4. Сучасні концепції та підходи до пояснення релігійного феномена

І. Класичні концепції релігії

У XIX ст. відбулася диференціація соціальних наук. Соціологія, психологія, антропологія й етнографія виділилися з лона філософії та стали самостійними науками. Кожна з них виявляла цікавість до релігійного феномена та намагалася дати йому пояснення.

Засновник соціології Огюст Конт (1798 – 1857 рр.) пояснював релігію як спосіб реалізації проблеми єдності суспільства, що дає змогу гармонізувати егоїстичні мотиви поведінки окремих індивідів. Теологічна (релігійна) стадія розвитку суспільства, на думку О. Конта, була першою та основною в розвиткові людства.

Виникнення соціології релігії як особливої галузі знань пов’язане з іменем Еміля Дюркгейма (1858 – 1917 рр.). Після осмислення релігії він дійшов висновку, що ніде й ніколи в історії не існувало суспільства зовсім безрелігійного. Отже, на його думку, релігія виконувала в суспільстві певну та вкрай необхідну функцію.

У своєму дослідженні “Поділ праці” (1803 р.) Е. Дюркгейм виділив два типи солідарності людей у суспільстві. Вищий тип, названий “органічним”, панує в сучасному суспільстві та спирається на поділ праці. Примітивним же спільнотам властива “механічна солідарність між індивідами”. Для них характерно те, що кожний індивід має приблизно однаковий рівень знань, умінь і навичок, а отже, він практично не зацікавлений у взаємозв’язках з іншими членами суспільства. За таких обставин лише спільні вірування об’єднують людей. Зважаючи на ці міркування, вчений дійшов висновку, що релігія не зводиться до суми міжіндивідуальних відносин, а є чимось надіндивідуальним та примусовим стосовно окремого індивіда. Відтак, на його думку, виникають нові форми суспільних відносин – мораль, право, політика, товарно-грошові відносини, проте всі вони є похідними від релігії.

Основною категорією, якою користувався для пояснення релігії Карл Маркс (1818 – 1883 рр.), була категорія відчуження. Релігію він пов’язував з тим етапом розвитку суспільства, коли з’являлося привласнення результатів чужої праці та соціальна нерівність. За цих умов продукти людської праці панують над своїми творцями, а речі розглядаються як щось важливіше, ніж люди, котрі їх створили. Тож він доходить висновку, що коли продуктивні сили суспільства людина візьме під свідомий контроль, тоді сформуються об’єктивні передумови для відмирання релігії. У період же існування класової боротьби релігія виконує ідеологічну функцію та виправдовує чинний лад.

Німецький соціолог і філософ Макс Вебер (1864 – 1920 рр.) розглядав релігію як один із найважливіших мотивів соціальної дії. У праці “Протестантська етика і дух капіталізму” (1905 р.) М. Вебер обстоював думку, що Реформація, котра культивувала аскетичний стиль життя, свідому самодисципліну та раціональні взаємини в суспільстві, пробудила в Західній Європі підприємницький дух і сприяла бурхливому розвиткові капіталістичних відносин.

Надалі М. Вебер дійшов висновку, що уявлення про світ як про матеріальну реальність, яку можна пізнати та змінити, сформувалися під вирішальним впливом іудаїзму та християнства.

Применшення ролі релігії в суспільстві М. Вебер вважав симптомом духовної хвороби суспільства, що може призвести до встановлення відносин корисливості не тільки в стосунках між людьми, але й у свідомості та поведінці загалом.

Завершуючи розгляд класичних концепцій, можна дійти висновку, що соціологічні теорії релігії XX ст. були комбінаціями та подальшим розвитком ідей, висунутих ученими ще в XVIII – XIX століттях.