Нормативно-правова база створення та функціонування Державної служби медицини катастроф України

Системи медичного забезпечення населення при надзвичайних ситуаціях (НС) створені у всіх розвинутих країнах світу. Концепція розбудови і функціонування цих систем залежить від рівня розвитку економіки, транспортної структури та інших факторів економічного і соціально-політичного характеру в державі.

Функціонування будь-якої системи, в тому числі медичного забезпечення населення при НС, неможливе без існування розвинутої нормативно-правової бази, яка визначає її організаційно-функціональну структуру, основні завдання, порядок роботи в умовах НС, а також напрямки подальшого удосконалення і розвитку у найближчій і віддаленій перспективі.

Виходячи з потреби гарантії безпеки населення і території України ще у 1991 році була розроблена і затверджена Постановою Кабінету Міністрів України від 7 липня 1995 року № 501 “Концепція створення єдиної державної системи запобігання і реагування на аварії, катастрофи та інші надзвичайні ситуації”. Перш за все, вона базувалась на принципах пріоритету охорони здоров’я і здоров’я людей над будь-якими іншими інтересами держави, компенсації збитків, завданих здоров’ю людей і навколишньому природному середовищу. Однією з найважливіших умов реалізації концепції була визначена розробка і реалізація програм розвитку науково-теоретичного, методичного, нормативно-правового, економічного і кадрового забезпечення єдиної державної системи запобігання і реагування на аварії, катастрофи та інші надзвичайні ситуації.

Виходячи з завдань, що стоять перед галуззю охорони здоров’я з питань організації медичного забезпечення населення при НС, МОЗ України була розроблена “Концепція організації надання медичної допомоги постраждалим при надзвичайних ситуаціях”, яка стала основою при розробці Постанови Кабінету Міністрів України від 14 квітня 1997 р. № 343 “Про утворення Державної служби медицини катастроф (ДСМК”.

Державна служба медицини катастроф України, утворена і функціонує у відповідності до положень Концепції організації надання екстреної медичної допомоги постраждалим при НС в правовому і нормативному полі, яке визначають відповідні правові акти України, а також ряд директивних і нормативних документів МОЗ України.

До основних законодавчих актів, що визначають мету, основні завдання, структуру, умови функціонування і управління Державною службою медицини катастроф належать:

1. Конституція України (статті 3, 16, 49, 50, 106, 138), 1996 р.

Стаття 3. Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Права і свободи людини та її гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Стаття 16. Забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов’язком держави.

Стаття 49. Кожен має права на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування.

Охорона здоров’я забезпечується державним фінансуванням відповідних соціально-економічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних програм.

Держава створює умови для ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування. У державних і комунальних закладах охорони здоров’я медична допомога надається безоплатно; існуюча мережа таких закладів не може бути скорочена.

Держава сприяє розвиткові лікувальних закладів усіх форм власності.

Держава дбає про розвиток фізичної культури і спорту, забезпечує санітарно-епідемічне благополуччя.

Стаття 50. Кожен має право на безпечне для життя і здоров’я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди.

Стаття 106. Президент України: приймає у разі необхідності рішення про введення в Україні або в окремих її місцевостях надзвичайного стану, а також оголошує у разі необхідності окремі місцевості України зонами надзвичайної екологічної ситуації з наступним затвердженням цих рішень Верховною Радою України.

Стаття 133. Систему адміністративно-територіального устрою України складають: Автономна Республіка Крим, області, райони, міста, райони в містах, селища і села.

До складу України входять: Автономна Республіка Крим, Вінницька, Волинська, Дніпропетровська, Донецька, Житомирська, Закарпатська, Запорізька, Івано-Франківська, Київська, Кіровоградська, Луганська, Львівська, Миколаївська Одеська, Полтавська, Рівненська, Сумська, Тернопільська, Харківська, Херсонська, Хмельницька, Черкаська, Чернівецька, Чернігівська області, міста Київ та Севастополь.

Міста Київ та Севастополь мають спеціальний статус, який визначається законами України.

Стаття 138. До відання Автономної Республіки Крим належить: ініціювання введення надзвичайного стану та встановлення зон надзвичайної екологічної ситуації в Автономній Республіці Крим або в окремих її місцевостях.