрію;

в) при отруєнні токсичними речовинами через шлунково-кишковий тракт отруту, що не всмокталась можна видалити промиванням шлунку, викликанням блювоти, призначенням проносних засобів, очисних і сифонних клізм, застосуванням сорбуючих речовин, в’яжучих і обволікуючих засобів.

У першу чергу потерпілим обов’язково проводять термінове промивання шлунку через зонд незалежно від стану хворого і терміну від початку інтоксикації. Слід пам’ятати, що в зв’язку з різким сповільненням резорбції в стані глибокої коми значна кількість токсичної речовини може затримуватись в шлунково-кишковому тракті і сприяти пролонгованому або рецидивуючому перебігу захворювання.

Процедура промивання шлунка в загальному проста, але при недотриманні правил промивання іноді приводить до важких ускладнень. Найбільша небезпека виникає при промиванні шлунка хворих, які знаходяться в коматозному стані через можливість аспірації промивними водами з послідуючим розвитком важкої аспіраційної пневмонії і навіть асфіксії в момент аспірації. Промивання у хворого, що знаходиться в непритомному стані, проводять після попередньої інтубації трахеї трубкою з роздувною манжеткою, що повністю попереджує можливість попадання блювотних мас в нижній відділ дихальних шляхів. Необхідно пам’ятати про можливе введення зонду в дихальні шляхи, в цьому випадку будуть прослуховуватись дихальні шуми із зовнішнього отвору зонда.

Для профілактики різних ускладнень промивання шлунку проводять при положенні хворого на боку. Зонд вводять через рот або нижній носовий хід. Промивання шлунка здійснюють за допомогою товстого шлункового зонду і лійки. Для промивання шлунку використовують 10-20 л води, що має температуру 18-20 ºС. Промивання проводиться до появи чистих промивних вод, зникнення запаху і кольору отруйної речовини. Першу порцію промивних вод обов’язково залишають для хімічного дослідження і встановлення можливої причини отруєння.

При інтоксикації опікаючими отрутами промивання шлунку через зонд в першу добу обов’язкове навіть при наявності крові в промивних водах. Нейтралізація в шлунку кислоти розчином лугу неефективна, а застосування з цією метою гідрокарбонату натрію значно погіршує стан хворого внаслідок можливого гострого розширення шлунку вуглекислим газом, що утворюється при нейтралізації.

Послаблюючі засоби для евакуації отрути з шлунку при інтоксикації опікаючими отрутами не вводять, щоб не викликати просування кислоти або лугу в нижче розміщені відділи шлунково-кишкового тракту. В сопорозному стані при будь-якій інтоксикації, а також у хворих у яких отруєння виникло під впливом отрут, які мають припікаючу дію, викликати блювоту протипоказано.

Видалення отрути з кишечника досягають призначенням проносних засобів. Зразу після промивання шлунка при отруєнні жиророзчинними отрутами вводять сірчано-кислу сіль натрію або магнію (25-30 г в 500-700 мл води), можна вводити 50-100 мл вазелінового масла, яке не всмоктується в кишечнику.

Проносні засоби протипоказані при пероральному отруєнні припікаючими рідинами. Слід мати на увазі, що при глибокій комі, викликаній снодійними і наркотичними речовинами виникає атонія кишечника в зв’язку з чим призначення послаблюючих може не дати бажаного результату. Якщо перистальтика кишечника збережена, на що вказують кишкові шуми, доцільне введення проносних. Для підсилення перистальтики кишечника і профілактики його атонії вводять підшкірно 1 мл 0,05 % розчину прозеріну перед застосуванням послаблюючих.

Після промивання шлунку часто призначають засоби, що сповільнюють процес всмоктування токсичних речовин: активоване вугілля (2-4 ст. ложки на 250-400 мл води), палену магнезію. В окремих випадках застосовують обволікаючі засоби: яєчний білок, білкову воду (1-3 яєчних білка на 0,5-1 л води), слизових відварів, рідкого кромхалу, киселі та ін. Хороший ефект дають високі сифонні клізми. Клізма може бути корисною в тому випадку, коли отрута при підсиленій перистальтиці досягає нижнього відділу травного тракту.