Лікування хронічної пн.

Загальні принципи ведення хворого:

а) активне спостереження за станом пацієнта, з урахуванням вираженості симптомів енцефалопатії;

б) щоденні зважування хворого;

в) щоденне оцінювання балансу рідини, випитої і виділеної за добу;

г) щодня аналіз крові (вміст електролітів, креатиніну);

ґ) 2 рази на тиждень визначають вміст білірубіну, альбуміну, активність АСТ, АЛТ, лужної фосфатази;

д) регулярно виконують коагулограму, вимірюють вміст протромбіну;

е) в кінцевій стадії цирозу печінки потрібно оцінювати необхідність і мож ливість трансплантації печінки (при алкогольному цирозі пересадка печінки пока зана рідко);

ж) при алкогольному цирозі — повна відмова от алкоголю.

Лікування полягає в обмеженні кількості білка в харчовому раціоні, призначенні лактулози.

За появи симптомів ниркової недостатності (калій сироватки крові >6 ммоль/л;

креатинін сироватки крові >400 ммоль/л) проводять гемодіаліз.

Трансплантація печінки. Показання до трансплантації печінки при фульмінантному гепатиті з печінковою енцефалопатією:

а) вік до 60 років;

б) нормальне функціонування печінки до виникнення захворювання;

в) можливість дотримання після трансплантації печінки післятранфузійного режиму в повному протягом тривалого періоду.

Кісти печінки

Кісти печінки можуть бути паразитарного та непаразитарного походження.

1. Непаразитарні кісти:

а) справжні — стінка справжньої кісти має три шари. Внутрішній шар, утворений пухкою сполучною тканиною, багатий на клітинні елементи і вкритий епітелієм, що іноді має війки, середній — щільний, бідний на клітинні елементи, зовнішній шар містить сегменти жовчних проток і острівці печінкової тканини. Можлива гіаліні зація зовнішнього шару;

б) несправжні — частіше бувають травматичного походження внаслідок утво рення центральних і підкапсулярних гематом чи часткових некрозів печінкової тка нини запального характеру з подальшими дегенеративними змінами.

2. Паразитарні кісти:

– ехінококові;

– альвеококові.

Усі перелічені кісти можуть бути неускладненими та ускладненими (нагноєння, кровотеча, розрив, портальна гіпертензія, механічна жовтяниця, печінкова недостатність). Частота кістозних захворювань печінки, виявлених на розтині, коливається від 0,15 до 1,86%. Кісти виникають у різному віці, але найчастіше — в середньому. Частота захворювання у жінок і чоловіків приблизно однакова.

Виділяють кілька причин виникнення непаразитарних кіст печінки:

1. Порушення процесів розвитку та диференціації. Справжні кісти походять із зачатків жовчних ходів, залишку зародкової тканини.

2. Внутрішньопечінкові порушення циркуляції в гілках ворітної вени, унаслідок чого утворюються замкнуті порожнини, усередині яких накопичується рідина, яку продукують клітини епітеліальної вистілки.

3. Травми. Посттравматичні кісти формуються після розривів печінки без ушко дження фіброзної оболонки. Кров і жовч, що зібралися, розсмоктуються, однак, якщо залишкова порожнина має великі розміри, змикання прилеглих ділянок паренхіми не відбувається. Травматичні кісти поодинокі і наповнені жовчю, без епітеліальної вистілки.

4. Наявність залишкових порожнин після ехінококотомії, ехінококектомії та інших втручань.

Підтвердженням справжнього характеру деяких кіст може бути той факт, що вони нерідко поєднуються з аналогічними кістами нирок, підшлункової залози й інших органів.

Патологічна анатомія. Більшість кіст печінки належать до справжніх, у яких внутрішня поверхня вистелена одношаровим кубічним чи циліндричним епітелієм. Несправжні кісти такої вистілки не мають. Поодинокі кісти можуть бути заповнені желеподібною масою, а при нагноєнні — вершкоподібним гноєм. Кісти можуть ло калізуватися в різних частках і сегментах печінки, в глибині чи на поверхні можуть випинатися з печінки і навіть пов’язуватися з печінкою лише тонкою перемичкою («ніжкою»). Частина кіст розташована в зв’язках печінки. Діаметр кісти — від 1–2 до 25 см і більше. Відповідно об’єм кісти може досягати 10–16 л.

Кісти можуть бути як поодинокі, так і множинні. Множинними вважають такі кісти, що розташовуються в одному чи кількох сегментах печінки, однак частина сегментів залишається неураженою. Полікістоз печінки — це такий стан, коли кісти є в кожному анатомічному сегменті органа. При полікістозі уражена ділянка печінки збільшена і деформована численними кістами різного розміру. Кісти оточені капсу лою з фіброзної тканини, на зрізі мають ніздрюватий вигляд з безліччю порожнин. Вони наповнені прозорою рідиною, що не містить жовчі. Зазвичай, кісти розташо вуються по всій поверхні обох часток, але частіше права частка уражена більше лівої.

На відміну від поодиноких солітарних кіст полікістоз печінки в 51,6% хворих (Foldman, 1958) поєднується з полікістозним ураженням інших органів і в першу чергу нирок, підшлункової залози, селезінки, яєчників, легенів. Полікістоз печінки нерідко супроводжується іншими вродженими вадами розвитку: розщепленням підне біння, незрощенням дужок хребта, менінгоцеле, незавершеним поворотом кишечнику тощо. Полікістоз у деяких хворих призводить до портальної гіпертензії. Унаслідок полікістозу настає виражена дегенерація печінкової паренхіми, така печінка набуває вигляду бджолиного стільника з тонкими перегородками.

Клінічні прояви. Симптоми при непаразитарних кістах печінки залежать від розмірів, кількості та локалізації новоутворень. Бувають: дрібні кісти — діаметр до 5 см, середні — від 5 до 7 см, великі — понад 7 см. Як несправжні, так і справжні кісти печінки зростають повільно і не мають специфічних симптомів, через що їх рідко виявляють до операції. Кісти від 1 до 6 см — безсимптомні. Вони найчастіше можуть бути виявлені або випадково при житті хворого, або під час автопсії. Скарги з’явля ються зі зростанням кісти: збільшення об’єму живота, помірна болючість у правому верхньому квадранті і наявність утворення, яке відчуває сам хворий у надчеревній ділянці чи в ділянці правого підребер’я. Відсутність симптомів болючості припису ють низькому тиску в кісті. Симптоми стають вираженішими, коли кісти досягають великих розмірів і починають стискати суміжні органи, жовчні протоки та судини печінки. У цей час можуть з’явитися блювання і пронос, біль у животі стає сильним і гострим, іноді з’являються жовтяниця, асцит, поступово розвивається ПН. Біль іноді іррадіює в плече, спину.

Частими симптомами полікістозу печінки є відчуття тяжкості, тиску та розпи рання у верхньому відділі живота, в ділянці правого підребер’я, зниження апетиту, схуднення, що прогресує, зниження працездатності, періодичні нудота, блювання, поступовий розвиток ПН.

Для травматичних і запальних кіст характерним є озноби, пропасниця, пронос, підвищена пітливість, блідість шкіри, нерідко з іктеричним відтінком, а іноді й доб ре вираженою жовтяницею.

Однією з об’єктивних ознак кісти є пальпаторне визначення пухлини округлої форми, еластичної, помірно напруженої. Найчастіше пухлина, що пальпується, щіль но зрощена з печінкою і зміщується під час дихання. Рухливість пухлини свідчить про наявність кісти печінки на ніжці.

Лабораторні дослідження. Загальні аналізи крові, сечі, функціональні проби печінки при непаразитарних кістах печінки відображають порушення функції орга на і є неспецифічними для цього захворювання. На результати цих досліджень впливають супутні хвороби.

Інструментальні дослідження. Точний діагноз до операції вдається встанови ти: при використанні лапароскопії, УЗД, КТ, МРТ. Нерідко кісти печінки невели ких розмірів, особливо поодинокі, виявляють під час втручань, які виконують з при воду інших захворювань черевної порожнини.

Ускладнення кіст печінки:

1. Крововилив у порожнину кісти може бути непомітним, якщо кількість крові, що вилилася, невелика або крововилив відбувся в стінку кісти з її розшаруванням. Його можна виявити лише під час операції. Значні крововиливи призводять до швидкого збільшення кісти, супроводжуються сильним болем, погіршанням загаль ного стану (слабість, запаморочення, непритомність, почастішання пульсу, знижен ня артеріального тиску). Кровотеча з кісти, що розірвалася, загрожує життю.

2. Нагноєння непаразитарних кіст печінки виникає внаслідок занесення інфекції гематогенним чи лімфогенним шляхом, а також внаслідок поширення інфекції з при леглих органів. Нагноєння частіше зазнають кісти, вже ускладнені крововиливом, травматичні та ретенційні. Нагноєння кісти супроводжується посиленням болю, підвищенням температури тіла, появою загальної слабості, пітливості (лейкоцитозом), підвищеною ШОЕ. Збільшуються розміри кісти, пальпація її різко болюча, з’являються симптоми подразнення очеревини.

3. Перекручування кісти можливе лише в тому випадку, коли вона має ніжку і не зрощена з прилеглими тканинами. Виникає різкий біль, збільшується об’єм кіс ти, швидко розвиваються симптоми подразнення очеревини через некроз.

4. Перфорація кісти супроводжується раптовим різким болем, як при перфо рації порожнистого органа. У першу чергу зазнають розривів кісти з крововиливом, нагноєнням чи перекручуванням. Від цього залежить і клінічна картина. Розрив не великих неінфікованих кіст печінки може мати безсимптомний перебіг. При роз риві великих кіст вони не пальпуються в черевній порожнині, але з’являється тупий звук у відлогих ділянках живота. При розриві інфікованих кіст виникає перитоніт.

5. Злоякісне переродження кісти супроводжується симптомами, характерними для пухлин.

6. ПН у хворих з кістами печінки розвивається часто, оскільки зі зростанням кісти чи збільшенням їх кількості відбувається поступове заміщення паренхіми печінки.

7. Механічна жовтяниця і асцит (при компресії ворітної вени).